44/166-б
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 січня 2009 р. № 44/166-б
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого:суддів:Панової І.Ю.,Заріцької А.О.,Продаєвич Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва
на постанову господарського суду м. Києва від 04.08.2008
у справі№ 44/166-б
за заявоюТовариства з обмеженою відповідальністю "Кадуцей-Арма", м. Київ
провизнання банкрутом
за участю представників сторін:
від скаржника:Мишковець О.В. за дов. від 23.12.2008 №6264/9/10-017
від боржника: не з'явилися
ВСТАНОВИВ:
За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Кадуцей-Арма" (надалі –ТОВ "Кадуцей-Арма") господарським судом м. Києва ухвалою від 21.07.2008 порушено провадження у справі про банкрутство цього товариства в порядку статті 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Постановою господарського суду м. Києва від 04.08.2008 (суддя: Чеберяк П.П.) ТОВ "Кадуцей-Арма" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Зоріну О.В., зобов'язано ліквідатора в п'ятиденний строк подати до офіційних друкованих органів оголошення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, надати суду ліквідаційний баланс та звіт ліквідатора, підприємницьку діяльність банкрута завершено тощо.
Не погоджуючись з прийнятою у справі постановою, Державна податкова інспекція (надалі –ДПІ) у Голосіївському районі м. Києва звернулася до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою про її скасування та припинення провадження у справі, посилаючись на те, що господарський суд при вирішенні питання про наявність підстав для порушення провадження у справі про банкрутство повинен брати до уваги вимоги кредиторів за грошовими зобов'язаннями, які, зокрема, є безспірними, не задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку та сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати.
Скаржник вважає, що постанова суду першої інстанції не відповідає вимогам статті 85 Господарського процесуального кодексу України щодо встановлення та зазначення обставин справи, причин виникнення спору, доказів, на підставі яких прийнято рішення, законодавства, яким керувався суд, тощо.
Крім того, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва зазначає, що підприємство-боржник взято на облік ДПІ у 2006 році, згідно податкової звітності товариства загальний обсяг реалізації за 2007, 2008 роки становить більше 10 млн. грн., проте, податковим органом не було проведено перевірки фінансово-господарської діяльності підприємства-боржника, а останнє не направило на адресу ДПІ заяву за встановленою формою, яка надається у разі початку процедури ліквідації, реорганізації підприємства.
У засіданні суду касаційної інстанції представником інспекції подані уточнення до касаційної скарги, в яких просить справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу належним чином повідомлені про час і місце засідання суду (ухвала Вищого господарського суду України від 01.12.2008, надіслана сторонам у справі –03.12.2008 року).
Колегія суддів Вищого господарського суду України, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, вислухавши пояснення присутнього у судовому засіданні представника скаржника, обговоривши доводи касаційної скарги з урахуванням уточнень до неї, дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 41 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду м. Києва від 21.07.2008 на підставі статті 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" за заявою ТОВ "Кадуцей-Арма" в особі голови зборів (засновника), голови ліквідаційної комісії порушено справу про банкрутство вказаного товариства, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів заявника (боржника) до закінчення провадження у справі, введено процедуру розпорядження майном боржника.
Провадження у справі про банкрутство ТОВ "Кадуцей-Арма" здійснюється з урахуванням особливостей, визначених щодо процедури банкрутства, яка ведеться при порушенні провадження за заявою керівних органів боржника або голови ліквідаційної комісії боржника в порядку статті 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Відповідно до частини 1 цієї статті, якщо вартості майна боржника - юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа ліквідується в порядку, передбаченому цим Законом. У разі виявлення зазначених обставин ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов'язані звернутися в господарський суд із заявою про порушення справи про банкрутство такої юридичної особи.
Згідно з частиною 2 зазначеної статті за результатами розгляду заяви про порушення справи про банкрутство юридичної особи, майна якої недостатньо для задоволення вимог кредиторів, господарський суд визнає боржника, який ліквідується, банкрутом, відкриває ліквідаційну процедуру, призначає ліквідатора.
Як зазначено вище, постановою господарського суду м. Києва від 04.08.2008 ТОВ "Кадуцей-Арма" визнано банкрутом.
Господарський суд м. Києва при винесенні оскаржуваної постанови виходив із того, що згідно з матеріалами справи боржник припинив свою діяльність та його майна недостатньо для задоволення вимог кредиторів.
Проте, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що до такого висновку місцевий господарський суд дійшов передчасно без урахування того, що статтею 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлені особливості застосування процедури банкрутства до боржника, що ліквідується власником.
Обов'язки особи, що прийняла рішення про припинення юридичної особи, встановлені у статті 105 Цивільного кодексу України, серед яких зазначено: негайне письмове повідомлення учасниками юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, органу, що здійснює державну реєстрацію, який вносить до Єдиного державного реєстру відомості про те, що юридична особа перебуває у процесі припинення; призначення комісії з припинення юридичної особи (ліквідаційна комісія, ліквідатор тощо), яка поміщає в друкованих засобах масової інформації, в яких публікуються відомості про державну реєстрацію юридичної особи, що припиняється, повідомлення про припинення юридичної особи та про порядок і строк заявлення кредиторами вимог до неї.
Цей строк не може становити менше двох місяців з дня публікації повідомлення про припинення юридичної особи. Комісія вживає усіх можливих заходів щодо виявлення кредиторів, а також письмово повідомляє їх про припинення юридичної особи.
Відповідно до вимог частини 1 статті 110 Цивільного кодексу України юридична особа ліквідується: за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягнення мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами; за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи.
У силу частини 3 цієї статті, якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа ліквідується в порядку, встановленому законом про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом.
Крім загальних правил щодо порядку припинення юридичних осіб, передбачених статтею 105 Цивільного кодексу України, цей Кодекс встановлює і спеціальні правила порядку ліквідації юридичної особи, які спрямовані на забезпечення прав та інтересів кредиторів. Комісія з припинення юридичної особи (ліквідаційна комісія), яка створюється і діє на попередніх етапах відповідно до статей 105, 110 Цивільного кодексу України, обов'язково складає після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами проміжний ліквідаційний баланс, який містить відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог, а також про результати їх розгляду.
Відповідно до вимог частини 1 статті 111 Цивільного кодексу України проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.
На етапі затвердження проміжного ліквідаційного балансу з'ясовуються питання про достатність чи недостатність в юридичної особи, що ліквідується, коштів для задоволення вимог кредиторів, у разі недостатності яких ліквідаційною комісією здійснюється продаж майна юридичної особи.
За недостатньої вартості майна ліквідаційна комісія має діяти відповідно до правил статті 110 Цивільного кодексу України, яка приписує в цьому випадку здійснювати ліквідацію в порядку, передбаченому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Зазначені норми цивільного законодавства кореспондуються і з приписами статті 60 Господарського кодексу України, яка регулює загальний порядок ліквідації суб'єкта господарювання.
Зі змісту частини 5 цієї статті вбачається, що ліквідаційна комісія оцінює наявне майно суб'єкта господарювання, який ліквідується, і розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота ліквідаційного балансу повинні бути перевірені у встановленому законодавством порядку.
Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що з'ясування питань про недостатність вартості майна боржника для задоволення вимог кредиторів, звернення до господарського суду із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство боржника в порядку статті 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" можливе лише після виконання у сукупності вищенаведених приписів законодавства.
Із наданої до господарського суду заяви голови ліквідаційної комісії ТОВ "Кадуцей-Арма" про порушення справи про банкрутство вбачається, що серед додатків відсутні докази: розміщення в друкованих засобах масової інформації повідомлення про припинення юридичної особи та про порядок і строк заявлення кредиторами вимог до неї; повідомлення органу державної податкової служби про ліквідацію товариства у встановленому законодавством порядку; складання у встановленому порядку проміжного ліквідаційного балансу, затвердженого учасниками юридичної особи або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи. Крім того, звернення до суду з такою заявою можливе лише після закінчення строку, передбаченого статтею 105 Цивільного кодексу України.
Дослідження вказаних обставин має істотне значення для правильного вирішення справи, проте господарський суд на це уваги не звернув і залишив без належної правової оцінки, що свідчить про невстановлення судом першої інстанції обставин, які входять до предмету доказування у даній справі.
Указане відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 10.06.2008 у справі №15/682-б.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 1 постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Касаційна інстанція згідно з частиною 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
На підставі наведеного колегія суддів дійшла висновку про неповне з'ясування судом обставин справи при винесенні оскаржуваного судового акта, що виключає правильне застосування судом норм матеріального права.
У зв'язку з викладеним прийнятий судовий акт підлягає скасуванню з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції, під час якого суду слід врахувати вищенаведене.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва –задовольнити.
Постанову господарського суду м. Києва від 04.08.2008 у справі № 44/166-б ––скасувати.
Справу передати на розгляд до господарського суду м. Києва.
Головуючий: І.Панова
Судді: А. Заріцька
Л. Продаєвич
Суд | Вищий господарський суд України |
Дата ухвалення рішення | 20.01.2009 |
Оприлюднено | 06.02.2009 |
Номер документу | 2864468 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Вищий господарський суд України
Продаєвич Л.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні