Постанова

від 15.01.2013 по справі 5023/3294/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" січня 2013 р. Справа № 5023/3294/12

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В. О. , суддя Кравець Т.В. , суддя Крестьянінов О.О.,

при секретарі Деркач Ю.О.,

за участю представників сторін:

позивача -Селеменєвої Я.С. (дов.№84 від 01.02.2012р.),

відповідача - Шипілова А.Ю. (дов. №б/н від 29.11.2012р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу апеляційну скаргу Комунального підприємства "Баст", м. Харків (вх.№3423Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 8.10.2012р. по справі № 5023/3294/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Котельні лікарняного комплексу", м. Харків

до Комунального підприємства "Баст", м. Харків

про стягнення 181443,51 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Котельні лікарняного комплексу", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Комунального підприємства "Баст" суми заборгованості у розмірі 181443,51 гривень, у тому числі, 159883,76 гривень суми основного боргу, 6709,03 гривень суми нарахованої пені, 5863,85 гривень суми 3% річних, 8986,87 гривень суми інфляційних втрат. Заявлену вимогу обґрунтовує неналежним виконанням Відповідачем умов договору №15 про постачання теплової енергії, укладеного між сторонами 01 жовтня 2001 року. Крім того, Позивач просив суд стягнути з Відповідача судовий збір у розмірі 3628,87 гривень.

Рішенням господарського суду Харківської області від 08.10.2012р. позов задоволено частково, стягнуто з Комунального підприємства "Баст" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Котельні лікарняного комплексу" 75232,71 грн. основної заборгованості, 6709,03 грн. пені, 8986,87 грн. інфляційних втрат, 5863,85 грн. 3% річних та 3628,87 грн. судового збору. В частині стягнення 84651,05 грн. основної заборгованості провадження у справі припинено на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач з вказаним рішенням суду в частині стягнення пені у розмірі 6709,03 грн., 8986,87 грн. інфляційних втрат, 5863,85 грн. 3% річних не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказане рішення в цій частині.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що вимоги ТОВ «Котельні лікарняного комплексу» про стягнення з КП «Баст» 6709,03 грн. пені, 8986,87 грн. інфляційних втрат, 5863,85 грн. 3% річних не мають під собою юридичних підстав. Як стверджує апелянт, заборгованість за споживання теплової енергії виникла не з листопада 2009 року, а з квітня 2012 року.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі.

10.01.2012р. від представника відповідача надійшли письмові пояснення (вх.№155), в яких відповідач просить суд скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача суми пені в розмірі 6709,03 гривень та прийняти нове рішення про зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій.

Представник позивача у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечувала. Просила суд залишити рішення господарського суду Харківської області від 08.10.2012р. по справі №5023/3294/12 без змін, а апеляційну скаргу КП "Баст" без задоволення.

Представник ТОВ «Котельні лікарняного комплексу» також вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з підстав, зазначених у відзиві (вх.№9948) на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що відповідач порушував умови договору щодо своєчасності та обсягів сплати з листопаду 2009 року. Оскільки заборгованість виникла за період з 2009-2011 роки, сплата відбувалася несвоєчасно, з порушенням умов договору, тому, на думку позивача, ТОВ «Котельні лікарняного комплексу» має всі законні підстави для нарахування пені, індексації та 3% річних.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, заслухавши у судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 01 жовтня 2001 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Котельні лікарняного комплексу" та Комунальним підприємством "Баст" було укладено договір №15 про постачання теплової енергії у приміщення відповідача, що знаходиться у м.Харкові за адресою: вул. Балакірєва, 1. Даний договір було підписано повноважними представниками з обох сторін та скріплено печатками.

Відповідно до умов спірного договору, позивач брав на себе зобов'язання постачати відповідачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних останньому обсягах, а Відповідач, в свою чергу, зобов'язувався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.

Розрахунки за теплову енергію за спірним договором повинні були проводитись виключно в грошовій формі відповідно до встановлених тарифів (п.6.1.) спірного договору.

Відповідно до п.6.3 даного договору, споживач за 10 днів до початку розрахункового періоду сплачує енергопостачальній організації вартість зазначеної у договорі кількості теплової енергії, передбаченої на розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок місяця.

Розрахунковим періодом, відповідно до п.6.2 договору, є календарний місяць (а.с.12, том 1).

Як встановлено судом першої інстанції, позивач свої зобов'язання за спірним договором виконав у повному обсязі та поставив теплову енергію відповідачу в період з листопада 2009 року по червень 2012 року на суму 982263,55 гривень, що підтверджується актами виконаних робіт, належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи, а саме: акт №1953 від 30 листопада 2009 року на суму 27778,46 гривень; акт №2271 від 29 грудня 2009 року на суму 27740,35 гривень; акт №131 від 31 січня 2009 року на суму 27724,52 гривень; акт №424 від 28 лютого 2010 року на суму 28358,99 гривень; акт №741 від 31 березня 2010 року на суму 30270,04 гривень; акт №1012 від 28 квітня 2010 року на суму 25885,01 гривень; акт №1104 від 31 травня 2010 року на суму 23998,00 гривень; акт №1173 від 30 червня 2010 року на суму 31533,12 гривень; акт №1219 від 30 липня 2010 року на суму 29127,75 гривень; акт №1312 від 31 серпня 2010 року на суму 29970,40 гривень; акт №б/н від 30 вересня 2010 року на суму 25787,68 гривень; акт №1486 від 31 жовтня 2010 року на суму 29596,28 гривень; акт №1943 від 30 листопада 2010 року на суму 29386,35 гривень; акт №2211 від 31 грудня 2010 року на суму 31499,11 гривень; акт №210 від 31 січня 2011 року на суму 25473,65 гривень; акт №517 від 28 лютого 2011 року на суму 23890,21 гривень; акт №780 від 31 березня 2011 року на суму 27344,40 гривень; акт №1043 від 29 квітня 2011 року на суму 24369,84 гривень; акт №1101 від 31 травня 2011 року на суму 26646,75 гривень; акт №1186 від 30 червня 2011 року на суму 29944,44 гривень; акт №б/н від 31 липня 2011 року на суму 29016,83 гривень; акт №1337 від 31 серпня 2011 року на суму 28980,40 гривень; акт №1484 від 30 вересня 2011 року на суму 24678,05 гривень; акт №1682 від 31 жовтня 2011 року на суму 40588,04 гривень; акт №1979 від 30 листопада 2011 року на суму 41872,69 гривень; акт №2336 від 31 грудня 2011 року на суму 41330,01 гривень; акт №229 від 31 січня 2012 року на суму 36078,46 гривень; акт №488 від 29 лютого 2012 року на суму 39579,19 гривень; акт №719 від 31 березня 2012 року на суму 39376,35 гривень; акт №919 від 26 квітня 2012 року на суму 30777,99 гривень; акт №1012 від 31 травня 2012 року на суму 42234,77 гривень; акт №1099 від 30 червня 2012 року на суму 36425,42 гривень (а.с. 22-42, том 1). Вищезазначені акти виконаних робіт підписані повноважними представниками з обох сторін та скріплені печатками підприємств.

Проте відповідач в порушення норм чинного цивільного та господарського законодавства України та умов спірного договору не виконав у повному обсязі свої договірні зобов'язання та сплатив 822379,79 гривень за спірний період, у зв'язку з чим утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 159883,76 гривень.

До того ж, судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідну оплату за спірним договором відповідач проводив невчасно, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжних доручень та банківських виписок за період з 07 липня 2011 року по 14 червня 2012 року.

Господарським судом Харківської області вірно встановлено, що відповідач частково погасив основну заборгованість за спірним договором на суму 84651,05 гривень, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків за період з 01 січня 2012 року по 24 вересня 2012 року та платіжними дорученнями, наявними у матеріалах справи. До того ж факт оплати та зарахування заборгованості підтверджує і позивач.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, який враховуючи часткове погашення відповідачем боргу, на підставі п.1-1 ст. 80 ГПК України припинив провадження у справі щодо стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 84651,05 гривень, оскільки вказана сума була погашена відповідачем під час судового провадження.

Таким чином, основна заборгованість відповідача перед позивачем складала 75232,71 гривень, яка не була погашенною на момент винесення оскаржуваного рішення.

Судом першої інстанції також вірно встановлено, що своїми діями відповідач порушив умови договору та вимоги статті 526 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За таких підстав господарський суд Харківської області дійшов правомірного висновку про обґрунтованість та задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача суми основної заборгованості у розмірі 75232,71 гривень.

В ході судового розгляду в суді апеляційної інстанції представник позивача підтвердила, що відповідач на даний момент сплатив 75 тисяч гривень основного боргу та надала суду належним чином засвідчені копії платіжних доручень.

З приводу стягнених з відповідача інфляційних витрат в розмірі 8986,87 гривень суми інфляційних втрат та 5863,85 гривень суми 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, то колегія суддів вважає, що судом першої інстанції у відповідності до норм чинного законодавства було стягнуто інфляційні витрати та 3% річних, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, враховуючи приписи ст. 625 Цивільного кодексу України, перевіривши період нарахування вказаних сум інфляційних втрат та 3% річних, судова колегія зазначає, що вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних витрат в сумі 8986,87 грн. та 3% річних в сумі 5863,85 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Також судова колегія вважає, що судом першої інстанції правомірно стягнуто з відповідача 6709,03 гривень пені, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як вже зазначалося вище, в силу ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Згідно з п.7.2.2 договору №15 про постачання теплової енергії, за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію нараховується пеня у розмірі 0,5% належної до сплати суми за кожен день прострочення (а.с.15, том 1).

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22 листопада 1996 року передбачено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності із п.7.2.2. даного договору та вимога ч.6 статті 232 Господарського кодексу України позивач нарахував пеню у розмірі подвійної ставки Національного банку України, що діяла в період прострочення, за кожен день прострочення.

Крім того, п.6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 21.11.2011 №01-06/1624/2011 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» встановлено, що частиною шостою статті 232 ГК України визначено порядок застосування штрафних санкцій та обмеження щодо періоду їх нарахування. Зокрема, частиною шостою цієї статті передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Отже, частиною шостою статті 232 ГК України встановлено строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, і який не є строком позовної давності, а пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України - строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Таким чином, перевіривши розрахунок розміру пені, заявленої до стягнення суду першої інстанції, колегія суддів встановила, що суд дійшов вірного висновку про стягнення суми пені з відповідача у повному обсязі.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при повному та всебічному з'ясуванні обставин справи та у відповідності до норм чинного законодавства було прийнято рішення, а тому у апеляційного господарського суду відсутні підстави для його скасування.

Враховуючи вищезазначене, рішення господарського суду Харківської області від 08.10.2012р. по справі № 5023/3294/12 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 91, 99, 101, 102, п. 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 08.10.2012р. по справі № 5023/3294/12 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 15.01.2013р.

Головуючий суддя Фоміна В. О.

Суддя Кравець Т.В.

Суддя Крестьянінов О.О.