Постанова

від 11.12.2012 по справі 2а/0270/5193/12

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м.Вінниця

11 грудня 2012 р. Справа № 2а/0270/5193/12

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Чернюк Алли Юріївни,

за участю:

секретаря судового засідання: Котюжанського В.О.

представника позивача: Слободянюк І.П.

представника відповідача: Марусич-Чекан Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Товариства обмеженою відповідальністю фірма "Тіара"

до: Державної податкової інспекції у Немирівському районі Вінницької області

про: визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ :

В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду знаходиться адміністративна справа за позовом Товариства обмеженою відповідальністю фірма "Тіара" (надалі - позивач) до Державної податкової інспекції у Немирівському районі Вінницької області (надалі - відповідач) про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ТОВ фірма "Тіара" до податкового органу подало податкові декларації платника єдиного податку за перший і другий квартал 2012р. Однак ДПІ у Немирівському районі поданій податковій звітності надано статус "до відома", з підстав, що не відповідності режиму оподаткування. Оскільки дані дії відповідача є безпідставними тому позивач звернувся до суду з позовом щодо визнання протиправної відмови та зобов'язання ДПІ у Немирівському районі відобразити за даними картки особового рахунку основні показники декларацій платника єдиного податку позивача за перший, другий квартал 2012р.

Представник позивача позовні вимоги підтримала та просила задовольнити позов в межах заявлених позовних вимог.

Представник відповідача щодо позову заперечувала та просила відмовити у їх задоволенні з підстав, що викладенні в письмових запереченнях.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити, з огляду на таке.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тіара" зареєстроване Немирівською районною державною адміністрацією за ідентифікаційним кодом 31365147 від 09.02.2001р. У відповідності до свідоцтва № 214005176 ТОВ "Тіара" зареєстроване як платник єдиного податку (а.с.7-8).

З наданих до суду доказів вбачається, що на виконання свого обов'язку щодо подачі податкової звітності ТОВ "Тіара" 25.04.2012р. подано до ДПІ у Немирівському району податкову декларацію єдиного податку за 1 квартал 2012р. Листом від 31.05.2012р. вих. № 619 податковим органом повідомлено, що поданій декларації надано статус "до відома". (а.с.9, 11-12).

31.07.2012р. позивачем до ДПІ у Немирівському районі подано податкову декларацію єдиного податку за 1 півріччя 2012р. По розгляду якої податковим органом направлено лист від 16.08.2012р. вих. за №1233, яким повідомлено, що поданій декларації надано статус "до відома". (а.с.10,13-14).

Визначаючись, щодо заявлених позовних вимог, суд виходив з наступного.

Положення п.7.3 ст.7 Податкового кодексу України (далі - ПК України) встановлюють, що будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку, що передбачено п.46.1 ст. 46 ПК України.

У відповідності до п. 49.1 ст. 49 ПК України, податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків.

Згідно до п. 49.3 ст. 49 ПК України, податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Відповідно до п.49.8 ст. 49 ПК України прийняття податкової декларації є обов'язком органу державної податкової служби. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають. Згідно до п.49.9 ст. 49 ПК України, за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання органом державної податкової служби.

Імперативний характер наведеної норми означає, що податковий орган не має права не прийняти фактично отриману податкову декларацію, подану платником податків в один із способів, передбачених п.49.3 ст.49 ПК України (особисто або через представника, поштою чи засобами електронного зв'язку).

Отже, процедура прийняття податкової декларації полягає у вчиненні посадовою особою податкового органу фактичних дій із: 1) перевірки наявності та достовірності заповнення обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 ПК України; 2) реєстрації податкової декларації у день її отримання органом державної податкової служби.

Положення п.49.10 ст. 49 ПК України передбачають, що відмова посадової особи органу державної податкової служби прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття забороняється.

З наданих до суду доказів вбачається, що 25.04.2012р. ТОВ "Тіара" подано до ДПІ у Немирівському районі податкову декларацію єдиного податку за 1 квартал 2012р. Листом від 31.05.2012р. вих. № 619 податковим органом повідомлено, що поданій декларації надано статус "до відома". Аналогічно 31.07.2012р. позивачем подано до ДПІ у Немирівському районі податкову декларацію єдиного податку за 1 півріччя 2012р. По розгляду якої податковим органом направлено лист від 16.08.2012р. вих. за №1233, яким повідомлено, що поданій декларації надано статус "до відома".

Так, наказом Державної податкової служби України від 14 червня 2012 року № 516 "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо приймання та комп'ютерної обробки податкової звітності платників податків в органах ДПС України" (надалі - Методичні рекомендації) визначено поняття податкової декларації, зокрема це документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом, у випадках, визначених Кодексом) контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків, у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Відповідно до додатку №6 Методичних рекомендацій передбачено перелік причин, за яких податкова звітність не вважається податковою звітністю, а саме за кодом 501 визначено, що статус "до відома" надається у випадку подання платникам податкової звітності, яка не відповідає обраному режиму оподаткування.

В ході судового розгляду справи представником відповідача акцентовано увагу суду на той факт, що даним декларація надано статус "до відома", з підстав що видане свідоцтво у 2011р. платника єдиного внеску ТОВ фірма "Тіара" є не дійсним.

Стосовно даного посилання представником позивача зазначено, що відповідно до п.п. ап.5 розділу 2 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 04.11.2011р. "Про внесення змін до Податкового кодексу та деяких інших законодавчих акті України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку і звітності" видані свідоцтва про сплату єдиного податку на 2011р. відповідно до указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" є дійсними до отримання свідоцтва платника податку, але не пізніші ніж до 01.06.2012р. Тому у відповідача були відсутні підстави для визнання статусу поданих податкових декларацій "до відома".

З наданих до суду доказів слідує, що позивачем до податкового органу було подано заяву про застосування спрощеної системи оподаткування. Згідно якої видом діяльності за кодом КВЕД 36.22.0 - виробництво ювелірних виробів, за кодом КВЕД 51.47.9 - оптова торгівля іншими непродовольчими товарами споживчого призначення не віднесена до інших групувань, за кодом КВЕД 52.48.2 - роздрібна торгівля годинниками та ювелірними виробами, за кодом КВЕД 52.73.2 - ремонт ювелірних виробів, за кодом КВЕД 70.20.0 - здавання в оренду нерухомого майна, за кодом КВЕД 25.99 - виробництво інших готових металевих виробів.

Так, згідно до вимог п.п. 291. 5.1. п. 291.5 ст.291 ПК України (в редакції, що діяла до 01.07.2012 року), не можуть бути платниками єдиного податку суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи-підприємці), які здійснюють видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного утворення.

Податковий кодекс України не визначає поняття "дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння", а також поняття щодо діяльності з їх "видобутку, виробництва та реалізації", а отже згідно із вимогами пункту 5.2. статті 5 цього Кодексу застосуванню підлягають норми інших нормативно-правових актів.

Спеціальним законом, який визначає правові основи і принципи державного регулювання видобутку, виробництва, використання, зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контролю за операціями з ними, є Закон України від 18.11.1997 року № 637/97-ВР "Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними" (далі - закон № 637/97).

В розумінні пунктів 1-2 ст. 1 Закону № 637/97, ювелірні вироби підпадають під визначення "дорогоцінні метали" чи "дорогоцінне каміння", і одночасно зазначає, що статтею 14 цього ж Закону, врегульований такий вид діяльності як "торгівля дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням та виробами з них". При цьому, згідно із ч. 2 вказаної статті правила торгівлі дорогоцінними металами (крім банківських металів) і дорогоцінним камінням, дорогоцінним камінням органогенного утворення та напівдорогоцінним камінням у сирому та обробленому вигляді і виробами з них, що належать суб'єктам підприємницької діяльності на праві власності, встановлюються Кабінетом міністрів.

В свою чергу, поняття "вироби із дорогоцінного металу" визначено Інструкцією про здійснення державного експертно-пробірного контролю за якістю ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 року № 244 та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України за № 3698968 від 25.03.2004 року. Виріб з дорогоцінного металу - це будь-який ювелірний (побутовий) виріб, виготовлений зі сплавів дорогоцінних металів (золота, срібла, платини тощо), який використовується як прикраса або предмет побуту.

Оскільки відповідно до абзацу 4 п.п. 291.5.1 п. 291.5 ст. 291 ПК України (в редакції, що діяла до 01.07.2012 року) не можуть бути платниками єдиного податку підприємці, які здійснюють видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного утворення, виходячи із буквального змісту вказаної статті, юридичні особи, які здійснюють виробництво (торгівлю) ювелірними виробами, тобто виробами із дорогоцінного металу та дорогоцінного каміння, не можуть бути суб'єктами спрощеної системи оподаткування.

Листом від 02.02.2012р. вих. за №401 ДПІ у Немирівському районі повідомлено, що ТОВ фірма "Тіара" відмовлено в переході на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності.

На підставі вищевикладеного, ДПІ у Немирівському районі з 01.01.2012р. ТОВ фірму "Тіара" переведено на загальну систему оподаткування, що підтверджується службовою запискою від 27.11.2012р. вих. за №102.

Судом встановлено, що не погодившись з даним фактом, позивач звернувся до суду з позовом. Зокрема, постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 24.05.2012р. позовні вимоги в частині визнання протиправними дій ДПІ у Немирівському районі, що полягають у відмові у видачі свідоцтва платника єдиного податку ТОВ фірмі "Тіара", визнання протиправним та скасувати рішення ДПІ у Немирівському районі № 401 від 02 лютого 2012 року про відмову у переході на спрощену систему оподаткування ТОВ фірми "Тіара" задоволено та зобов'язано ДПІ у Немирівському районі повторно розглянути заяву ТОВ фірми "Тіара" про застосування спрощеної системи оподаткування згідно з вимогами чинного законодавства. Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10.07.2012р. апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, апеляційну скаргу ДПІ у Немирівському районі задоволено, постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 24.05.2012р. скасовано та прийнято якою в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28.08.2012р.касаційну скаргу ТОВ фірми "Тіара" відхилено, а постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10.07.2012р. залишено без змін.

Так, положення ч.1 ст. 72 КАС України передбачають, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Визначаючись щодо позовних вимог, судом враховано той факт, що спрощена система оподаткування є одним із видів пільгового оподаткування платника податків. Водночас у відповідності до статті 6 та пункту 2 статті 150 Конституції України, неприпустимим є розширене тлумачення норми закону, яка визначає перелік осіб, на яких розповсюджується пільгова система оподаткування, оскільки таким рішенням фактично буде запроваджено нову правову норму, яка зачіпає права та інтереси платників податків, а дії суду у даному випадку будуть виходити за межі наданих йому повноважень.

Таким чином, надавши правову оцінку заявлених позовних вимога, дослідивши матеріали справи на підставі повного та всебічного з'ясування обставин у справі, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити, адже платником податків ТОВ фірма "Тіара" подано податку звітність яка не відповідає режиму оподаткування.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходив з того, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, що передбачено ч.1 ст.11 КАС України.

У відповідності до ч.1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, що визначено ч.2 вищезгаданої норми.

Згідно статті 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.2 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Таким чином, судові витрати стягненню з бюджету не підлягають.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ :

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Чернюк Алла Юріївна