Постанова

від 18.12.2012 по справі 2а/0470/14526/12

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2012 р. Справа № 2а/0470/14526/12 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддяЛяшко О.Б. при секретаріСтавицькому О.В., за участю: представника позивача представника відповідача Коляди О.О., Семенової І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейнфорд-Компані» до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

05 грудня 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю «Рейнфорд-Компані» (надалі - Позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби (надалі - Відповідач) з позовними вимогами про скасування податкового повідомлення - рішення № 0000342305 від 04 липня 2012 року.

В обґрунтування позову зазначено, що висновки документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Рейнфорд-Компані» з питань здійснення фінансово-господарських операцій та формування податкового кредиту по ТОВ «Кара-Гоз» за січень 2012 року, які відображені в Акті Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська від 13.06.2012 року № 664/224/36096572, є хибними, не ґрунтуються на дійсних фактичних обставинах та зроблені у зв'язку з невірним застосуванням норм податкового та цивільного законодавства, а податкове повідомлення - рішення № 0000342305 від 04 липня 2012 року є незаконними та підлягають скасуванню.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав, просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, надав до суду заперечення на адміністративний позов від 18.12.2012, в якому зазначив, що оскаржуване Позивачем рішення винесене в межах та у відповідності до вимог чинного законодавства України, у задоволенні позову просив відмовити.

Розглянувши подані документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, товариство з обмеженою відповідальністю «Рейнфорд-Компані» зареєстроване як юридична особа 08.08.2008 Виконавчим комітетом Дніпродзержинської міської ради та перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби.

13 червня 2012 року Державною податковою інспекцією у Кіровському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області державної податкової служби (далі - відповідач) було складено акт № 664/224/36096572 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Рейнфорд-Компані» (код за ЄДРПОУ 36096572) з питань здійснення фінансово-господарських операцій та формування податкового кредиту по ТОВ «Кара-Гоз» за січень 2012 року.

На підставі перевірки відповідачем було встановлено порушення ТОВ «Рейнфорд-Компані»:

ѕ ч.5 ст.203, ч. 1, 2 ст. 215, 216, ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Рейнфорд-Компані» при придбанні на суму ПДВ в розмірі 260000,00 грн., «нереальність» проведення господарських операцій між ТОВ «Рейнфорд-Компані» та ТОВ «Кара-Гоз» та юридичну дефектність первинних документів;

ѕ п. 185.1 ст. 185, п.188.1 ст.188, п.198.1, 198.2, 198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за січень 2012 року на суму 260000,00 грн.

Не погодившись з актом перевірки ТОВ «Рейнфорд-Компані» було подано заперечення на акт перевірки. ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська було надано відповідь на заперечення №7919/10/22-419 від 03.07.2012 та встановлено, що висновки Акту перевірки №664/224/36096572 від 13.06.2012 є правомірними та такими, що відповідають чинному законодавству.

На підставі Акту перевірки №664/224/36096572 від 13.06.2012 ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська винесено податкове повідомлення-рішення №0000342305 від 04.07.2012, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 325000,00 грн., в тому числі за основним платежем - 260000,00 грн. та за штрафними санкціями - 65000,00 грн. Означене податкове повідомлення-рішення було направлено на адресу підприємства ТОВ «Рейнфорд-Компані» поштою.

Не погодившись з податковим повідомленням-рішенням, ТОВ «Рейнфорд-Компані» було подано скаргу до ДПС у Дніпропетровській області. Рішенням ДПС у Дніпропетровській області №22378/10/10- 014 від 11.09.2012 про результати розгляду скарги, залишено без змін податкове повідомлення-рішення №0000342305 від 04.07.2012, а скаргу - без задоволення.

ТОВ «Рейнфорд-Компані» було подано повторну скаргу до ДПС України. Рішенням ДПС України №3350/0/61-12/10-2115 від 09.10.2012 про результати розгляду повторної скарги, залишено без змін податкове повідомлення-рішення №0000342305 від 04.07.2012 та рішення прийняте за розглядом скарги, а скаргу - без задоволення.

Що стосується проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Рейнфорд-Компані» з питань здійснення фінансово-господарських операцій та формування податкового кредиту по ТОВ «Кара-Гоз» за січень 2012 року судом встановлено наступне.

Згідно пп.20.1.4 п.20.1 ст. 20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків в порядку, встановленому цим Кодексом.

Статтею 75 Податкового кодексу України встановлено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: якщо за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Згідно п.78.4, 78.5 ст. 78 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

У відповідності до п.79.1, 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

У відповідності до акту перевірки копію наказу про проведення перевірки та письмове повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки направлено поштою за податковою адресою підприємства рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Однак, під час судового розгляду справи належних доказів вручення зазначених документів під розписку платнику податків та повідомлення належним чином позивача про проведення перевірки відповідачем надано не було.

Оформлення результатів перевірки та порядок надіслання акту перевірки встановлений статтею 86 Податкового кодексу, так результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка (п.86.1).

Судом встановлено, що 13 червня 2012 року Державною податковою інспекцією у Кіровському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області державної податкової служби (далі - відповідач) було складено акт № 664/224/36096572 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Рейнфорд-Компані» (код за ЄДРПОУ 36096572) з питань здійснення фінансово-господарських операцій та формування податкового кредиту по ТОВ «Кара-Гоз» за січень 2012 року.

На підставі Акту перевірки №664/224/36096572 від 13.06.2012 ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська винесено податкове повідомлення-рішення №0000342305 від 04.07.2012р., яке, як зазначає відповідач, було направлено на адресу підприємства ТОВ «Рейнфорд-Компані» поштою. Однак згідно наданої представником відповідача копії конверту, зазначене податкове повідомлення-рішення було повернуто на адресу податкового органу.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-ХІУ, із змінами та доповненнями, встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за № 168/704 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Відповідно до пунктів 2.15, п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

· придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

· придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення податкового кредиту з податку на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Судом встановлено, що підставою для висновків оскаржуваної перевірки був акт ДПІ у АНД районі м.Дніпропетровська від 08.06.2012 №1108/22-6/32058177 про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Кара-Гоз» з питань дотримання вимог податкового законодавства України за період січень 2012 року, за результатами якої:

- встановлено «нереальність» проведення господарських операцій між ТОВ «Кара-Гоз» та контрагентами- покупцями у січні 2012 року та юридичну дефектність первинних документів;

- встановлено, що у ТОВ «Кара-Гоз» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспорті засоби, підприємство не знаходилось за юридичною адресою, не виконані обов'язки зі сплати податкових зобов'язань, згідно до ч.І, 5 ст.203, п.1, 2 ст.215, ст.228 ЦК України, угоди з вищезазначеним підприємством є нікчемними;

- в порушення п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188 ПК України, ТОВ «Кара-Гоз» безпідставно сформовано податкові зобов'язання з ПДВ по операціям з продажу товарів (робіт, послуг) в сумі 260000,00 грн. за січень 2012 року в зв'язку з тим, що посадові особи підприємства ТОВ «Кара-Гоз» не підписували документи (в тому числі договори, податкові та видаткові накладні) і не надавали підтверджуючих документів щодо виникнення податкових зобов'язань з ПДВ по операціях з продажу товарів.

Як свідчать обставини справи, 05.01.2012 Позивач уклав з ТОВ «Кара-Гоз» договір №1 про придбання основних засобів та малоцінних швидкозношувальних предметів.

ТОВ «Кара-Гоз» згідно видаткових накладних передало право власності на обладнання на загальну суму 1560000,00 грн., в т.ч. ПДВ 20% у сумі 260000,00 грн.

Позивач здійснив 100% розрахунок за поставлене обладнання, в суму якого було включено ПДВ у сумі 260000,00 грн. Подальшого продажу обладнання не відбулося, у січні 2012 року воно було оприбутковано на рахунку 10 «Основні засоби». На сьогоднішній день зазначене обладнання знаходиться за адресою м.Дніпропетровськ, пр.Кірова, 104-А.

Як зазначив позивач, на момент укладення договору №1 від 05.01.2012р. обладнання, що було предметом зазначеного договору, фактично знаходилось за адресою м.Дніпропетровськ, пр.Кірова, 104-А і тому при підписанні видаткових накладних, що засвідчували факт переходу права власності до Позивача, не здійснювалось переміщення обладнання. В зв'язку з цим відсутні товарно-транспортні накладні на переміщення цього обладнання.

Реальність укладених угод підтверджується відповідною первинною документацією позивача: договорами купівлі-продажу, актами виконаних робіт та прийому-передачі, податковими накладними.

Судом критично оцінюються посилання відповідача на факт підробки підпису директора ТОВ «Кара-Гоз» Кекало А.В. на копіях первинних документів, оскільки податковим органом не надано достатніх та належних доказів на обгрунтування зазначеної обставини, та дані доводи відповідача спростовуються встановленими судом обставинами.

Відповідачем в акті перевірки зроблений висновок, що ТОВ «Рейнфорд-Компані» порушено ч.5 ст.203, ч. 1, 2 ст. 215, 216, ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Рейнфорд-Компані» при придбанні на суму ПДВ в розмірі 260000,00грн.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочнном є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У статті 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Акт перевірки не тільки не містить таких посилань, а й не доводить умислу ТОВ «ПРОСВЄТ» щодо порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Згідно частин 2, 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно статті 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Недійсними правочини можуть вважатися лише за умови доведеності фактів, що свідчать про нікчемність даного правочину.

Як вбачається із змісту Акту перевірки висновок відповідача про нікчемність правочинів є необгрунтованим, оскільки ним не наведено жодної підстави та не надано належних доказів вважати укладені позивачем угоди - нікчемними правочинами.

Відповідно до частин 1, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочини, зазначені в Акті перевірки від 10.09.2012, до теперішнього часу не визнані недійсними у судовому порядку. Згідно статті 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 2 статті 207 ГК України встановлено, що недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Суд вважає за необхідне зазначити, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

При цьому обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України).

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел ТОВ «Рейнфорд-Компані» на укладення договорів з ТОВ «Кара-Коз» (та його умислу) без наміру створити наслідки, які передбачені договорами.

Відтак, протиправного умислу сторін, зокрема позивача, на укладення фіктивного правочину не встановлено, що виключає його кваліфікацію як недійсного. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгадані правочини не можуть вважатися нікчемними як такі, що порушують публічний порядок за ст. 228 ЦК України.

Викладені в акті перевірки судження перевіряючого про порушення платником податків вимог статей 203, 215, 216, 228 ЦК України не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Виходячи з вище викладеного, суд приходить до висновку, що відповідачем не наведено та не надано доказів наявності підстав, з якими закон пов'язує настання наслідків нікчемності угод передбачених ст. 215 ЦК України, а тому суд не може погодитись з висновком відповідача, що правочини укладені між позивачем та іншими контрагентами є нікчемними та суперечать інтересам держави та суспільства.

Проте встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів, за змістом пункту 44.1 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку-учасників відповідної операції (Лист Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11, 02.06.2011).

Судом критично оцінюються посилання відповідача на акт ДПІ у АНД районі м.Дніпропетровська від 08.06.2012р. №1108/22- 6/32058177, оскільки у відповідності до роз'яснень Листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. №742/11/13-11 установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Листом Вищого Адміністративного Суду України від 02.06.2011 №742/11/13-11 надано роз'яснення шо, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини.

1. Рух активів у процесі здійснення господарської операції.

2. Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3. Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Судом встановлено, що у січні 2012 року ТОВ «Рейнфорд-Компані» та ТОВ «Кара-Гоз» були зареєстровані платниками ПДВ.

Під час судового розгляду справи позивачем доведено наявість фізичних, технічних та технологічних можливостеї ТОВ «Рейнфорд-Компані» для вчинення правочинів з ТОВ «Кара-Гоз», що становлять зміст господарської операції. Зазначені обставини підтверджуються первинною документацією ТОВ «Рейнфорд-Компані», яка була надана представником позивача та міститься в матеріалах справи.

Крім того, суд звертає увагу на те, що в обґрунтування своєї позиції відповідач в акті перевірки посилається на відсутність у постачальників позивача необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності автотранспортних засобів, основних фондів (об'єкти нерухомості, обладнання), залишків товарно- матеріальних цінностей, складських приміщень та земельних ділянок в оренді чи на праві власності. Враховуючи характер здійснюваних між сторонами операцій, виконання таких договорів не вимагало від виконавців великої кількості працівників та спеціального технічного обладнання. До того ж, висновки податкового органу не враховують нічим не обмеженого права підприємства укладати цивільно-правові угоди оренди приміщень, устаткування та автотранспорту та використання залучених за такими цивільно-правовими угодами трудових та інших ресурсів у власній господарській діяльності.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для висновку контролюючого органу щодо відсутності у контрагентів позивача трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортного, торгівельного обладнання слугувала лише податкова звітність цих підприємств.

На думку суду, подана до податкового органу податкова звітність не може бути беззаперечним доказом відсутності на підприємстві основних фондів та трудових ресурсів, оскільки підтвердженням наявності або відсутності у підприємства основних фондів (власних, орендованих) та трудових ресурсів є не документи податкового обліку, а відповідні документи бухгалтерського обліку.

Таким чином, висновки відповідача про безтоварність спірних угод були зроблені на підставі необґрунтованих та недоведених припущень. Відповідачем не надано суду достовірних доказів, якими б спростовувався рух активів у процесі здійснення вказаних господарських операцій, відсутність спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарських операцій та відсутність зв'язку між фактом придбання товарів та господарською діяльністю позивача.

Натомість судом були досліджені первинні документи, надані позивачем в обґрунтування правомірності формування у перевіряємому періоді податкового кредиту.

Надані позивачем і досліджені судом первинні документи не викликають сумнівів щодо реального отримання ТОВ «Рейнфорд-Компані» товарів, зазначених у видаткових та податкових накладних, і повністю спростовують висновок відповідача щодо нікчемності спірних правочинів. Натомість відповідач під час розгляду справи не навів суду жодних обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності сторін цих операцій, незвичності цих операцій для цих осіб, про незвичність цін за спірними операціями або про їх збитковості, або інших обставин, які б в сукупності могли свідчити про фіктивність вчинених операцій, відсутність факту поставки товарів, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагентів були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Виходячи з вище викладеного, суд приходить до висновку, що відповідачем не наведено та не надано доказів наявності підстав, з якими закон пов'язує настання наслідків нікчемності угод передбачених ст. 215 ЦК України, а тому суд не може погодитись з висновком відповідача, що правочини укладені між позивачем та іншими контрагентами є нікчемними та суперечать інтересам держави та суспільства.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд прийшов до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які підтверджуються достатніми доказами, які свідчать про обґрунтованість позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Рейнфорд-Компані» до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення.

Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, водночас частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади (до яких належать органи державної податкової служби) та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 2, 8-12, 69, 71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейнфорд-Компані» - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби від 04 липня 2012 року № 0000342305.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейнфорд-Компані» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2146 грн. 00 коп. (дві тисячі сто сорок шість грн. 00 коп.).

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складено 21 грудня 2012 року.

Суддя О.Б. Ляшко