Ухвала

від 17.01.2013 по справі 2а/2570/3512/2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а/2570/3512/2012 Головуючий у 1-й інстанції: Смірнова О.Є. Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

17 січня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О., Губської О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2012 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Білтрейд» до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0002422320 від 25 червня 2012 року.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2012 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити.

В засідання учасники процесу не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце апеляційного розгляду.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів визнала можливим розглядати справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Білтрейд» зареєстровано виконавчим комітетом Чернігівської міської ради 25 лютого 2010 року та з 26 лютого 2010 року взято на податковий облік до ДПІ у м. Чернігові, як платник податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №582694, довідкою про взяття на облік платника податків № 198/10/29-017 та свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100274055.

Основним видом діяльності позивача є оптова торгівля будівельними матеріалами (КВЕД 51.53.2).

Як вбачається з матеріалів справи, Державною податковою інспекцією в м.Чернігові Державної податкової служби проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «Білтрейд» з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість за квітень, травень, червень 2011 року при проведенні господарських операцій з ТОВ «Український інвестиційний холдинг», червень 2011 року при проведенні господарських операцій з ТОВ «Супреммум» та за липень 2011 року при проведенні господарських операцій з ТОВ «Будтек», результати якої відображено в акті №908/22/36931820 від 06 червня 2012 року.

Вказаним актом контролюючим органом встановлено порушення позивачем вимог ст. ст. 185, 188, п. п. 198.2, 198.6 ст. 198, п. п. 200.1, 200.2 ст. 200 р. V Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість в сумі в сумі 276 682 грн., в тому числі за квітень 2011 року в розмірі 15 135 грн., за травень 2011 року в розмірі 1 274 грн., за червень 2011 року в розмірі 96 497 грн., за липень 2011 року в розмірі 163 776 грн. та завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за червень 2011 року на суму 68 285 грн.

До таких висновків відповідач прийшов, вважаючи, що господарські операції, за результатами яких позивачем у періоді, що перевірявся, сформовано податковий кредит, здійснені позивачем на підставі нікчемних договорів, укладених позивачем з наступними контрагентами: ТОВ «Український інвестиційний холдинг», ТОВ «Супреммум» та ТОВ «Будтек».

На підставі акта перевірки податковим органом було прийнято податкове повідомлення - рішення від 06 червня 2012 року № 0002422320, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 95 491 грн. за основним платежем та 23 873 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач, на підставі ст. 56 Податкового кодексу України, звернувся до Державної податкової служби у Чернігівській області та до Державної податкової служби України із відповідними скаргами.

За наслідками адміністративного оскарження скарги позивача залишено без задоволення, а податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м.Чернігові Державної податкової служби № 0002422320 від 25 червня 2012 року залишено без змін, про що Державною податковою службою у Чернігівській області та Державною податковою службою України прийнято відповідні рішення про результати розгляду скарг.

Вважаючи податкове повідомлення - рішення протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення позову, виходив з того, що господарські операції позивача з контрагентами мали реальний характер, податковий кредит підприємством сформовано правомірно, оскільки його формування підтверджується первинними документами, що доводять реальність здійснення операцій з придбання товару, що, в свою чергу спростовує доводи відповідача про фіктивність вчинених правочинів.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Порядок обчислення, сплати податку на додану вартість та порядок формування податкового кредиту в спірних правовідносинах, які виникли у травні 2011 року, регулюють норми Податкового кодексу України, який набув чинності з 01 січня 2011 р.

Згідно з підпунктом 14.1.181. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. ст. 198 ПК України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Положеннями п. 3 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та матеріалів справи колегія суддів приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів, робіт та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Оскільки податкові накладні на користь позивача були виписані у квітні-липні 2011 року, поставка товарів відбулася у тому ж податковому періоді, то в силу приписів п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України право ТОВ «Білтрейд» на віднесення сплачених сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту виникло у квітні - липні 2011р.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до абз. 1 п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Згідно п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Отже, для вирішення спору важливе значення має факт реєстрації та перебування контрагентів платника податку на додану вартість в стані, власне, платників податку на додану вартість, що надає право такому платнику видавати податкові накладні, які є підставою для формування податкового кредиту.

Згідно ч. 1 ст. 18 «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент здійснення господарських операцій позивача з ТОВ «Український інвестиційний холдинг», ТОВ «Супреммум» та ТОВ «Будтек», останні не були визнані банкрутами, знаходились в єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, та були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Також, в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що на момент укладення договору, установчі документи контрагентів були визнані недійсними, чи були анульовані свідоцтва платників податку на додану вартість. Не було порушено кримінальної справи, не було вироку суду щодо посадових осіб ТОВ «Український інвестиційний холдинг», ТОВ «Супреммум» та ТОВ «Будтек».

Відтак, вказані підприємства не мали дефектів у своєму правовому статусі та мали право укладати правочини та вчиняти інші юридично значимі дії.

Також, судова колегія звертає увагу, що чинним законодавством не передбачено обов'язку платника податку нести відповідальність за несплату податків продавцями, або за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, за умови необізнаності щодо неї. Бюджетне відшкодування можливе за наявності належних документів, що підтверджують правомірність формування сум податкового кредиту платника податку, та встановлення реальності здійснення господарських операцій.

Аналогічна правова позиція відображена в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 1112/11/13-10 від 20 липня 2010 року.

Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

В обґрунтування правомірності винесення оскаржуваного податкового повідомлення - рішення апелянт посилається на ту обставину, що договори позивача з його контрагентами не мали реального характеру, оскільки укладені без мети настання реальних наслідків та спрямовані на отримання податкової вигоди.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на формування валових витрат та податкового кредиту підприємства.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з квітня 2011 року по липень 2011 року, позивач мав господарські взаємовідносини з наступними контрагентами: ТОВ «Український інвестиційний холдинг», ТОВ «Супреммум» та ТОВ «Будтек».

Судом першої інстанції встановлено, що 01 липня 2011 року між ТОВ «Білтрейд» (покупець) та ТОВ «Будтек» (продавець) було укладено договір поставки будівельних матеріалів та сантехнічних виробів № 1-07/11, за яким продавець зобов'язується передати покупцю, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити зазначений товар.

Реальний характер даного договору та правомірність включення позивачем до податкового кредиту сум з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Будтек» підтверджують: копія договору № 1-07/11 від 01 липня 2011 року, додаткових угод № 1 та № 2 до договору; копії податкових та видаткових накладних, витягів з реєстрів отриманих податкових накладних, товарно-транспортні накладні та копії банківських виписок, що містяться в матеріалах справи.

05 квітня 2011 року між ТОВ «Білтрейд» (покупець) та ТОВ «Український інвестиційний холдинг» (постачальник) було укладено договір поставки будівельних матеріалів № 5-04/11 , за яким постачальник зобов'язується поставити в обумовлені строки покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Реальність здійснення вказаної господарської операції підтверджується копією договору № 5-04/11 від 05 квітня 2011 року, додаткової угоди № 2 до договору; копіями податкових та видаткових накладних, копіями витягів з реєстрів отриманих податкових накладних, товарно-транспортних накладних та копіями банківських виписок.

З матеріалів справи вбачається, що в періоді, який перевірявся, між ТОВ «Білтрейд» (покупець) та ТОВ «Супреммум» (продавець) було укладено договір поставки будівельних матеріалів, сантехнічних виробів та офісної техніки від 01 червня 2011 року № 1-06/11, за яким постачальник зобов'язується поставити в обумовлені строки покупцеві товар, а покупець зобов'язаний прийняти вказаний товар та сплатити за нього певну грошову суму.

На підтвердження реальності проведення господарських операцій позивачем надано копію договору № 1-06/11 від 01 червня 2011 року, додаткових угод № 1 та № 2 до договору; копії податкових та видаткових накладних, витягів з реєстрів отриманих податкових накладних, товарно-транспортних накладних та копії банківських виписок.

Посилання контролюючого органу на відсутність матеріально-технічних ресурсів у цих контрагентів позивача як на підставу неможливості фактичного здійснення вказаних господарських операцій не підтверджене жодними доказами, а зводиться лише до констатації вказаних фактів у акті перевірки.

Суд вважає, що дана інформація не може бути беззаперечним доказом відсутності на підприємствах основних фондів та трудових ресурсів, оскільки підтвердженням наявності або відсутності у підприємства основних фондів (власних, орендованих) та трудових ресурсів є не документи податкового обліку, а відповідні документи бухгалтерського обліку.

Відповідачем такі документи в ході перевірки не досліджувались та не проаналізовано, які ресурси потрібні були б підприємствам для надання послуг, що надані позивачу його контрагентами. До того ж, висновки податкового органу не враховують нічим не обмеженого права підприємства укладати цивільно-правові угоди оренди приміщень, устаткування та автотранспорту та використання залучених за такими цивільно-правовими угодами трудових та інших ресурсів у власній господарській діяльності.

Виходячи з цього, висновки позивача про відсутність у контрагентів позивача адміністративно-господарських можливостей для виконання договорів поставки не підтверджені належними доказами, а тому не можуть слугувати підставою для застосування до підприємства санкцій за порушення податкового законодавства за умови наявності первинних документів, що підтверджують реальне здійснення поставки товару.

Посилання контролюючого органу на неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Український інвестиційний холдинг», ТОВ «Супреммум» та ТОВ «Будтек» як на підставу неправомірного формування ТОВ «Білтрейд» податкового кредиту за господарськими операціями з цими суб'єктами господарювання критично оцінюються судом апеляційної інстанції, у зв'язку з тим, що чинним законодавством не передбачено обов'язку платника податку нести відповідальність за несплату податків продавцями, або за можливу недостовірність відомостей про них.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на порушення кримінальної справи стосовно контрагентів постачальників ТОВ «Білтрейд», оскільки відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно з ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Отже, порушення кримінальної справи, на що посилається апелянт не є допустимими та належними у справі доказами у розумінні вимог ст. ст. 70 та 72 КАС України, оскільки у справі 2а/2570/3512/2012 на момент ухвалення судом першої інстанції оскаржуваної постанови, відсутній вирок, який би встановлював вину певних осіб у вчиненні злочину та відповідні фактичні дані, які б мали суттєве значення для справи.

За таких обставин вказане не є належним доказом нікчемності договорів позивача та відсутності належного документального підтвердження правомірності віднесення позивачем відповідних сум до складу податкового кредиту.

Враховуючи те, що постачання товарів позивачу підтверджено дослідженими в судовому засіданні розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, які були надані відповідачу до перевірки, доведено подальше використання придбаних товарів у власній господарській діяльності позивача, суд приходить до висновку про безпідставність тверджень відповідача про неправомірне формування податкового кредиту за наслідками таких операцій.

Відповідачем під час розгляду не надано будь-яких доказів та не зазначено будь-яких обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення цих операцій.

Що стосується посилання відповідача на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, суд дійшов висновку, що зміст зазначених правочинів не суперечить актам цивільного законодавства; а відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст. 11 КАС України не виявлено.

Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до Цивільного кодексу України , зокрема, було викладено частину першу ст. 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

В матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсними в установленому порядку вищевказаних договорів та порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача податкових накладних.

Викладені вище обставини справи в їх сукупності дають підстави для висновку, що господарські операції є реальними та підтверджуються необхідними документами, а послуги і роботи, що придбавалися позивачем у спірний період, отримувались з метою використання та були використані позивачем у власній господарській діяльності, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Відтак, доводи відповідача не є підставою для позбавлення позивача права на податковий кредит з ПДВ, якщо він виконав усі передбачені законом умови формування податкового кредиту і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що ТОВ «Білтрейд» правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість в періоді, що перевірявся, висновок акта перевірки про порушення позивачем ПКУ є помилковим, а відтак зменшення від'ємного значення з податку на додану вартість є протиправним.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не доведено належними доказами правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та прийняття його в межах повноважень, що передбачені законами України.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшов вірного висновку про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті необґрунтовано, без достатніх підстав.

Згідно з ст. ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі (ч. 5 ст. 254 КАС України) та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя

Судді

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Грибан І.О.

Губська О.А.