Рішення

від 08.12.2008 по справі 12/156

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

12/156

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ  

08.12.2008                                                                                                  Справа  № 12/156

за позовом підприємства з іноземними інвестиціями „Лукойл –Україна”,                 м. Київ

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю „Еко –Транс ЛТД”, м. Мукачево

про стягнення заборгованості в сумі 75 612,50 грн.

                                                                                                    Суддя    Тисянчин  В. М.

                      Представники:

Від позивача – не з'явився (явка на розсуд сторін)

Від відповідача –не з'явився (явка на розсуд сторін)

СУТЬ СПОРУ: заявлено позов підприємством з іноземними інвестиціями „Лукойл –Україна”, м. Київ до товариства з обмеженою відповідальністю „Еко –Транс ЛТД”, м. Мукачево про стягнення заборгованості в сумі 75 612,50 грн.

Позивач надіслав до суду телеграму про відкладення розгляду справи через перебування його представника у відрядженні.

Суд відхиляє вищенаведене клопотання, оскільки в ухвалі про порушення провадження справі від 25.11.2008 року зазначена явка  уповноважених представників сторін –на власний розсуд (не обов'язковою). До того ж, позивача не зобов'язано надавати суду будь –які інші додаткові докази.

          На вимогу суду відповідач копію довідки органу держстатистики про включення до ЄДРПОУ та письмового відзиву на позов з доказами в його обґрунтування не подав, свого уповноваженого представника для участі у розгляді справи не направив, а тому справа розглядається в порядку ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

                    Ухвала про порушення провадження у справі направлялась рекомендованим листом, тому неявка уповноваженого представника відповідача у судове засідання не є перешкодою розгляду справи по суті, про що зазначено в ухвалі про порушення провадження у справі.

          Повідомлення підтверджує завчасне вручення відповідачу 28.11.2008 року ухвали від 25.11.2008 року про порушення провадження у справі, де вказано про  місце і час призначення розгляду справи, чим забезпечено йому реалізацію Конституційного права на судовий захист (п.4 ст. 129 Конституції України).

          Відповідач не скористався своїм правом щодо направлення свого представника для участі в судовому засіданні.

Позаяк, суду не надано відповідачем доказів чи відомостей поважних причин неможливості їх участі в судовому засіданні.

До того ж, у разі дійсного бажання забезпечення представництва відповідачем у судовому засіданні – завчасне повідомлення судом про час і місце судового засідання не позбавило відповідача у виборі кола суб'єктів такого представництва у суді відповідно до ст. 28 ГПК України.

          Вивчивши доводи позовної заяви та матеріали справи, дослідивши їх, суд

ВСТАНОВИВ:

          Заборгованість відповідача в сумі 75 612,50 грн.  –основного боргу щодо оплати за поставлені, згідно договору № КІ 201001738/08/906 від 21.02.2008 року, нафтопродукти, підтверджується матеріалами справи, зокрема:

-  рахунком –фактурою № СО - 7120253/КІ 201001738 від 28.10.2008 року;

-  актом вибірки нафтопродуктів за серпень 2008 року;

-  гарантійним листом № 045 від 27.06.2008 року;

       - розрахунком позову, а за таких обставин сума основного боргу підлягає стягненню примусово.

        Заявлені вимоги позивача про добровільне погашення боргу відповідач не виконав, чим порушив ст. ст. (11; 526); 509; 530 ЦК України (чинного з 01.01.04).

Саме ця обставина і послужила підставою для звернення позивача до суду з даною позовною заявою.

         Відповідно до ст. 175 ГК України майново –господарські зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

          Таким чином, на день розгляду спору у суді, обставини спору (права і зобов'язання сторін) оцінюються судом з огляду на правила ЦК та ГК України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору чи вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 509 ЦК України в силу зобов'язання –кредитор вправі вимагати виконання обов'язку від боржника у випадку невиконання останнім своїх зобов'язань у відносинах. Підставою виникнення зобов'язання є юридичний факт.

В даній правовій ситуації юридичним фактом, на підставі якого виникли зобов'язальні відносини між сторонами, є поставка нафтопродуктів (ст. 11 ЦК України).

Отже, обов'язок відповідача оплатити вартість поставлених нафтопродуктів є безспірним.

Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається              (ст. 615; 625 ЦК України).

Між тим, за  договором  поставки  продавець  (постачальник),  який здійснює  підприємницьку  діяльність, зобов'язується  передати  у встановлений   строк (строки)  товар  у  власність  покупця  для використання його у підприємницькій діяльності або в інших  цілях, не пов'язаних з особистим,  сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму                  (ч.1 ст. 712 ЦК України).

Відтак, договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

При постановленні судового рішення враховується характер зобов'язання, наслідки його невиконання, особа відповідача, ступінь його вини, суспільно – державну значимість господарської діяльності сторін, обставини, що впливають на неможливість виконання відповідачем зобов'язання належним чином та межі здійснення цивільних прав (п.3 ст. 13 ЦК України), де не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах, безпідставного збагачення за рахунок погіршення фінансово –майнового стану сторони у спорі.

За ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дії, яка порушує право.

Отже, із встановлених судом обставин вбачається, що склад цивільно –правової відповідальності є наявним на момент судового розгляду справи.

                 Встановлюючи дійсні обставини справи, суд посилається на фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, в даному випадку –письмовими доказами. При цьому, заяви та пояснення не приймаються судом за преюдицію, а перевіряються на достовірність.

                   Таким чином, позивачем доведені ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі, поклавши відшкодування судових витрат за змістом ст. 49 ГПК України на відповідача з огляду його вини у виникненні спору.

          Виходячи з викладеного, оцінивши повноту, достатність позовних матеріалів, проаналізувавши подані по справі доказові документи для вирішення спору, керуючись ст. 124 Конституції України; ст. 2 Закону України „Про судоустрій України”;  ст.ст. 4, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 75, 82 - 84, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.           Позов задоволити  повністю.

    2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Еко –Транс ЛТД”

        (м. Мукачево, вул.. Першотравнева набережна, 6 Б/42; код 22106710) на користь підприємства з іноземними інвестиціями „Лукойл –Україна”                 (м. Київ, вул. Комінтерну, 14 літ. А; код 30603572) суму 75 612,50 (сімдесят п'ять тисяч шістсот дванадцять грн. 50 коп.) –основного боргу та 756,13 (сімсот п'ятдесят шість грн. 13 коп.) -  у відшкодування витрат по оплаті держмита; 118 (сто вісімнадцять грн.) –у відшкодування витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

       Дане рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

       Суддя                                                                                   Тисянчин В. М.