cpg1251
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
10.01.13 р. Справа № 5006/35/210пд/2012
за позовом Артемівського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Артемівської міської ради, м. Артемівськ, Донецька область
до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Артемівськводоканал», м. Артемівськ, Донецька область
до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю «НІІ КВОВ-Україна», м. Донецьк
про визнання недійсним з моменту укладення договору відступлення права вимоги від 05.07.2012р.
Суддя Мальцев М.Ю.
Представники сторін:
за участю
прокурора: Архипенко Р.І посвідчення № 4309 від 19.09.12
представників сторін:
від позивача : Іванушкін І.С., за довіреністю № 01/11-978 від 25.12.2012р.
від відповідача 1: Пронькін В.О., за довіреністю б/н від 30.11.2012р.
від відповідача 2: Пронькін В.О., за довіреністю б/н від 30.11.2012р.
СУТЬ СПОРУ:
Артемівський міжрайонний прокурор в інтересах держави в особі Артемівської міської ради, м. Артемівськ, Донецька область, звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Артемівськводоканал», м. Артемівськ, Донецька область, до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю «НІІ КВОВ-Україна», м. Донецьк про визнання недійсним з моменту укладення договору відступлення права вимоги від 05.07.2012р.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на копію концесійного договору, копію рішення господарського суду Донецької області від 02.04.2012р., копію постанови Донецького апеляційного господарського суду від 28.05.2012р., копію рішення господарського суду Донецької області від 15.08.2012р., копію постанови Донецького апеляційного господарського суду від 02.10.2012р., заяву №01/11-585 від 18.07.2012р., копії листів, копію претензії №01/07-713 від 05.09.2012р.
28.11.2012р. відповідач 1 надав відзив на позовну заяву №37/12 від 27.11.2012р., яким проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що оспорюваний договір відповідає вимогам ст.203 Цивільного кодексу України, ознак договору факторингу не містить, у зв'язку з чим, правові підстави для визнання його недійсним відсутні.
07.12.2012р. відповідач 23 надав відзив на позовну заяву, яким проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що позивачем не надано суду доказів в підтвердження підстав для визнання договору недійсним.
Розгляд справи відкладався.
Розглянувши матеріали справи, господарський суд встановив:
Між Артемівською міською радою та відповідачем 1 02.09.2010р. було укладено Концесійний договір об'єкту права комунальної власності територіальної громади міста Артемівська - цілісного майнового комплексу комунального підприємства «Бахмут-Вода.
Рішенням господарського суду Донецької області від 02.04.2012р. по справі №5006/11/51пд/2012, яке постановою Донецького апеляційного господарського суду від 28.05.2012р. залишено без змін, концесійний договір було розірвано.
Між відповідачем 1 та відповідачем 2 07.07.2012р. було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого Первісний кредитор (відповідач 1) передає, а Новий кредитор (відповідач 2) приймає на себе права вимоги до Боржників, перерахованих у Додатку 1 до цього договору, з грошових зобов'язань Боржників перед Первісним кредитором за послуги з водопостачання та водовідведення станом на 30.06.2012р. (п.1.1 Договору).
Відповідно до п.2.1 Договору, Первісний кредитор отримує від Нового кредитора винагороду у розмірі 21% коштів від фактично отриманих Новим кредитором коштів з грошових зобов'язань від Боржників, які вказані у Додатку 1.
Згідно п.3.2 Договору, вказані у п.2.1 винагорода перераховується Новим кредитором Первісному кредитору не пізніше 15 робочих днів з дати фактичного надходження грошових коштів від Боржників на розрахунковий рахунок Нового кредитора.
Позивач вважає, що договір про відступлення права вимоги, укладений між відповідачами є фактично договором факторингу.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.
Цією статтею визначено перелік способів судового захисту, одним із яких є визнання правочину недійсним.
Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, що кореспондуються з положеннями ст. 207 Господарського кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Отже, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, зокрема, відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).
Свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають і формувати його конкретні умови. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).
Розглядаючи спір про визнання угоди недійсною, суд перевіряє відповідність умов цієї угоди законодавству, що діяло станом на час її укладання. Договір не може бути визнаний недійсним на підставі законодавства, яке не було чинне на час укладання договору.
Відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
З наведеного вбачається, що законом не заборонено вчинення угод щодо відступлення права вимоги та відсутні обставини, з якими закон пов'язує недопустимість відступлення права вимоги.
Згідно із ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
За наведеним визначенням договору факторингу, цей договір спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану останнім фінансову послугу.
Таким чином, договір факторингу передбачає, передусім, обов'язковість платності за відступлення права грошової вимоги, та мету отримання додаткового доходу.
Відповідно до Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг № 231 від 03.04.2009 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг", до фінансової послуги факторингу сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів) віднесено:1) фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; 2) набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників - суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення; 3) отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
Таким чином, у даному випадку, факторингова операція не здійснювалась.
Фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (п.5 ч.1 ст.1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг"). Тобто, метою надання фінансової послуги є отримання прибутку.
Таким чином, оскільки укладений між відповідачами договір про відступлення права вимоги не містить всіх критеріїв, встановлених п.5 ч.1 ст.1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" , тому його неможна вважати таким, що укладений з метою надання фінансової послуги.
Метою спірного договору є передача права вимоги до боржника від одного кредитора до іншого кредитора, тобто, фактична зміна сторін у виконанні зобов'язання без набуття додаткового доходу жодним із кредиторів. Умовами оспорюваного договору чітко передбачено саме передачу відповідачу 2 права вимоги до Боржників з їх грошових зобов'язань перед відповідачем1 за послуги з водопостачання та водовідведення станом на 30.06.2012р.
Оспорюваним договором здійснена заміна кредитора в зобов'язанні без набуття додаткового доходу новим кредитором, оскільки в ньому передбачено, що розрахунок здійснюється у повному обсязі від отриманої суми боргу без будь-яких дисконтів та премій за стягнення з боржника грошових зобов'язань.
Слід також зазначити, що позивач у своїй позовній заяві посилається на п.25.2.1 концесійного договору, відповідно до якого концесіонер не може передавати іншій особі виконання цього договору або прав, переваг та зобов'язань за цим договором, крім випадків, попередньо узгоджених концесієдавцем, але позивачем не надано доказів в підтвердження того, що укладання договору про відступлення права вимоги порушило законні права та охоронювані законом інтереси позивача.
З огляду на викладене, з врахуванням встановлених обставин, оспорюваний договір не містить ознак договору факторингу, в зв'язку з чим відсутні правові підстави для визнання його недійсним, а тому вимоги позивача є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.
Клопотання позивача про забезпечення позову задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
За приписами ст. 67 Господарського процесуального кодексу України, позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві, забороною відповідачеві вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.
Згідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивачем не надано доказів, які б підтверджували, що невжиття заходів до забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду, тому заява позивача про забезпечення позову суд вважає такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на вищенаведене.
Керуючись ст. ст. 22, 32, 33, 34, 41, 43, 49, 66, 67, 77, 82 - 85 Господарського процесуального Кодексу України, ст. ст. 16, 203, 215, 512, 1077 Цивільного кодексу України, господарський суд, -
В И Р І Ш И В:
У задоволенні позовних вимог Артемівського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Артемівської міської ради, м. Артемівськ, Донецька область до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Артемівськводоканал», м. Артемівськ, Донецька область, до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю «НІІ КВОВ-Україна», м. Донецьк про визнання недійсним з моменту укладення договору відступлення права вимоги від 05.07.2012р. - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття (складання).
Вступну та резолютивну частини рішення оголошено в судовому засіданні 10.01.2013 р.
Повне рішення складено 15.01.2013 р.
Суддя Мальцев М.Ю
Суд | Господарський суд Донецької області |
Дата ухвалення рішення | 10.01.2013 |
Оприлюднено | 21.01.2013 |
Номер документу | 28667342 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Донецької області
Мальцев М.Ю
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні