Постанова

від 16.01.2013 по справі 5011-23/13499-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" січня 2013 р. Справа№ 5011-23/13499-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Сухового В.Г.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання Марвано А.Т.,

від позивача - Кузнєцов Л.О., від третьої особи 1 - Задорожна О.С.,

від відповідача та третьої особи 2 - не з'явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

товариства з обмеженою відповідальністю «Орлан-Транс-Груп»

на рішення господарського суду міста Києва від 13.11.2012 року

у справі №5011-23/13499-2012 (суддя Кирилюк Т.Ю.)

за позовом фірми «Квін», м. Київ,

до товариства з обмеженою відповідальністю «Орлан-Транс-Груп», м. Київ,

третя особа 1: товариство з обмеженою відповідальністю «Голден Тайл», м. Київ,

третя особа 2: публічне акціонерне товариство

«Харківський плитковий завод», м. Харків,

про стягнення 74 817,00 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2012 року фірма «Квін» (далі - позивач) подала до господарського суду міста Києва позов до ТОВ «Орлан-Транс-Груп» (далі - відповідач), треті особи ТОВ «Голден Тайл» та ПАТ «Харківський плитковий завод», про стягнення 74 817,00 грн. (70 445,00 грн. основного боргу та 4 372,00 грн. пені).

25.10.2012 року позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, згідно якої просив суд стягнути з відповідача 63 295,00 грн. основного боргу та 6 473,20 грн. пені.

13.11.2012 року позивача подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, згідно якої просив суд стягнути з відповідача 47 865,00 грн. основного боргу та 6 473,20 грн. пені.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати вартості здійснених позивачем послуг з перевезення згідно укладеного між сторонами спору договору від 03.11.2009 року №28/09.

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.11.2012 року у справі №5011-23/13499-2012 позовні вимоги задоволено повністю. Присуджено до стягнення з ТОВ «Орлан-Транс-Груп» на користь фірми «Квін» 47 865,00 грн. основного боргу, 6 473,20 грн. пені, 1 609,50 грн. витрат по сплаті судового збору. При прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд дійшов до висновку про те, що факт надання автопослуг підтверджується відповідними доказами, встановлений строк остаточного розрахунку сплинув, доказів повної оплати наданих послуг суду не надано, позовна вимога про стягнення з відповідача 47 865,00 грн. боргу підлягає задоволенню. Також, суд першої інстанції дійшов до висновку про правомірність вимог позивача про стягнення з відповідача 6 473,20 грн. пені на підставі п. 4.8 договору.

Не погодившись із вказаним рішенням, ТОВ «Орлан-Транс-Груп» подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 13.11.2012 року у справі №5011-23/13499-2012 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що договір від 03.11.2009 року №28/09 є неукладеним, оскільки не підписаний з боку відповідача. Крім цього, не визначено ціни послуг за договором згідно п. 3.1, оскільки додаток до договору відсутній. Також, скаржник звертає увагу суду на те, що договір укладений на невизначений строк.

У своєму відзиві позивач заперечує проти задоволення вимог апеляційної скарги, вважає спірне судове рішення законним та обґрунтованим, просить суд залишити його без змін.

Треті особи 1, 2 не скористались своїм правом згідно ч. 1 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України та не надали суду відзивів на апеляційну скаргу, що, згідно ч. 2 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України, не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2012 року у справі №5011-23/13499-2012 апеляційну скаргу ТОВ «Орлан-Транс-Груп» на рішення господарського суду міста Києва від 13.11.2012 року у справі №5011-23/13499-2012 прийнято до провадження та призначено її розгляд на 19.12.2012 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.12.2012 року у справі №5011-23/13499-2012 було виправлено описки, допущені в ухвалі Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2012 року у справі №5011-23/13499-2012.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2012 року розгляд справи №5011-23/13499-2012 відкладався 16.01.2013 року.

В судовому засіданні 16.01.2013 року представник позивача заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги, просив оскаржуване рішення суду залишити без змін. В судовому засіданні 16.01.2013 року представник третьої особи надала пояснення суду по суті спору. Представники відповідача та третьої особи 2 в судове засідання не з'явились, відповідач та третя особа 2 про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

У відповідності до ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Аналогічна правова норма міститься і в ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції, задовольняючи позов у даній справі, послався на договір транспортного експедирування від 03.11.2009 року №28/09 (т. 1, а.с. 17-19), який укладено між позивачем (перевізник) та відповідачем (експедитор) на невизначений строк (п. 6.1 договору).

При цьому, договір транспортного експедирування від 03.11.2009 року №28/09 не підписано з боку відповідача, а містить лише відтиск печатки ТОВ «Орлан-Транс-Груп», у зв'язку з чим відповідач вважає такий договір неукладеним. Колегією суддів в судовому засіданні оглянуто оригінал договору транспортного експедирування від 03.11.2009 року №28/09.

Колегія суддів вказані доводи скаржника відхиляє з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Частиною 3 ст. 639 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Колегія суддів зазначає, що на автомобільному транспорті основним документом, який визначає взаємовідносини між вантажовідправниками, вантажоодержувачами та автотранспортними підприємствами і організаціями є товарно-транспортна накладна. Вона є єдиним для всіх учасників перевізного процесу юридичним документом, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Облік транспортної роботи і розрахунки за перевезення провадяться виключно на підставі дорожніх листів та прикладених до них товарно-транспортних накладних або актів заміру (зважування) (п. 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні; п. 47 САТ УРСР). До інших перевізних документів відносять дорожній лист, подорожній лист, передавальну відомість у разі перевезення у прямому змішаному сполученні та інші. Усі вони є документами первинної звітності і мають доказове значення. При цьому, дорожній лист вантажного автомобіля (документ установленого законодавством зразка для визначення та обліку роботи автомобільного транспортного засобу) є документом, без якого перевезення не допускається.

З подорожніх листів та товарно-транспортних накладних вбачається, що у період з грудня 2011 року по березень 2012 року позивачем здійснювались перевезення вантажів ПАТ «Харківський плитковий завод» та ТОВ «Голден Тайл» (т. 1 а.с. 20-185).

Замовником вказаних перевезень значиться ТОВ «Орлан-Транс-Груп».

Факт здійснення перевезень підтверджується актами наданих послуг за вказаний період, складеними між відповідачем та ТОВ «Голден Тайл» (т. 2, а.с. 9-46).

Матеріали справи свідчать, що позивачем направлялись відповідачеві рахунки на оплату наданих послуг перевезення на загальну суму 71 750,00 грн. Факт отримання відповідачем вказаних рахунків підтверджено відповідними повідомленнями про вручення поштових відправлень (т. 1, а.с. 20-185).

Частиною 2 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

23.05.2012 року позивач звертався до відповідача з вимогою про сплату вартості послуг перевезення (т. 1, а.с. 187-189).

Факт направлення вказаної вимоги позивача та факт її отримання відповідачем підтверджується відповідними поштовими квитанцією, описом вкладення у лист та повідомленням про вручення поштового відправлення (т. 1, а.с. 190).

Відповідач частково розрахувався з позивачем за надані останнім послуги перевезення, що підтверджується відповідними виписками з рахунку позивача (т. 2, а.с. 119-125).

Крім цього, відповідач у своєму листі від 08.05.2012 року б/н підтверджує факт наявності перед позивачем заборгованості у сумі 80 000,00 грн. станом на 08.05.2012 року та зобов'язується її сплатити поетапно в найближчий час (т. 1, а.с. 191).

Тобто, як свідчать матеріали справи, відповідач прийняв від позивача надані останнім послуги перевезення, які відображені в подорожніх листах та товарно-транспортних накладних, в повному обсязі без зауважень або застережень, про що свідчать конклюдентні дії відповідача (дії особи, що виявляють її волю встановити правовідношення, але не у формі усного чи письмового волевиявлення, а своєю поведінкою, щодо якої можна зробити певний висновок про конкретний намір), а саме: часткова оплата таких послуг (відповідні виписки з рахунку позивача), визнання заборгованості та гарантування її сплати (лист від 08.05.2012 року).

Отже, на переконання колегії суддів, договір транспортного експедирування від 03.11.2009 року №28/09 є укладеним, оскільки сторони підтвердили таке укладення фактом його реального виконання, і відтак, до правовідносин сторін повинні застосовуватись його положення.

Твердження відповідача про те, що термін дії договору транспортного експедирування від 03.11.2009 року №28/09 закінчився, посилаючись при цьому на п. 4 ст. 307 Господарського кодексу України, судом апеляційної інстанції відхиляються з огляду на наступне.

Згідно п. 4 ст. 307 Господарського кодексу України залежно від виду транспорту, яким передбачається систематичне перевезення вантажів, укладаються такі довгострокові договори: довгостроковий - на залізничному і морському транспорті, навігаційний - на річковому транспорті (внутрішньому флоті), спеціальний - на повітряному транспорті, річний - на автомобільному транспорті. Порядок укладення довгострокових договорів встановлюється відповідними транспортними кодексами, транспортними статутами або правилами перевезень.

При цьому, згідно п. 5 ст. 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.

Стаття 914 Цивільного кодексу України передбачає, що перевізник і власник (володілець) вантажу в разі необхідності здійснення систематичних перевезень можуть укласти довгостроковий договір. За довгостроковим договором перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а власник (володілець) вантажу - передавати для перевезення вантаж у встановленому обсязі. У довгостроковому договорі перевезення вантажу встановлюються обсяг, строки та інші умови надання транспортних засобів і передання вантажу для перевезення, порядок розрахунків, а також інші умови перевезення.

З п. 6.1. договору транспортного експедирування від 03.11.2009 року №28/09 вбачається, що сторони спору скористались правом, визначеним п. 5 ст. 307 Господарського кодексу України і ст. 914 Цивільного кодексу України, а саме погодили, що цей договір укладено на невизначений строк та він набирає чинності з моменту його підписання сторонами.

Відтак, на переконання колегії суддів, договір транспортного експедирування від 03.11.2009 року №28/09 було належним чином укладено між сторонами спору на невизначений строк і його дія поширюється на правовідносини сторін, які виникли у період з грудня 2011 року по березень 2012 року з урахуванням п. 5 ст. 307 Господарського кодексу України, ст. 914 Цивільного кодексу України та п. 6.1. договору, про що судом першої інстанції зроблено законні та обґрунтовані висновки.

Відповідно до ч. 1 ст. 916 Цивільного кодексу України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Відповідачем не надано суду доказів в порядку ст. 33, ст. 34 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження здійснення розрахунку з позивачем за надані останнім послуги перевезення в повному обсязі, а тому висновок суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 47 865,00 грн. боргу колегія суддів вважає законним та обґрунтованим.

Одночасно, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 6 473,20 грн. пені з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 4.8. договору транспортного експедирування від 03.11.2009 року №28/09 сторони визначили, що в разі затримки оплати послуг за цим договором більше ніж на строк, вказаний в п. 3.2. договору з урахуванням п. 3.3. договору, відповідач сплачує позивачеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, від вартості неоплачених послуг за кожний день затримки оплати.

Враховуючи факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання перед позивачем щодо оплати наданих позивачем послуг, а також положення наведених норм законодавства України та умови укладеного між сторонами спору договору, колегія суддів дійшла до висновку про правомірність стягнення судом першої інстанції з відповідача на користь позивача 6 473,20 грн. При цьому, судом апеляційної інстанції перевірено розрахунки пені, здійснені позивачем та прийняті місцевим господарським судом, та встановлено їх арифметичну правильність.

Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення господарського суду міста Києва від 13.11.2012 року у справі №5011-23/13499-2012.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Орлан-Транс-Груп» на рішення господарського суду міста Києва від 13.11.2012 року у справі №5011-23/13499-2012 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 13.11.2012 року у справі №5011-23/13499-2012 залишити без змін.

3. Справу №5011-23/13499-2012 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Агрикова О.В.

Судді Суховий В.Г.

Чорногуз М.Г.