Ухвала

від 16.01.2013 по справі 46/438-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" січня 2013 р. м. Київ К-26774/10

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Острович С.Е., Приходько І.В.,

за участю секретаря Сватко А.О.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва (далі -ДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 11.02.2009

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.07.2010

у справі № 46/438-А

за позовом державного науково-виробничого підприємства «Електронмаш»(далі -Підприємство)

до ДПІ

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача -Клокун Т.Г., Теслюка В.Г., Мови В.І.,

відповідача -Котляра А.С., Воєводіна Р.І.,

Генеральної прокуратури України -Чубенка В.В.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 11.02.2009, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.07.2010, позов задоволено; визнано недійсними податкові повідомлення-рішення від 16.02.2006 № 0000272340/0, від 27.04.2006 № 0000272340/1, від 20.07.2006 № 0000272340/2, згідно з якими позивачеві донараховано податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 40 139 000,01 грн. (у тому числі 26 759 333,34 грн. за основним платежем та 13 379 666,67 грн. за штрафними санкціями). У прийнятті цих судових актів попередні інстанції виходили з реальності виконання спірних господарських операцій з поставки позивачеві конструкторської документації та програмного забезпечення та з наявності у постачальників позивача необхідного обсягу податкової правосуб'єктності на час здійснення цих операцій.

На вказані рішення ДПІ подано касаційну скаргу, в якій скаржник зазначає про невідповідність висновків судів вимогам підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», позаяк факт виробництва Комплексів з використанням програмного продукту документально не підтверджується, а спірні постачальники позивача зареєстровані на підставних осіб. На підставі цього ДПІ просить відмовити у позові, скасувавши оскаржувані судові акти зі спору.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено виїзну планову перевірку дотримання Підприємством вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.10.2002 по 30.09.2006; за наслідками цієї перевірки відповідачем було складено акт від 08.02.2006 № 72/23-20/14312789 та визначено позивачеві податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 40 139 000,01 грн. (у тому числі 26 759 333,34 грн. за основним платежем та 13 379 666,67 грн. за штрафними санкціями) за податковим повідомленням-рішенням від 16.02.2006 № 0000272340/0. Решту оспорюваних податкових повідомлень-рішень було прийнято у процедурі адміністративного оскарження зазначеного донарахування.

Підставою для оспорюваного донарахування став факт невизнання податковою інспекцією права позивача на включення до податкового кредиту сум ПДВ у складі вартості робіт з розробки конструкторської документації та програмного забезпечення на електронних носіях, поставлених позивачеві приватним підприємством «Серьогін»(далі з ПП «Серьогін») та товариством з обмеженою відповідальністю «Лідер»(далі - ТОВ «Лідер») в рамках виконання договорів від 30.01.2004 № 01/01 та від 29.01.2004 № 01/02, укладених Підприємством (замовник) з названими виконавцями. При цьому ДПІ посилається на рішення Павлоградського районного суду Дніпропетровської області від 18.05.2005 та від 15.08.2005, за якими визнано недійсними установчі документи свідоцтва про реєстрацію платником ПДВ ПП «Серьогін»та ТОВ «Лідер», відповідно, з підстав реєстрації цих суб'єктів господарювання на підставних осіб без наміру здійснювати підприємницьку діяльність. Крім того, ДПІ зазначає, що згідно з висновком комісії спеціалістів НТУУ «Київський політехнічний інститут»від 27.12.2004 № 02/01/1673 з питань дослідження технічної документації та креслень «Комплекс обробки та накопичення на магнітному диску ЕС 5074»(який був предметом поставки за названими договорами) цей комплекс не є самостійним комплексом, а становить окремий прилад, який є морально та технічно застарілим, його вартість є незначною. Наведене було розцінено податковим органом як доказ безтоварності спірних операцій.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

За змістом підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Наведені законодавчі положення дають підстави для висновку про те, що визначальною умовою виникнення у платника права на податковий кредит, окрім наявності належним чином оформлених податкових накладних, є реальність господарської операції з придбання товарів (робіт, послуг) в рамках провадження економічної діяльності платника.

Як було встановлено судами за наслідками оцінки наявних у справі доказів, умовами спірних договорів було передбачено виконання ТОВ «Лідер»та ПП «Серьогін»робіт з розробки комплексу на базі накопичування на гнучкому магнітному диску НГМД ЄС 5074 з використанням додаткових каналів з'йому інформації відповідно до вимог, визначених у технічному завданні. На виконання цих договорів ТОВ «Лідер»було поставлено позивачеві 82 комплекти конструкторської документації та програмного забезпечення на електронних носіях загальною вартістю 80 278 000 грн. (у тому числі 13 379 700 грн. ПДВ), ПП «Серьогін»передало Підприємству 82 відповідних комплекти тієї ж вартості, що підтверджується актами здачі-прийому робіт, рахунками, податковими накладними, платіжними дорученнями. Вказана продукція була оприбуткована Підприємством. В подальшому усі зазначені комплекти були реалізовані позивачем іншим покупцям. Наведені факти підтверджуються і проміжним актом контрольно-ревізійного управління в м. Києві від 17.01.2005 № 13-ПР-200/15, складеним за результатами ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Підприємства.

З урахуванням цих обставин суди дійшли об'єктивного висновку, що дії позивача не спрямовані на здійснення операцій, пов'язаних з отриманням необґрунтованої податкової вигоди, позаяк Підприємством було укладено правочини з наміром настання відповідних ним правових наслідків. Установлені судами обставини справи свідчать, що сторони добросовісно виконали свої зобов'язання з рамках укладених договорів, придбану продукцію Підприємство оприбуткувало та використало у господарській діяльності. Спірні операції не спрямовані на ухилення від оподаткування та не мають фіктивного характеру. Первинні документи, представлені Підприємством, оформлені у відповідності з вимогами чинного законодавства, містять достовірні дані відносно змісту операції та реквізити сторін. Факт взаємозалежності або афілійованості позивача зі спірними контрагентами (ПП «Серьогін», ТОВ «Лідер») не встановлений. Матеріали справи не містять доказів порушення цими постачальниками податкового законодавства за наслідками здійснення спірних операцій.

Податковим органом не було спростовано зазначені висновки судів. Не може слугувати таким спростуванням і висновок комісії спеціалістів НТУУ «Київський політехнічний інститут»від 27.12.2004 № 02/01/167, на який посилається ДПІ, позаяк цей висновок не заперечує сам факт виконання спірних операцій, а лише ставить під сумнів об'єктивність ціни договору. Втім податковим органом не подано доказів, які б підтверджували штучне завищення ціни зазначених робіт учасниками спірних операцій з метою мінімізації податків.

Правильним є і висновок судів про відсутність підстав для визнання податкової вигоди покупця (позивача у справі) необґрунтованої з причин подальшого скасування реєстрації ПП «Серьогін»та ТОВ «Лідер»як платників ПДВ. Адже, по-перше, судові рішення (за якими таку реєстрацію було скасовано) були скасовані за наслідками їх перегляду в апеляційному порядку. А по-друге, сам по собі факт анулювання реєстрації постачальника як платника ПДВ після виконання господарської операцій, не у зв'язку з іншими обставинами, не може впливати на податковий облік покупця, який сформував податковий кредит за податковими накладними, складеними постачальником під час наявності у нього статусу платника ПДВ. Сам факт визнання недійсними установчих документів підприємства та припинення його реєстрації платником ПДВ не позбавляє правового значення первинні документи, складені ним з моменту набуття господарської та податкової правосуб'єктності і до моменту виключення з державного реєстру (до дати анулювання його реєстрації платником ПДВ за актом податкового органу).

З урахуванням викладеного суди цілком обґрунтовано задовольнили позовні вимоги Підприємства, скасувавши оспорювані податкові повідомлення-рішення як незаконні.

Оскільки у розглядуваній справі норми матеріального права було правильно застосовано судами, а висновки попередніх інстанцій відповідають установленим у справі обставинам та наявним у ній доказам, то підстави для скасування оскаржуваних рішень відсутні.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва залишити без задоволення.

2. Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 11.02.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.07.2010 у справі № 46/438-А залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:С.Е. Острович І.В. Приходько