Постанова

від 16.01.2013 по справі 5004/1259/12

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" січня 2013 р. Справа № 5004/1259/12

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуюча суддя Сініцина Л.М.

судді Гудак А.В.

Олексюк Г.Є.

при секретарі судового засідання Берун О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Віва" від 27.11.2012 р. на рішення господарського суду Волинської області від 12.11.12 р. у справі № 5004/1259/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП Дельта", м. Київ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Віва", Волинська область, Маневицький район, смт. Колки

про стягнення 12 797 грн.10 коп. - пені та 3% річних

за участю представників сторін:

від позивача - не з'явився

від відповідача - не з'явився

Рішенням господарського суду Волинської області від 12.11.2012 р. у справі № 5004/1259/12 (суддя Слупко В.Л.) частково задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП Дельта" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віва"; стягнуто з відповідача на користь позивача 12 797, 10 грн., в тому числі 8 349 грн. 05 коп. пені та 4 448 грн. 05 коп. - 3% річних; позовні вимоги в частині стягнення 23 922 грн. 55 коп. збитків залишено без розгляду; в стягненні оплати адвокатських послуг в сумі 68289 грн. 51коп. понесених по справі № 5004/295/12 відмовлено. При прийнятті рішення суд виходив з того, що заявлені позовні вимоги щодо стягнення 8 349,05 грн. пені, нарахованої за період з 12.05.2012 р. по 25.06.2012 р. та 4 448, 05 грн. - 3% річних, нарахованих за період з 12.05.2012 р. по 11.09.2012 р. є правомірними та обґрунтованими; позовні вимоги в частині стягнення 23 922, 55 грн. збитків - це фактично ще один позов, що не передбачено в переліку прав позивача, визначених статтею 22 ГПК України. Щодо стягнення 68 289, 51 грн. адвокатських послуг понесених по справі № 5004/295/12 судом зазначено, що при вирішенні спору чинним ГПК України не передбачено покладення на відповідача судових витрат по іншій судовій справі, яка розглядалась за участю цих же сторін.

Не погоджуючись із даним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Віва" звернулося з апеляційною скаргою від 27.11.2012 р., в якій просило скасувати рішення господарського суду Волинської області від 12.11.2012 р. у справі № 5004/1259/12 повністю та постановити нове, яким відмовити в позові повністю, посилаючись на те, що рішення господарського суду Волинської області у даній справі, прийнято з порушенням норм процесуального та матеріального права. Рішенням господарського суду Волинської області від 14.05.2012 р. у справі № 5004/295/12 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Віва" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП Дельта" 488 596 грн.68 коп., з них: 454 000 грн. заборгованості, 26 269 грн. 20 коп. пені, 3 178 грн. інфляційних втрат, 5149 грн. 48 коп. - 3% річних, а також 9 771 грн. 93 коп. судового збору та 5 000 витрат на оплату послуг адвоката. У порядку статті 116 ГПК України був виданий наказ на примусове виконання зазначеного рішення суду. Факт наявності заборгованості відповідачаперед позивачем є встановленим та не потребує додаткового доказування. На виконання рішення суду від 14.05.2012 р. ТзОВ "Віва" згідно банківських виписок платіжними дорученнями перерахувало позивачу кошти на загальну суму 55 000 грн., а саме: 16.05.2012 р. - 45 000 грн.; 28.05.2012 р. - 5 000 грн.; 18.06.2012 р. - 5 000 грн. Крім того, в примусовому порядку ВДВС Маневицького РУЮ з відповідача було стягнуто та перераховано позивачу 07.09.2012 р. - 24 5316 грн. 92 коп., а 12.09.2012 р. - залишок заборгованості 203 051 грн. 69 коп. Предметом позовних вимог у справі № 5004/1259/12 є стягнення 3% річних нарахованих за період виникнення заборгованості до 11.09.2012 р., пені нарахованої за період виникнення заборгованості до 25.06.2012 р., таким чином розрахунковий період включає також і період часу після набрання рішенням суду № 5004/1259/12 законної сили та видачі наказу суду на означену суму боргу. Після винесення судом рішення, яке вступило в законну силу, у спорі, предметом якого є стягнення заборгованості за договором, припиняються цивільно-правові відносини між сторонами і виникають нові взаємостосунки, засновані на державному примусі, які регулюються виключно нормами господарського процесуального і виконавчо-процесуального законодавства. Діючим законодавством не передбачено право кредитора вимагати сплати 3 % річних та пені, нарахованих окремо на встановлену в судовому рішенні суму боргу, за період примусового виконання відповідного судового рішення. Поданий в даній справі позов не підлягає задоволенню через його безпідставність. Під час винесення господарським судом Волинської області рішення від 12.11.2012 р. мало місце невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи. Це призвело до винесення неправильного рішення і як слідство є підставою для його скасування в апеляційному порядку згідно з ст. 104 ГПК України та винесення нового рішення.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "НВП Дельта" у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити апеляційну скаргу ТзОВ "Віва" без задоволення, а рішення господарського суду Волинської області від 12.11.2012 р. у справі № 5004/1259/12 - без змін, посилаючись на те, оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим. Доводи ТзОВ "Віва" викладені в апеляційній скарзі є безпідставними, помилковими та не обґрунтованими і не спростовують висновків господарського суду. Доводи апеляційної скарги не відповідають чинним нормам матеріального права, а саме статтям 598 - 609 ЦК України та входять у розріз із судовою практикою Верховного Суду України. Якщо зобов'язання виконано не належним чином, то на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі, визначені статтею 625 ЦК України, частина 1 якої передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Згідно зі статтями 598 - 609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання, а приписи статті 625 ЦК України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов'язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення. Зазначена правова позиція узгоджується з практикою Верховного Суду України.

Позивач та відповідач не забезпечили явку представників у судове засідання, хоча були належним чином повідомлені про день і час розгляду апеляційної скарги, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень (ухвал апеляційного суду) (а.с. 51-52 , т.ІІ).

Оскільки явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, розгляд апеляційної скарги було відкладено, сторони належним чином були повідомлені про день, час і місце розгляду апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представників сторін.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу; перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ :

07 листопада 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "НВП Дельта" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Віва" укладено договір купівлі-продажу № 07/11-11, згідно пункту 1.1. якого продавець продає, а покупець купує товар в кількості і за ціною згідно специфікацій, оформлених у вигляді додатків, що є невід'ємною частиною цього договору. Постачання товару здійснюються згідно специфікацій, які оформляються на кожну партію товару (а.с. 12-15, т.І).

Відповідно до пункту 2.3. договору покупець здійснює 100% оплату погодженої партії товару шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця на підставі рахунку на умовах і в терміни згідно специфікації на дану партію товару. Датою оплати вважається дата надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця.

Згідно додатку № 1 (Специфікація № 1) від 07.11.2011 р. до договору купівлі-продажу № 07/11-11 від 07.11.2011р. сторони узгодили між собою найменування та кількість товару, загальну суму поставки, адресу пункту доставки, строк поставок, та умови оплати за товар.

Пунктом 1 додатку № 1 встановлено, що загальна сума поставки складає 454 000,00 (чотириста п'ятдесят чотири тисячі) грн. (а.с. 16, т. І).

Пунктом 6 додатку № 1 передбачено, що покупець здійснює 100% оплату погодженої партії товару шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця на підставі рахунку-фактури протягом 45 (сорока п'яти) календарних днів з дати постачання товару.

Відповідно до пункту 8.1. договору в разі порушення умов оплати передбачених пунктом 2.3 цього договору покупець сплачує продавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення оплати (а.с. 14, т. І).

Пунктом 11.1. договору визначено, що цей договір набирає чинності з моменту підписання 31.12.2011 року, а в частині розрахунків до повного виконання сторонами своїх обов'язків (а.с. 15, т.І).

Рішенням господарського суду Волинської області від 14.05.2012 р. у справі № 5004/295/12 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП Дельта" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віва" та стягнуто з відповідача на користь позивача 488 596 грн. 68 коп., з яких 454 000 грн. заборгованості, 26 269 грн. 20 коп. пені, 3 178 грн. інфляційних втрат, 5 149 грн. 48 коп. - 3% річних, а також 9 771 грн. 93 коп. судового збору та 5 000 витрат на оплату послуг адвоката, у зв'язку із не виконанням ТзОВ "Віва" своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу № 07/11-11 від 07.11.2011 р. (а.с. 32-35, т. І).

Як встановлено вказаним рішенням: "Відповідно до умов договору позивач поставив товар відповідачу на суму 454 000 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-0000063 від 10.11.2011 р. та товарно-транспортною накладною від 09.11.2011 р., підписаними та скріпленими печатками обох сторін, а також довіреністю № 514 від 09.11.2011р., доданими до матеріалів справи. Відповідач свої зобов'язання по договору не виконав належним чином, в результаті чого у нього виникла заборгованість за поставлений товар в розмірі 454 000 грн. …На момент розгляду спору по суті заборгованість відповідача перед позивачем складає 454 000 грн., не погашена, визнана відповідачем, підтверджена матеріалами справи та підлягає до стягнення".

Згідно статті 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Пунктом 2.6. Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій).

Таким чином, вказаним рішенням господарського суду Волинської області від 14.05.2012 р. у справі № 5004/295/12 встановлено факт порушення відповідачем умов договору купівлі-продажу № 07/11-11 від 07.11.2011 р. на суму 454 000 грн. та стягнуто з ТзОВ "Віва" на користь ТзОВ "НВП Дельта" 488 596 грн. 68 коп., з них: 454 000, 00 грн. заборгованості; 26 269 грн.20 коп. пені за період з 26.12.2011 р. по 11.05.2012 р.; 3 178 грн. інфляційних втрат; 5 149 грн.48 коп. - 3% річних за період з 26.12.2011 р. по 11.05.2012 р. (а.с. 32-35, т. І).

Згідно банківських виписок ТзОВ "Віва" перерахувало позивачу кошти на загальну суму 55 000 грн., а саме: 16.05.2012 р. - 45 000 грн.; 28.05.2012 р. - 5 000 грн.; 18.06.2012 р. - 5 000 грн. (а.с. 36-38, т.І).

Рішення господарського суду Волинської області від 14.05.2012 р. у справі № 5004/295/12 набрало законної сили 28.05.2012 р., а 29.05.2012 р. господарським судом Волинської області було видано наказ № 5004/295/12-1 на примусове виконання рішення у справі № 5004/295/12 (а.с. 39, т. І).

ВДВС Маневицького РУЮ 08.06.2012 р. було відкрито виконавче провадження та в примусовому порядку стягнуто з відповідача і перераховано позивачу 07.09.2012 р. - 245 316 грн. 92 коп., а 12.09.2012 р. - залишок заборгованості 203 051 грн. 69 коп. (а.с. 40-43, т. І).

В даній справі позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 8 349 грн.05 коп. за період 12.05.2012 р. по 25.06.2012 р., та у відповідності до статті 625 Цивільного кодексу України 3 % річних в сумі 4 448 грн. 05 коп. за період з 12.05.2012 р. по 11.09.2012 р. на встановлену судом у рішенні по справі № 5004/295/12 суму боргу за період після прийняття вказаного рішення.

Нарахування 3% річних на прострочену заборгованість за період з 12.05.2012 р. по 11.09.2012 р. ґрунтується позивачем на частині 2 статті 625 ЦК України (а.с. 3-8, т. І).

Згідно частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Абзацом 2 частини 1 статті 175 Господарського кодексу України (далі ГК України) передбачено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (статті 599 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Рішенням господарського суду Волинської області від 14.05.2012 р. у справі № 5004/295/12 встановлено, що відповідач не виконав свої зобов'язання щодо сплати заборгованості в розмірі 454 000, 00 грн. за поставлений товар за договором купівлі-продажу № 07/11-11 від 07.11.2011 р.

Згідно частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника по договору та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків по ньому, враховуючи невиконання відповідачем своїх грошових зобов'язань по договору, висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України є обґрунтованим.

Відповідно, вимога про стягнення з відповідача трьох процентів річних, заявлена на підставі статті 625 ЦК України, відповідає вимогам законодавства.

Отже, суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про стягнення 4 448, 05 грн. - 3% річних за період з 12.05.2012 р. по 11.09.2012 р. Розрахунок позивача проведений правомірно та обґрунтовано. Вимога доведена матеріалами справи і підлягає до задоволення.

Відповідно до статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання (стаття 611 ЦК України).

Статтею 546 ЦК передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань.

Згідно частин 1, 3 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафними санкціями у розумінні статті 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Позивач, керуючись пунктом 8.1 договору купівлі-продажу № 07/11-11 на встановлену рішенням господарського суду Волинської області від 14.05.2012 р. у справі № 5004/295/12 суму боргу, також нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 8 349 грн. 05 коп. за період з 12.05.2012 р. по 25.06.2012 р. - із урахуванням проплачених відповідачем сум, а також з врахуванням норми частини 6 статті 232 ГК України, щодо періоду її нарахування. Позивачем взято до уваги, що рішенням господарського суду від 14.05.2012 р. у справі № 5004/295/12 з відповідача було стягнуто пеню за період прострочення з 26.12.2011р. по 11.05.2012 р., тобто за 4 місяці та 15 днів (а.с. 3-8, т. І).

Отже, судом першої інстанції правомірно стягнуто з відповідача пеню в сумі 8 349 грн. 05 коп. за період з 12.05.2012 р. по 25.06.2012 р., тобто за 1 місяць 14 днів оскільки позивачем здійснено розрахунок пені відповідно до діючого законодавства.

30.10.2012 р. Товариством з обмеженою відповідальністю "НВП Дельта" подано господарському суду заяву від 29.10.2012 р. про збільшення та уточнення позовних вимог, в якій товариство просило стягнути з відповідача крім 8 349 грн.05 коп. пені та 4 448 грн. 05 коп. 3 % річних ще і 23 922 грн. 35 коп. збитків понесених на сплату процентів за кредитами та 68 289, 51 грн. витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги Адвокатського об'єднання "Фортіс" (а.с. 59-63, т. І).

Частиною 4 статті 22 ГПК України передбачено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Пунктами 3.10, 3.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" встановлено, що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.

Як вбачається з поданої заяви про збільшення та уточнення позовних вимог, фактично позивачем не збільшувались раніше заявлені позовні вимоги, а заявлена нова вимога про стягнення збитків із новою підставою позову та вимога про стягнення судових витрат, а саме витрат за послуги адвокатського бюро.

Оскільки заявою про збільшення та уточнення позовних вимог змінено одночасно і предмет, і підставу позову, що не передбачено статтею 22 ГПК України та подано цю заяву після початку розгляду справи по суті, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо залишення без розгляду вимог про стягнення збитків в сумі 23 922, 35 грн.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення коштів сплачених адвокатському об'єднанню "Фортіс" за послуги по наданню правової допомоги у зв'язку із поданням даного позову в сумі 68 289, 51 грн.

Частиною 1 статті 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить, зокрема, оплата послуг адвоката.

Відповідно до частини 3 статті 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвокати, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Стаття 12 Закону України "Про адвокатуру" визначає, що оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою та адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

У контексті статті 44 ГПК України судові витрати за участь адвоката в розгляді справи підлягають сплаті лише в тому разі, якщо вони сплачені адвокату стороною, якій такі послуги надавались, і їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відшкодуванню підлягають лише фактичні витрати, тобто витрати, здійснені на дату прийняття судового рішення.

Пунктом 10 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 р. N 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" (в редакції роз'яснення президії ВГСУ від 31.05.2002 р. N 04-5/609 "Про внесення змін і доповнень і про визнання такими, що втратили чинність, деяких роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України") визначено, що витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

На підтвердження витрат пов'язаних з оплатою правової допомоги Адвокатського об'єднання "Фортіс" в сумі 68 289, 51 грн. позивачем до заяви про збільшення та уточнення позовних вимог подано договір про надання правової допомоги від 06.03.2012 р., свідоцтво про реєстрацію адвокатського об'єднання, довідку з ЄДР, рахунки № 1, 2, 3, платіжні доручення № № 245, 406, 416 та акт прийому-передачі від 10.10.2012 р. до договору про надання правової допомоги від 06.03.2012 р. (а.с. 140-157, т.І).

Як вбачається з акту прийому-передачі від 10.10.2012 р. до договору про надання правової допомоги від 06.03.2012 р., всі адвокатські послуги були надані по справі № 5004/295/12 і жодними доказами позивачем не підтверджено надання адвокатських послуг по справі № 5004/1259/12.

Отже, господарський суд Волинської області дійшов вірного висновку про відмову у стягненні судових витрат, пов'язаних з оплатою адвокатських послуг.

Згідно частини 1 статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права та повним дослідженням усіх обставин справи.

Доводи апелянта колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки вони спростовуються матеріалами справи та вищевикладеним і не впливають на правомірність прийнятого господарським судом рішення.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу - без задоволення.

Апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу - без задоволення, якщо рішення є законним та обґрунтованим .

За таких обставин, підстав для скасування рішення не вбачається.

Апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Волинської області від 12.11.2012 р. у справі № 5004/1259/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Віва" від 27.11.2012 р - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуюча суддя Л.М. Сініцина

Судді А.В. Гудак

Г.Є. Олексюк