Рішення

від 18.01.2013 по справі 24/110-12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ  01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16                                                   тел. 235-24-26 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ РІШЕННЯ "18" січня 2013 р.                                                                  Справа № 24/110-12 Господарський суд Київської області у складі судді Лутак Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу: за позовом Приватного підприємства «Метизи-94» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Перспектива-Славутич» про стягнення 34  531, 98 грн. за участю представників: позивача:не з'явились відповідача:не з'явились суть спору: Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача 34  531, 98 грн. за договором № 0707/П постачання товару від 07.07.2011 р., з яких: 27  804, 91 грн. – штрафу, 753, 11 грн. – пені, 4  528, 05 грн. – інфляційних втрат та 1  445, 91 грн. – 3 % річних. В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо здійснення розрахунку за поставлений товар. Ухвалою господарського суду Київської області від 19.11.2012 р. порушено провадження у даній справі та призначено її розгляд у судовому засіданні на 07.12.2012 р. 07.12.2012 р. через канцелярію господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву вих. № 270/1 від 04.12.2012 р. (вх. № 19932 від 07.12.2012 р.), у якому останній просить суд відмовити у позові повністю. Разом з тим, відповідач частково визнає вимоги позивача викладені у позовній заяві та не заперечує проти сплати пені. У судовому засіданні 07.12.2012 р. судом розпочато розгляд справи по суті та, відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 18.01.2013 р. Ухвалою господарського суду Київської області від 07.12.2012 р. за клопотанням представника позивача продовжено строк вирішення спору у справі № 24/110-12 на п'ятнадцять днів. 27.12.2012 р. через канцелярію господарського суду Київської області від позивача надійшли заперечення на доводи, зазначені у відзиві відповідача вих. № 1712-1/ю від 17.12.2012 р. (вх. № 21344 від 27.12.2012 р.), до яких додано клопотання про розгляд справи без участі представника позивача за наявними у справі документами. До господарського суду Київської області від відповідача надійшла телеграма від 17.01.2013 р. (вх. № 6 від 17.01.2013 р.), у якій останній повідомляє суд, що його представник знаходиться на лікарняному та просить без його участі не розглядати справу № 24/110-12. Розглянувши вищезазначену телеграму, суд відмовляє у її задоволенні, оскільки відповідач завчасно був повідомлений про розгляд справи, що не позбавляло його можливості своєчасно визначитись з представниками, крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю «Перспектива-Славутич» є юридичною особою, яка не обмежена колом осіб, які можуть представляти його інтереси, в тому числі і у суді. Враховуючи, що неявка сторін у судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті та зважаючи на обмежені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України строки вирішення спору, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за відсутності зазначених учасників судового провадження за наявними в ній матеріалами. У судовому засіданні 18.01.2013 р., відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено рішення. Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд – встановив: 07.07.2011 р. між сторонами було укладено договір № 0707/П постачання товару, за умовами якого позивач продає або зобов'язується продати відповідачу, а відповідач приймає або зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах цього договору. Відповідно до п. 2.1 договору товар постачається на умовах: FCA, обов'язки позивача з поставки завершені, коли товар надано в розпорядження відповідачу в м. Славутич склад відповідача, розвантаження транспортного засобу відповідач здійснює самостійно. Згідно з п. 4.1 договору відповідач здійснює оплату по факту отримання продукції протягом 15 банківських днів на підставі рахунку позивача. У відповідності до п. 4.2 договору якщо п. 4.1 передбачена часткова або повна передплата, а відповідач отримав неоплачений товар, то він зобов'язаний сплатити його на протязі 1-го банківського дня з моменту отримання. Пунктом 4.4 договору передбачено, що товар вважається заказаним і одержаним згідно договору, якщо представник відповідача підписав товарно-транспорту, або видаткову накладну, яка є специфікацією та протоколом узгодження цін. Відповідно до п. 5.2 договору за прострочення оплати, або поставки винна сторона сплачує іншій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ. Згідно з п. 5.3 договору якщо прострочення оплати поставленого товару складає більше 15 календарних днів від терміну згідно п. 4.1, п. 4.2, відповідач оплачує позивачу штраф у розмірі 100 % від суми отриманого і неоплаченого товару. Пунктом 7.1 договору передбачено, що термін дії договору з моменту підписання до 31 грудня 2011 року. На виконання умов договору № 0707/П постачання товару від 07.07.2011 р., позивачем було виставлено відповідачу рахунок-фактуру № СФ-0003418 від 07.07.2011 р. на суму 27  804, 91 грн., копія якого міститься у матеріалах справи, оригінал у судовому засіданні оглянутий. В подальшому, позивач по видатковій накладній № РН-0002338 від 22.07.2011 р. поставив відповідачу товар на загальну суму 27  804, 91 грн., а відповідач на підставі довіреності № 1315 від 21.07.2011 р. вказаний товар отримав. Копії зазначених документів залучені до матеріалів справи, оригінали у судовому засіданні оглянуті. Проте, в порушення своїх зобов'язань, відповідач за поставлений товар розрахувався з порушенням строків встановлених договором № 0707/П постачання товару від 07.07.2011 р., що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями, у зв'язку з чим позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача 27  804, 91 грн. – штрафу, 753, 11 грн. – пені, 4  528, 05 грн. – інфляційних втрат та 1  445, 91 грн. – 3 % річних. Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вказані вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона – постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексом України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України). Відповідно до п. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання  та  інші  учасники  господарських відносин  повинні  виконувати  господарські  зобов'язання належним чином відповідно до закону,  інших правових актів,  договору, а за відсутності   конкретних   вимог  щодо  виконання  зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських   договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Частина друга цієї ж статті передбачає, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів,  необхідних  для належного  виконання нею зобов'язання,  враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Відповідно до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Пунктом 4.1 договору № 0707/П постачання товару від 07.07.2011 р. передбачено, що відповідач здійснює оплату по факту отримання продукції протягом 15 банківських днів на підставі рахунку позивача. Відповідно до положень пункту 4.4 договору № 0707/П постачання товару від 07.07.2011 р. товар вважається одержаним згідно договору, якщо представник відповідача підписав товарно-транспорту, або видаткову накладну, яка є специфікацією та протоколом узгодження цін. Згідно видаткової накладної № РН-0002338, яка підписана повноважними представниками сторін, відповідач отримав товар на загальну суму 27  804, 91 грн. – 22.07.2011 р. Таким чином, останнім днем виконання відповідачем зобов'язання щодо сплати за отриманий товар є 12.08.2011 р. Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було здійснено оплату за поставлений товар на загальну суму 27  804, 91 грн. у наступні строки: -          02.09.2011 р. - 14  000, 00 грн. (платіжне доручення № 1313 від 01.09.2011 р.); -          06.04.2012 р. - 500, 00 грн. (платіжне доручення № 393 від 06.04.2012 р.); -          10.04.2012 р. – 500, 00 грн. (платіжне доручення № 410 від 10.04.2012 р.); -          11.04.2012 р. – 500, 00 грн. (платіжне доручення № 419 від 11.04.2012 р.); -          13.04.2012 р. – 500, 00 грн. (платіжне доручення № 438 від 13.04.2012 р.); -          31.08.2012 р. – 5  000, 00 грн. (платіжне доручення № 1038 від 31.08.2012 р.); -          06.09.2012 р. – 500, 00 грн. (платіжне доручення № 1071 від 06.09.2012 р.); -          10.09.2012 р. – 500, 00 грн. (платіжне доручення № 1089 від 10.09.2012 р.); -          14.09.2012 р. – 5  804, 91 грн. (платіжне доручення № 1117 від 13.09.2012 р.). З огляду на вищевикладене та враховуючи, що відповідач порушив строки виконання грошового зобов'язання щодо здійснення розрахунку в строк встановлений договором, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача штрафних санкцій, 3 % річних та інфляційних втрат. Відповідач, в свою чергу, стверджує, що вимоги позивача, викладені у позовній заяві, визнаються ним частково, зокрема, відповідач погоджується зі сплатою пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ згідно п. 5.2 договору та заперечує проти сплати штрафу, оскільки штраф і пеня відносяться до одного виду юридичної відповідальності,одночасне стягнення яких суперечить ст. 61 Конституції України. Крім того, відповідач вважає, що розрахунок пені, інфляційних втрат та 3 % річних здійснений позивачем є помилковим, тому що здійснювався на суму боргу з урахуванням 100 % штрафу. Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України). Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 р. у справі N 3-24гс12). Оскільки договором № 0707/П постачання товару від 07.07.2011 р. передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати пені та штрафу, а сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, суд вважає за можливе стягнути з відповідача одночасно штраф та пеню. Позивач просить стягнути з відповідача штраф в розмірі 27  804, 91 грн., нарахований у відповідності до п. 5.3 договору, яким встановлено, що якщо прострочення оплати поставленого товару складає більше 15 календарних днів від терміну згідно п. 4.1, п. 4.2, відповідач оплачує позивачу штраф у розмірі 100 % від суми отриманого і неоплаченого товару. Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Здійснений позивачем розрахунок штрафу є арифметично вірним, відповідає вказаним вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимоги в цій частині позову підлягають задоволенню. Крім того, позивач на підставі п. 5.2 договору просить суд стягнути з відповідача пеню за прострочення оплати у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка за розрахунком позивача складає – 753, 11 грн. за період з 06.04.2012 р. до 13.09.2012 р. (включно). Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. При перевірці нарахування пені, судом встановлено, що позивачем невірно застосовано у формулі нарахування кількість днів у році, а саме 365 днів, в той час, як 2012 рік мав 366 днів. Таким чином, за перерахунком суду, який здійснений з використанням 366 днів за період заявлений позивачем, стягненню підлягає 751, 07 грн. пені. Враховуючи те, що відповідач порушив строки виконання грошового зобов'язання щодо здійснення розрахунку в строк встановлений договором, позивач просить суд стягнути з відповідача 4  528, 05 грн. – інфляційних втрат за період з серпня 2011 року до жовтня 2012 року (включно) та 1  445, 91 грн. – 3 % річних за період з 13.08.2011 р. до 08.11.2012 р. (включно). Із розрахунку здійсненого позивачем вбачається, що інфляційні втрати та 3 % річних ним нараховані як на суму боргу так і на суму штрафу разом. В силу приписів ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Оскільки штраф не відноситься до складу грошових зобов'язань, а є одним із видів штрафних санкцій, а тому ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України на нього не поширюється. (Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Вищого господарського суду України від 24.04.2012 р. у справі № 38/5005/15494/2011). Крім того, нарахування інфляційних втрат здійснено позивачем за період з серпня 2011 року до жовтня 2012 року (включно) та 3 % річних - за період з 13.08.2011 р. до 08.11.2012 р. (включно), в той час як відповідачем було повністю сплачено борг - 14.09.2012 р., також при нарахуванні 3 % річних позивачем застосовано 365 днів, в той час, як 2012 рік мав 366 днів. Відповідно до ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом. Згідно з ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. За змістом ст. 625  Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Як встановлено судом, відповідачем було повністю виконано грошове зобов'язання щодо оплати за поставлений товар - 14.09.2012 р., а тому вказане зобов'язання припинилося шляхом його виконання і нарахування інфляційних втрат та 3 % річних після зазначеної дати не має правової підстави. Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» розрахунок суми боргу з врахуванням індексу інфляції здійснюється шляхом множення суми заборгованості (на момент її виникнення) на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому, сума, яка внесена з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, якщо сума внесена з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, якщо з 16 по 31 день місяця, інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується. Із розрахунку інфляційних втрат, здійсненого судом за період з серпня 2011 року до вересня 2012 року, вбачається, що інфляційне збільшення суми боргу за зазначений період є меншим одиниці (- 89, 22 грн.), а отже заявлені до стягнення інфляційні втрати задоволенню не підлягають. Також, судом було здійснено власний розрахунок 3 % річних лише на суму боргу, з використанням 366 днів та за період з 13.08.2011 р. до 14.09.2012 р., згідно якого стягненню підлягають 442, 55 грн. Враховуючи вищезазначене, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором № 0707/П постачання товару від 07.07.2011 р. підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 28  998, 53 грн., з яких: 27  804, 91 грн. – штрафу, 751, 07 грн. – пені та 442, 55 грн. – 3 % річних. Судовий збір, відповідно приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи вищезазначене та керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд - вирішив: 1.          Позовні вимоги Приватного підприємства «Метизи-94» задовольнити частково. 2.  Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Перспектива-Славутич» (07100, Київська область, місто Славутич, Київський квартал, будинок 130, ідентифікаційний код - 13726164) на користь Приватного підприємства «Метизи-94» (69006, місто Запоріжжя, вулиця Портова, будинок 2, ідентифікаційний код - 24911663) 27  804 (двадцять сім тисяч вісімсот чотири) грн. 91 коп. – штрафу, 751 (сімсот п'ятдесят одна) грн. 07 коп. – пені, 442 (чотириста сорок дві) грн. 55 коп. – 3 % річних, 1  351 (одна тисяча триста п'ятдесят одна) грн. 59 коп. - судового збору. 3.   В іншій частині позовних вимог відмовити. 4.   Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.           Дане рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України. Суддя                                                                                                                    Т.В. Лутак