Рішення

від 15.01.2013 по справі 5006/41/83/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

15.01.13 р. Справа № 5006/41/83/2012

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Колесника Р.М., суддів Говоруна О.В., Сажневої М.В.

при секретарі судового засідання Дороховій Т.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду матеріали справи

за позовною заявою: державної інноваційної фінансово-кредитної установи, м. Київ

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю «ТаВи», м. Донецьк

про: стягнення заборгованості в розмірі 708919,08 гривень, пені в розмірі 268016,11 гривень, 3 % річних в розмірі 56018,73 гривень, інфляційні в розмірі 19364,86 гривень

Представники сторін:

Від позивача: Шевела О.О.

Від відповідача: Єрмак В.О. за дов.

В судовому засіданні 27.11.2012р. оголошувалась перерва до 29.11.2012р.

В судовому засіданні 13.12.2012р. оголошувалась перерва до 15.01.2013р.

Державна інноваційна фінансово-кредитна установа, м. Київ, позивач, звернулась до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «ТаВи», м. Донецьк, про стягнення 1 052 318,78 гривень, з яких: основний борг у сумі 708919,08 гривень, пеня у сумі 268016,11 гривень, 3 % річних у сумі 56018,73 гривень, інфляційні у сумі 19364,86 гривень.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором фінансового лізингу №15-51/01/03/05 від 01.03.2005р.

Позивач в судових засіданнях підтримав вимоги викладені у позовній заяві.

Відповідно до відзиву на позовну заяву №26/11 від 26.11.2012р. відповідач просив суд відмовити в частині стягнення пені в розмірі 241 429,68 гривень, 3% річних в розмірі 47 529,00 гривень, збитків від інфляції в розмірі 16 281,83 гривень, оскільки розрахунок пені, 3 % річних, індексу інфляції здійснений з порушенням діючого законодавства. Відповідач просив суд застосувати при розрахунку пені за договором фінансового лізингу №15-51/01/03/05 від 01.03.2005р. приписи ст. 232 Господарського кодексу України, відповідно до яких позивач має право нараховувати суму пені на платежі, які входять в предмет даного спору, строком не більш шести місяців від дня, коли зобов'язання повинно бути виконано. Відповідач також зазначив, що визнав позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу в сумі 708 919,08 гривень, пені в сумі 26 586,43 гривень, 3% річних в сумі 8 489,73 гривень, збитків від інфляції в розмірі 3 083,02 гривень.

Відповідно до уточнення до відзиву на позовну заяву №27/11 від 27.11.2012р. відповідач просив суд відмовити в частині стягнення пені в розмірі 234 164,80 гривень, 3% річних та збитків від інфляції в повному обсязі, оскільки розрахунок пені, 3 % річних, індексу інфляції здійснений з порушенням діючого законодавства. Відповідач просив суд застосувати при розрахунку пені за договором фінансового лізингу №15-51/01/03/05 від 01.03.2005р. приписи ст. 232 Господарського кодексу України, відповідно до яких позивач має право нараховувати суму пені на платежі, які входять в предмет даного спору, строком не більш шести місяців від дня коли зобов'язання повинно бути виконано. Та також просив застосувати позовну давність при розрахунку пені, відповідно до приписів ст. 258 Цивільного кодексу України. Таким чином, за твердженням відповідача, позивач має право просити суд стягнути суму пені на платежі, строк позовної давності яких ще не минув і строк нарахування пені не більш шести місяців від дня, коли зобов'язання повинно бути виконано, строк позовної давності обчислюється по відношенню кожного дня окремо. Відповідач також зазначив, що визнав позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу в сумі 708 919,08 гривень, пені в сумі 33 851,31 гривень.

Позивач надав пояснення №184 від 28.11.2012р., відповідно до яких зазначив, що п. 4.4. договору встановлено, що у випадку прострочення лізингоодержувачем сплати лізингових платежів, лізингоодержувач сплачує лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діятиме в період прострочення платежу, від належної до сплати суми за кожен день прострочення, тобто договором встановлено, що нарахування пені не обмежено 6 місцями від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позивач в судовому засіданні 15.01.2013р. (протокол судового засідання від 15.01.2013р.) надав усне клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з тим, що останнім була подана заява про збільшення позовних вимог.

Судом відхиляється дане клопотання позивача про відкладання розгляду справи, оскільки суду не було представлено доказів наведених у клопотанні підстав, а саме не надано заяву про збільшення позовних вимог та доказів направлення даної заяви до суду або відповідачу.

Відповідно до розпорядження заступника голови господарського суду Донецької області від 29.11.2012р. розгляд справи здійснювався колегіально.

Розгляд справи на підставі ст.69 Господарського процесуального кодексу України продовжувався. Розгляд справи на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України відкладався.

Перед початком розгляду справи по суті представників сторін було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.

З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених в процесі розгляду справи, вислухавши представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

01.03.2005р. позивачем та відповідачем укладено договір фінансового лізингу №15-51/01/03/05 від (далі по тексту Договір).

Відповідно до п.п.2.1., 2.2. Договору, лізингодавець (позивач) передає, а лізингоодержувач (відповідач) приймає від лізингодавця в платне користування на умовах фінансового лізингу обладнання, придбане лізингодавцем відповідно до замовлення на обладнання, що є невід'ємною частиною до даного Договору (додаток №1). Перелік та вартість обладнання, що передається у лізинг (далі -обладнання) зазначається в «Акті приймання-передачі обладнання у користування», що є невід'ємною частиною даного Договору.

Обладнання передається лізингодавцем та приймається у лізинг лізингоодержувачем на умовах сплати лізингоодержувачем лізингодавцю лізингових платежів за користування обладнанням (п.4.1. договору).

Позивач свої зобов'язання за Договором виконав належним чином, передав відповідачу об'єкт лізингу, що підтверджено матеріалами справи, у тому числі двостороннім актом приймання-передачі обладнання у користування від 01.03.2005р.

Лізингові платежі сплачуються в безготівковій формі на розрахунковий рахунок Донецького регіонального відділення Державної інноваційної фінансово-кредитної установи №2650402513965 у філії АТ «Укрексімбанк» у м.Донецьку, МФО 334817, код ЄДРПОУ 25902086 (п.4.2. в редакції додаткової угоди від 30.07.2009р.).

Лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати передбачені цим договором лізингові платежі відповідно до «Графіку сплати лізингових платежів», що є складовою «Розрахунку лізингової плати» (додаток №2) (п.4.3. договору).

Додатковою угодою № 3 до договору були внесені зміни до додатку №2 до Договору «Розрахунок лізингової плати».

Так у відповідності до вказаних вище додатку №2 та додаткової угоди №3 до Договору, відповідач зобов'язався з 30.09.2011р. по 31.08.2012р. сплатити на користь позивача 708919,08 гривень.

Посилаючись на порушення відповідачем умов Договору та графіку сплати лізингових платежів, позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Дослідивши Договір, з якого виникли цивільні права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та своєю правовою природою є договором фінансового лізингу, який підпадає під правове регулювання норм Закону України «Про фінансовий лізинг», а також статей 806-809 Цивільного кодексу України та статті 292 Господарського кодексу України.

Згідно ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона передає другій стороні у користування майно на певний строк і за встановлену плату.

Статтею 292 ГК України передбачено, що лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

На підставі п.3 ч.2 ст.11 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі. Так, відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів визначається в порядку, встановленому договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України лізингові платежі мають здійснюватися незалежно від результатів господарської діяльності.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Таким чином, відповідач не мав правових підстав ухилятися від сплати лізингових платежів згідно визначеного договором графіку у визначену дату.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України за загальним правилом зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Між тим, як вбачається із матеріалів справи, і жодних доказів на підтвердження іншого відповідачем згідно ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не надав, останнім сплачувалися лізингові платежі не в повному обсязі, що дозволяє стверджувати про наявність порушення грошового зобов'язання у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України та вважати відповідача таким, що прострочив у розумінні ч. 1 ст. 612 цього Кодексу.

Крім того, як встановлено судом рішенням господарського суду Донецької області від 12.10.2011р. по справі №30/128 за позовом Державної інноваційної фінансово-кредитної установи в особі Донецького регіонального відділення Державної інноваційної фінансово-кредитної установи, м. Донецьк до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «ТаВи», м. Донецьк, вже стягнуто з відповідача суму основного боргу за період з 01.01.2011р. по 30.06.2011р, 3% річних, інфляційні витрати, пеню, що виникла за цим же договором.

Отже предметом стягнення у межах цієї справи є заборгованість, що виникла після 30.06.2011р., та як вбачається з матеріалів справи заборгованість перед позивачем станом на 31.08.2012р. складає 708919,08 гривень, яка є доведеною та підлягає стягненню у повному обсязі.

Крім того, відповідач у відзиві та уточненні до відзиву визнав позовні вимоги щодо суми основного боргу в повному обсязі.

Стосовно вимог позивача щодо стягнення пені за період з 01.10.2011р. по 31.08.2012р. в розмірі 268016,11 гривень суд зазначає наступне:

Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язань. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частин 1, 5 ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Частинами 3, 4 ст.267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідачем заявлено про застосування до вимог про стягнення 268016,11 гривень пені встановленого ст. 232 Господарського кодексу України шестимісячного строку нарахування штрафних санкцій та передбаченого ст.258 ЦК України строку позовної давності.

В п.4.4. договору зазначено, що у випадку прострочення лізингоодержувачем сплати лізингових платежів, лізингоодержувач сплачує лізингодавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діятиме в період прострочення платежу від належної до сплати суми за кожен день прострочення.

Положення даного пункту договору не суперечить нормам законодавства, так як його зміст встановлює механізм одноразового обчислення розміру штрафу виходячи з кількості днів прострочення виконання зобов'язань, що не має нічого спільного із постійним нарахуванням пені за весь період неналежного виконання грошового зобов'язання, тобто більш ніж шестимісячний термін від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З розрахунку позивача вбачається, що вимоги ч. 6 ст. 232 ГК України ним не дотримані, тобто більше ніж протягом шести місяців.

Зважаючи на вищевикладене, враховуючи те, що позивач звернувся з позовом про стягнення 268016,11 гривень за період з 01.10.2011р. по 31.08.2012р., застосовуючи при розрахунку суму основного боргу за даним позовом 14.09.2012р. і суми боргу за попередніми платежами, враховуючи наявність поданої відповідно до частини 3 ст.267 Цивільного кодексу України заяви відповідача про застосування строку позовної давності, та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, судом самостійно здійснено розрахунок пені, з урахуванням вищезазначених норм чинного законодавства України та враховуючи сплату відповідачем суми пені на загальну суму 16497,76 гривень (платіжне доручення №173891, №173895 від 27.07.2012р.), та встановлено, що до стягнення підлягає пеня в розмірі 34 004,99 гривень.

Позивачем також заявлені вимоги щодо стягнення з відповідача 3 % річних у сумі 56018,73 гривень за період з 01.10.2011р. по 31.08.2012р., інфляційні у сумі 19364,86 гривень за період з листопада 2011р. по березень 2012р.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання та у разі прострочення на вимогу кредитора має сплатити суму боргу, а також нараховані за весь період прострочення 3% річних та інфляційну індексацію.

Здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних витрат, з урахуванням п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. N 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права», суд вважає, що стягненню підлягають 3% річних в розмірі 31523,60 гривень (з урахуванням кожного окремого платежу) та інфляційні витрати в розмірі 7543,34 гривень.

Судові витрати по сплаті судового збору, підлягають віднесенню на відповідача в повному обсязі, оскільки з його вини виник спір, відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи вищевикладене та керуючись, ст.ст. 4-3, 20, 22, 33, 49, 69, 75, 77, 78, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги державної інноваційної фінансово-кредитної установи в особі Донецького регіонального відділення Державної інноваційної фінансово-кредитної установи, м. Донецьк до товариства з обмеженою відповідальністю «ТаВи», м. Донецьк, задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ТаВи» (83000, м.Донецьк, пр.Комсомольський, 7, ЄДРПОУ 30483146, р/р 26003301749895 у філії «Головне управління ПІБ в Донецькій області» МФО 334635) на користь державної інноваційної фінансово-кредитної установи в особі Донецького регіонального відділення Державної інноваційної фінансово-кредитної установи (83003, м.Донецьк, вул.Калужська, 10, ЄДРПОУ 25902086, р/р 2650402513965 у філії АТ «Укрексімбанк» у м.Донецьку, МФО 34817) - заборгованість у сумі 708919,08 гривень, пеню у сумі 34004,99 гривень, 3 % річних у сумі 31523,60 гривень, інфляційні у сумі 7543,34 гривень, судовий збір 21046,38 гривень.

В решті позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

У судовому засіданні 15.01.2013р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 21.01.2013 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Головуючий суддя Колесник Р.М.

Суддя Сажнева М.В.

Суддя Говорун О.В.