Постанова

від 15.01.2013 по справі 5011-6/9475-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" січня 2013 р. Справа№ 5011-6/9475-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Баранця О.М.

Пашкіної С.А.

при секретарі Царук І. О.

За участю представників:

від позивача: Лічман В. Г. - представник за довіреністю від 01.08.2012

Ковальов В. В. - директор

від відповідача: не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарт-С»

на рішення господарського суду міста Києва від 11.10.2012

у справі № 5011-6/9475-2012 (суддя Ковтун С. А.)

за позовом Приватного підприємства «ВладКо»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарт-С»

про стягнення 395 285,25 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов, з урахуванням уточнень, заявлено про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 380 394,49 грн. за поставлений за господарським договором поставки № Вл-14 від 15.10.2007, але неоплачений товар, пені в сумі 12 492,30 грн. та 3 % річних в сумі 2 498,46 грн. Крім того, позивач просить стягнути з відповідач витрати на оплату послуг адвоката в сумі 8 000 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.10.2012, повний текст якого підписаний 06.11.2012, у справі № 5011-6/9475-2012 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено380 394,49 грн. основного боргу, 11 224,76 грн. пені та 2 251,10 грн. 3 % річних, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено, судові витрати, в тому числі і витрати на оплату послуг адвоката, покладено на сторони пропорційно розміру задоволених майнових вимог.

Рішення суду першої інстанцій в частині задоволених позовних вимог ґрунтується на тому, що позивачем належним чином доведений факт порушення відповідачем своїх обов'язків по оплаті поставленого позивачем за умовами спірного договору товару на суму 380 394,49 грн.

Часткове задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача пені та 3 % річних ґрунтується на тому, що позивач визначає період початку прострочення відповідачем свого обов'язку по оплаті спірної заборгованості та, відповідно, починає нараховувати зазначені санкції з 16.06.2012, в той час як за умовами, визначеними в договорі, строк оплати товару є простроченим, починаючи з 26.06.2012.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Гарт-С» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить частково скасувати рішення господарського суду міста Києва від 11.10.2012 у справі № 501-6/9475-2012 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача частково, присудивши стягнути з відповідача на користь позивача 301 000 грн. основного боргу, зменшивши задоволену суму на 79 394,49 грн., 11 224,76 грн. пені, 2 251,10 грн. 3 % річних, 7 969,35 грн. витрат на послуги адвоката та 7 877,41 грн. судового збору.

В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Гарт-С» посилається на те, що при винесенні спірного рішення судом першої інстанції в порушення приписів ст. 261 ЦК України не було встановлено початок перебігу строку позовної давності у тій частині спору, по якій про пропуск позовної давності було заявлено відповідачем, а саме, в частині стягнення основного боргу в сумі 148 920,40 грн., наявність якого зафіксована сторонами актами звірки взаємних розрахунків, складених у 2008 році, та в Гарантійному листі.

Крім того, відповідач зазначив, що суд першої інстанції безпідставно послався на ту обставину, що «платіжні документи відповідача не містили у призначенні платежу реквізитів видаткових накладних», оскільки відповідно до п. 6.3 спірного договору «Оплата здійснюється покупцем на підставі цього договору. При здійсненні платежу, покупець обов'язково повинен вказувати у платіжному дорученні номер та дату цього Договору, номер та дату видатково-прибуткової накладної (товарно-транспортної накладної), за якою партія товару постачалась», що й було належним чином виконано відповідачем при зазначенні призначень платежів у платіжних дорученнях.

Відповідач в судове засідання представників не направив, про причини неявки представників у судове засідання суду не повідомив.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників сторін в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників відповідача за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив та просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно яким апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

15.10.2007 позивач як Постачальник та відповідач як Покупець уклали господарський договір поставки № Вл-14 (далі Договір), за умовами якого позивач зобов'язується у зумовлені Договором строки передати товар у власність відповідача, а відповідач зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму на умовах та в порядку, визначених Договором.

Згідно з п. 2. 1 Договору поставка товарів у межах населеного пункту (місто Маріуполь) здійснюється зі складу позивача транспортом позивача, згідно з п. 2.2 Договору - поставка товару поза межами населеного пункту (місто Маріуполь) здійснюється зі складу позивача транспортом відповідача згідно з правилами ІНКОТЕРМС-2000 на умовах EXW Франко завод (склад постачальника: м. Маріуполь).

Відповідно до п. 2.3 Договору датою поставки товару вважається дата поставки товару на склад відповідача (чи дата отримання товару зі складу позивача).

Пунктом 2.4 Договору сторонами погоджено, що право власності на поставлені товари, а також ризик випадкової втрати чи випадкового пошкодження товару переходить до відповідача з моменту підписання уповноваженими представниками сторін товарної (товарно-транспортної) накладної, яка засвідчує момент передачі товару.

Згідно з п. 5.5 Договору, загальну суму Договору складає сума товару, отриманого по всім товарним накладним.

Розділом 6 Договору сторонами погоджений порядок розрахунків по Договору, а саме:

- оплата здійснюється відповідачем за фактом реалізації товару згідно звіту про проданий товар кожні 30 днів, але не пізніше 25 дня кожного місяця (п. 6.1.1);

- відповідач щотижня у понеділок або вівторок надсилає способом, погодженим сторонами (поштою, факсом, електронною поштою, кур'єром), на адресу позивача завірений і підписаний звіт про проданий твар. Звіт відповідача повинен містити термін, за який надсилається звіт, код (артикул) позивача, код (артикул) виробника, код товару, кількість проданого товару, ціну, зазначену у накладній на партію товару з ПДВ, суму продажу з ПДВ та загальну суму продажу з ПДВ (п. 6.2);

- оплата здійснюється відповідачем на підставі Договору. При здійсненні платежу відповідач обов'язково повинен вказувати у платіжному дорученні номер та дату Договору, номер та дату видатково-прибуткової накладної (товарно-транспортної накладної), за якою партія товару постачалась (п. 6.3);

- нереалізований і несплачений товар підлягає поверненню позивачу за його вимогою у термін не більш 14 днів. У разі неповернення, цей товар вважається проданим з дня надання вимоги позивачем (п. 6.4).

Як слідує з матеріалів справи, а саме належним чином засвідчених копій видаткових накладних (т. 2), в період з 29.11.2007 по 23.02.2012 позивач на умовах Договору постачав відповідачу товар на загальну суму 3 830 154,62 грн., що останнім не заперечується.

В рахунок оплати поставленого позивачем за Договором товару відповідач в строк до 12.04.2012 перерахував позивачу 3 449 760,12 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи виписками з банківського рахунку позивача, що містяться у томі 2 справи.

Крім того, за накладною на повернення № 2184182 від 03.06.2011 (а.с. 238 т. 2) частина товару на загальну суму 3 009,56 грн. відповідачем позивачу була повернута.

Таким чином, станом на 03.06.2012 неоплаченим відповідачем з поставленого за Договором залишився товар на загальну суму 407 198,48 грн. (3 830 154,62-3 449 760,12-3 009,56).

Позивач звернувся до відповідача з вимогою від 08.06.2011 про повернення нереалізованого та неоплаченого товару (а.с.55 т. 1), в якій зазначив, що станом на 07.06.2012 заборгованість за Договором становить 407 198,48 грн., що згідно останнього звіту відповідача вартість остатку товару, нереалізованого відповідачем станом на 03.06.2012, становить 52 244,89 грн., з огляду на що просив в 14-ти денний строк повернути нереалізований та неоплачений товар, а у випадку неповернення товару в зазначений строк, сплатити його вартість. Зазначений лист відповідачем отримано 08.06.2012, про що свідчить відтиск штампу відповідача в лівому верхньому куті зазначеного листа та напис про отримання в кінці листа.

Крім того, 08.06.2012 позивач звернувся до відповідача з претензією-вимогою (а.с. 56 т. 1), в якій зазначив, що станом на 07.06.2012 відповідач має перед позивачем заборгованість по оплаті поставленого за Договором товару на суму 407 198,48 грн., що згідно останнього звіту відповідача вартість остатку товару, нереалізованого відповідачем станом на 03.06.2012, становить 52 244,89 грн., а отже, станом на 03.06.2012 заборгованість за Договором по реалізованому товару становить 354 953,59 грн. (407 198,48-52 244,89), в зв'язку з чим позивач просив сплатити вказану заборгованість на протязі семи календарних днів з моменту отримання вказаної претензії. Зазначену претензію відповідачем отримано 08.06.2012, про що свідчить відтиск штампу відповідача в лівому верхньому куті зазначеного листа та напис про отримання в кінці листа.

21.06.2012 відповідач частину з товару, поставленого за Договором, на загальну суму 26 803,99 грн. позивачу повернув, що підтверджується доданою до матеріалів справи належним чином засвідченою копією накладної на повернення № 2416581 (а.с. 57 т. 1).

Таким чином, неоплаченим з поставленого за Договором залишився товар на загальну суму 380 394,49 грн. (407 198,48-26 803,99).

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 ст. 627 УК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого позивачем за Договором Товару на суму 380 394,49 грн., тому суд першої інстанції правомірно задовольнив вимоги позивача в частині стягнення основного боргу на зазначену суму. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо посилань відповідача на пропуск позивачем строків позовної давності для звернення до суду з позовними вимогами про стягнення основного боргу в сумі 148 920,40 грн. наявність якого зафіксована сторонами актами звірки взаємних розрахунків, складених у 2008 році, та в Гарантійному листі, слід зазначити таке.

Згідно з ст. 265 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як слідує з матеріалів справи, а саме з наданих позивачем виписок з власного банківського рахунку, відповідач, здійснюючи оплату за поставлений за Договором товар, в призначеннях платежу не конкретизував, товар, поставлений за якими саме видатковими накладними, ним оплачується тим чи іншим платіжним дорученням, з огляду на що колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач правомірно зараховував оплати, які проводились відповідачем за отриманий товар, виходячи з черговості виникнення грошових зобов'язань відповідача, тобто, у першу чергу, - в рахунок погашення боргу за видатковими накладними, за якими раніше був поставлений товар.

При цьому, посилання відповідача на те, що відповідно до п. 6.3 Договору «Оплата здійснюється покупцем на підставі цього договору. При здійсненні платежу, покупець обов'язково повинен вказувати у платіжному дорученні номер та дату цього Договору, номер та дату видатково-прибуткової накладної (товарно-транспортної накладної), за якою партія товару постачалась», жодним чином не спростовують того факту, що самим відповідачем у платіжних дорученнях номер та дата видатково-прибуткової накладної (товарно-транспортної накладної), партія товару за якою оплачується, не вказувались.

Крім того, в тексті апеляційної скарги (а.с. 52 т.3), а також у письмових поясненнях суду першої інстанції від 11.10.2012 (а.с. 13-14 т. 3) та у заяві про застосування позовної давності від 11.10.2012 (а.с. 15 т. 3) відповідач наполягав на тому, що позивачем пропущений строк позовної давності щодо основного боргу в сумі 148 920,40 грн., строк виконання зобов'язання з оплати якого настав станом на червень 2008 року.

Проте, у прохальній частині апеляційної скарги відповідач просить зменшити присуджену судом першої інстанції до стягнення суму основного боргу на 79 394,49 грн., не додавши на підтвердження того, що строк позовної давності позивачем пропущено саме відносно цієї суми, та того, за який період поставки цей борг виник, жодного документального доказу, а відтак зазначені обставини в порушення ст. 33 ГПК України не можуть вважатися доведеними відповідачем.

За таких обставин, матеріалами справи доведено, що позивач обґрунтовано рахує за відповідачем 380 394,49 грн. боргу за товар, поставлений в 2011 - 2012 роках, і той факт, що про заборгованість в розмірі 148 920,40 грн. зазначено у акті звірки взаємних розрахунків, складеному сторонами спору у 2008 році, та у Гарантійному листі відповідача, на що останній посилається як на доказ пропуску позивачем строку позовної давності відносно стягнення цієї суми, зазначених обставин не спростовує.

З урахуванням викладеного, відсутні підстави вважати, що строк позовної давності для звернення з позовними вимогами про стягнення заборгованості в сумі 148 920,40 грн. сплив.

Щодо вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 12 492,30 грн. слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі і сплата неустойки.

Дії відповідача є порушенням грошових зобов'язань, тому є підстави для застосування встановленої Договором відповідальності.

Відповідно до п. 7.2 Договору за несвоєчасну оплату поставленого товару відповідач сплачує позивачу при затримці до 15 днів - пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період виникнення заборгованості, від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу, а при затримці більш 14 днів штраф в розмірі 0,2% від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частинами 2 та 3 вказаної статті визначено що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, як слідує з умов Договору та положень ст. 549 ЦК України, визначений Договором вид неустойки, який застосовується при порушенні відповідачем строків оплати товару більш ніж на 14 днів, незважаючи на назву «штраф», за своєю правовою природою фактично є пенею, що свідчить про те, що умовами Договору сторони досягли згоди про застосування відповідальності за порушення відповідачем строку оплати Товару у вигляді сплати пені.

Як слідує з матеріалів справи, позивач нараховує пеню виходячи з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, як то передбачено Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», згідно зі ст. 3 якого розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що, на думку колегії суддів, з урахуванням розміру пені, передбаченого Договором, є правомірним.

Водночас колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в силу п. 6.1.1 Договору, строк оплати товару є простроченим з 26.06.2012, з огляду на що саме з цієї дати має нараховуватись і пеня, в той час як позивач помилково нараховує її з 16.06.2012.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню за уточненим розрахунком суду першої інстанції в сумі 11 224,76 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо вимог про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 2 498,46 грн. слід зазначити таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи обставини, які викладені вище, а саме помилкове нарахування позивачем 3% річних з 16.06.2012, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних підлягають задоволенню за уточненим розрахунком суду першої інстанції в сумі 2251,10 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на послуги адвоката в сумі 8 000 грн. слід зазначити наступне.

Матеріли справи містять копію договору доручення на надання адвокатських послуг № 28 від 01.06.2012, укладеного між позивачем як Довірителем та адвокатом Лічманом Василем Григоровичем як Повіреним (а. с. 59).

Відповідно до п. 1.1 вказаного договору Повірений зобов'язується здійснити правове обслуговування Довірителя шляхом представництва його інтересів в суді в спорі з ТОВ «Гарт-С» про стягнення заборгованості за Договором та по всім іншим питанням, які можуть виникнути в зв'язку із вказаною справою.

Згідно з п. 2.1 договору оплата за роботу, яка виконується Повіреним, здійснюється з розрахунку 500 грн. за один час роботи Повіреного.

Оплата проводиться на підставі рахунка та акту виконаних робіт, який складається та надається позивачу за ініціативою Повіреного по мірі виконання робіт.

Як слідує з матеріалів справи, на підставі підписаного сторонами Акту виконаних робіт № 1 від 04.06.2012, позивач згідно з виставленим рахунком № 1 від 04.06.2012 платіжним дорученням № 881 від 04.07.2012 сплатив Лічману В. Г. 8 000 грн. з призначенням платежу: Оплата адвокатських послуг згідно договору доручення № 28 від 01.06.2012 (а. с. 61-63 т. 1).

Позивач вимагає стягнути з відповідача зазначені 8 000 грн., вважаючи ці витрати судовими витратами на послуги адвоката в розумінні ст. 44 ГПК України, на які розповсюджуються правила ст. 49 ГПК України.

Статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката.

В контексті цієї норми, судові витрати на послуги адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Згідно з ч. 2 вказаної вище статті порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Матеріли справи містять копію Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльність № 1551 від 12.11.2003, видного Лічману Василю Григоровичу.

Як слідує з матеріалів справи, участь в судових засіданнях в якості представника позивача на підставі довіреності від 01.08.2012, виданої позивачем Лічману В. Г., приймав особисто адвокат Лічман В. Г.

З огляду на зазначені документальні докази, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що адвокат Лічман В. Г. входить до кола осіб, витрати на оплату послуг яких, при належному їх оформленні і виконанні, є судовими витратами в розумінні ст. 44 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарт-С» задоволенню не підлягає, рішення господарського суду міста Києва від 11.10.2012 у справі № 5011-6/9475-2012 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Судові витрати на подачу апеляційної скарги, відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю «Гарт-С».

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарт-С» на рішення господарського суду міста Києва від 11.10.2012 у справі № 5011-6/9475-2012 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 11.10.2012 у справі № 5011-6/9475-2012 залишити без змін.

3. Повернути до господарського суду міста Києва матеріали справи № 5011-6/9475-2012.

Повний текст постанови складено: 21.01.2013

Головуючий суддя Калатай Н.Ф.

Судді Баранець О.М.

Пашкіна С.А.