Ухвала

від 10.01.2013 по справі 2а/1270/7842/2012

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Ірметова О.В.

Суддя-доповідач - Гімон М.М.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2013 року справа №2а/1270/7842/2012

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Гімона М.М., судів Жаботинської С.В., Карпушової О.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Лисичанську Луганської області Державної податкової служби на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2012 року у справі № 2а/1270/7842/2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лисстальпром» до Державної податкової інспекції в м.Лисичанську Луганської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2012 р. позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Лисстальпром» до Державної податкової інспекції в м. Лисичанську Луганської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задоволені. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Товариства з обмеженою відповідальністю «Лисстальпром» від 19.09.2012 №0000362200 про зменшення Товариству з обмеженою відповідальністю «Лисстальпром» від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 104400,00 грн.

Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити позивачеві у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень є встановлення порушень позивачем податкового законодавства при господарських операціях з ТОВ «Житлово-експлуатаційне підприємство», що було виявлено в ході документальної позапланової невиїзної перевірки позивача. Підставою для таких висновків став акт Первомайської ОДПІ від 06.07.12 р. про результати документальної перевірки ТОВ «Житлово-експлуатаційне підприємство», яким встановлено завищення останнім податкового кредиту по господарським операціям з ПП «ПАН БУД», які не спричинили реальних правових наслідків. Апелянт посилається на відсутність реального товарного характеру господарських операцій позивача та нікчемність укладених з ТОВ «Житлово-експлуатаційне підприємство» угод, а тому і безпідставність формування позивачем податкового кредиту на підставі первинних документів, виданих за цими господарськими операціями.

Сторони до суду не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду, тому відповідно до п.2 ч.1 ст.197 КАСУ справу розглянуто у порядку письмового провадження.

Вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, здійснюючи апеляційний перегляд справи в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку, що останню необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач є юридичною особою, є платником податку на додану вартість і перебуває на податковому обліку відповідача.

Посадовими особами відповідача була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Лисстальпром» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість при декларуванні податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «Житлово-експлуатаційне підприємство», за наслідками якої складено акт № 58122-36642376 від 05.09.2012р. (далі Акт перевірки).

Згідно Акту перевірки, встановлено порушення позивачем п.п.7.2.6 п.7.2, п.п..7.4.1, п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» за період з 01.10.10 по 31.10.10 року, що призвело до завищення ТОВ «Лисстальпром» суми податкового кредиту по ПДВ у сумі 104400,00 грн. по взаємовідносинам з ТОВ «Житлово-експлуатаційне підприємство» по угоді яка є нікчемною. Також зроблено висновок, що проведеною перевіркою неможливо підтвердити реальність проведених взаємовідносин між ТОВ «Лисстальпром» та ТОВ «Житлово-експлуатаційне підприємство» при здійсненні фінансово-господарської діяльності - відповідно до ч.1 ст.203, п.1,2 ст.215 ч.1 ст.207, п.1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, оскільки зазначені правочини мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу припису закону. Правочини, укладені між ТОВ «Лисстальпром» та ТОВ «Житлово-експлуатаційне підприємство» створені на нереальне настання правових наслідків та в свою чергу порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства. В зв'язку з тим, що угоди поставки є нікчемними, нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

09.09.2012 року на підставі Акту перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000362200 про зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 104400,00 грн.

Також судом встановлено, що 12.08.2010 року № 11/527 було укладено договір про взаємовідносини Державної компанії «Луганськлегінвест» та ТОВ «Лисстальпром» у реалізації Програми створення нових робочих місць для забезпечення зайнятості населення вугледобувних районів Луганської області на 2010-2011 роки. Предметом цього договору є створення ТОВ «Лисстальпром» (Учасником Програми) при участі ДП «Луганськлегінвест» (Замовника) за рахунок фонду на загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, згідно з Програмою та у встановленні нею строки нових робочих місць шляхом реалізації у м. Лисичанську проекту «Реконструкція та модернізація виробництва запасних частин для залізничного транспорту» (а.с.37-39).

З метою здійснення програми зі створення нових робочих місць на 2010-2011 роки, Замовником ДП «Луганськлегінвест», Учасником Програми ТОВ «Лисстальпром» та ТОВ «Житлово-експлуатаційне підприємство» було укладено ряд договорів, а саме:

- договір від 21.08.2010 року №11/527-2, згідно якого Замовник для реалізації проекту «Реконструкція та модернізація виробництва запасних частин для залізничного транспорту» перераховує Учаснику Програми грошові кошти необхідні для оплати Продавцю (ТОВ «Житлово-експлуатаційне підприємство»). Учасник Програми здійснює оплату Товару та здійснює його приймання в установленні строки, а Продавець зобов'язаний здійснити доставку Товару Учаснику Програми, згідно номенклатури, кількості в строки (а.с.40-41).

- договір будівельного підряду від 01.10.2010 року №11/527-3, за яким замовник перераховує Учаснику Програми кошти, необхідні для розрахунку з Генпідрядником (ТОВ «Житлово-експлуатаційне підприємство»), який зобов'язується забезпечити виконання будівельно-монтажних та інших робіт пов'язаних з будівництвом. Учасник Програми за рахунок отриманих від Замовника коштів здійснює приймання у Генпідрядника та оплату виконаних ним робіт (а.с.42-44).

Додатковою угодою № 2 від 02.11.2010, договору будівельного підряду від 01.10.2010 р., за умовами якого, Генпідряднику доручається придбати передбачене Проектом обладнання, яке потребує його наступного монтажу на об'єкті будівництва (а.с.48).

На підтвердження факту отримання послуг по договору, позивачем було надано отриману від постачальника податкову накладну (а.с.53), а також товарно-транспортну накладну (а.с.58-59). Факт сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за отриманий товар по господарським операціям з ТОВ «Житлово-експлуатаційне підприємство» підтверджена платіжними дорученнями (а.с.50-52).

Вказані обставини знайшли своє підтвердження при апеляційному перегляді справи.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що висновки відповідача про те, що проведені операції не мають реального товарного характеру, тобто здійснені між позивачем і ТОВ «Житлово-експлуатаційне підприємство» правочини не відповідають вимогам закону, не спричинили реального настання правових наслідків та являються нікчемним, оскільки вчинені з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, свого підтвердження не знайшли, вони є лише припущеннями відповідача, на підставі яких відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Колегія суддів вважає, що вказані висновки зроблені на підставі всебічно досліджених доказів, обставинам справи дана належна правова оцінка, а при прийнятті рішення вірно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, що діяла на момент існування спірних операцій) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 цього пункту не дозволяється включати до податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Згідно пункту 7.2.6. вказаного Закону, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Аналіз вказаних норм свідчить, що наявність належним чином оформлених податкових накладних є підставою для включення до податкового кредиту платника сум ПДВ за такими накладними за умови реального вчинення дій по виконанню господарської операції.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем податковий кредит з податку на додану вартість по фінансово-господарським операціям з ТОВ «Житлово-експлуатаційне підприємство» сформовано з дотриманням вимог Закону України «Про податок на додану вартість».

Надання під час перевірки податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки і збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину. Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

В акті перевірки відповідач зазначає, що є підстави вважати правочини нікчемними на підставі ст. 228 ЦК України як такі, що порушують публічний порядок.

Частиною 1 ст. 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що відповідачем відповідно до вимог частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено, що сторони, укладаючи зазначені угоди, мали умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, такою, як несплату податків.

Крім того, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що на момент здійснення відповідачем перевірки реальність господарської операції між позивачем та ТОВ «Житлово-експлуатаційне підприємство» підтверджено первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, до оформлення яких відповідач не навів жодних зауважень ані в акті перевірки, ані в судових засіданнях.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, то суд приходить до висновку, що правочин відповідає положенням норм чинного законодавства України. А отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Житлово-експлуатаційне підприємство» і правомірність віднесення позивачем до податкового кредиту з податку на додану вартість суми понесених витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та на підставі належним чином оформлених податкових накладних.

Доводи апелянта про те, що безтоварність господарських операцій позивача з ТОВ «Житлово-експлуатаційне підприємство» підтверджено актом перевірки останнього №144/23/32023338 від 06.07.2012 р., суд апеляційної інстанції до уваги не приймає, оскільки викладені в ньому висновки визнані протиправними та скасовані на підставі постанови Луганського окружного адміністративного суду від 01.10.2012 по справі №2а/1270/6563/2012.

З огляду на викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги апелянта не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, спір за суттю вирішений вірно, підстави для скасування судового рішення відсутні.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 24, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Лисичанську Луганської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2012 року у справі № 2а/1270/7842/2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лисстальпром» до Державної податкової інспекції в м. Лисичанську Луганської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання законної сили.

Колегія суддів М.М. Гімон

С.В. Жаботинська

О.В. Карпушова