Ухвала

від 08.01.2013 по справі а27/157-09(а23/250-08(а38/90-08)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" січня 2013 р. м. Київ К-29088/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Федорова М.О.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська

на постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 10 вересня 2009 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2010 року

у справі № А27/157-09 (А23/250-08(А38/90-08)

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (позивач) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська (відповідач) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0001371703/0 від 23 листопада 2007 року.

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 10 вересня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2010 року, позов задоволено частково. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення № 0001371703/0 від 23 листопада 2007 року в частині визначення ФОП ОСОБА_3 суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 27 648,00 грн., в тому числі 18 432,00 грн. -основний платіж, 9 216,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції. Відмовлено в задоволенні позову в частині визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0001371703/0 від 23 листопада 2007 року в частині визначення ФОП ОСОБА_3 суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 7 039,50 грн., в тому числі 4 693,00 грн. - основний платіж, 2 346,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ФОП ОСОБА_3 3,40 грн. витрат із сплати судового збору та 2 697,72 грн. витрат на оплату вартості судово-економічної експертизи.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 10 вересня 2009 року, ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2010 року в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну планову перевірку ФОП ОСОБА_3 за період з 01 липня 2004 року по 30 червня 2007 року, за результатами якої складено акт № 2566/17-3-НОМЕР_1 від 19 листопада 2007 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001371703/0 від 23 листопада 2007 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 34 687,50 грн. (23 125,00 грн. -основний платіж, 11 562,50 грн. -штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 168/97-ВР) з огляду на неправомірне включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість на підставі податкової накладної № 165438 від 03 листопада 2006 року, виписаної на його адресу Товариством з обмеженою відповідальністю «Ресурс», Свідоцтво платника податку на додану вартість якого анульовано.

Зазначений висновок податковим органом зроблено у зв'язку з тим, що заочним рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 серпня 2007 року у справі № 2-3559/07 визнано недійсними установчі документи та Статут ТОВ «Ресурс»з моменту перереєстрації, а саме -з 13 жовтня 2006 року, та Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 03421329 з моменту внесення в реєстр платників податку на додану вартість, а саме -з 03 серпня 2006 року.

Також, встановлено порушення ФОП ОСОБА_3 підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону № 168/97-ВР з підстав заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість за грудень 2006 року на суму в розмірі 18 432,00 грн. з урахуванням заявленого в звіті за четвертий квартал 2006 року обсягу виручки в розмірі 225 042,00 грн.

Задовольняючи позов частково, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з недійсності податкової накладної № 165438 від 03 листопада 2006 року як такої, що виписана особою, яка не має статусу платника податку на додану вартість.

Крім того, суди дійшли висновку про недоведеність відповідачем факту заниження ФОП ОСОБА_3 суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість за грудень 2006 року в розмірі 18 432,00 грн.

Однак, колегія суддів вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з пунктом 9.8 статті 9 Закону № 168/97-ВР реєстрація особи як платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Таким чином, втрата особою статусу платника податку на додану вартість позбавляє правового значення складених такою особою податкових накладних після анулювання її реєстрації.

Разом з тим, судами не враховано, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи та її Свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з Єдиного державного реєстру, та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

Відповідно до підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої -дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) -дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

Суди попередніх інстанцій зазначені вимоги процесуального закону порушили, оскільки, не вимагали від ФОП ОСОБА_3 надати первинні документи, які свідчать про здійснення ним в четвертому кварталі 2006 року операцій з поставки товарів (послуг), які є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, та, відповідно, є підставою для визначення суми податкових зобов'язань з цього податку, не створили стороні у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин у справі.

Відповідно до частин 2, 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим -ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Отже, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій не виконано вимоги щодо об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи.

В зв'язку з цим, відповідно до вимог статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати, що згідно з частиною 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

Крім того, слід зазначити, що в даній справі суди розглядали вимогу про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, яке є індивідуальним актом. Водночас, такий спосіб захисту (вимога про визнання акта нечинним), як випливає із системного аналізу статей 105, 162, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, може стосуватись лише випадків оскарження нормативно-правового акту, який стає нечинним, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, з дати набрання відповідним рішенням законної сили. Індивідуального ж акту може стосуватись вимога про визнання протиправним (недійсним, скасування). В такому випадку протиправність (недійсність, скасування) індивідуального акту виникає, у разі набрання рішенням суду законної сили, з моменту його прийняття.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська задовольнити частково.

Скасувати постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 10 вересня 2009 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2010 року.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Федоров М.О.