Постанова

від 10.01.2013 по справі 5021/647/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "08" січня 2013 р.                                                           Справа № 5021/647/12             Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Пушай В.І. , суддя  Плужник О.В. при секретарі Казаковій О.В. за участю представників сторін: позивача –не з'явився. відповідача –не з'явився. ВДВС Сумського міського управління юстиції –не з'явився. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу боржника (вх. № 4000 С/3-9) на ухвалу господарського суду Сумської області від 20.11.12 р. за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Плюс” на дії Відділу державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції по справі № 5021/647/12 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Плюс”, м. Суми до Дочірнього підприємства “Сумський облавтодор” ВАТ “Державна акціонерна компанія” “Автомобільні дороги України” в особі філії “Сумський райавтодор”, м. Суми про стягнення 32363,07 грн. ВСТАНОВИЛА: Рішенням господарського суду Сумської області від 12.06.2012 р. у справі № 5021/647/12 позов задоволено, стягнуто з Дочірнього підприємства “Сумський облавтодор” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” в особі філії “Сумський райавтодор” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Плюс” 30907,77 грн. боргу, 1081,59 грн. пені, 209,17 грн. –3% річних, 164,54 грн. інфляційних втрат, 1641,00  грн. витрат по сплаті судового збору. Вказане рішення у встановленому законом порядку набрало законної сили, в зв'язку з чим, на його виконання господарський суд Сумської області 25.06.2012 р. видав відповідний наказ. Стягувач - ТОВ “Торговий дім “Плюс” звернувся до господарського суду Сумської області зі скаргою, в якій просив суд: - визнати незаконними дії Відділу державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції по винесенню постанови від 11.09.2012 р. “Про повернення виконавчого документа стягувачеві” по виконавчому провадженню № 33559177; - скасувати постанову Відділу державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції по винесенню постанови від 11.09.2012 р. “Про поверненню виконавчого документа стягувачеві” по виконавчому провадженню № 33559177; - зобов'язати відділ державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції вжити заходів щодо примусового  виконання наказу господарського суду Сумської області від 25.06.2012 р. № 5021/647/12 шляхом звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права), на які законом не встановлено мораторій на їх примусове відчудження, Дочірнього підприємства “Сумський облавтодор” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” в особі Філії “Сумський райавтодор”. Ухвалою господарського суду Сумської області від 20.11.12 р. у справі № 5021/647/12 скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Плюс”, м. Суми про визнання незаконними дій відділу державної виконавчої служби по справі № 5021/647/12 задоволена; скасована постанова ВДВС Сумського міського управління юстиції від 11.09.2012 р. “Про повернення виконавчого документа стягувачеві” по виконавчому провадженню № 33559177 про повернення наказу господарського суду Сумської області № 5021/647/12 від 11.09.2012 р.; зобов'язано відділ державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції вжити заходів щодо примусового виконання наказу господарського суду Сумської області від 25.06.2012 р. № 5021/647/12 шляхом звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права), на які законом не встановлено мораторій на їх примусове відчудження, Дочірнього підприємства “Сумський облавтодор” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” в особі Філії “Сумський райавтодор”. Ухвала мотивована з тих підстав, що ВДВС не мав законних підстав для прийняття постанови про повернення виконавчого документу, оскільки Законом України “Про введення мораторію на примусову реалізацію майна” накладено мораторій на примусову реалізацію майна боржника, і дія мораторію не поширюється на оборотні  активи, а  державним виконавцем, в свою чергу, не здійснені заходи, передбачені Законом України “Про виконавче провадження” по  виконанню наказу шляхом «накладення»стягнення на грошові активи боржника та ін. Боржник - ДП “Сумський облавтодор” ВАТ “Державна акціонерна компанія” “Автомобільні дороги України” в особі філії “Сумський райавтодор”, м. Суми з ухвалою господарського суду не погоджується, вважає її необґрунтованою та незаконною такою, що прийнята з порушенням норм чинного законодавства, подав апеляційну скаргу, в якій просить дану ухвалу скасувати, а скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Плюс»про визнання незаконними дій відділу державної виконавчої служби Сумського МУЮ залишити без задоволення, судові витрати по оплаті судового збору покласти на позивача, з мотивів та підстав, зазначених в апеляційній скарзі. Стягувач у призначене судове засідання 08.01.2013 року не з'явився, хоча належним чином повідомлений про дату, час та місце його проведення, про що свідчить штамп на зворотньому боці ухвали, якою було призначено розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні про відправлення її копій сторонам і є доказом належного повідомлення учасників спору про дату, час та місце судового засідання відповідно до пункту 3.5.11. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. № 75 (з подальшими змінами). ВДВС Сумського міського управління юстиції, боржник у призначене судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги, про причини неприбуття свого представника не повідомив. Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції вжито необхідних заходів для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, та з огляду на приписи ч. 2 ст. 121-2 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої неявка боржника, стягувача та представника органу ДВС не є перешкодою для розгляду скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представників боржника, стягувача та представника органу ДВС за наявними у справі матеріалами. Згідно зі ст. 102 ГПК України, апеляційна скарга на ухвалу місцевого господарського суду розглядається протягом п'ятнадцяти днів з дня винесення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження. Судова колегія, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали встановила наступне: Як свідчать матеріали справи, на підставі рішення господарського суду Сумської області від 12.06.2012 р. по справі № 5021/647/12 судом виданий відповідний наказ від 25.06.2012 р. за яким з боржника на користь стягувача присуджено до стягнення грошові кошти, а саме: 30907,77 грн. боргу, 1081,59 грн. пені, 209,17 грн. –3% річних, 164,54 грн. інфляційних втрат, 1641,00  грн. витрат по сплаті судового збору. У липні 2012 р. стягувач - ТОВ “Торговий дім “Плюс” звернувся до Відділу державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції з заявою про примусове виконання наказу № 5021/647/12 виданого 25.06.2012 р. На підставі статей 17, 19, 20, 25 Закону України "Про виконавче провадження" державним виконавцем прийнята постанова про відкриття виконавчого провадження від 12.07.2012 р. ВП № 33559177, відповідно до якої боржнику надано семиденний термін з дня винесення постанови для добровільного виконання наказу господарського суду. Стягувач - Товариство з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Плюс” у скарзі на дії ВДВС Сумського міського управління юстиції зазначає, що 12.10.2012 р. отримав від ВДВС постанову про повернення виконавчого документа від 11.09.2012 р. та наказ господарського суду від 25.06.2012 р., з посиланням на те, що «ДП “Сумський облавтодор” відноситься до господарського товариства, майно якого перебуває в державній власності, враховуючи положення ст. 1 Закону України "Про введення - мораторію, на примусову реалізацію майна", якою встановлюється мораторій на   примусову реалізацію майна господарських товариств, у статутному фонді яких частка держави становить не менше 25 % та з урахуванням п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" наказ підлягає поверненню». Зазначені обставини стали підставою для звернення ТОВ “Торговий дім “Плюс” до господарського суду Сумської області зі скаргою на бездіяльність Відділу державної виконавчої служби Сумського МУЮ у порядку ст. 121-2 ГПК України, в якій вказує, що дії ВДВС Сумського МУЮ є протиправними, а постанова про повернення такою, що прийнята із порушенням вимог чинного законодавства. З матеріалів справи вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржувану ухвалу крім іншого виходив з того, що ВДВС не мав законних підстав для прийняття постанови про повернення виконавчого документу, оскільки Законом України “Про введення мораторію на примусову реалізацію майна” накладено мораторій на примусову реалізацію майна боржника, і дія мораторію не поширюється на оборотні  активи, а  державним виконавцем, в свою чергу, не здійснені заходи, передбачені Законом України “Про виконавче провадження” по виконанню наказу шляхом накладення стягнення на грошові активи боржника та ін. Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятої по справі ухвали. Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження є державною гарантією реального захисту порушеного права суб'єкта та повинно забезпечувати реалізацію обов'язковості виконання на всій території України рішень суду, що набрали законної сили. Статтею 115 ГПК України закріплено конституційний принцип обов'язковості виконання судового рішення. Згідно з ст. 1 Закону України "Про державну виконавчу службу" основним завданням Державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень суду. Відповідно до ст. 4, 7 цього Закону, саме державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом. Працівник органу державної виконавчої служби зобов'язаний сумлінно виконувати службові обов'язки, не допускати в своїй діяльності порушення прав громадян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією України та законами України. Умови і порядок виконання рішень судів, у разі не виконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України "Про виконавче провадження". Відповідно до вимог ст. 5 Закону України “Про виконавче провадження” державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення. Відповідно до ст. 11 Закону України “Про виконавче провадження”, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених законом заходів примусового виконання рішень суду неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Відповідно до вимог ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження",  державний виконавець зобов'язаний  прийняти до виконання виконавчий документ і  відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам,  передбаченим цим Законом, і пред'явлений  до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний  виконавець протягом  трьох  робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові  державний виконавець  вказує про необхідність боржнику самостійно виконати  рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови  (у  разі  виконання  рішення  про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти  днів)  та зазначає, що у разі ненадання  боржником  документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно  з  винесенням  постанови  про   відкриття   виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова. Як свідчать матеріали справи, дії державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження постановою 12.07.2012 року правомірні та відповідають  вищевказаним вимогам закону. З письмових пояснень наданих відділом державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції до суду першої інстанції вбачається, що відділом вживались всі можливі заходи для стягнення з боржника заборгованості та задоволення вимог стягувачів, а саме на підставі ст. ст. 11, 55 ЗУ «Про виконавче провадження», державним виконавцем накладено арешт на кошти на рахунках боржника, проте на арештованих рахунках, грошових коштів недостатньо для задоволення вимог стягувачів. Зокрема зазначає про те, що до відділу 07.09.12 р. надійшов лист від ДП  «Сумський облавтодор»ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України»в якому повідомляють, що основні засоби які належать підприємству, забезпечують ведення виробничої діяльності даним підприємством. ДП «Сумський облавтодор»відноситься до господарських товариств, майно якого перебуває у державній власності, причому у державній власності закріплюється 100% акцій. Все нерухоме майно та інші основні засоби виробництва забезпечують ведення виробничої діяльності ДП «Сумський облавтодор»ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України», а тому дія Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна»розповсюджується на підприємство, а майно не підлягає реалізації. З урахуванням викладеного, 11.09.2012 р. державним виконавцем на підставі п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження»завершено виконавчі провадження щодо стягнення заборгованості з ДП «Сумський облавтодор»ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» на користь стягувачів. Проте, матеріали справи не містять доказів того, що державним виконавцем вжиті заходи передбачені законом щодо примусового виконання рішення суду, а його постанова – відомостей про те, що він зазначив у вищевказаному поясненні. Згідно зі ст. 52 Закону України „Про виконавче провадження", звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем. Положеннями ст. 57 Закону України „Про виконавче провадження" передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах. У відповідності до ч. 3, 4 ст. 65 Закону України „Про виконавче провадження", державний виконавець звертає стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що перебувають у банках або інших фінансових установах, у порядку, встановленому цим Законом. Інформацію про наявні у боржника рахунки і вклади державний виконавець отримує в податкових органах, інших органах державної влади, підприємствах, установах та організаціях, які зобов'язані надати йому інформацію у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача. Державний виконавець може звернути стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що знаходяться на його рахунках, а також на рахунках, відкритих боржником - юридичною особою через свої філії, представництва та інші відокремлені підрозділи. Проте, матеріали справи не містять доказів того, що державним виконавцем здійснювались такі заходи щодо отримання інформації про наявність у боржника рахунків або вкладів. Відповідно до ст.ст. 32, 33 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до ст. 66 Закону України „Про виконавче провадження", у разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів у обсязі, достатньому для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (крім майна, вилученого з обороту або обмежуваного в обороті) незалежно від того, хто фактично використовує це майно. У разі якщо на зазначене майно накладається арешт, воно реалізується в такій черговості: 1) у першу чергу - майно, що безпосередньо не використовується у виробництві (цінні папери, легковий автотранспорт, предмети дизайну офісів та інше майно, готова продукція (товари); 2) у другу чергу - об'єкти нерухомого майна, верстати, обладнання, інші основні засоби, а також сировина і матеріали, призначені для використання у виробництві. В той же час, чинним законодавством встановлені певні обмеження щодо звернення стягнення на належне боржнику майно залежно від його правового статусу. Так, відповідно до ст. ст. 1, 2 Закону України „Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" від 29 листопада 2001 року N 2864-III (з наступними змінами та доповненнями) встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків (далі - підприємства), до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна. Для цілей цього Закону під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних фондів цих підприємств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом: звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, крім рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв'язку із трудовими відносинами, та рішень щодо зобов'язань боржника з перерахування фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування заборгованості із сплати внесків до цих фондів, яка виникла до 1 січня 2011 року, та з перерахування органам Пенсійного фонду України заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування; продажу майна в процесі провадження справи про банкрутство, визначеного статтями 22, 23, 24, 25, 26, 30, ч. 11 ст. 42, абзацом другим ч. 6 ст. 43 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" щодо визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури і продажу майна підприємства. У пункті 6 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18 травня  2006 року N 01-8/1114 „Про Закон України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" наголошено, що відповідно до ст. 2 Закону під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних фондів цих підприємств. До об'єктів нерухомого майна слід відносити майно, пов'язане із землею - будівлі, споруди, квартири, підприємства (їх структурні підрозділи) як цілісні майнові комплекси, а також інше майно, віднесене законодавством до нерухомого. До інших засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності підприємства, слід відносити лише ті майнові активи, які обліковуються як необоротні згідно з положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 "Баланс", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 N 87 (з подальшими змінами і доповненнями). Дія мораторію не поширюється на ту частину майнових активів підприємства, що обліковуються як оборотні активи, а саме грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу або протягом дванадцяти місяців з дати складання балансу. Отже оборотні активи підприємств може бути примусово реалізовано для задоволення вимог кредиторів. Відповідно до п. 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 "Баланс", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. N 87, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21 червня 1999 р. за N 396/3689 (з наступними змінами та доповненнями), термін „оборотні активи", що використовується в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку, має таке значення: грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу. При цьому, наявність у підприємства відповідних активів, звернення стягнення на які окрім грошових коштів, і є способом виконання рішення суду від 12.06.2012 р. по даній справі, має бути документально підтвердженою, із зазначенням про це у відповідному документі. В той же час, як свідчать матеріали справи Відділом державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції по даній справі, державним виконавцем не було вжито заходів щодо виявлення майна та грошових коштів ДП “Сумський облавтодор” ВАТ “Державна акціонерна компанія” “Автомобільні дороги України” в особі філії “Сумський райавтодор”, яке законодавчо віднесено до оборотних активів, та за рахунок звернення стягнення на яке вбачається за можливе задовольнити вимоги ТОВ “Торговий дім “Плюс”. Крім того, підтвердження наявності чи відсутності у відповідача такого роду майна та коштів також відсутнє у постанові ДВС. Конституцією України закріплено принцип обов'язковості виконання рішень суду (ст. 124, 129). Відповідно до ч. 4 ст. 82 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 121-2 ГПК України, скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем,  боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена. Скарги на дії органів  Державної виконавчої служби розглядаються господарським судом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач,  боржник  чи  прокурор  та  орган виконання судових рішень. Неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги. Таким чином, відділ ДВС не мав законних підстав для прийняття постанови про повернення виконавчого документу, оскільки державним виконавцем не здійснені заходи, передбачені Законом України “Про виконавче провадження” по виконанню наказу шляхом накладення стягнення на грошові та інші не заборонені активи боржника. На підставі вищевикладеного, ухвалу господарського суду Сумської області від 20.11.12 р. по справі № 5021/647/12 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та чинного законодавства. Таким чином, висновки, викладені в ухвалі господарського суду відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування. Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105, 106 ГПК України, судова колегія – ПОСТАНОВИЛА: Ухвалу господарського суду Сумської області від 20.11.12 р. по справі № 5021/647/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення. Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України. Повний текст постанови підписано 11.01.2013 р. Головуючий суддя                                                                    Могилєвкін Ю.О. Суддя                                                                                           Пушай В.І.   Суддя                                                                                           Плужник О.В.