Постанова

від 11.12.2012 по справі 0870/9881/12

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2012 року (12 год. 15 хв.) Справа № 0870/9881/12 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді - Киселя Р.В.,

при секретарі судового засідання - Кай К.В.,

за участю представників:

позивача - Гришина Р.В.,

відповідача - Сілецького Д.Ю.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Шлях Плюс» до Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

17.10.2012 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Шлях Плюс» (далі - позивач) до Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби (далі - відповідач), в якому, після уточнення позовних вимог, позивач просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 11.09.2012 №0000742211 та від 11.09.2012 №0000732211.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем була проведена позапланова невиїзна перевірка позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток за період з 01.04.2009 по 31.12.2011 та податку на додану вартість за період з 01.07.2009 по 31.12.2011 по взаємовідносинам з ТОВ «Жестен» за результатами якої складено акт від 03.08.2012 №653/2200/34676691 (далі - Акт перевірки позивача). В обґрунтування висновків Акту перевірки позивача відповідач посилається на нікчемність правочину укладеного між позивачем та ТОВ «Жестен». На підставі Акту перевірки позивача відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення відповідача від 11.09.2012 №0000742211 та від 11.09.2012 №0000732211. Висновки відповідача щодо нікчемності правочинів укладених між позивачем та ТОВ «Жестен» позивач вважає необґрунтованими та недоведеними, а відтак, вважає оскаржувані податкові повідомлення - рішення неправомірними та такими що підлягають скасуванню.

Ухвалою від 19.10.2012 провадження у справі було відкрите, судове засідання призначене на 30.10.2012.

Через неприбуття у судове засідання 30.10.2012 уповноваженого представника відповідача, судовий розгляд було відкладено на 08.11.2012.

У судове засідання 08.11.2012 представник позивача з поважних причин не прибув, через що судовий розгляд було відкладено на 13.11.2012.

У судове засідання 13.11.2012 представники сторін, належним чином повідомлених про дату, час та місце судового засідання не прибули, через що судовий розгляд було відкладено на 14.11.2012.

У судове засідання 14.11.2012 представник відповідача, повідомлений про дату, час та місце судового засідання, не прибув, про причини неприбуття суд не повідомив.

Суд розпочав судовий розгляд даної справи за відсутності представника відповідача.

Ухвалою від 14.11.2012 за клопотанням представника позивача провадження у справі було зупинене до 21.11.2012.

Ухвалою від 21.11.2012 провадження у справі було поновлене, судове засідання призначене на 21.11.2012.

У судовому засіданні оголошувалась перерва до 26.11.2012.

Ухвалою від 26.11.2012 за клопотанням представника позивача провадження у справі було зупинене до 10.12.2012.

Ухвалою від 10.12.2012 провадження у справі було поновлене, судове засідання призначене на 11.12.2012.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві, зокрема зазначивши, що між позивачем та ТОВ «Жестен» був укладений договір транспортного експедирування. Реальність правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «Жестен» підтверджується долученими позивачем до матеріалів справи документами первинного бухгалтерського та податкового обліку. Крім того, дійсність цього правочину встановлена рішенням Господарського суду Запорізької області від 13.09.2012 по справі №5009/3105/12. Тому посилання відповідача в обґрунтування оскаржуваних податкових-повідомлень рішень на нікчемність зазначеного правочину є безпідставним та необґрунтованим.

У судовому засіданні представник відповідача заперечив проти позовних вимог з підстав викладених у запереченнях проти позову, зокрема зазначивши, що висновки, яких дійшов відповідач в Акті перевірки, свідчать про нереальність угод між позивачем та ТОВ «Жестен». Відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів і транспортних засобів, земельних ділянок, дозвільних документів у ТОВ «Жестен», свідчить про неможливість виконання правочину. Тому, вважає оскаржувані податкові повідомлення - рішення правомірними, через що просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

У судовому засіданні 11.12.2012 було проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали і з'ясувавши обставини адміністративної справи, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності,

ВСТАНОВИВ:

01.11.2009 між позивачем та ТОВ «Жестен» був укладений договір №01/11/01-Е на перевезення вантажів автомобільним транспортом (річний). За умовами цього договору (п.1.1) виконавець зобов'язався систематично протягом строку дії договору приймати і доставляти належним йому на праві власності чи/або користування (оренди, лізингу тощо) вантажним автомобільним транспортом у встановлені даним договором строки ввірені йому позивачем вантажі до пунктів призначення та видавати зазначені вантажі уповноваженим на одержання вантажів особам (вантажоодержувачам), а позивач зобов'язався подавати до перевезення вантажі у погодженому сторонами обсязі та сплачувати виконавцю за перевезення вантажів плату згідно умов даного договору. Пунктом 1.3 цього договору визначалось, що загальна ціна цього договору визначається виходячи з вказаних в заявках на перевезення вантажів розмірів оплат за перевезення вантажів та становить загальну суму зазначених в заявках всіх розмірів оплати за перевезення вантажів і є погодженою при прийнятті виконавцем вантажу до перевезення на зазначених у заявках умовах. Зазначені заявки на перевезення вантажів є невід'ємною частиною даного договору. Строк дії договору сторонами був визначений з моменту його підписання до 31.12.2010 (п.п. 4.1, 4.2).

На виконання договору протягом листопада 2009 року - травня 2010 року позивач потавав ТОВ «Жестен» договори-заявки на надання транспортно-експедиційних послуг, копії яких наявні в матеріалах справи. У зазначених заявках сторони договору визначали маршрут перевезення, товар, який повинен бути перевезений, та його кількість, отримувач вантажу, вартість перевезення, державні номери транспортного засобу та причепу, а також водій, який повинен здійснити перевезення.

Факт виконання заявок позивача на надання транспортно-експедиційних послуг ТОВ «Жестен» підтверджується наявними в матеріалах справи копіями товарно-транспортних накладних.

За наслідками виконання транспортно-експедиційних послуг ТОВ «Жестен» протягом листопада 2009 року - травня 2010 року видавались позивачу податкові накладні.

Розрахунки із ТОВ «Жестен» за виконання зазначеного договору здійснювались у безготівковій формі, шляхом переказу коштів на банківський рахунок ТОВ «Жестен».

На підставі наказу відповідача від 13.07.2012 №431 в період з 23.07.2012 по 27.07.2012 відповідачем була проведена позапланова невиїзна перевірка позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток за період 01.04.2009 по 31.12.2011 та податку на додану вартість за період з 01.07.2009 по 31.12.2011 по взаємовідносинам з ТОВ «Жестен», за наслідками якої 03.08.2012 був складений Акт перевірки позивача.

Згідно із висновками Акту перевірки позивача перевіркою встановлено порушення позивачем:

1. п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР (далі - Закон №334), в результаті чого занижено податок на прибуток в період, що перевірявся, на загальну суму 343574 грн., у тому числі: за 2009 рік в сумі 135866 грн., за І квартал 2010 року в сумі 97070 грн., за півріччя 2010 року в сумі 207708 грн., за ІІІ квартали 2010 року в сумі 207708 грн., за 2010 рік в сумі 207708 грн.

2. пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі - Закон №168), занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся, на загальну суму 274859 грн., у тому числі: за листопад 2009 року - 50221 грн., грудень 2009 року - 58472 грн., січень 2010 року - 38928 грн., лютий 2010 року - 38728 грн., квітень 2010 року - 50587 грн., травень 2010 року - 37923 грн.

Не погодившись із висновками Акту перевірки позивача 06.09.2012 позивачем відповідачу були подані заперечення на зазначений акт.

11.09.2012 листом за №3953/10/22 відповідач надав відповідь на зазначені заперечення, яким відмовив у задоволенні заперечень.

11.09.2012 відповідачем були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення №0000742211, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 343573,75 грн., в тому числі за основним платежем - 274859,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 68714,75 грн., та №0000732211, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 429467,50 грн., в тому числі за основним платежем - 343574,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 85893,50 грн.

Не погодившись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з приписів ч.3 ст.2 КАС України, відповідно до яких, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки підставою прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стали висновки акту перевірки, то для вирішення позовних вимог необхідним є дослідження обґрунтованості цих висновків.

Відповідач в Акті перевірки позивача посилається на недотримання, внаслідок укладання між позивачем та ТОВ «Жестен» правочину, вимог ч. 2 ст. 30, ст.ст. 42, 92, 202, 203, ч.ч. 1, 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст.ст. 228, 234, 626, 629, 655, 656, 658 ЦК України, ст.ст. 17, 173, 174, 207, 208 ГК України, а також на порушення позивачем вимог п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону №334, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону №168.

З приводу висновків відповідача про недотримання, внаслідок укладання між позивачем та ТОВ «Жестен» правочину, вимог цивільного законодавства суд зазначає наступне.

Головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами перевірки, які б факти в цих актах не були відображені. Вказані ж в Акті перевірки позивача висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені без повного та всебічного дослідження інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів наявності фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного заволодіння ним, внаслідок укладання та виконання позивачем та ТОВ «Жестен» правочину.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 13.09.2012 по справі №5009/3105/12 за позовом позивача до ТОВ «Жестен», третя особа - відповідач, про визнання договору недійсним, було відмовлено позивачу у задоволенні позову. Зазначене рішення обґрунтоване тим, що наданими доказами підтверджується реальність виконання сторонами договору експедиції №01/11/01-Е від 01.11.2009.

Згідно пояснень наданих представниками сторін в ході розгляду цієї справи, судом встановлено, що зазначене рішення господарського суду не оскаржувалось та набрало законної сили.

Таким чином, факт реальності виконання ТОВ «Жестен» договору №01/11/01-Е від 01.11.2009 встановлений судовим рішенням.

За приписами ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відтак, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угода між позивачем та ТОВ «Жестен» порушує публічний порядок, суперечить моральним засадам суспільства та спрямована на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності виконання робіт, які економічно необхідні для їх виконання, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - що є лише припущенням.

Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статті 203, частини 1, 2 статті 215, статті 216, 234 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Посилання відповідача на ст.ст. 626, 629, 655, 656, 658 ЦК України є взагалі незрозумілим, оскільки правовідносини, які існували між позивачем та ТОВ «Жестен» регламентуються іншими нормами Цивільного кодексу України, а саме ст.ст. 929-935 ЦК України.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Відповідно до вимог податкового законодавства, особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

Так, згідно викладених в акті про результати позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Жестен» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.03.2009 по 31.07.2010, складеному ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя 21.08.2010 за №150/23-02/36408530, який був наданий відповідачем і на який він посилається в Акті перевірки позивача, судом встановлено, що ТОВ «Жестен» 09.11.2009 було отримане свідоцтво платника податку на додану вартість №100253630 (індивідуальний податковий №364085308260). Відтак, судом встановлено, що ТОВ «Жестен» в період існування взаємовідносин із позивачем мало статус платника податку на додану вартість. Ця обставина не заперечується відповідачем.

Відтак, ТОВ «Жестен» мало право видавати позивачу податкові накладні на підтвердження факту отримання останнім послуг, які надавались цим підприємством.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

З урахуванням норм ст. 44 та ст. 61 ПК України, саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

В разі, якщо контрагент підприємства порушив законодавство при нарахуванні та сплаті своїх податкових зобов'язань, відповідальність за це несе виключно він, можливості покладення відповідальності на інших осіб законодавством України не тільки не передбачено, але прямо заборонено.

Перевіркою було встановлено, що первинні документи складені з порушенням вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (далі - Положення).

Згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Підпунктами 2.1., 2.2., 2.4, 2.16 п. 2 Положення передбачено наступне:

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи).

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Суд зазначає, що пред'явлені до перевірки документи (договори, договори-заявки, товарно-транспортні накладні, податкові накладні тощо) є первинними документами у розумінні ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оформлені належним чином, підписані повноважними особами підприємств, завірені печатками підприємств та повністю підтверджують факт здійснення операцій і, відповідно, право позивача на включення до складу податкового кредиту та валових витрат відповідних сум по операціям з ТОВ «Жестен».

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. А відповідно до ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спор.

Враховуючи той факт, що у позивача як на момент проведення перевірки, так і під час судового розгляду даної справи були в наявності всі податкові накладні та інші первинні документи (їх копії наявні в матеріалах справи), які підтверджують факт надання послуг транспортного експедирування ТОВ «Жестен» на користь позивача, та відсутність у відповідача компетенції визначати правочини недійсними чи нікчемними, то посилання відповідача на норми Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» в обґрунтування своєї позиції є порушенням норм матеріального права.

На підтвердження того, що ТОВ «Жестен» надало позивачу послуги з транспортного експедирування, які виконувались в межах договорів перевезення, укладених із контрагентами позивача, позивач надав договори перевезення, укладені із контрагентами позивача. Факт виконання вищезазначених договорів підтверджується, наявними в матеріалах справи, первинними документами.

Викладена вище позиція суду є тотожною позиції Вищого адміністративного суду України, викладеній в постанові цього суду від 14.11.2012 по справі №2а-9864/11/2670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПВК «Будівельник» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення (в Єдиному державному реєстрі судових рішень №27477204).

З наведених вище підстав суд доходить висновку про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 11.10.2012, а відтак про необхідність їх скасування, через що визнає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно із ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Квитанцією від 16.10.2012 підтверджується сплата позивачем судового збору у розмірі 2146 грн.

Оскільки суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог, то з Державного бюджету України на користь позивача мають бути стягнуті понесені ним судові витрати у розмірі 2146 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 7-12, 14, 86, 94, 98, 158-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Шлях Плюс» до Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби від 11.09.2012 №0000742211, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Шлях Плюс» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 343573,75 грн., в тому числі за основним платежем - 274859,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 68714,75 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби від 11.09.2012 №0000732211, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Шлях Плюс» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 429467,50 грн., в тому числі за основним платежем - 343574,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 85893,50 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Шлях Плюс» (код ЄДРПОУ 34676691, місцезнаходження: 69002, м.Запоріжжя, вул. Грязнова, буд. 5, кв. 63) судові витрати в сумі 2146,00 грн. (дві тисячі сто сорок шість гривень 00 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Р.В. Кисіль

Постанова виготовлена у повному обсязі 17.12.2012.