Постанова

від 24.01.2013 по справі 804/811/13-а

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2013 р. Справа № 804/811/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіНіколайчук С.В. при секретаріБринза О.В. за участю представників: від позивача - від відповідача - ОСОБА_3; не з'явився (належ.повідом); розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправними дії

ВСТАНОВИВ:

14 січня 2013 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_4 (далі ОСОБА_4), в якому позивач просить визнати дії державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби щодо проведення документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ «Кітч» ( код 33907381) протиправними; визнати дії державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби щодо відображення в акті позапланової невиїзної перевірки 31.07.2012р. №1467/22-2/32723660 висновків про неможливість підтвердження реального здійснення фінансово-господарських операцій з платником податків ТОВ «Кітч» за період з 01.04.2009 року по 30.06.2012 року протиправними; сплачені суми витрат стягнути з відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка в частині дотримання ТОВ «Кітч» вимог податкового та іншого законодавства по податку на додану вартість за період з 01.04.2009 р. по 30.06.2012 р.

За результатами перевірки було складено акт від 31.07.2012 р. №1467/22-2/32723660, згідно висновку якого, ТОВ «Кітч» порушено ч. 1 ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п. 5 ст. 203 ЦК України) по правочинах, здійснених ТОВ «Кітч» з контрагентами. Позивач вважає, що дії відповідача, є протиправними, у зв'язку з тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства, неправомірно встановив в акті нікчемність господарських операцій між ТОВ «Кітч» та його контрагентами, безпідставно зазначивши, що правочини, укладені з контрагентами, порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб, встановлена відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків.

Крім того, відповідачем, також, був порушений встановлений законом порядок повідомлення платника податків про дату, початку та місце проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, що також, вказує на відсутність підстав для проведення такої перевірки.

Ухвалою суду від 15.01.2013р. відкрито провадження в адміністративній справі №804/811/13-а та призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 24.01.2013р..

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача, належним чином повідомлений про час та місце засідання суду, докази чого наявні у справі, у судове засідання не з'явився.

Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки (ч.2 ст.49 КАС України).

Заслухавши присутнього представника позивача, розглянувши подані документи і матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне:

державною податковою інспекцією в Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби на підставі наказу №603 від 31.07.2012р. була проведена документальна невиїзна позапланова перевірка ТОВ «Кітч» (код за ЄДРПОУ 33907381) в частині дотримання вимог податкового та іншого законодавства по податку на додану вартість за період з 01.04.2009 р. по 30.06.2012 р.

За результатами перевірки було складено акт від 31.07.2012 р. №1467/22-2/32723660, згідно висновку якого, встановлені порушення ч. 1 ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України, в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п. 5 ст. 203 ЦК України) по правочинах, здійснених ТОВ «Кітч» з контрагентами. Відповідач встановив в акті нікчемність господарських операцій між ТОВ «Кітч» та його контрагентами та зазначив, що правочини, укладені з контрагентами, порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб, встановлена відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків.

Пунктом 75.1.2 статті 75 Податкового кодексу України визначено, що органи державної податкової служби мають право проводити документальну позапланову невиїзну перевірку предметом, якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, дотримання валютного та іншого законодавства, та яка проводиться на підставі податкових декларацій, фінансової та іншої звітності, первинних документів, а також, отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків; яка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом; яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

Згідно з п. 79.1 ст. 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Відповідно до пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 ПК України, на який посилається відповідач, як на обставину для проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, така перевірка проводиться, якщо виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту.

Пунктом 79.2 ст. 79 ПК України встановлено, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Пунктом 42.2 ст.42 Податкового кодексу передбачено, що документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

Відповідно до п.82.2 ст.82 Податкового кодексу України тривалість перевірок, визначених у статті 78 цього Кодексу (крім перевірок, що проводяться за наявності обставин, визначених у підпункті 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, тривалість яких, встановлена у статті 200 цього Кодексу), не повинна перевищувати 15 робочих днів для великих платників податків, щодо суб'єктів малого підприємництва - 5 робочих днів, інших платників податків - 10 робочих днів.

Під час розгляду справи по суті, було встановлено, що вищезазначену перевірку відповідачем було проведено за 1 день, тобто, 31.07.2012 р., без відома директора ТОВ «Кітч», або уповноважених ним осіб - представляти його інтереси, оскільки, як зазначено в акті, на момент проведення та складання акту перевірки посадові або уповноважені особи підприємства за юридичною та фактичними адресами не знаходяться, що унеможливило належно повідомити позивача про проведення такої перевірки та надати первинні документи.

Перевірка проводилась в день видання наказу керівника ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська, що унеможливлює виконання відповідачем вимог ст. 79 ПК України в частині обов'язкового повідомлення платника податків про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Відповідачем не надсилався на адресу ТОВ «Кітч» запит про надання відповідних документів, як це передбачено п.п.78.1.4 п.78.1 ст.78 ПК України. Докази протилежного у справі відсутні.

Доводи відповідача в акті перевірки щодо відсутності ТОВ «Кітч» за податковою адресою є помилковими, оскільки спростовуються даними з Єдиного Державного Реєстру підприємств та організацій України, в яких відсутній запис про відсутність ТОВ «Кітч» за юридичною адресою, а навпаки містять відомості щодо місцезнаходження, яким є: 52005, Дніпропетровська обл., смт.Ювілейне, вул.Теплична, буд.27-С.

Керівником товариства є ОСОБА_4 (позивачка). Відомості про перебування юридичної особи в процесі припинення підприємницької діяльності чи про банкрутство щодо юридичної особи відсутні.

Отже, відповідачем, також, був порушений встановлений законом порядок повідомлення платника податків про дату, початку та місце проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, що також, вказує на відсутність підстав для проведення такої перевірки.

Акт перевірки на адресу ТОВ «Кітч» не надходив, про останній позивачка дізналась від контрагентів, тому відразу як керівник товариства з метою захисту порушених прав та інтересів платника податків звернулась до суду з позовом.

Таким чином, всупереч приписам Податкового кодексу України, ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська неправомірно вчинила дії з проведення документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ «Кітч» за відсутності визначених законодавством України підстав для її проведення.

Крім того, зі змісту акта вбачається, що відповідач, в порушення норм чинного законодавства, протиправно встановив в акті перевірки недійсність господарських операцій між позивачем та контрагентами, з огляду на наступне:

відповідно до пп.20.1.8 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право під час проведення перевірок вивчати та перевіряти первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, інші регістри, фінансову, статистичну звітність, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого, покладено на органи державної податкової служби.

Пунктом 86.1 ст. 86 Податкового кодексу України встановлено, що результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта, якщо під час перевірки встановлені порушення, або довідки, якщо такі порушення відсутні.

Згідно ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби, під час проведення перевірок, підставами для висновків є: документи; визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; виключено; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких, покладений на органи державної податкової служби.

Відповідно до положень Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 р., акт - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого, покладено на органи державної податкової служби.

Акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого, покладено на органи державної податкової служби. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого, покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Згідно із п.5.2 цього Порядку у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства, за кожним, відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому, додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких, вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів.

Згідно з п.6.2 Порядку виявлені порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого, покладено на органи державної податкової служби, відображаються у гривнях у розрізі податків та зборів з розбивкою за роками та податковими періодами у межах періоду, що перевіряється. Виявлені порушення валютного законодавства відображаються у розрізі зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

Проте, відповідачем на час розгляду даної адміністративної справи стосовно ТОВ «Кітч» не прийнято жодне податкове повідомлення-рішення чи рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, у зв'язку з чим, суд доходить висновку, що дії відповідача протирічать принципам, згідно з яким, суб'єкт владних повноважень має їх вчиняти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; неупереджено.

Також, суд встановив, що відповідно до акту від 31.07.2012 р. №1467/22-2/32723660 для проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Кітч» в частині дотримання вимог податкового та іншого законодавства по податку на додану вартість за період з 01.04.2009 р. по 30.06.2012 р. використано матеріали, отримані від підрозділів податкової міліції, АІС „Аудит", Бест Звіт, АІС „Перелік платників податків за результатами автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України". Будь-яких первинних документів щодо правочинів за участю ТОВ «Кітч», на підставі яких, ним формувалися податкові зобов'язання та податковий кредит, перевіряючими не досліджувалися, оскільки, в акті про це не зазначено.

Жодних запитів до платника податків не надсилалось.

Таким чином, вказані вище висновки, зазначені та зроблені перевіряючими, не відповідають дійсності, є безпідставними та необґрунтованими належними первинними бухгалтерськими документами.

У відповідності до п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік, є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо, після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблених даних, на підставі первинних документів, можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого, складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88, який наведено вище, встановлено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості, повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких, складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Висновки відповідача про недійсність господарських операцій, не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки з аналізу вищенаведених норм чинного податкового законодавства України, вбачається, що відповідачу, відповідно до покладених на нього функцій та повноважень, не надано право під час проведення перевірки встановлювати нікчемність правочинів, укладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України, передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також, моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України, закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин, є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним, є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі, визнання такого правочину недійсним, судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину, має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.

Нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею, як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України, має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Отже, договори купівлі-продажу, не віднесені до переліку тих правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, тобто такі, що порушують публічний порядок.

Акт перевірки, не тільки не містить посилань на вину саме позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної право суб'єктивності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, суд приходить до висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини, є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках, питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Отже, відповідач, зробивши висновок у акті перевірки про недійсність господарських операцій, не міг керуватися лише припущеннями щодо нікчемності (фіктивності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини очевидно суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання їх такими або вироком суду про визнання вини позивача, відповідного вироку відносно посадових осіб контрагентів позивача, також, на вимогу суду, не надано.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в актах, визначається законом, як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом.

Отже, актом перевірки, не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту у перевіряємий період.

Податковий кодекс України не ставить право позивача на формування податку на додану вартість в залежність від факту підтвердження сплати податку на додану вартість його контрагентами або в залежність від наявності чи відсутності контрагента позивача за своїм місцезнаходженням після здійснення господарської операції.

При цьому, слід зазначити, що ні чинний Податковий кодекс України, ні Бюджетний кодекс України, не ставлять в залежність право платника податку на податковий кредит, формування податкового кредиту та відшкодування податку на додану вартість від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання, зокрема, контрагентами позивача по всьому ланцюгу постачання товару/послуг.

Статтями 61,67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина, не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документально підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд, при вирішенні справи, керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи, визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р.(«Булвес «АД проти Болгарії») зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит, є «власністю» у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час, коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону «Про ПДВ», стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також, обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», практика Європейського Суду з прав людини, є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб, при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007 р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Крім того, слід зазначити, що спосіб дій органу державної податкової служби, в разі виявлення факту неправильного обрахування платником податків податкового зобов'язання, визначений п.54.3 ст. 54 Податкового кодексу України де закріплено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо, зокрема, дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках (п.п.54.3.2 п.53.3 ст. 54).

За правилами п.58.1 ст. 58 Податкового кодексу України визначено, що у разі, коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого, покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі, коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення (абз.1 п.58.1 ст. 58 ПК України).

В силу абз.2 п.58.1 ст. 58 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов'язання та/або зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування, та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, або від'ємного значення суми податку на додану вартість; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого, покладено на контролюючі органи, відповідно до якої, був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов'язань платника податків; суму грошового зобов'язання, що повинен сплатити платник податку; суму зменшеного (збільшеного) бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення результатів господарської діяльності, або від'ємного значення суми податку на додану вартість; граничні строки сплати грошового зобов'язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про наслідки несплати грошового зобов'язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи положення наведених норм закону, суд приходить до висновку, що у випадку виявлення факту заниження платником податків податкового зобов'язання, рівно як і у випадку виявлення факту завищення платником податків податкового зобов'язання, в тому числі і внаслідок декларування неіснуючого об'єкта оподаткування, податковий орган обтяжений законодавцем обов'язком прийняти відповідне податкове повідомлення-рішення. Іншого порядку дій податкового органу, як суб'єкта владних повноважень у спірних правовідносинах, закон не передбачає.

Разом з тим, як вбачається зі справи, у спірних правовідносинах, відповідач податкового повідомлення - рішення не виносив.

За таких обставин, суд вважає, що дії податкового органу з приводу викладених в акті від 31.07.2012 р. №1467/22-2/32723660 висновків з його контрагентами, є протиправними.

Згідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких, спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто, протягом розумного строку.

Частина 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності, покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Представник відповідача не надав належних доказів, які б свідчили про законність та обґрунтованість вчинених ним дій, які полягають у зазначених в акті перевірки від 31.07.2012 року № 1468/22-2/33907381 висновків.

За викладеного, суд приходить до висновку, що вказані вище дії вчинені відповідачем не у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України та без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому, зазначені дії податкової інспекції слід визнати протиправними.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Виходячи з наведеного, слід стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 судові витрати по сплаті судового збору, в розмірі 96,60 грн.

Враховуючи невиконання податковим органом своїх процесуальних обов'язків, не доведеності правомірності вчинених дій, суд приходить до висновку, що позовні вимоги, є обґрунтованими, не спростовані відповідачем, а тому, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 2, 8-12, 69, 71, 94, 158-164 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги задоволити.

Визнати дії державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби щодо проведення документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ "Кітч" (код 33907381) протиправними.

Визнати дії державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби щодо відображення в акті позапланової невиїзної перевірки 31.07.12р. №1467/22-2/32723660 висновків про неможливість підтвердження реального здійснення фінансово-господарських операцій з платником податків ТОВ "Кітч" за період з 01.04.09р. по 30.06.12р. протиправними.

Стягнути на корсить позивачки з Державного бюджету України понесені нею судові витратии в сумі 96,60 грн.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 25 січня 2013 року

Суддя С.В. Ніколайчук