Постанова

від 25.01.2013 по справі 1570/5761/2012

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 1570/5761/2012

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2013 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Корой С.М.

секретар судового засідання Чебан О.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання незаконними дій, бездіяльності, визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень, зобов'язання вчинити певні дії суд, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1) до державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби (далі - ДПІ у Приморському районі м. Одеси), в якому позивач з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог (т. 1 а.с. 49-53) просить суд:

визнати незаконними дії ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС, пов'язані з неврученням копії наказу ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС від 10.05.2012 року № 719 «Про проведення документальної планової перевірки СГД-фізичної особи ОСОБА_1»;

визнати незаконною бездіяльність ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС, пов'язану з неповерненням оригіналів документів, поданих до ДПІ у Приморському районі 10.07.2012 року вх. № 11572 за адресою: 65012, м. Одеса, Французький бульвар, буд. 7;

визнати незаконним дії ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС, пов'язані з нерозглядом заперечень, які подавались ДПІ 18.07.2012 року рекомендованим відправленням (№ 295984) з описом вкладення;

визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 25.07.2012 року № 0003351701 ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС на суму 53862,20 грн. (п'ятдесят три тисячі вісімсот шістдесят дві грн. 20 коп.) та від 25.07.2012 року № 0003361701 ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС на суму 46506,30 грн. (сорок шість тисяч п'ятсот шість грн. 30 коп.);

зобов'язати ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС повернути оригінали документів, поданих до ДПІ у Приморському районі 10.07.2012 року вх. № 11572 за адресою: 65012, м. Одеса, Французький бульвар, буд. 7.

У своєму позові позивач зазначив, що в період з 13.06.2012 року по 06.07.2012 року ДПІ у Приморському районі м. Одеси було проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства його підприємницької діяльності за період з 01.04.2009 року по 31.12.2011 року, за результатами якої було складено акт перевірки від 12.07.2012 року № 3991/7-01/3131514636/69. Вказаною перевіркою встановлено заниження податкового зобов'язання за платежами податок з доходів громадян, отриманих від здійснення підприємницької діяльності, податку на додану вартість внаслідок порушення п. 177.2, п. 177.4 ст. 77, пп. 177.5.3.п. 177.5. ст. 177, п. 198.3. ст.198 Податкового кодексу України. Отриманий акт перевірки позивач підписав із зауваженнями та надіслав відповідачеві заперечення до цього акта, однак, отримана відповідь на заперечення, на думку позивача, не може розглядатись як результат розгляду його заперечень, оскільки в них переписаний зміст акта перевірки без надання оцінки його запереченням. 08.08.2012 року позивач отримав податкові повідомлення-рішення від 25.07.2012 року №0003351701, яким збільшено податкове зобов'язання за платежем ПДВ на суму 53862,20 грн., та від 25.07.2012 року №0003361701, яким збільшено податкове зобов'язання за платежем податок з доходів громадян, отриманих від здійснення підприємницької діяльності, на суму 46506,30 грн.. Зазначені податкові повідомлення-рішення позивач вважає незаконними та такими, що підлягають скасуванню. З цього приводу позивач повідомив, що протягом періоду, що перевірявся, він здійснював кур'єрську діяльність і договорів перевезення вантажів не укладав, натомість були замовлені виключно послуги транспортного-експедиційного обслуговування, наводячи при цьому визначення транспортно-експедиторської послуги, визначене у Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», з урахуванням якого позивач вважає безпідставним висновок відповідача про віднесення послуг транспортно-експедиційного обслуговування, які ним замовлялись до послуг, порядок надання яких регулюється Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом в України від 14.10.1997 року № 363. В обґрунтування своїх вимог позивач також посилається на те, що ним були надані оригінали всіх необхідних первинних документів, в тому числі договори, укладені з ПП «Будстоун-К», ПП «ФУДЦЕНТР-КСГ», звіти про надані послуги, рахунки-фактури, які, на його думку, підтверджують факт витрат, пов'язаних із господарською діяльністю, однак, як зазначає позивач, вказані документи були проігноровані відповідачем під час складання акта перевірки. При цьому заяву позивача щодо повернення йому оригіналів документів було проігноровано податковим органом. Також позивач вказує на порушення вимог п. 58.1. ст. 58 Податкового кодексу України, п. 2.4. Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 року № 985, що полягає у недоданні до податкових повідомлень-рішень розрахунку податкового зобов'язання та штрафних (фінансових) санкцій. Крім того, позивач звертає увагу суду на невідповідність порушень, зазначених у податкових повідомленнях-рішеннях, порушенням, визначеним в акті перевірки, а також на порушення п. 77.4. ст. 77 Податкового кодексу України, що полягає у неврученні йому під розписку наказу про проведення перевірки, з яким його було лише ознайомлено.

Крім того позивач надав до суду пояснення (т. 1 а.с. 80-87), в яких виклав основні засади організації його діяльності з метою надання пояснень з приводу наданих ним до суду первинних документів, які, на його думку, свідчать про пов'язаність вказаних витрат із його підприємницькою діяльністю. Крім того, позивач у поясненнях вказує на наявність у нього документів на всю суму придбаних ним товарно-матеріальних цінностей, яка була зазначена ним в розділі 3 додатку 7 до податкової декларації про майновий стан за 2011 рік, а саме, на суму 9696,04 грн. Щодо висновку відповідача про безпідставне віднесення ним до складу витрат на оплату праці та нарахування на заробітну плату на суму 6086,06 грн., позивач пояснив, що у нього відсутні наймані працівники, а до вказаних витрат ним було віднесено суму сплаченого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, який сплачується ним з отриманого доходу щомісяця.

Відповідач надав до суду заперечення (т. 1 а.с. 185-191) та пояснення (т. 2 а.с.186-188), в яких зазначив наступне. На підставі ст.77 Податкового кодексу України, відповідно до направлення, плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання проведена документальна планова виїзна перевірка фінансово-господарської діяльності з питань дотримання позивачем ви вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 по 31.12.2011. Як пояснює відповідач, копію наказу ДПІ від 10.05.2012 за №719 «Про проведення документальної планової перевірки СГД - фізичної особи ОСОБА_1» вручено позивачу 31.05.2012 року особисто під розписку. З урахуванням зазначеного, відповідач вважає, що проведення перевірки здійснювалось ним у відповідності з вимогами законодавства, що спростовує заявлені вимоги позивача у цій частині. Щодо підстав для прийняття податкового повідомлення-рішення від 25.07.2012 року № 0003361701 відповідач пояснив, що позивачем документально не підтверджено витрати на придбання товарно-матеріальних цінностей на суму 3356,25 грн. з задекларованих ним 9696,04 грн.. при цьому надані до суду чеки з магазину «Метро» до перевірки позивачем не надавались. Відповідач також зазначив про безпідставність віднесення позивачем до витрат «витрати на оплату праці та нарахування на заробітну плату» на суму 6 086,06 грн., які також не підтверджені документальними доказами, тоді як у позивача в даному періоді не було найманих працівників, отже відображення витрат на оплату праці є безпідставним. Щодо посилання позивача на правомірність включення ним цих витрат як сплату ЄСВ до бюджету, відповідач пояснив, що відповідно до п. 138.10.4 ст. 138 Податкового кодексу України дана сума підлягала відображенню як «інші витрати». Відповідно до Додатку №7 до розділу III податкової декларації про майновий стан і доходи за 2011 рік до складу витрат документально підтверджених та пов'язаних з господарською діяльністю включено «інші витрати, включаючи вартість виконаних робіт, наданих послуг» у сумі 505268,01 грн. Підтверджуючі документи надані на загальну суму 266 676,98 грн. (без урахування ПДВ), не враховуючи документів по послугам наданим ПП «ФУДЦЕНТР-КСГ» (код ЄДРПОУ 37280808), які не підтверджують пов'язаність витрат з господарською діяльністю. Відповідач при цьому вказує на недоліки у наданих позивачем як підтвердження витрат, відображених у декларації про майновий стан та доходи за 2011 рік, актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) на послуги з організації перевезень вантажів, надані ПП «ФУДЦЕНТР-КСГ», які, на думку відповідача, складені з порушенням п. 9.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», з яких, зокрема, не вбачається змісту та обсягу господарської операції, одиниці її виміру. Надані додатково позивачем документи після закінчення перевірки договори, звіти, рахунки фактури не підтверджують пов'язаність витрат, понесених по вищевказаним послугам, з господарською діяльністю позивача. Отже, перевіркою правильності визначення чистого оподатковуваного доходу, відображеного в деклараціях про доходи, з даними про суми чистого оподатковуваного доходу, визначеними в ході перевірки встановлено його заниження за 2011 рік у сумі 248033,34 грн. В порушення п. 177.2, п. 177.4, пп. 177.5.3 п.177.5 ст.177 Податкового кодексу України, позивачем занижено податок на доходи фізичних осіб, що підлягає сплаті до бюджету за період з 01.01.2011р. по 31.12.2011р. у сумі 37 205,04 грн. Щодо податкового повідомлення рішення від 25.07.2012 року № 0003351701 відповідач зазначив, що за період з 01.04.2009 по 31.12.2011 року позивачем задекларовано податкового кредиту з податку на додану вартість у сумі 126 113,00 гривень. Проведеною перевіркою відображеного показника за період з 01.04.2009 по 31.12.2011 на підставі таких документів: реєстрів отриманих та виданих податкових накладних, податкових накладних, актів здачі прийняття робіт (надання послуг), виписок банку, встановлено завищення всього у сумі 45 162,67 грн., задекларованих позивачем показників у рядку (10.1-16.3). В порушення п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України позивачем не доведено, правомірність формування ним податкового кредиту, виходячи з відсутності можливості встановити суті наданих послуг та фактів використання їх в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача. Отже, позивачем, на думку відповідача, безпідставно включено до складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 45 162,67 грн.

У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги та обґрунтування адміністративного позову у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, посилаючись при цьому на доводи, викладені у наданих до суду запереченнях та поясненнях.

Суд, заслухавши осіб, що з'явились в судове засідання, дослідивши доводи адміністративного позову, заперечень проти позову, наявні матеріали справи та обставини, якими обґрунтовуються вимоги, докази, якими вони підтверджуються, встановив наступне.

З 13.06.2012 року по 06.07.2012 року ДПІ у Приморському районі м. Одеси було проведено планову виїзну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ФОП ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_3, за період з 01.04.2009 року по 31.12.2011 року, за результатами якої складено акт перевірки від 12.07.2012 року № 3991/17-01/313514636/69 (т. 1 а.с. 15-30).

Зазначеним актом перевірки встановлено порушення позивачем ст. 1 Указу Президента України від 03.07.1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», в результаті чого обсяг виручки від реалізації товарів (робіт та послуг) за 2-3 квартали 2009 року було занижено на суму 66325,00 грн. та завищено у 4 кварталі 2010 року на суму 16161,00 грн.; п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, в результаті чого було занижено чистий оподатковуваний дохід у 2011році на суму 248033,34 грн.; п. 177.2., п. 177.4, пп. 177.5.3. п. 177.5 ст. 177 Податкового кодексу України, в результаті чого було занижено податок на доходи фізичних осіб, що підлягає сплаті до бюджету за 2011 рік на суму 37205,04 грн.; п. 19.2. «б», п. 19.2. ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», в результаті чого не надано до ДПІ податкові розрахунки по формі № 1-ДФ за 1-4 квартал 2009 року, 1-4 квартали 2010 року; пп. «б» п. 176.2. ст. 176 Податкового кодексу України, в результаті чого не надано до ДПІ податкові розрахунки сум доходів, нарахованих (сплачених) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку за 2-4 квартали 2011 року, та надав не у повному обсязі за І квартал 2011 року; п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України , в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 45162,67 грн..

Судом встановлено, що перевірка проводилась на підставі наказу ДПІ у Приморському районі м. Одеси про проведення документальної планової перевірки фізично-особи підприємця ОСОБА_1 від 10.05.2012 року № 719 (т.1 а.с.203), а також направлення на проведення перевірки від 08.06.2012 року № 001529/1359 (т.1 а.с.204). При цьому, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 було складено розписку від 31.05.2012 року № 252/10/17-1 про отримання ним повідомлення та копії наказу про проведення документальної планової перевірки, копія якої наявна у матеріалах справи (т. 1 а.с. 205). З огляду на вищенаведене суд вважає безпідставними та недоведеними вимоги позивача - визнати незаконними дії ДПІ у Приморському районі м. Одеси, пов'язані з неврученням копії наказу ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 10.05.2012 року № 719 «Про проведення документальної планової перевірки СГД-фізичної особи ОСОБА_1».

Підписуючи зазначений акт перевірки, позивач зробив відмітку, що з ним не згоден та подав до ДПІ у Приморському районі м. Одеси заперечення до нього, які датуються 18.07.2012 року (т. 1 а.с. 31-33). У вказаних запереченнях позивач виклав свої доводи щодо безпідставності застосування відповідачем положень Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні від 14.10.1997 року № 363, а також зауваження щодо неповного врахування наданих ним до перевірки документів.

Про результати розгляду вказаних заперечень позивача ДПІ у Приморському районі м. Одеси повідомила його листом від 24.07.2012 року № 27233/10/17-134, в якому зазначила про залишення без змін висновків акта перевірки, складеного за результатами проведеної перевірки ФОП ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 199-202).

Відповідно до п. 86.7. ст. 86 Податкового кодексу України у разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення до органу державної податкової служби за основним місцем обліку такого платника податків протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта (довідки). Такі заперечення розглядаються органом державної податкової служби протягом п'яти робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв'язку з необхідністю з'ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податку (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень, про що такий платник податку зазначає у запереченнях.

У разі якщо платник податку виявив бажання взяти участь у розгляді його заперечень до акта перевірки, орган державної податкової служби зобов'язаний повідомити такого платника податків про місце і час проведення такого розгляду. Таке повідомлення надсилається платнику податків не пізніше наступного робочого дня з дня отримання від нього заперечень, але не пізніше ніж за два робочих дні до дня їх розгляду.

Участь керівника відповідного органу державної податкової служби (або уповноваженого ним представника) у розгляді заперечень платника податків до акта перевірки є обов'язковою. Такі заперечення є невід'ємною частиною акта (довідки) перевірки.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що податковим законодавством не визначено критеріїв, за якими орган податкової служби повинен розглядати надані платником податку заперечення на акт перевірки, зокрема, не встановлено порядку надання оцінки доводам, наведеним у запереченнях, заборони викладати доводи, які вже наводились податковим органом в акті перевірки тощо. В свою чергу, відповідачем своєчасно було складено відповідь на заперечення позивача, у зв'язку з чим суд вважає безпідставними вимоги позивача - визнати незаконним дії ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС, пов'язані з нерозглядом заперечень, які подавались ДПІ 18.07.2012 року рекомендованим відправленням (№ 295984) з описом вкладення.

На підставі згаданого акта перевірки відповідачем 25.07.2012 року були прийняті податкові повідомлення-рішення № 0003351701, яким ФОП ОСОБА_1 було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у сумі 53862,20 грн., втому числі за основним платежем - у сумі 45162,67 грн., та за штрафними (фінансовими)санкціями -у сумі 8699,53 грн. (т. 1 а. с. 39); № 0003361701, яким ФОП ОСОБА_1 було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок з доходів громадян, отриманих від здійснення підприємницької діяльності у сумі 46506,30 грн., в тому числі за основним платежем - у сумі 37205,04 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями - у сумі 9301,26 грн. (т. 1 а.с 40).

Судом встановлено, що ФОП ОСОБА_1 з 01.04 2009 року по 31.12.2010 року перебував на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності та був платником єдиного податку, а у період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року - знаходився на загальній системі оподаткування. Поряд з цим, позивач з 16.01.2008 року був платником податку на додану вартість.

Відповідно до ст. 177 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем, який обрав іншу систему оподаткування доходів від провадження господарської діяльності, здійснюється за правилами, встановленими цим Кодексом.

Фізичні особи - підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.

Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

Рішення про визначення грошових зобов'язань приймається керівником органу державної податкової служби (або його заступником) з урахуванням результатів розгляду заперечень платника податків (у разі їх наявності). Платник податків або його законний представник може бути присутнім під час прийняття такого рішення.

З аналізу наведених норм права вбачається, що визначальне значення для визначення суми податку, який підлягає сплаті до бюджету, має факт документального підтвердження витрат, ,що безпосередньо пов'язані із господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. ст. 198 цього Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

У разі звільнення від оподаткування у випадках, передбачених статтею 197 цього розділу, у податковій накладній робиться запис «Без ПДВ» з посиланням на відповідний пункт та/або підпункт статті 197 цього Кодексу.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

Отже, наявність податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку на додану вартість, не є єдиною умовою формування податкового кредиту. При цьому будь-які документи, складені на підтвердження факту здійснення окремої господарської операції, набувають статусу документа за своїм суттєвим навантаженням лише у разі фактичності здійснення господарської операції, з приводу якої складається відповідний документ, тобто, зміст господарської операції превалює над її формою.

При цьому згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 цієї статті визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 44.1. ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п.2.1., 2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Враховуючи характер встановленого відповідачем порушення ФОП ОСОБА_1 податкового законодавства, що пов'язано, зокрема, із відсутністю, на думку відповідача, документального підтвердження витрат позивача та відсутністю зв'язку витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість із здійсненням господарської діяльності позивачем, суд вважає за необхідне дослідити характер господарських відносин, які здійснювались позивачем протягом періоду, що перевірявся, наявність відповідного підтвердження витрат та наявність у позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість по відповідних господарських операціях.

Судом встановлено, що 12.11.2011 року між позивачем (клієнт) та ПП «Будстоун-К» (виконавець) було укладено договір на транспортно-експедиторське обслуговування № 2302/1 (т. 1 а.с. 209-211). За вказаним договором Клієнт доручає, а виконавець зобов'язується за винагороду від свого імені та за рахунок клієнта надавати послуги з організації та виконанню операцій, пов'язаних з доставкою кореспонденції та бандеролей від замовників клієнта до пункту збору такої кореспонденції та бандеролей клієнта та навпаки. Порядком розрахунків за умовами цього договору передбачено, що по закінченню надання послуг у відповідному звітному періоді виконавець складає та надає клієнту звіт про надані послуги, що є додатком до договору, який є підставою для виставлення виконавцем рахунків на оплату по цьому договору.

До суду надані звіти про надані послуги, що складались ПП «Будстоун-К» протягом перевіряємого періоду та рахунки-фактури, що складались на підставі таких звітів та виставлялись виконавцем за договором позивачеві для оплати (т. 1 а.с. 213-244).

Аналогічний договір також укладався позивачем із ПП «Фудцентр-КСГ» (договір від 01.04.2011 року № 1024/1), копія якого наявна у матеріалах справи (т. 1 а.с. 244-247). На виконання зазначеного договору виконавцем складались звіти про надані послуги, на підставі яких виставлялись рахунки для оплати наданих послуг (т. 1 а.с. 248-250, т. 2 а.с. 1-165).

Крім того, контрагентами позивача за вищенаведеними договорами виписувались відповідні податкові накладні (т. 1 а.с. 165-179).

Дослідивши вищенаведені звіти про надання послуг, які позивач визначив як первинні документи, що підтверджують факт виникнення у позивача витрат, що враховувались ним під час визначення суми податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності, а також права на податковий кредит з податку на додану вартість, який декларувався позивачем у періоді, що перевірявся (т. 1 а.с. 145-147, а.с. 108-126), суд встановив, що вказані звіти не відповідають вимогам для первинних документів, встановлених Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а саме, не містять інформації про зміст господарських операцій, виду послуг, які надавались контрагентами позивача, учасників відповідних господарських операцій, обсягу господарської операції, одиниці виміру таких операцій, осіб, які безпосередньо брали участь у здійсненні операцій. Наведені документи також не дозволяють ідентифікувати, від яких саме замовників позивача здійснювалась доставка кореспонденції.

Поряд з цим, всупереч наведеним вище положенням законодавства України, відповідачем взагалі не надано доказів використання ним цих послуг у власній господарській діяльності, а саме, не надано доказів укладання відповідних договорів із замовниками, первинних документів, які б свідчили про виконання позивачем умов відповідних договорів, тобто, безпосереднє здійснення підприємницької діяльності.

Наведені вище обставини виключають можливість ідентифікувати зв'язок зазначених вище витрат із здійсненням позивачем господарської діяльності, тоді як вимогами законодавства однозначно визначена така умова використання витрат у розрахунку суми податку з доходів фізичних осіб, а також сум податку на додану вартість, сплачених позивачем своїм контрагентам у ціні послуг, під час формування податкового кредиту.

Суд критично оцінює посилання позивача на той факт, що у наданих ним до суду звітах міститься інформація про кур'єрські накладні, які мають свій унікальний номер та дату. Так, до суду не надано копій таких накладних, або іншої інформації щодо осіб, на виконання замовлення яких ПП «Будстоун-К» та ПП «Фудцентр-КСГ» здійснювалась доставка кореспонденції, тоді як одна лише інформація про дату такої накладної не надає змоги встановити зміст відповідної господарської операції.

Недопустимим доказом по справі також є наданий позивачем звіт про дебетові та кредитові операції по рахунку позивача (т. 1 а.с. 88-107), оскільки він не завірений належним чином банківською установою, яка здійснювала відповідні платіжні операції, що виключає достовірність такого документу. Крім того, як вбачається з акта перевірки, а також копії опису внутрішнього вкладення поштового відправлення, яким, як зазначив позивач у своїх поясненнях, підтверджується факт надання ним до перевірки первинних документів (т. 1 а.с. 41), вказаний звіт не надавався позивачем до перевірки.

Крім того, надаючи оцінку доводам позивача про ототожнювання відповідачем послуг з перевезення вантажів та транспортно-експедиторських послуг, суд зауважує на наступному.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування. При цьому окремі види транспортно-експедиторських послуг визначені у ст. 8 цього Закону, до переліку яких, зокрема, віднесено здійснення робіт, пов'язаних з прийманням, накопиченням, подрібненням, доробкою, сортуванням, складуванням, зберіганням, перевезенням вантажів. Характер послуг, які надавались контрагентами позивача з організації перевезення вантажів, свідчить про те, що ними безпосередньо здійснювалось перевезення вантажів до пунктів їх прийому, у зв'язку з чим, хоча такі послуги й пов'язані з організацією перевезення вантажів, за своїм змістом також становлять безпосереднє перевезення вантажу.

Поряд з цим, відповідно до ст. 9 зазначеного Закону підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади. Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.

Водночас, суд звертає увагу на те, що визначене в акті перевірки порушення пов'язується відповідачем із відсутністю документального підтвердження зв'язку витрат на ці послуги із господарською діяльністю позивача, а вказаний висновок ґрунтується на виявлених порушеннях вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», через які такий зв'язок неможливо ідентифікувати.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З акта перевірки також вбачається, що в ході проведення перевірки позивача було встановлено завищення ним витрат з придбання товарно-матеріальних цінностей на суму 3356,25 грн..

З цього приводу судом встановлено, що у розрахунку податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності (додаток 7 до розділу ІІІ податкової декларації про майновий стан і доходи за 2011 рік) (т. 1 а.с. 147) позивачем було задекларовано суму у розмірі 9696,04 грн. як вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані або використані у виробництві продукції.

На підтвердження факту відповідних витрат позивач надав до суду видаткові накладні про придбання ним товарно-матеріальних цінностей у ФОП ОСОБА_2 на загальну суму 6339,79 грн.(т. 1 а.с. 148-161), а також чеки, видані торговельним центром «МЕТРО Кеш Енд Кері», на суму 1214,75 грн. (т. 1 а.с. 162-164). Оцінивши надані до суду докази, суд встановив, що документально підтвердженою відповідними розрахунковими та первинними документами є сума витрат у розмірі 6339,79 грн. Сума витрат у розмірі 2141,5 грн. взагалі не підтверджена позивачем будь-якими документальними свідченнями, а надані до суду чеки, видані торговельним центром «МЕТРО Кеш Енд Кері», суд оцінює критично, у зв'язку з відсутністю свідчень про їх надання відповідачеві до перевірки, тоді як ненадання вказаних документів до перевірки виключало їх належну оцінку податковим органом та врахування під час складання висновків перевірки. Так, відповідно до п. 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті, платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Перевіркою також встановлено, що відповідно до додатку № 7 до розділу ІІІ податкової декларації про майновий стан і доходи за 2011 рік до складу витрат, документально підтверджених та пов'язаних з господарською діяльністю, включено витрати на оплату праці та нарахування на заробітну плату на суму 6086,06 грн.. Позивач пояснив, що вказана сума була включена ним до декларації як витрати зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на отриману ним щомісяця суму доходу, сплата якого підтверджується відповідними платіжними дорученнями (т. 1 а.с. 180-182). Проте, згідно з вимогами п. 138.10.4. п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України вказана сума підлягає відображенню у графі «інші витрати». Водночас, суд критично оцінює надані до суду докази сплати відповідного внеску, оскільки відповідні платіжні доручення не засвідчені банківською установою, якою здійснювались зазначені платежі. Поряд з цим, згадані платіжні доручення також не надавались позивачем до перевірки.

Враховуючи вищевикладене, позивачем належними та допустимими доказами не спростовані висновки відповідача про заниження податку на доходи фізичних осіб, що підлягає сплаті до бюджету за 2011 рік на суму 37205,04 грн., а також податку на додану вартість - у сумі 45162,67 грн.

Поряд з цим, приймаючи податкове повідомлення-рішення від 25.07.2012 року № 0003361701, яким ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок з доходів громадян, отриманих від здійснення підприємницької діяльності, відповідач визначив порушення позивачем ст. 13, 14 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», пп. 9.12.1 п. 9.12. ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб». Водночас, виходячи з резолютивної частини акта перевірки, відповідачем відносно позивача встановлено порушення п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, в результаті чого було занижено чистий оподатковуваний дохід у 2011році на суму 248033,34 грн.; п. 177.2., п. 177.4, пп. 177.5.3. п. 177.5 ст. 177 Податкового кодексу України, в результаті чого було занижено податок на доходи фізичних осіб, що підлягає сплаті до бюджету за 2011 рік на суму 37205,04 грн..

Судом встановлено, що правові норми, щодо порушення яких визначено відповідачем в акті перевірки та податковому повідомленні-рішенні, мають однаковий предмет правового регулювання, проте різний проміжок їх дії у часі. При цьому, у податковому повідомленні-рішенні від 25.07.2012 року № 0003361701 чітко визначено, на підставі якого акта перевірки воно приймалось, а суму грошового зобов'язання з податку збільшено з урахуванням суми, визначеній в акті перевірки. У судовому засідання представник відповідача пояснила, що зазначення у податковому повідомленні-рішенні інших норм законодавства, щодо яких встановлено порушення, виникло як наслідок технічної помилки.

Враховуючи зазначене, а також встановлений перевіркою та підтверджений матеріалами справи факт заниження позивачем суми податку з доходів громадян, отриманих від здійснення підприємницької діяльності, яка підлягає сплаті до бюджету, суд вважає наведені обставини такими, що не впливають на правильність рішення, яке за своєю суттю направлено безпосередньо на усунення наслідків неправильного застосування платником податків чинного законодавства. Суть такого рішення превалює над його формою.

Водночас, судом встановлено, що 09.08.2012 року позивач звернувся до ДПІ у Приморському районі м. Одеси з проханням повернути йому оригінали поданих ним документів взамін на копії відповідних документів (т. 1 а.с. 42). У судовому засіданні судом було з'ясовано, що відповідачем ФОП ОСОБА_1 не зобов'язувався надати до перевірки оригінали зазначених документів, що було зроблено ним з власної ініціативи. При цьому відповідач не відмовляється від повернення оригіналів зазначених документів, вказуючи, що документи не повернені позивачу через те, що позивач за ними не приходив.

Враховуючи вищенаведене, судом не встановлено факту ухилення відповідача від повернення ФОП ОСОБА_1 поданих ним до перевірки документів, тоді як відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Поряд з цим будь-якого спору між сторонами у цій справі з приводу повернення позивачеві документів судом не встановлено. Таким чином, вимоги позивача у цій частині є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі встановленого, керуючись приписами ст.ст. 11, 162 КАС України, суд вважає, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 2,4, 6, 9, 11, 69-72, 86, 94, 158-163, 167, 186, 254 КАС України суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання незаконними дій державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби пов'язаних з неврученням копії наказу державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби від 10.05.2012 року №719 «Про проведення документальної планової перевірки СГД - фізичної особи ОСОБА_1; визнання незаконною бездіяльності ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС пов'язану з неповерненням оригіналів документів, поданих до державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби 10.07.2012 року вх.. №11572 за адресою: 65012, м.Одеса, Французький бульвар, 7; визнання незаконними дій державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби пов'язаних з не розглядом заперечень, які подавалися ДПІ 18.07.2012 року, рекомендованим відправленням (№295984) з описом вкладення; визнання незаконними та скасування податкових повідомлень - рішень від 25.07.2012 року №0003351701 ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС на суму 53 862,20 грн. та від 25.07.2012 року №0003361701 ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС на суму 46 506,30 грн.; зобов'язання ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС України повернути оригінали документів, поданих до канцелярії ДПІ у Приморському районі 10.07.2012 року вх.№11572 за адресою: 65012, м.Одеса, Французький бульвар, 7 - відмовити.

Судові витрати розподілити відповідно до приписів ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний суддею 25.01.2013 року.

Суддя С.М.Корой

25 січня 2013 року

.