Рішення

від 24.01.2013 по справі 5021/1810/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24.01.13 Справа № 5021/1810/12.

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «СОФТПРОМ», м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «ПРОМСОФТ», м. Суми

про стягнення 31 500 грн. 00 коп.

Суддя Лущик М.С.

За участю представників сторін:

від позивача - Мамирбаєв Є.В., довіреність № 01/11/2012 від 07.11.2012р.

від відповідача - Оскорбін А.Г., довіреність б/н від 20.12.2012р.

При секретарі судового засідання Тимченко О.О.

В судовому засіданні оголошувалась перерва до 24.01.2013р. об 10 год. 00 хв.

Суть спору: відповідно до позову, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 31 500 грн. коп. заборгованості за поставлений товар згідно видаткової накладної № СФ-РН-012432 від 27.11.2008р., яка виникла станом на 28.11.2012р., а також стягнути судовий збір в розмірі 1 609 грн. 50 коп.

Відповідач подав заперечення на позов № 1 від 09.01.2013р., де проти позову заперечує та зазначає, що строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України. З метою отримання остаточної оплати вартості товару позивач звернувся до відповідача листом від 21.11.2012р. керуючись положеннями статті 530 цього ж Кодексу. Проте на думку відповідача право пред'явити вимогу про оплату переданого товару виникло у позивача 27.11.2008р., а тому строк позовної давності згідно з приписами частини п'ятої статті 261 Цивільного кодексу України для звернення до суду з вимогою про захист свого порушеного права у позивача закінчився 27.11.2011р., тому відповідач просить суд застосувати позовну давність та у задоволенні позовних вимог відмовити.

Крім наведеного, відповідач зазначає, що у позивача не було правових підстав для звернення до суду. Позивачем надіслано вимогу про сплату боргу на адресу відповідача 21.11.2012р., а до суду даний позов направлено поштою 28.11.2012р., проте з урахуванням положень наказу Міністерства транспорту та зв'язку України «Про затвердження нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів» № 1149 від 12.12.2007р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.12.2007р. за № 1383/14650, відповідач повинен отримати вимогу про сплату боргу не раніше ніж 23.11.2012р., і семиденний термін на виконання зобов'язання в даному випадку спливає 30.11.2012р., а тому на момент звернення позивача з позовом до суду (28.11.2012р.) право останнього порушено не було.

13.12.2012р. позивач відповідно до заяви б/н, б/д (вх. № 16560 від 13.12.2012р.) надав суду для долучення до матеріалів справи копію довіреності на отримання матеріальних цінностей серії ЯОУ № 467317, а також у даному судовому засіданні представник позивача надав для огляду оригінали видаткової накладної № СФ-РН-012432 від 27.11.2008р. та довіреності на отримання товару серії № ЯОУ № 467317, які відповідають доданим до матеріалів справи копіям.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та оцінивши подані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивачем відповідно до видаткової накладної № СФ-РН-012432 від 27.11.2008р. поставлено відповідачеві товар на загальну суму 47 040 грн., а відповідач в свою чергу отримав вищевказаний товар, що підтверджується даною видатковою накладною та довіреністю на отримання товару серії № ЯОУ № 467317.

Позивач підтримує заявлені ним позовні вимоги та зазначає, що відповідач частково розрахувався за поставлений позивачем товар, що підтверджується відповідними виписками банку, і станом на 28.11.2012р. має заборгованість перед позивачем за отриманий товар в сумі 31 500 грн.

Відповідач проти позову заперечує, просить суд застосувати позовну давність та у задоволенні позовних вимог відмовити, а також відповідач зазначає, що на момент звернення позивача з позовом до суду право позивача не було порушено відповідачем, оскільки 7 денний термі для виконання зобов'язання сплинув 30.11.2012р., тобто пізніше ніж позивач направив до суду даний позов.

Разом з тим, суд не може прийняти до уваги вищезазначену позицію відповідача з огляду на наступне.

Статтею 6 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підприємства та організації, що порушили майнові права і законні інтереси інших підприємств та організацій, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії.

Обмеження у праві на судовий захист фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Відповідно до приписів статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, а як визначено приписами статті 509 цього ж Кодексу, зобов'язання виникають із підстав встановлених вищевказаною правовою нормою.

Згідно із статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За змістом ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 Господарського Кодексу України), яка також передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з положеннями статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 названого Кодексу, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», видаткова накладна складається під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Крім того, відповідно до пункту 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Мінфіну України № 99 від 16.05.1996р., сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи та цінні папери відпускаються покупцям, або передаються безкоштовно лише за довіреністю одержувачів.

Суду надано на огляд оригінали, а копії приєднано до матеріалів справи, видаткової накладної № СФ-РН-012432 від 27.11.2008р. та довіреності на отримання товару серії № ЯОУ № 467317 згідно рахунку-фактури № СФ-0015934 від 07.11.2008р., які підтверджують факт поставки та факт отримання вказаного товару уповноваженою особою відповідача, зазначені первинні документи містять відомості щодо найменування відпущеного товару, його кількість та ціну і підписані посадовими особами як позивача так і відповідача у справі.

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Наведеної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України при касаційному перегляді судових рішень у справах, пов'язаних із застосуванням окремих норм Цивільного кодексу України, що містять норми матеріального права (постанова Вищого господарського суду України від 21.04.2011р. в справі № 9/252-10).

Крім того, відповідач у поданому ним запереченні на позов визнає факт наявності у нього заборгованості перед позивачем за поставлений товар (арк. справи № 32), але в порядку вимог статті 267 Цивільного кодексу України, просить суд застосувати позовну давність та відмовити в задоволенні позову.

Проте суд, розглянувши матеріали справи вважає, що дана заява відповідача викладена у заперечення на позов задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Стаття 256 Цивільного кодексу України визначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 цього ж кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 вказаного вище Кодексу, яка визначає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З аналізу вищенаведених правових норм випливає, що строк позовної давності обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися позивач.

Частиною першою статті 264 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Як свідчать матеріали справи, відповідач своїми діями перервав перебіг позовної давності, так як у відповідності до виписок банку № СФ-0000061 від 04.03.2011р. та № СФ-0000324 від 30.11.2011р., відповідачем здійснено часткове погашення заборгованості згідно рахунку-фактури № СФ-0015934 від 07.11.2008 року на 2 000 грн. та 1 500 грн. відповідно.

Відповідно до частини третьої статті 264 Цивільного кодексу України, після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Таким чином, перебіг строків позовної давності вданому випадку почався заново і на момент звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача боргу за поставлений товар не сплинув.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються учасниками судового процесу. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладені обставини, зокрема те, що факт передачі позивачем та прийняття відповідачем товару підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а відповідач, в свою чергу, доказів оплати в повному обсязі отриманого товару не подав, господарський суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача боргу в розмірі 31 500 грн. є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, на підставі вимог статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Відповідно до вимог статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір в сумі 1 609 грн. 50 коп. покладається на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «ПРОМСОФТ» (40004, м. Суми, вул. Реміснича, буд. 6 А, код ЄДРПОУ 33526145) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СОФТПРОМ» (03138, м. Київ, Солом'янський район, вул. Донська, буд. 21, код ЄДРПОУ 30471319) 31 500 грн. боргу за поставлений товар та 1 609 грн. 50 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 28.01.2013р.

Суддя (підпис) М.С. Лущик