Постанова

від 14.03.2013 по справі 5021/1810/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" березня 2013 р. Справа №5021/1810/12

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Білецька А.М., суддя Плужник О.В.

при секретарі Острась Н.М.

за участю представників сторін:

позивача - Кірячок О.Ю., дов. №23/01/2013 від 23.01.2013р.

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "ПРОМСОФТ", м. Суми (вх. №592 С/3-10)

на рішення господарського суду Сумської області від 24.01.2013р. у справі №5021/1810/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФТПРОМ", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "ПРОМСОФТ", м. Суми

про стягнення 31500,00 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

У 2012 позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "СОФТПРОМ", звернувся до господарського суду Сумської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "ПРОМСОФТ" на свою користь 31500,00 грн. заборгованості за поставлений товар згідно видаткової накладної № СФ-РН-012432 від 27.11.2008р., яка виникла станом на 28.11.2012р., а також просив суд стягнути судовий збір в розмірі 1 609,50 грн.

Рішенням господарського суду Сумської області від 24.01.2013р. у справі №5021/1810/12 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "ПРОМСОФТ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФТПРОМ" 31500,00 грн. боргу за поставлений товар та 1609,50 грн. судового збору.

Відповідач з рішенням господарського суду Сумської області від 24.01.2013р. у справі №5021/1810/12 не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати в повному обсязі та прийняти по справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. При цьому, відповідач зазначив, що задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції вийшов за межі укладеної сторонами угоди та зробив помилковий висновок про застосування до спірних відносин ч.1 ст. 692 ЦК України, а також вважав, що станом на 28.11.2012р., тобто на час звернення позивача з позовом до господарського суду, його право не було порушено, оскільки встановлений ч.2 ст. 530 ЦК України строк виконання вимоги спливав лише 30.11.2012р. Крім того, заявник апеляційної скарги вважає, що вимога позивача про сплату боргу від 20.11.2012р. підписана особою, не уповноваженою на її підписання та направлення відповідачу.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу з наведеними відповідачем доводами не погоджується. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення -без змін.

В судове засідання 12.03.2013р. відповідач свого представника не направив, про причини неявки суд не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, що підтверджується повідомленням №002711 про вручення поштового відправлення 26.02.2013р.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, а також з огляду на те, що явку представників сторін у дане судове засідання не визнано обов'язковою, в зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними у ній матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, ТОВ "СОФТПРОМ" (позивач), досягнувши згоди з ТОВ "Науково-виробниче підприємство "ПРОМСОФТ" (відповідач) щодо номенклатури та ціни, поставив останньому товар на загальну суму 47040,00 грн..

Судом першої інстанції встановлено, що позивач свої зобов'язання виконав в повному обсязі та поставив відповідачу товар, обумовлений домовленістю сторін, що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною № СФ-РН-012432 від 27.11.2008р. (а.с.14) та копією довіреності на отримання цінностей серії ЯОУ № 467317 від 27.11.2008р., які підписані та засвідчені сторонами належним чином. Але відповідач свої зобов'язання щодо оплати отриманого товару в повному обсязі не виконав.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Дослідженням матеріалів справи встановлено, що відповідач заборгованість за поставлений товар сплатив частково, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями банківських виписок по особовому рахунку ТОВ "СОФТПРОМ". (а.с. 15-16)

З матеріалів справи також вбачається, що 20.11.2012р. позивач направив відповідачу лист-вимогу щодо сплати грошових коштів протягом семи днів з дати відправлення вимоги, що підтверджується чеком Укрпошти від 21.11.2012р. (а.с.10)

Невиконання відповідачем зобов'язання щодо оплати товару у повному обсязі, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 31500,00 грн., стало підставою звернення позивача до суду із позовною заявою для захисту порушених прав.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу приписів частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні, встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк, а відповідно до статті 525 цього ж Кодексу одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та договору, яке в силу вимог статті 599 Цивільного кодексу України та статті 202 Господарського кодексу України припиняється виконанням, проведеним належним чином. Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Слід зазначити, що в процесі розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем сума боргу будь-якими доказами не спростована, а доказів сплати заборгованості до суду також не надано.

Враховуючи факт доведення позивачем та підтвердження матеріалами справи заборгованості відповідача, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд правомірно визнав позовні вимоги про стягнення боргу в сумі 31500,00 грн. обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач, поставивши товар за видатковою накладною № СФ-РН-012432 від 27.11.2008р., а відповідач шляхом одержання товару, вказаного у накладній, за довіреністю серії ЯОУ №467317 від 27.11.2008р. створили певні права та обов'язки, встановлені ст. 691, 692 Цивільного кодексу України. Зокрема, у позивача виникло право вимагати оплати поставленого товару, а у відповідача виник обов'язок по оплаті його вартості.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на помилковий висновок суду першої інстанції про застосування до спірних відносин ч.1 ст. 692 ЦК України, якою встановлено обов'язок покупця оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актом цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару. Оскільки сторони не обумовили строк оплати поставленого товару, скаржник вважає, що обов'язок з його оплати має обраховуватися, у відповідності із приписами ч. 2 ст. 530 ЦК України, тобто після спливу семиденного строку з дня отримання листа-вимоги позивача від 21.11.2012р.

Колегія суддів не може погодитись з таким твердженням виходячи з наступного.

Так, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як визначено ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і оплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Видаткова накладна № СФ-РН-012432 від 27.11.2008р. відповідає вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку. Дана накладна є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції та факт встановлення договірних відносин, а тому є всі підстави для покладення на відповідача обов'язку по проведенню розрахунків за отриманий товар.

Відповідно до листа Міністерства фінансів України від 31.10.2000р. № 053-291516 довіреність на одержання цінностей є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Без довіреності не може бути створено (виписано, підписано) інший первинний документ -накладну вимогу, товарно-транспортну накладну, який є дозволом для здійснення господарської операції з відпуску цінностей і відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є підставою для її бухгалтерського обліку.

Матеріалами справи підтверджується, що надана позивачем копія довіреності серії ЯОУ № 467317 від 27.11.2008р. на отримання відповідачем товарно-матеріальних цінностей (типова форма М-2) також оформлена належним чином відповідно до Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженою наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996 р., а саме містить номер і дату, перелік цінностей, які належать отримати, та зазначено особу, уповноважену відповідачем на отримання цінностей.

Як зазначено Вищим господарським судом України в інформаційному листі від 17.07.2012 р. за № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді окремих норм матеріального права», підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Стаття 692 ЦК України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Колегія суддів вважає, що між сторонами мали місце правовідносини, що склалися на підставі укладеного у спрощений спосіб договору купівлі - продажу, за яким сторони не визначали строк здійснення відповідачем оплати за отриманий товар.

Оскільки факт поставки товару позивачем є доведеним та підтвердженим належними доказами, то у відповідача в будь-якому випадку виникло зобов'язання по оплаті отриманого товару, а накладна, за якою відповідачем було одержано товар, є самостійною підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунку за отриманий товар.

Колегія суддів також зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Наведена норма матеріального права розміщена у главі 48 ЦК України "Виконання зобов'язань" і носить загальний характер, тобто, може бути застосована до будь-яких видів договірних зобов'язань, які виникають в цивільному обороті.

Таким чином, загальні положення ч. 2 ст. 530 ЦК України не можуть бути застосовані в даному випадку до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу, чітко встановлений спеціальною нормою права - ст. 692 ЦК України, відповідно до якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Оскільки інший строк оплати товару сторонами у видатковій накладній встановлений не був, то відповідач мав розрахуватись з позивачем після отримання товару та не чекаючи пред'явлення вимоги позивачем, у зв'язку з чим колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про застосування до спірних відносин вимог, встановлених ч.1 ст. 692 ЦК України. Крім того, матеріалами справи підтверджується, що відповідач почав здійснювати часткові розрахунки за товар саме у відповідності з приписами ч. 1 ст. 692 ЦК України, а саме, після отримання товару та видаткової накладної № СФ-РН-012432 від 27.11.2008р.

Не може погодитись колегія суддів із твердженням відповідача про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин строку позовної давності в порядку вимог ст. 267 ЦК України, оскільки ч. 1 ст. 264 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідач здійснив часткове погашення заборгованості за видатковою накладною № СФ-РН-012432 від 27.11.2008р., що підтверджується копіями виписок з банківського рахунку позивача від 04.03.2011р. та від 30.11.2011р. Таким чином, відповідач своїми діями фактично перервав перебіг строку позовної давності, а тому, як встановлено ч.3 ст. 264 ЦК України, перебіг строків позовної давності в даному випадку починається заново і на момент звернення позивача до суду з позовом не сплинув.

Що ж до твердження відповідача про те, що вимога позивача про сплату боргу від 20.11.2012р. підписана особою, не уповноваженою на її підписання, то колегія суддів не приймає це посилання до уваги, оскільки даний факт не має відношення до суті даного господарського спору та не є беззаперечним доказом відсутності підстав для здійснення остаточних розрахунків за отриманий товар.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Матеріали справи свідчать про те, що судом першої інстанції в порядку статті 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права, а тому вимоги відповідача, що зазначені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду Сумської області від 24.01.2013р. у справі №5021/1810/12.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 22, 32-34, 43, 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "ПРОМСОФТ", м. Суми залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 24.01.2013р. у справі №5021/1810/12 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови підписано 14.03.2013 року

Головуючий суддя Барбашова С.В.

Судді Білецька А.М.

Плужник О.В.