Рішення

від 17.01.2013 по справі 25/131-12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"17" січня 2013 р. Справа № 25/131-12

Господарський суд Київської області у складі судді Саванчук С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Київської обласної спілки споживчих товариств,

01042, м. Київ, вул. П.Лумумби, 21

до Баришівської селищної ради,

07500, Київська область, смт. Баришівка, вул. Жовтнева, 27

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

Баришівське районне споживче товариство

07500, Київська область, смт. Баришівка, вул. Леніна, 30

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

1) Автотранспортне підприємство Баришівської райспоживспілки

07500, Київська область, смт. Баришівка, вул. Жовтнева, 138

2) Приватне підприємство "КИТИ"

08420, Київська область, Переяслав-Хмельницький район, с. Переяславське, вул. Привокзальна, 27

про визнання рішення недійсним

за участю представників:

позивача - Ситенок О.Д. (довіреність від 31.10.2012 № 01-124);

відповідача - не з'явився, про час і місце судового засідання повідомлений належним чином;

третьої особи (Автотранспортного підприємства Баришівської райспоживспілки) - Щербань О.М. (ліквідатор, ліцензія від 15.12.2012 АБ № 271582).

третіх осіб (Баришівського районного споживчого товариства, Приватного підприємства "КИТИ") - не з'явились, про час і місце судового засідання повідомлені належним чином.

Обставини справи:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Київської обласної спілки споживчих товариств (далі - позивач) до Баришівської селищної ради (далі - відповідач) про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Баришівської селищної ради від 10.07.1998 № 79.1 "Про видачу свідоцтва про право власності на цілісний майновий комплекс АТП райспоживспілки".

Позов обґрунтовано тим, що спірне рішення прийнято з порушенням вимог статті 19 Конституції України , статті 30 Закону України "Про місцеве самоврядування" та позбавило позивача права власності на майно.

Подання позову до Баришівської селищної ради обґрунтоване тим, що виконавчий комітет вказаної ради не являється окремою юридичною особою, на підтвердження чого позивачем долучено до матеріалів справи довідку Баришівської селищної ради Баришівського району Київської області від 15.11.2012 № 568/02-29.

Ухвалою господарського суду Київської області від 09.11.2012 порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 29.11.2012.

Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 19207 від 27.11.2012) Автотранспортним підприємством Баришівської райспоживспілки подано відзив на позовну заяву від 27.11.2012 вих. №25/131, в якому, зокрема, викладено клопотання про припинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, а також заявлено позовну давність.

Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 19361 від 29.11.2012) відповідачем подано клопотання про припинення провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України. У задоволенні клопотання відмовлено у зв'язку з його безпідставністю.

Ухвалою господарського суду Київської області від 29.11.2012 залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Автотранспортне підприємство Баришівської райспоживспілки та відкладено розгляд справи на 18.12.2012.

Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 20749 від 18.12.2012) відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому позов заперечується повністю з підстав, викладених у відзиві, а також заявлено позовну давність.

Ухвалою господарського суду Київської області від 18.12.2012 на підставі частини 3 статті 69 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк вирішення спору у справі на п'ятнадцять днів.

Ухвалою господарського суду Київської області від 18.12.2012 залучено в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: на стороні позивача - Баришівське районне споживче товариство та на стороні відповідача - Приватне підприємство "КИТИ". Розгляд справи відкладено на 17.01.2013.

У судовому засіданні 17.01.2013 представник позивача повністю підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити з мотивів, викладених у позові.

Нез'явлення у судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Автотранспортне підприємство Баришівської райспоживспілки в судовому засіданні 17.01.2013 проти задоволення позову заперечив.

На підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 17.01.2013 оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представника позивача та представника третьої особи - Автотранспортного підприємства Баришівської райспоживспілки, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд -

встановив:

Виконавчим комітетом Баришівської селищної ради Баришівського району Київської області прийнято рішення "Про видачу свідоцтва про право власності на цілісний майновий комплекс АТП райспоживспілки" від 10.08.1998 № 79.1, яким вирішено: видати Свідоцтво про право власності на цілісний майновий комплекс, який розташований за адресою: смт. Баришівка, вул. Жовтнева, 138 і знаходиться на балансі Автотранспортного підприємства Баришівської райспоживспілки; Баришівському бюро технічної інвентаризації зареєструвати Свідоцтво про право власності на цілісний майновий комплекс за Автотранспортним підприємством Баришівської райспоживспілки.

Вказане рішення прийнято на підставі Правил державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, затверджених наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13.012.1995 № 56.

На думку позивача, спірне рішення підлягає визнанню недійсним, оскільки воно ґрунтується лише на тому, що третя особа - Автотранспортне підприємство Баришівської райспоживспілки є балансоутримувачем майнового комплексу, а сама лише наявність майна на балансі підприємства не породжує у нього права власності на таке майно.

При цьому, позивач вказує, що саме він є власником спірного нерухомого майна, оскільки він витрачав кошти на створення матеріально-технічної бази даного підприємства, що підтверджує наступними доказами:

- постановою правління Київської облспоживспілки від 26.03.1981 «О распределении фондов матеріально-технического снабжения на 1981 год»;

- постановою правління Київської облспоживспілки від 15.04.1981 №105 «О распределении фондов материальных ресурсов на 1982 год»;

- розпорядженням правління Київської облспоживспілки від 31.08.1987 «О распределении автомобилей, выделенных, по фонду Укоопсоюзу на 1987 год»;

- пояснювальною запискою до бухгалтерського звіту по Київському ВАТО ОСС за 1976 рік;

- баланс Київського ВАТО ОСС на 01.01.1988;

- титульним списком розпочатих будівництв, які були включені до плану капіталовкладень по Київській облспоживспілці на 1972 рік;

- титульним списком будівництв, що переходять, які включені до плану капіталовкладень по Київській облспоживспілці на 1973 рік;

- титульним списком будівництв, що переходять, які включені до плану капіталовкладень по Київській облспоживспілці на 1978 рік.

Згідно статей 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу місцевого самоврядування, його посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом визнання повністю або частково недійсними актів органів місцевого самоврядування, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів.

За змістом частини 2 статті 144 Конституції України та частини 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи зацікавлених осіб у судовому порядку.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто, офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Аналогічну позицію викладено, зокрема, в постанові Вищого господарського суду України від 25.06.2009 № 15/437-08.

Пунктом 2 Роз'яснень Президії Вищого Арбітражного суду України від 26.01.2000 № 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсним актів державних чи інших органів" встановлено, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Як зазначається у відзиві на позовну заяву третьої особи - Автотранспортного підприємства Баришівської райспоживспілки, у постанові Київського апеляційного господарського суду від 01.11.2012 №18/304-08/20/14, що залучена до матеріалів справи, за позовом Автотранспортного підприємства Баришівської райспоживспілки до Приватного підприємства «КИТИ» про визнання права власності на цілісний майновий комплекс автотранспортного підприємства, за участю третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Київської обласної спілки споживчих товариств до Приватного підприємства «КИТИ» та до Автотранспортного підприємства Баришівської райспоживспілки про визнання права власності на цілісний майновий комплекс автотранспортного підприємства у позові третьої особи, яка у даній справі є позивачем, відмовлено повністю, при чому, судом розглядалися ті ж самі документи (докази), які є предметом дослідження і оцінки в даному провадженні і які Київська обласна спілка споживчих товариств вважає доказами наявності у неї права на спірне майно.

На підставі вказаного, третьою особою заявлялось про необхідність припинення провадження у даній справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України із застосуванням частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, під час перегляду Київським апеляційним господарським судом України рішення господарського суду Київської області у справі №18/304-08/20/14 досліджено ряд документів, які також долучені позивачем до матеріалів справи і підлягають дослідженню у справі №25/131-12 та встановлено, що 30.11.2007 Баришівською селищною радою на підставі рішення Виконавчого комітету Баришівської селищної ради від 10.08.1998 № 79.1 Автотранспортному підприємству Баришівською райспоживспілки видано свідоцтво про право власності на цілісний майновий комплекс, розташований за адресою: Київська обл., Баришівський р-н, смт. Баришівка, вул. Жовтнева, 138, яке є належним та допустимим доказом, що підтверджує виникнення у Автотранспортного підприємства Баришівської райспоживспілки права власності на спірний комплекс, що не потребує додаткового визнання за рішенням суду.

Відповідно до пункту 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Господарський суд вважає помилковим посилання третьої особи на частину 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, оскільки правові висновки суду у справі №18/304-08/20/14 щодо встановлених обставин справи, не є встановленими судом фактами як сукупністю даних, що характеризують певну подію.

Правової оцінки винесення рішення Виконавчого комітету Баришівської сільської ради від 10.08.1998 № 79.1 в рамках справи №18/304-08/20/14 судом не надавалось, оскільки судом додатково не визнавалося право власності, яке і так було визнано за Автотранспортним підприємством Баришівською райспоживспілки на законних підставах.

Разом з тим, Пленум Вищого господарського суду України у підпункті 1 пункті 2.6. постанови від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» роз'яснив, що не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій).

Враховуючи викладене, суд звертає увагу на те, що у справах №18/304-08/20/14 та №25/131-12 не збігається склад сторін, а тому застосування частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України є неправомірним.

Оцінивши в сукупності наявні в матеріалах справи докази, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає у зв'язку з наступним.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з абзацом "а" пункту 8.1. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 №7/5, оформлення права власності на нерухоме майно проводиться з видачею свідоцтва про право власності за заявою про оформлення права власності на нерухоме майно органами місцевого самоврядування фізичним та юридичним особам у разі виділення окремого об'єкта нерухомого майна зі складу об'єкта нерухомого майна, що складається з двох або більше об'єктів (будинків, будівель або споруд), окрім випадків, коли такі об'єкти є приналежністю головної речі, складовою частиною речі або утворюють з іншими об'єктами складну річ.

Відповідно до вимог статей 316, 321 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Системний аналіз вимог статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" зі змінами та доповненнями, пунктів 1.4.-1.6. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 в редакції наказу Міністерства юстиції України від 28.07.2010 № 1692/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.07.2010 за № 582/17877, свідчить про те, що право власності на нерухоме майно, яке розміщене на території України та належить фізичним та юридичним особам, підлягає обов'язковій державній реєстрації.

Відповідно до вимог частин 2 статті 331 Цивільного кодексу України якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Підтвердженням наявності права власності можуть бути, насамперед, правовстановлюючі документи. Перелік таких документів наведено у додатку № 1 до пункту 2.1 Тимчасового положення про реєстрацію прав власності на нерухоме майно.

Перебування майна, у тому числі приміщень, споруд, будинків, на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства.

Позивач в якості доказів належності йому права власності на спірне нерухоме майно, надає перераховані вище документи, які за твердженнями позивача свідчать про витрачання ним коштів на створення матеріально-технічної бази для будівництва спірного майна. Також, позивач обґрунтовує позов прийняттям ним спірного будівництва в експлуатацію, що підтверджує актом прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом складу паливно-мастильних матеріалів, актом прийняття в експлуатацію адмінбудівлі з гаражем, актом про прийняття в експлуатацію авто майстерні АТП.

Посилаючись на постанову Київської обласної спілки споживчих товариств 1988 року №70 «О совершенствовании структуры управления автотранспортным предприятием», позивач вказує на здійснення передачі автотранспортних підприємств у тимчасове користування, які до 1988 року входили у виробниче автотранспортне об'єднання (ВАТО), яке засноване Київською облсоживспілкою, райспоживспілкам, райспоживтовариствам, та міжрайбазам за територіальною приналежністю. Після чого, постановою правління Київської обласної спілки споживчих товариств зобов'язано власні господарства та підприємства повернути їй, як власнику майна, основні засоби які надавались їм у тимчасове користування.

Натомість, в порушення вимог статті 32 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, в матеріалах справи відсутні вищезазначені постанови, а тому дане твердження не підтверджується наданими суду доказами, а, відтак, не приймається судом до уваги.

Згідно статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом. Рішення суду може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому, у відповідності зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно частини 1 статті 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Для застосування даної норми обов'язковим є встановлення закону, або іншого правового акта, якому оспорюване рішення суперечить та порушення права власності, що, у даному випадку, є причиною для звернення до суду.

Отже, суд повинен встановити наявність у позивача права власності, яке згідно статті 328 Цивільного кодексу України набувається на підставах, що не заборонені законом.

Як зазначалось вище, підтвердженням наявності права власності можуть бути, насамперед, правовстановлюючі документи. Перелік таких документів наведено у додатку № 1 до пункту 2.1 Тимчасового положення про реєстрацію прав власності на нерухоме майно, а саме: свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, видані державними та приватними нотаріусами; свідоцтво про придбання об'єктів нерухомого майна на аукціонах з реалізації заставленого майна, видані державними та приватними нотаріусами; свідоцтво про право власності на об'єкти нерухомого майна, видані органами місцевого самоврядування та місцевими державними адміністраціями; накази засновників відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), з додатком - переліком об'єктів нерухомого майна про передачу у власність цих об'єктів акціонерним товариствам та акт приймання-передавання зазначеного майна, підписаний у встановленому порядку; дублікати правовстановлювальних документів, видані державними та приватними нотаріусами, органами приватизації, копії архівних документів, видані державними архівами; свідоцтво про право власності на нерухоме майно загальносоюзних творчих спілок колишнього СРСР, які видаються Фондом державного майна.

Будь-яких з документів на спірне майно, що перераховані вище, позивачем суду не надано.

Документи, які свідчать про витрати коштів на створення матеріально-технічної бази Баришівського АТП, які були виділені в 1981 році та акт про прийняття в експлуатацію закінченого будівництва складу паливно-мастильних матеріалів, який затверджений 29.09.1980 №120, акт про прийняття в експлуатацію адмінбудівлі з гаражем, який затверджено 08.12.1978 розпорядженням №99 та акт про прийняття в експлуатацію авто майстерні АТП, який затверджено 20.11.1978 розпорядженням №93, тобто, до виділення коштів на будівництво спірного майна, також не являються доказами права позивача на майно, стосовно якого прийнято оскаржене рішення.

Відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вимоги законодавства, фактичні обставини справи та наведену оцінку доказів, наданих сторонами у справі, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Баришівської сільської ради від 10.08.1998 № 79.1.

З огляду на викладене, не доведення позивачем факту порушення його прав та інтересів, вимоги позивача не підлягають задоволенню.

У зв'язку з висновками суду про відсутність підстав для задоволення позову, заява відповідача, що викладена у відзиві, про застосування позовної давності залишається судом без розгляду як передчасна та безпідставна.

Позивачем, разом з позовною заявою, подано заяву про вжиття заходів до забезпечення позову від 07.11.2012 № 01-129 шляхом накладення арешту на спірне нерухоме майно.

Вимогами статті 66 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає в доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. До предмета доказування в даному випадку входять: факти про наявність у боржника-відповідача майна (зокрема, грошових сум); ймовірність припущення, що майно (зокрема, грошові кошти), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися на момент виконання рішення. Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Окрім того, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності відповідача. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести адекватність засобу забезпечення позову. При цьому, тягар доказування покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України , яка передбачає обов'язковість подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Між тим, всупереч положенням статті 66 Господарського процесуального кодексу України , заява позивача про забезпечення позову нічим не обґрунтована. Заявляючи про необхідність вжиття заходів до забезпечення позову, позивач не навів обставин для вжиття таких заходів, не підтвердив їх належними доказами, у зв'язку з чим, судом відмовлено в задоволені вимоги позивача щодо застосування заходів до забезпечення позову.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача.

Керуючись статтями 4, 32, 33, 36, 43, 49, 75, 80, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

вирішив:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено 22.01.2013.

Суддя С.О. Саванчук