Постанова

від 20.06.2013 по справі 25/131-12

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" червня 2013 р. Справа№ 25/131-12

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Чорної Л.В.

Мартюк А.І.

секретар: Комок І.А.

за участю представників:

позивача: Ситенко О.Д.;

відповідача: не з'явились;

третіх осіб: не з'явились;

розглядаючи у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Київської обласної спілки споживчих товариств

на рішення Господарського суду Київської області

від 17.01.2013р.

у справі №25/131-12 (суддя Саванчук С.О.)

за позовом Київської обласної спілки споживчих товариств

до Баришівської селищної ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні

позивача Баришівське районне споживче товариство

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1) Автотранспортне підприємство Баришівської

райспоживспілки

2) Приватне підприємство „КИТИ"

про визнання рішення недійсним

ВСТАНОВИВ:

Київська обласна спілка споживчих товариств (далі - позивач) звернулась до Господарського суду Київської області з позовом до Баришівської селищної ради (далі - відповідач) про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Баришівської селищної ради від 10.07.1998р. №79.1 "Про видачу свідоцтва про право власності на цілісний майновий комплекс АТП райспоживспілки", обґрунтовуючи свої вимоги тим, що спірне рішення прийнято з порушенням вимог ст. 19 Конституції України, ст. 30 Закону України "Про місцеве самоврядування" та позбавило позивача права власності на майно.

Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи про безпідставність та непідтвердженість позовних вимог. Зокрема, відповідач наголошував на наступному:

- власником спірного майна є не позивач, а Приватне підприємство „КИТИ";

- спірне майно (цілісний майновий комплекс) складається з восьми об'єктів, тоді як позивач надав акти введення в експлуатацію лише трьох об'єктів. Окрім того, в наданих позивачем актах відсутні адреси, за якими ці об'єкти вводились в експлуатацію;

- позивачем пропущено строк позовної давності.

Ухвалами Господарського суду Київської області від 29.11.2012р. та від 18.12.2012р., на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, до участі у справі як третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача було залучено Баришівське районне споживче товариство (далі - третя особа-1), на стороні відповідача - Автотранспортне підприємство Баришівської райспоживспілки (далі - третя особа-2) та Приватне підприємство "КИТИ" (далі - третя особа-3).

Третя особа-2 (АТП Баришівської райспоживспілки) заперечувала проти позову, оскільки аналогічний спір з тими ж самими доказами вирішувався у господарській справі №18/304-08/20/14, а тому провадження у справі підлягає припиненню. Окрім того, позивачем було пропущено строк позовної давності, що є безумовною підставою для відмови у позові.

Решта третіх осіб письмових пояснень по суті спору не надали, у зв'язку з чим справа розглядалась Господарським судом Київської області на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Рішенням Господарського суду Київської області від 17.01.2013р. у справі №25/131-12 в позові було відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 17.01.2013р. у справі №25/131-12 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, позивач звертав увагу суду апеляційної інстанції на наступне:

- оскаржуване рішення відповідача ґрунтується лише на тому, що АТП Баришівської райспоживспілки є балансоутримувачем майна, але наявність майна на балансі не може породжувати права власності на це майно;

- суд помилково ототожнив документи, необхідні для оформлення права власності на наведені в п.8.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, з документами, на підставі яких відбувається перехід права власності, що призвело до прийняття невірного по суті рішення;

- відповідач не мав можливості оформити право власності на майно за третьою особою-1 на стороні відповідача лише на підставі даних балансу за відсутності інших документів, передбачених чинним законодавством.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2013р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 22.04.2013р.

В судове засідання 22.04.2013р. з'явився лише представник позивача. Представники відповідача та третіх осіб не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

В судовому засіданні 22.04.2013р. представник позивача подав клопотання про продовження строку розгляду справи відповідно до ст. ст. 69, 102 Господарського процесуального кодексу України.

Вказане клопотання було задоволено судом.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.04.2013р., на підставі ст. ст. 69, 77, 102 Господарського процесуального кодексу України, строк розгляду апеляційної скарги було продовжено на 15 днів, розгляд справи відкладено на 03.06.2013р.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2013р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Новікова М.М., Мартюк А.І.

В судове засідання 03.06.2013р. з'явився лише представник позивача. Представники відповідача та третіх осіб не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2013р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 13.06.2013р.

13.06.2013р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли письмові пояснення по справі та клопотання про залучення до матеріалів справи копії постанови Вищого господарського суду України від 05.03.2013р. у справі №18/304-08/20/14.

В судове засідання 13.06.2013р. з'явився лише представник позивача. Представники відповідача та третіх осіб не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2013р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 20.06.2013р.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2013р. було змінено склад колегії суду та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Мартюк А.І., Чорної Л.В.

В судовому засіданні 20.06.2013р. представник позивача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду Київської області від 17.01.2013р. у справі №25/131-12 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

В судовому засіданні 20.06.2013р. представники відповідача та третіх осіб не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін та третіх осіб у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення сторін та третіх осіб про місце, дату і час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутність представників відповідача та третіх осіб за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 20.06.2013р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

10.08.1998р. виконавчим комітетом Баришівської селищної ради Баришівського району Київської області було прийнято рішення №79.1 "Про видачу свідоцтва про право власності на цілісний майновий комплекс АТП райспоживспілки", згідно з яким вирішено видати Свідоцтво про право власності на цілісний майновий комплекс, який розташований за адресою: смт. Баришівка, вул. Жовтнева, 138 і знаходиться на балансі Автотранспортного підприємства Баришівської райспоживспілки. Окрім того, доручено Баришівському бюро технічної інвентаризації зареєструвати Свідоцтво про право власності на цілісний майновий комплекс за Автотранспортним підприємством Баришівської райспоживспілки.

Вказане рішення прийнято на підставі Правил державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, затверджених наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству №56 від 13.12.1995р.

Позивач просив суд визнати недійсним рішення відповідача №79.1 від 10.08.1998р., посилаючись на те, що саме позивач є власником спірного нерухомого майна, оскільки він витрачав кошти на створення матеріально-технічної бази даного підприємства, що підтверджується: постановою правління Київської облспоживспілки від 26.03.1981р. "О распределении фондов матеріально-технического снабжения на 1981 год"; постановою правління Київської облспоживспілки від 15.04.1981р. №105 "О распределении фондов материальных ресурсов на 1982 год"; розпорядженням правління Київської облспоживспілки від 31.08.1987р. "О распределении автомобилей, выделенных, по фонду Укоопсоюзу на 1987 год"; пояснювальною запискою до бухгалтерського звіту по Київському ВАТО ОСС за 1976р.; балансом Київського ВАТО ОСС на 01.01.1988р.; титульним списком розпочатих будівництв, які були включені до плану капіталовкладень по Київській облспоживспілці на 1972р.; титульним списком будівництв, що переходять, які включені до плану капіталовкладень по Київській облспоживспілці на 1973р.; титульним списком будівництв, що переходять, які включені до плану капіталовкладень по Київській облспоживспілці на 1978р.

Позивач у позовній заяві зазначав, що спірне рішення відповідача ґрунтується лише на тому, що третя особа-1 на стороні відповідача (АТП Баришівської райспоживспілки) є балансоутримувачем майнового комплексу, натомість наявність майна на балансі підприємства не породжує у нього права власності на таке майно.

Також позивач наголошував на тому, що Правила державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, на підставі яких виконавчим комітетом відповідача було прийнято рішення №79.1 від 10.08.1998р., втратили чинність відповідно до наказу Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України №121 від 09.06.1998р., яким затверджено Інструкцію про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб.

Окрім того, позивач звертав увагу суду на те, що виконавчий комітет відповідача не являється окремою юридичною особою, на підтвердження чого надав довідку Баришівської селищної ради від 15.11.2012р. №568/02-29.

Місцевий господарський суд в позові відмовив повністю, визнавши вимоги позивача необґрунтованими та документально непідтвердженими. Зокрема, у своєму рішенні суд зазначив наступне:

- посилання третьої особи-1 на стороні відповідача на судові рішення у справі №18/304-08/20/14 не прийняті до уваги, у зв'язку з тим, що в рамках названої справи правова оцінка винесення рішення Виконавчого комітету Баришівської сільради від 10.08.1998р. №79.1 судом не надавалась, оскільки судом додатково не визнавалося право власності, яке і так було визнано за АТП Баришівської райспоживспілки на законних підставах. Окрім того, у справі №18/304-08/20/14 приймали участь інші сторони (не збігається склад сторін), тому ч.2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України не підлягає застосуванню;

- підтвердженням наявності права власності можуть бути, насамперед, правовстановлюючі документи, перелік яких наведено в додатку №1 до п.2.1 Тимчасового положення про реєстрацію прав власності на нерухоме майно;

- позивач, обґрунтовуючи свої вимоги, посилався на постанову Київської обласної спілки споживчих товариств 1988р. №70 "О совершенствовании структуры управления автотранспортным предприятием", та вказував про здійснення передачі автотранспортних підприємств у тимчасове користування, які до 1988р. входили у виробниче автотранспортне об'єднання (ВАТО), яке засноване Київською облспоживспілкою, райспоживспілкам, райспоживтовариствам, та міжрайбазам за територіальною приналежністю. Після чого, постановою правління Київської обласної спілки споживчих товариств зобов'язано власні господарства та підприємства повернути їй, як власнику майна, основні засоби які надавались їм у тимчасове користування. Однак названа постанова в матеріалах справи відсутня;

- правовстановлюючі документи на спірне майно позивач суду не надав;

- документи, які свідчать про витрати коштів на створення матеріально-технічної бази Баришівського АТП, виділені в 1981 році, та акт про прийняття в експлуатацію закінченого будівництва складу паливно-мастильних матеріалів, затверджений 29.09.1980р. №120, акт про прийняття в експлуатацію адміністративної будівлі з гаражем, затверджений 08.12.1978р. розпорядженням №99 та акт про прийняття в експлуатацію авто майстерні АТП, затверджений 20.11.1978р. розпорядженням №93, тобто, до виділення коштів на будівництво спірного майна, не являються доказами права позивача на майно, стосовно якого прийнято оскаржене рішення;

- позивачем не доведено факту порушення його прав та інтересів, у зв'язку з чим позов задоволенню не підлягає;

- у зв'язку з відсутністю підстав для задоволення позову, заява відповідача про застосування позовної давності залишена судом без розгляду, як передчасна та безпідставна.

Колегія суддів не погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

В ст. 316 Цивільного кодексу України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Київської області від 25.02.2011р. у справі №18/304-08/20/14 у задоволенні зустрічного позову відмовлено у повному обсязі. Позовні вимоги третьої особи задоволено. Визнано право власності за Київською обласною спілкою споживчих товариств на цілісний майновий комплекс автотранспортного підприємства, що складається з контори з гаражем, А площею 1199,6 кв. м, прохідної, В площею - 21,8 кв. м, майстерні, Г площею 136,0 кв. м, прохідної, Д площею - 52,3 кв. м, столярної майстерні, Ж площею - 170,5 кв. м, складу будівельних матеріалів, Н площею - 193,6 кв. м, АЗС, З площею - 21,6 кв. м, складу агрегатного, Е площею - 233,7 кв. м, котельні з гаражем, К площею - 380,7 кв. м, що розташований за адресою: вул. Жовтнева, 138, смт. Баришівка, Баришівський район, Київська область.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.11.2012р. у справі №18/304-08/20/14 вищевказане рішення місцевого господарського суду було скасовано, у задоволенні зустрічних позовних вимог Автотранспортного підприємства Баришівської райспоживспілки в особі ліквідатора Щербаня О.М. та позовних вимогах третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору Київської обласної спілки споживчих товариств було відмовлено у повному обсязі.

Постановою Вищого господарського суду України від 05.03.2013р. було скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.11.2012р. у справі №18/304-08/20/14, а рішення Господарського суду Київської області від 25.02.2011р. у справі №18/304-08/20/14 - залишено без змін. При цьому, суд касаційної інстанції у своїй постанові зазначив про те, що Автотранспортне підприємство Баришівської райспоживспілки не здійснило оформлення права власності на цілісний майновий комплекс, що розташований за адресою: Київська область, смт. Баришівка, вул. Жовтнева, 138, та посилався на довідку Баришівського бюро технічної інвентаризації №165 від 26.11.2002р., відповідно до якої станом на 14.10.2002р. спірне нерухоме майно не було зареєстровано ані за АТП Баришівської райспоживспілки, ані за будь-якою іншою особою. Скасовуючи судове рішення місцевого господарського суду, апеляційна інстанція без врахування в комплексі всіх наявних в матеріалах справи доказів та хронології спірних правовідносин посилалась в обґрунтування підстав для скасування судового рішення місцевого господарського суду лише на свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 30.11.2007р., як на підтвердження набуття Автотранспортним підприємством Баришівської райспоживспілки права власності на цілісний майновий комплекс, розташований за адресою: Київська обл., Барищівський р-н, смт. Баришівка, вул. Жовтнева, 138, а відтак дійшла до передчасного висновку, що дане право власності не потребує додаткового визнання за рішенням суду. Однак, апеляційною інстанцією безпідставно не враховано, що відповідно до Постанови Правління Київської обласної спілки споживчих товариств від 18.12.2001р. (протокол засідання №43, п.13, 8) Київська обласна спілка споживчих товариств зобов'язала власні господарства та підприємства повернути їй, як власнику майна, основні засоби, які були передані на баланси організацій та підприємств облспоживспілки у тимчасове користування. Тобто, Київська обласна спілка споживчих товариств, як власник спірного нерухомого майна, здійснювала його надання у тимчасове користування Баришівській райспоживспілці та приймала рішення про повернення цього майна з тимчасового користування.

Окрім того, в своїй постанові Вищий господарський суд України зазначив про те, що місцевим господарським судом встановлений факт фінансування будівництва спірного нерухомого майна Київською облспоживспілкою у 1972-1980р.р., прийняття його в експлуатацію з подальшим здійсненням правомочностей власника цього майна, зокрема, у вигляді надання його в тимчасове користування. Апеляційною інстанцією безпідставно не було враховано те, що постановою Господарського суду Київської області від 30.10.2007р. у справі №А14/234-07 визнано недійсним рішення Виконавчого комітету Баришівської селищної ради від 26.01.2001р. №6.34 "Про оформлення права колективної власності на цілісний майновий комплекс АТП по вул. Жовтнева, 138, в смт Баришівка", на підставі якого 23.01.2002р. Баришівським бюро технічної інвентаризації було видано свідоцтво про право власності на спірне нерухоме майно Баришівському районному споживчому товариству.

Також, в постанові Вищого господарського суду України від 05.03.2013р. у справі №18/304-08/20/14 зазначено про те, що господарськими судами встановлено факт включення спірного нерухомого майна до ліквідаційної маси Автотранспортного підприємства Баришівської райспоживспілки та передання останнім у власність Приватного підприємства "КИТИ" в рахунок погашення заборгованості за мировою угодою, затвердженою ухвалою Господарського суду Київської області від 22.08.2008р. у справі №61/14Б-02/11/3, яка в подальшому була скасована постановою Вищого господарського суду України від 02.07.2009р.

З вищенаведеного вбачається, що рішенням Господарського суду Київської області від 25.02.2011р. у справі №18/304-08/20/14, яке набрало законної сили, було визнано право власності за Київською обласною спілкою споживчих товариств (позивачем у справі №25/131-12) на цілісний майновий комплекс автотранспортного підприємства, що складається з контори з гаражем, А площею 1199,6 кв. м, прохідної, В площею - 21,8 кв. м, майстерні, Г площею 136,0 кв. м, прохідної, Д площею - 52,3 кв. м, столярної майстерні, Ж площею - 170,5 кв. м, складу будівельних матеріалів, Н площею - 193,6 кв. м, АЗС, З площею - 21,6 кв. м, складу агрегатного, Е площею - 233,7 кв. м, котельні з гаражем, К площею - 380,7 кв. м, що розташований за адресою: вул. Жовтнева, 138, смт. Баришівка, Баришівський район, Київська область.

В ст. 317 Цивільного кодексу України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Колегією суддів враховано посилання місцевого господарського суду на те, що в даному випадку ч.2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України не може бути застосована, оскільки у справі №18/304-08/20/14 приймали участь інші сторони, тобто не збігається склад сторін у справі №18/304-08/20/14 та справі №25/131-12.

Однак при цьому поза увагою місцевого господарського суду залишились положення ч.5 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи. Таке припущення може бути спростовано в загальному порядку.

Окрім того, у відповідності до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Натомість ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували вищенаведені обставини.

При цьому, колегія суддів погоджується з позивачем в тому, що момент виникнення права не залежить від набрання рішенням суду законної сили, оскільки підставою для прийняття останнього є наявність у позивача ще до подання відповідного позову тих матеріально-правових фактів, з якими закон пов'язує виникнення права власності.

Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд фактично обмежився тим, що констатував наявність у третьої особи-1 на стороні відповідача (АТП Баришівської райспоживспілки) свідоцтва про право власності, виданого на підставі оскаржуваного позивачем рішення №79.1 від 10.08.1998р. та перебування спірного нерухомого майна на балансі у третьої особи-1 на стороні відповідача.

Однак, як вірно зазначив позивач у позові, апеляційній скарзі та додаткових поясненнях по справі, баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства. Одним з основних критеріїв визначення законності володіння майном і відображення його на балансі підприємства є джерела фінансування (централізоване або власні кошти підприємства), передача підприємству у володіння майна безпосередньо власником (уповноваженим ним органом) чи підприємством, яке володіє майном на праві повного господарського відання.

Тобто, перебування майна на балансі підприємства не може свідчити про виникнення у нього права власності на це майно.

Відповідачем не наведено обставин, за наявності яких нормами законодавства, чинного на час прийняття ним свого рішення №79.1 від 10.08.1998р., передбачалось виникнення права власності на майно. Тобто, відповідачем не надано доказів, які б свідчили про правомірність прийнятого ним рішення.

Висновок місцевого господарського суду про відсутність у позивача правовстановлюючих документів на підтвердження його права власності на спірне майно є необґрунтованим, оскільки рішення суду є таким правовстановлюючим документом у відповідності до п.10 Переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на нерухоме майно, наведеного в додатку №2 до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав, чинного на час звернення з позовом до суду, а також п.5 ч.1 ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", який є чинним на даний час.

В ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

В ч.1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч.1, п.10 ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу держаної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Переглядаючи справу, колегією суддів було встановлено, що рішення виконавчого комітету Баришівської селищної ради №79.1 від 10.07.1998р. "Про видачу свідоцтва про право власності на цілісний майновий комплекс АТП райспоживспілки" винесено всупереч вимог законодавства України та без достатніх для цього правових підстав, у зв'язку з чим позовна вимога про визнання вказаного рішення недійсним є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Посилання відповідача та третьої особи-1 на стороні відповідача на пропуск позивачем позовної давності не може бути прийнято судом до уваги. Строк позовної давності у даному випадку не підлягає застосуванню, оскільки Законом України "Про внесення змін до деяких Законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства", який набрав чинності 15.01.2012р. скасовано п.4 ст. 268 Цивільного кодексу України, яким було передбачено, що позовна давність не поширюється на вимогу власника про визнання незаконним акта органу державної влади та акта органу місцевого самоврядування. Пунктом 5 прикінцевих положень вказаного Закону передбачено право особи звернутися з позовом про визнання незаконним акта органу державної влади та акта органу місцевого самоврядування протягом трьох років з дня набрання ним чинності, тобто до 15.01.2015р. Наведене свідчить про те, що строк позовної давності позивачем не пропущено.

Згідно зі ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів на спростування викладеного в позові.

В ст. 4-7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

За результатами перегляду справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що доводи апеляційної скарги повністю підтвердились під час розгляду даної справи, що в свою чергу свідчить про неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, які мають суттєве значення для справи, а також невірне застосування норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Київської області від 17.01.2013р. у справі №25/131-12 - скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Зважаючи на задоволення як позову, так і апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за звернення з позовом до суду та подання апеляційної скарги підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача.

Керуючись ст. ст. 32-35, 43, 49, 75, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Київської обласної спілки споживчих товариств задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 17.01.2013р. у справі №25/131-12 скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

3. Визнати недійсним рішення виконавчого комітету Баришівської селищної ради від 10.07.1998р. №79.1 „Про видачу свідоцтва про право власності на цілісний майновий комплекс АТП райспоживспілки".

4. Стягнути з Баришівської селищної ради на користь Київської обласної спілки споживчих товариств 1 073,00 грн. (одну тисячу сімдесят три гривні 00 копійок) витрат по сплаті судового збору за подання позову та 573,50 грн. (п'ятсот сімдесят три гривні 50 копійок) витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Доручити Господарському суду Київської області видати наказ із зазначенням необхідних реквізитів сторін.

6. Матеріали справи №25/131-12 повернути до Господарського суду Київської області.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановлені законом порядку та строки.

Головуючий суддя Зубець Л.П.

Судді Чорна Л.В.

Мартюк А.І.