Постанова

від 23.01.2013 по справі 804/810/13-а

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

копія

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2013 р. Справа № 804/810/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЛозицької І.О. при секретаріВасиленко К.Е. за участю: представника позивача представника відповідача ОСОБА_3 Єрмакової С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_5 до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправними дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_5 звернулась до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби та просить:

- визнати дії Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби щодо проведення документальної невиїзної позапланової перевірки ПП «Ніса» (код 33907381) протиправними;

- визнати дії Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби, щодо відображення в Акті позапланової невиїзної перевірки 31.07.2012р. №1468/22-2/33907381 висновків про неможливість підтвердження реального здійснення фінансово-господарських операцій з платником податків ПП «Ніса» за період з 01.04.2009 року по 30.06.2012 року протиправними;

- зобов'язати Державну податкову інспекцію у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби відновити в електронній автоматизованій системі (особовій картці) ПП «Ніса» результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, що відображені у висновках акту №1468/22-2/33907381 від 31.07.2012 р.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка в частині дотримання вимог податкового та іншого законодавства по податку на додану вартість за період з 01.04.2009 р. по 30.06.2012 р.

За результатами перевірки було складено акт від 31.07.2012 р. №1468/22-2/33907381, згідно висновку якого, ПП «Ніса» порушено ч. 1 ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п. 5 ст. 203 ЦК України) по правочинах, здійснених ТОВ «Ніса» з контрагентами. Позивач вважає, що дії відповідача, є протиправними, у зв'язку з тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства, неправомірно встановив в акті нікчемність господарських операцій між ПП «Ніса» та його контрагентами, та безпідставно зазначено, що правочини, укладені з контрагентами, порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб, встановлена відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків.

Крім того, відповідачем, також, був порушений встановлений законом порядок повідомлення платника податків про дату, початку та місце проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, що також, вказує на відсутність підстав для проведення такої перевірки.

Представник відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що здійснюючи перевірку позивача, податковий орган діяв на підставі, у межах своїх повноважень та у спосіб, передбачений законами України, Податковим кодексом України та Конституцією України.

У судовому засіданні представник відповідача адміністративний позов не визнав та просив відмовити у його задоволені у повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні, позовні вимоги підтримав, просив задовольнити у повному обсязі. Також зазначив, що для захисту свого порушеного права та відновлення ділової репутації, керівник приватного підприємства «Ніса» ОСОБА_5 була вимушена звернутися до суду з адміністративним позовом.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає за необхідне, адміністративний позов задовольнити повністю, виходячи з наступного.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, Державною податковою інспекцією в Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби, на підставі наказу № 604 від 31.07.2012 р. була проведена документальна невиїзна позапланова перевірка ПП «Ніса» (код за ЄДРПОУ 33907381) в частині дотримання вимог податкового та іншого законодавства по податку на додану вартість за період з 01.04.2009 р. по 30.06.2012 р.

За результатами перевірки було складено акт від 31.07.2012 р. №1468/22-2/33907381, згідно висновку якого, встановлені порушення ч. 1 ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України, в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п. 5 ст. 203 ЦК України) по правочинах, здійснених ТОВ «Ніса» з контрагентами. Відповідач встановив в акті нікчемність господарських операцій між ПП «Ніса» та його контрагентами, та безпідставно зазначив, що правочини, укладені з контрагентами, порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб, встановлена відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків.

Щодо підстав проведення перевірки, суд вважає, що відповідачем безпідставно було призначено та проведено документальну позапланову невиїзну перевірку, виходячи з наступного.

Пунктом 75.1.2 статті 75 Податкового кодексу України визначено, що органи державної податкової служби мають право проводити документальну позапланову невиїзну перевірку предметом, якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, дотримання валютного та іншого законодавства, та яка проводиться на підставі податкових декларацій, фінансової та іншої звітності, первинних документів, а також, отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків; яка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом; яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

Згідно з п. 79.1 ст. 79 ПК України, документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Відповідно до пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 ПК України, на який посилається відповідач, як на обставину для проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, така перевірка проводиться, якщо виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту.

Пунктом 79.2 ст. 79 ПК України встановлено, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Пунктом 42.2 ст.42 Податкового кодексу передбачено, що документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

Відповідно до п.82.2 ст.82 Податкового кодексу України, тривалість перевірок, визначених у статті 78 цього Кодексу (крім перевірок, що проводяться за наявності обставин, визначених у підпункті 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, тривалість яких, встановлена у статті 200 цього Кодексу), не повинна перевищувати 15 робочих днів для великих платників податків, щодо суб'єктів малого підприємництва - 5 робочих днів, інших платників податків - 10 робочих днів.

Під час розгляду справи по суті, було встановлено, що вищезазначену перевірку відповідачем було проведено 1 день, тобто, 31.07.2012 р., що унеможливило належно повідомити позивача про проведення такої перевірки та надати первинні документи.

Представником позивача зазначено, а представником відповідача не спростовано, що податковим органом не був направлений на адресу ПП «Ніса» запит щодо надання пояснень з питань недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, а також, не направлено (не вручено) копії наказу про проведення перевірки.

Представником відповідача надано суду направлення на перевірку, в якому вказано, за який період проводиться перевірка, проте, не вказано чітко термін перевірки. На вимогу суду надати відповідний поштовий конверт з доказами направлення, представник відповідача в судовому засіданні пояснив, що такого конверту у нього немає.

Також, судом витребовувалась копія Акту від 31.07.2012 року за №745/22-2/33907381 про підтвердження відсутності за місцезнаходженням відносно ПП «Ніса», проте, представником відповідача на вимогу суду, вищезазначений документ, надано не було.

Отже, відповідачем, також, був порушений встановлений законом порядок повідомлення платника податків про дату, початку та місце проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, що також, вказує на відсутність підстав для проведення такої перевірки.

Таким чином, всупереч приписам Податкового кодексу України, ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська неправомірно вчинила дії з проведення документальної невиїзної позапланової перевірки ПП «Ніса» за відсутності визначених законодавством України підстав для її проведення.

Крім того, суд вважає, що відповідач, в порушення норм чинного законодавства, протиправно встановив в акті перевірки недійсність господарських операцій між позивачем та контрагентами, з огляду на наступне.

Відповідно до пп.20.1.8 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право під час проведення перевірок вивчати та перевіряти первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, інші регістри, фінансову, статистичну звітність, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого, покладено на органи державної податкової служби.

Пунктом 86.1 ст. 86 Податкового кодексу України встановлено, що результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта, якщо під час перевірки встановлені порушення, або довідки, якщо такі порушення відсутні.

Згідно ст.83 Податкового кодексу України, для посадових осіб органів державної податкової служби, під час проведення перевірок, підставами для висновків є: документи; визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; виключено; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких, покладений на органи державної податкової служби.

Відповідно до положень Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 р., акт - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого, покладено на органи державної податкової служби.

Акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого, покладено на органи державної податкової служби. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого, покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Згідно із п.5.2 Порядку, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства, за кожним, відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому, додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких, вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів.

Згідно з п.6.2 Порядку, виявлені порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого, покладено на органи державної податкової служби, відображаються у гривнях у розрізі податків та зборів з розбивкою за роками та податковими періодами у межах періоду, що перевіряється. Виявлені порушення валютного законодавства відображаються у розрізі зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

Проте, відповідачем на час розгляду адміністративної справи стосовно позивача, не прийнято жодне податкове повідомлення-рішення чи рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, у зв'язку з чим, суд доходить висновку, що дії відповідача протирічать принципам, згідно з яким, суб'єкт владних повноважень має їх вчиняти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; неупереджено.

Також, суд встановив, що відповідно до акту від 31.07.2012 р. №1468/22-2/33907381 для проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Ніса» в частині дотримання вимог податкового та іншого законодавства по податку на додану вартість за період з 01.04.2009 р. по 30.06.2012 р. використано матеріали, отримані від підрозділів податкової міліції, АІС „Аудит", Бест Звіт, АІС „Перелік платників податків за результатами автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України". Будь-яких первинних документів щодо правочинів за участю ПП «Ніса», на підставі яких, ним формувалися податкові зобов'язання та податковий кредит, перевіряючими не досліджувалися, оскільки, в акті про це не зазначено.

Як вбачається з дослідженого акту документальної невиїзної позапланової перевірки, фактично відбулась не документальна невиїзна позапланова перевірка, а камеральна перевірка.

Також, вказані вище висновки, зазначені та зроблені перевіряючими, не відповідають дійсності, є безпідставними та спростовуються, як дослідженими в акті первинними документами, так і наданими доказами у ході судового розгляду справи, виходячи з наступного.

Так, між ПП «Ніса» та ТОВ «ДОРС Україна» укладений договір поставки № 120801 від 08.12.2011 року, між ПП «Ніса» та ТОВ «Світ сталі» укладений договір про надання послуг № 0310/5 від 03.10.2011 року. Усі істотні умови договору поставки були погоджені та виконувались протягом строку дії договору, здійснювались поставки товарів, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами (договором поставки № 120801 від 08.12.2011р., договором про надання послуг № 0310/5 від 03.10.2011 року, видатковими та податковими накладними, актом приймання-передачі наданих послуг № ОУ-1229/04 від 29.12.2011 року, тощо).

Однак, відповідач, за наявності документів, підтверджуючих господарську діяльність, та за відсутності судового рішення щодо визначення недійсними зазначених договорів, з перевищенням повноважень наданих ст. 20 Податкового кодексу України, неправомірно визнав недійсними вищевказані договори.

Пунктом 14.1.156 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі, податковий агент повинен сплатити до відповідного бюджету, як податок або збір, на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі, сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Згідно з п. 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

У відповідності до п.198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі, при їх імпорті) та послуг, з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі, інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також, від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу, підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої, як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); г) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи-продавця, зареєстрованої, як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої, як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару, згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку, навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Господарською операцією, є дія або подія, яка викликає зміни у структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, тобто, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

У відповідності до п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік, є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо, після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблених даних, на підставі первинних документів, можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого, складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88, який наведено вище, встановлено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості, повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких, складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Висновки відповідача про недійсність господарських операцій, не ґрунтуються на вимогах закону, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Однак, з аналізу вищенаведених норм чинного податкового законодавства України, вбачається, що відповідачу, відповідно до покладених на нього функцій та повноважень, не надано право під час проведення перевірки встановлювати нікчемність правочинів, укладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України, передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також, моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України, закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин, є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним, є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі, визнання такого правочину недійсним, судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину, має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею, як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України, має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Отже, договори поставки, купівлі-продажу, не віднесені до переліку тих правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, тобто такі, що порушують публічний порядок.

Акт перевірки, не тільки не містить посилань на вину саме позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної право суб'єктивності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, суд приходить до висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини, є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках, питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Отже, відповідач, зробивши висновок у акті перевірки про недійсність господарських операцій, не міг керуватися лише припущеннями щодо нікчемності (фіктивності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини очевидно суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання їх такими або вироком суду про визнання вини позивача, відповідного вироку відносно посадових осіб контрагентів позивача, також, на вимогу суду, не надано.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в актах, визначається законом, як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом.

Отже, актом перевірки, не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту у перевіряємий період.

Податковий кодекс України не ставить право позивача на формування податку на додану вартість в залежність від факту підтвердження сплати податку на додану вартість його контрагентами або в залежність від наявності чи відсутності контрагента позивача за своїм місцезнаходженням після здійснення господарської операції.

При цьому, слід зазначити, що ні чинний Податковий кодекс України, ні Бюджетний кодекс України, не ставлять в залежність право платника податку на податковий кредит, формування податкового кредиту та відшкодування податку на додану вартість від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання, зокрема, контрагентами позивача по всьому ланцюгу постачання товару/послуг.

Статтями 61,67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина, не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документально підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідної правової позиції дотримується і Вищий адміністративний Суд України у своїх ухвалах від 09.11.2011р. № К-1837/10, від 15.09.2011р. № К-24505/10, від 08.11.2011р. № К-46076/09 та постанові 14.11.2012 р. № К/9991/50772/12.

Статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд, при вирішенні справи, керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи, визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р.(«Булвес «АД проти Болгарії») зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит, є «власністю» у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час, коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону «Про ПДВ», стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також, обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», практика Європейського Суду з прав людини, є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб, при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007 р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Крім того, слід зазначити, що спосіб дій органу державної податкової служби, в разі виявлення факту неправильного обрахування платником податків податкового зобов'язання, визначений п.54.3 ст. 54 Податкового кодексу України де закріплено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо, зокрема, дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках (п.п.54.3.2 п.53.3 ст. 54).

За правилами п.58.1 ст. 58 Податкового кодексу України визначено, що у разі, коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого, покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі, коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення (абз.1 п.58.1 ст. 58).

В силу абз.2 п.58.1 ст. 58 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов'язання та/або зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування, та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, або від'ємного значення суми податку на додану вартість; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого, покладено на контролюючі органи, відповідно до якої, був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов'язань платника податків; суму грошового зобов'язання, що повинен сплатити платник податку; суму зменшеного (збільшеного) бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення результатів господарської діяльності, або від'ємного значення суми податку на додану вартість; граничні строки сплати грошового зобов'язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про наслідки несплати грошового зобов'язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи положення наведених норм закону, суд приходить до висновку, що у випадку виявлення факту заниження платником податків податкового зобов'язання, рівно як і у випадку виявлення факту завищення платником податків податкового зобов'язання, в тому числі і внаслідок декларування неіснуючого об'єкта оподаткування, податковий орган обтяжений законодавцем обов'язком прийняти відповідне податкове повідомлення-рішення. Іншого порядку дій податкового органу, як суб'єкта владних повноважень у спірних правовідносинах, закон не передбачає.

Разом з тим, як встановлено судом та підтверджено в судовому засіданні представником відповідача, у спірних правовідносинах, відповідач податкового повідомлення - рішення не виносив, що є порушенням норм ст. 58 Податкового кодексу України.

За таких обставин, суд вважає, що дії податкового органу з приводу викладених в акті від 31.07.2012 р. № 1468/22-2/33907381 висновків з його контрагентами, є протиправними.

Також, предметом оскарження у даній адміністративній справі, є дії відповідача, як суб'єкта владних повноважень, по зміні показників податкового кредиту та податкових зобов'язань позивача, які на підставі декларацій з ПДВ, відображаються відповідачем у централізованій електронній базі податкової звітності, а саме: в базі даних, яка має назву «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПС України».

Факт вчинення відповідачем дій щодо коригування відповідачем у вказаній автоматизованій системі податкових зобов'язань ПП «Ніса», задекларованих сум податкового кредиту з податку на додану вартість та податкових зобов'язань, без прийняття відповідного податкового повідомлення-рішення на підставі акту перевірки від 31.07.2012 р. №1468/22-2/33907381, підтверджений представником відповідача у ході судового розгляду справи та наданою суду довідкою щодо такого коригування.

При вирішенні питання щодо можливості оскарження таких дій в порядку адміністративного судочинства та обрання належного способу судового захисту прав позивача від наслідків таких дій, суд виходить з наступного.

Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно з ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі, на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч.1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Пунктами 1,2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

З наведених положень Кодексу адміністративного судочинства України, вбачається, що дії суб'єктів владних повноважень можуть бути оскаржені в порядку адміністративного судочинства, якщо такі дії порушують права, свободи та інтереси позивача.

У частині 1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України та інших положеннях Кодексу адміністративного судочинства України, йдеться про захист не будь-якого інтересу, а тільки того, що охороняється законом, визначення якого, наведено у Рішенні Конституційного Суду від 01.12.2004 р. № 18-рп/2004 р.

Контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів), а також, контроль за поданням платниками податків податкових декларацій розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, перевірки їх достовірності, є одними з основних функцій державних податкових інспекцій в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонних та об'єднаних державних податкових інспекцій.

Порядок та механізм такого контролю визначається нормативними документами Державної податкової адміністрації України.

Наказом ДПА України від 18.04.2008 р. № 266 Про організацію взаємодії органів державної податкової служби при проведенні перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість з урахуванням інформації розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розмірі контрагентів (зі змінами і доповненнями, внесеними наказами ДПА від 08.12.2008 р. № 765, від 30.12.2009 р. № 742), затверджені Методичні рекомендації щодо такої взаємодії.

Згідно п.1.3 даного наказу для реалізації Методичних рекомендацій, створені такі програмні продукти, а саме:

- система формування та подання до органу ДПС засобами телекомунікаційного зв'язку податкової звітності в електронному вигляді щодо ведення обліку розшифрування податкового кредиту та податкових зобов'язань у розрізі контрагентів;

- система приймання та комп'ютерної обробки податкової звітності щодо проведення автоматизованого контролю податкової декларації з податку на додану вартість на районному рівні;

- система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України.

Пункт 2.14 наказу № 266 передбачає, що інформація податкової звітності з ПДВ, надіслана до центральної бази даних податкової звітності, підлягає розподілу відповідно до вимог Методичних рекомендацій щодо порядку розподілу платників податків за категоріями уваги та співставленню засобами системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Наказом ДПА України від 30.05.1997р. № 166, затверджена форма декларації з податку на додану вартість та порядок її заповнення і подання. До даного наказу були внесені зміни та доповнення наказом ДПА України від 17.03.2008р. № 159, яким встановлено, що одночасно з декларацією повинні подаватися всі необхідні додатки до декларації, подання яких, передбачено цим Порядком, а також, розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (додаток 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та додаток 2 до податкової декларації з податку на додану вартість (скороченої). У разі подання уточнюючих розрахунків, в яких проводиться коригування податкових зобов'язань та/або податкового кредиту, такі ж розшифровки подаються на суму уточнення.

Таким чином, Деталізована база співставлення, є одним з програмних продуктів центральної бази даних податкової звітності, що введена в дію ДПС України з метою проведення перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість, в якій по податковим періодам відображаються показники податкового кредиту та податкових зобов'язань платників податків у розрізі контрагентів на підставі поданої податкової звітності з ПДВ, тобто, податкових декларацій з податку на додану вартість з додатками № 5.

Відповідно до п.54.1 ст. 54 Податкового кодексу України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Згідно з п.49.8 ст. 49 Податкового кодексу України, прийняття податкової декларації, є обов'язком органу державної податкової служби. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків до її прийняття, перевірці не підлягають.

Відповідно до Методичних рекомендацій щодо централізованого приймання та комп'ютерної обробки податкової звітності платників податків в ОДПС України, затверджених наказом ДПА України від 31.12.2008р. № 827, за відсутності зауважень до оформлення податкової звітності, вона реєструється і вважається прийнятою. Обробка та занесення інформації до електронних баз, виконується підрозділом ведення та захисту податкової звітності, у разі відсутності зазначеного підрозділу - підрозділами, на які покладено цю функцію. За відповідність інформації у базах податкової звітності даним податкових документів, наданих платником податків, несуть відповідальність підрозділи ведення та захисту податкової звітності.

Отже, з наведених нормативних актів, вбачається, що обов'язок платника податків подати декларацію з ПДВ, узгоджується з обов'язком податкового органу прийняти таку декларацію та, при відсутності зауважень до її оформлення, відобразити показники цієї декларації у відповідних базах податкової звітності.

Таким чином, показники податкового кредиту та податкових зобов'язань конкретного платника податків, які відображаються в Деталізованій базі співставлення, формуються на підставі показників поданих таким платником податків податкових декларацій з ПДВ з додатком № 5, і повинні їм відповідати.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що самостійна зміна відповідачем в Деталізованій базі співставлення показників податкового кредиту та податкових зобов'язань позивача на підставі акту перевірки, без прийняття податкового повідомлення-рішення та без зміни цих показників самим позивачем шляхом подання уточнюючих декларацій (розрахунків), порушує права та інтереси позивача, оскільки позивач, як платник податків, має право розраховувати на те, що задекларовані ним в податкових деклараціях показники податкового кредиту та податкових зобов'язань, відповідають показникам з централізованої бази даних податкової звітності.

Виходячи зі специфіки податку на додану вартість, який сплачується у складі ціни товарів (робіт, послуг), одна операція з продажу товару, викликає відповідні податкові наслідки у обох сторін цієї операції, які є платниками ПДВ, - у продавця - податкові зобов'язання, а у покупця - податковий кредит на аналогічну суму.

За таких обставин, суд вважає, що невідповідність показників податкового кредиту та податкових зобов'язань, що задекларовані позивачем у деклараціях з ПДВ, показникам з централізованої бази даних податкової звітності, має безпосередній вплив на права та інтереси позивача, оскільки, така невідповідність може мати для позивача негативні наслідки, як то: погіршення його ділової репутації, як належного платника податків, відмова його контрагентів від подальших господарських відносин з позивачем з метою уникнення негативних податкових наслідків для себе від таких операцій, тощо.

Виходячи з викладеного, суд вважає, що дії податкового органу по зміні задекларованих платником податків показників податкового кредиту та податкових зобов'язань в Деталізованій базі співставлення, можуть бути предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства, оскільки, відображення таких відомостей з урахуванням того, що такі відомості повинні співпадати з показниками у податковій декларації платника податку, фактично формує податкові зобов'язання на майбутнє, а отже, спричиняє реальні зміни майнового стану такого платника, а належним способом захисту прав та інтересів платника податків у випадку незаконності таких дій, повинно бути відновлення в цій базі таких показників податкового кредиту та податкових зобов'язань, які задекларував платник податків.

Згідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких, спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто, протягом розумного строку.

Частина 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності, покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Представник відповідача в ході судового розгляду справи, не зміг надати належних доказів та не навів жодних підстав, які б свідчили про законність та обґрунтованість вчинених ним дій, які полягають у зазначених в акті перевірки висновків, а також, дій щодо коригування в автоматизованій системі податкового кредиту та податкових зобов'язань ПП «Ніса», без прийняття податкового повідомлення-рішення на підставі акту перевірки від 31.07.2012 року № 1468/22-2/33907381.

За викладеного, суд приходить до висновку, що вказані вище дії вчинені відповідачем не у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України та без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому, зазначені дії податкової інспекції слід визнати протиправними, зобов'язавши, при цьому, відповідача вчинити дії щодо відновлення в автоматизованій системі показників податкових зобов'язань та податкового кредиту позивача за період, який відображений у висновку акту № 1468/22-2/33907381 від 31.07.2012 року.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Виходячи з наведеного, слід стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємства «Ніса» судові витрати по сплаті судового збору, в розмірі 34, 41 грн.

Відповідно до ч.1 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті, суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю, або частково.

Враховуючи невиконання податковим органом своїх процесуальних обов'язків, не доведеності правомірності вчинених дій, суд приходить до висновку, що позовні вимоги, є обґрунтованими, не спростовані відповідачем, а тому, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 69, 70, 71, 86, 94, 122, 159 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_5 до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправними дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби щодо проведення документальної невиїзної позапланової перевірки ПП «Ніса» (код 33907381).

Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби щодо відображення в акті позапланової невиїзної перевірки від 31.07.2012 р. № 1468/22-2/33907381 висновків про неможливість підтвердження реального здійснення фінансово-господарських операцій з платником податків ПП «Ніса» за період з 01.04.2009 року по 30.06.2012 року.

Зобов'язати Державну податкову інспекцію у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби відновити в електронній базі «Деталізована інформація по платнику податку на додану вартість щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПС України», (особовій картці), показники податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ в розрізі контрагентів, визначених ПП «Ніса», що відображені у висновку акту № 1468/22-2/33907381 від 31.07.2012 р.

Стягнути з державного бюджету України на користь ПП «Ніса» судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 34, 41 грн.

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови, або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови, відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України .

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текс постанови складено 25.01.2013 року.

Суддя (підпис) З оригіналом згідно Постанова не набрала законної сили 25.01.13 Суддя І.О. Лозицька І.О. Лозицька