Постанова

від 25.01.2013 по справі 1570/5616/2012

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 1570/5616/2012

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2013 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Самойлюк Г.П.

за участю секретаря: Казарян С.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі справу за адміністративним позовом державного підприємства «Морський торговельний порт «Южний» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Одесі Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000352500 від 30.08.2012 року, -

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Морський торговельний порт «Южний» звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Одесі Державної податкової служби, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000352500 від 30.08.2012 року.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що висновок, викладений в акті перевірки, на підставі якого винесено оскаржуване податкове повідомлення-ряшення щодо нікчемності Договору про надання послуг № СД-ТБ-213 від 30.06.2010 року є безпідставним та необґрунтованим. Договір про надання послуг № СД-ТБ-213 від 30.06.2010 року укладений між ДП «Морський торговельний порт «Южний» та ПП «Квантор плюс» в повній мірі відповідає вимогам ст.ст. 626-629, 631, 632 ЦК України, які встановлюють загальні вимоги до Договору. Позивач вважає, що сума, включена позивачем до складу податкового кредиту підтверджена податковою накладною, яка містить всі необхідні реквізити та в якій зазначено саме ті послуги, які були предметом Договору про надання послуг, а також іншими первинними документами, оформленими належним чином у відповідності до вимог ч.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що свідчить про відсутність в діях ДП «Морський торговельний порт «Южний» порушень приписів Закону України «Про податок на додану вартість». Окрім того, представник позивача зазначив, що несплата контрагентом податків, сама по собі не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару (послуг) відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього, та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. За таких обставин ДП «МТП «Южний» не може нести відповідальність ні за несплату податків контрагентом, ні за можливу недостовірність відомостей про них, ні за виконання цією юридичною особою своїх особистих, лише їй притаманних прав та обов'язків перед державою, суспільством або іншими партнерами.

Представники позивача у судовому засіданні, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, підтримали позовні вимоги у повному обсязі та просили їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, просив суд відмовити в його задоволенні з підстав викладених в запереченнях на адміністративний позов та письмових поясненнях, зазначивши, що позивачем сформовано податковий кредит за надання послуги, яка контрагентом позивача-ПП «Квантор плюс» не надавалась і не могла бути надана в силу вимог договору від 30.06.2010р., укладеному між ДП «МТП «Южний» та ПП «Квантор Плюс». Крім того, в акті №305 від 11.08.2010р. про приймання-передачу робіт, який надано на підтвердження реальності виконання договору №СД/ТБ-213 від 30.06.2010р. та надання зазначених в ньому робіт (послуг) не зазначено місце його складання.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, виходячи з наступного.

16.08.2012р. на підставі наказу №210 від 14.08.2012р. Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби була проведена позапланова невиїзна перевірка Державного підприємства «Морський торговельний порт «Южний» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість щодо правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість за серпень 2010 року по взаємовідносинах з ПП «Квантор плюс» (код ЄДРПОУ 36110146).

За результатами перевірки складено Акт документальної позапланової невиїзної перевірки Державного підприємства «Морський торговельний порт «Южний» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість щодо правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість за серпень 2010 року по взаємовідносинах з ПП «Квантор плюс» № 96/25-0/04704790/12 від 16.08.2012р. (Т.1, а.с.8-17).

Відповідно до висновків зазначеного акту встановлено порушення: п.1 ст. 203, ст. 215, ч.1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ДП «Морський торговельний порт «Южний», як наслідок не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже- є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача»; п.п. 7.2.3. п. 7.2., п.п. 7.4.1., п.п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03.04.1997р., ДП «МТП «Южний» занижено податок на додану вартість за серпень 2010 року - 16 533,33 грн.

30 серпня 2012 року СДПІ по роботі з ВВП у м. Одесі ДПС прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000352500 від 30.08.2012р. про збільшення суми грошового зобов'язання та застосування штрафних санкцій у розмірі 24 800 грн.(Т.1, а.с.18).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків (п.п.75.1.2 п.75.1 ст. 75 ПК України).

Згідно п.79.1 ст. 79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Судом встановлено, що підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 0000352500 від 30.08.2012р. є порушення позивачем п.п. 7.2.3. п. 7.2., п.п. 7.4.1., п.п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997 року (діяв на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом. Підпунктом 7.4.1. пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (роботи, послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплата товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У відповідності до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно пп. 7.2.6 п. 7.2. ст. 7 зазначеного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг чи дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Зі змісту вказаних приписів вбачається, що право на податковий кредит виникає при наявності одночасно двох обов'язкових умов: за умови придбання товарів (послуг) чи основних фондів з метою їх подальшого використання у власній господарській діяльності та при наявності податкової накладної, оформленої відповідно до вимог Кодексу. При цьому право на податковий кредит залежить від того, чи відбувся факт придбання товару або оплати за нього.

Перевіркою встановлено, що позивачем до декларації з податку на додану вартість за серпень 2010 року, а саме до податкового кредиут за серпень 2010 року включено податок на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентом ПП «Квантор Плюс» у сумі 16 533,33 грн.

На момент формування позивачем податкового кредиту діяв закон України «Про податок на додану вартість», відповідно до п.п.7.2.1-7.2.3 п. 7.2 ст. 7 якого платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку. У разі звільнення від оподаткування у випадках, передбачених статтею 5 цього Закону, у податковій накладній робиться запис "Без ПДВ" з посиланням на відповідний підпункт пункту 5.1 чи пункт статті 5. Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Судом встановлено, що між ДП «Морський торговельний порт «Южний» (Замовник) та ПП «Квантор Плюс» (Виконавець) укладено договір №СД/БТ-213 про надання послуг від 30.06.2010 року, згідно умов якого Виконавець зобов'язується за завданням Замовника протягом визначеного в Договорі строку надавати за плату послуги з оцінки умов праці за результатами лабораторних досліджень при проведенні атестації 62 робочих місць в частині підготовки та формування комплекту документів для обґрунтування пільгового забезпечення і інших пільг і компенсацій (додаткові відпустки, доплати, спец харчування) персоналу, працюючого у шкідливих та важких умовах праці, а Замовник зобов'язується оплачувати такі Послуги (Т.1, а.с.19-22).

На виконання умов договору, ДП «Морський торговельний порт «Южний» отримав податкову накладну №1968 від 13.08.2010 року (Т.1,а.с.26).

Перевіркою встановлено, що податковий кредит за перевіряемий період складає сума ПДВ, зазначена в податковій накладній, виписаниій ПП «Квантор Плюс» (16 533, 33 грн.).

Перевіряючи законність віднесення ПДВ за податковою накладною, отриманою від ПП «Квантор Плюс», суд виходить з наступного.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

В якості підтверджуючих документів про виконання зобов'язань позивачем надано акт приймання-передачі робіт №305 від 11.08.2010 р.

Представник відповідача вважає зазначені вище докази недостатніми для підтвердженням фактичного виконання укладеного позивачем договору надання послуг, оскільки ПП «Квантор Плюс» займалося підготовкою та формуванням комплекту документів, а послуги оцінки умов праці за результатами лабораторних досліджень при проведенні атестації 62 робочих місць, як вбачається з наявних у матеріалах справи документів, надано Головним Управлінням праці та соціальної політики.

Суд погоджується з зазначеними твердженнями представника відповідача, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 цієї статті визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 2.1., 2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Наданий позивачем акт приймання-передачі робіт №305 від 11.08.2010р. не приймається судом в якості належного доказу виконання зазначених господарських операцій, оскільки відповідно до акту №305 від 11.08.2010р., виконання робіт відповідає вимогам договору та було сформовано у повному обсязі комплект документів з атестації 62 робочих місць та передано від ПП «Квантор Плюс» до ДП «МТП «Южний».

Як вбачається з матеріалів справи, у номенклатурі поставки товарів (послуг) продавця податкової накладної №1968 від 13.08.2010р. зазначено: «Оцінка умов праці за результатами лабораторних досліджень при проведені атестації 62-ох робочих місць» на загальну суму - 99200,00грн., з яких 16 533,33 грн. ПДВ».

Враховуючи зазначене, позивачем згідно вищезазначеної податкової накладної було сформовано податковий кредит за послугу, яка надана контрагентом ПП «Квантор Плюс», який відповідно до договору №СД/ТБ -213 від 30.06.2010р., укладеному між ДП «МТП «Южний» та ПП «Квантор Плюс», таку послугу не надавав, оскільки зазначену послугу, як вбачається з матеріалів справи, а саме з висновків експертизи якості проведення атестації робочих місць за умовами праці, правильності застосування списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, згідно з якими призначаються пенсії за віком на пільгових умовах, встановлюються другі пільги та компенсації за роботу в шкідливих та важких умовах праці на робочих місцях ДП «Морський торговельний порт» від 04.03.2010р. за №44/03-2010р., від 10.11.2010р. за №218/11-2010, від 10.11.2010р. за №217/11-2010, від 10.11.2010р. за №216/11-2010, від 10.11.2010р. за №215/11-2010 (Т.1, а.с.62-87), було надано Головним Управлінням праці та соціальної політики Одеської обласної державної адміністрації.

Окрім того, наданий позивачем на виконання умов договору акт №305 від 11.08.2010р., всупереч ч.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не містить місця скаладання акту.

Позивачем ані під час проведення перевірки, ані під час судового розгляду справи не надано будь-якого іншого доказу підготовки та формування комплекту документів за надані послуги ПП «Квантор Плюс», окрім акту прийому передачі документів, натомість надано документи, підтверджуючі надання послуг з оцінки умов праці за результатами лабораторних досліджень при проведенні атестації 62 робочих місць та оформлення відповідних документів, таким чином позивачем не підтверджено фактичність виконання договірних зобовязань з ПП «Квантор Плюс».

В матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження надання послуг ПП «Квантор Плюс» згідно договору №СД/БТ-213, відсутність належним чином оформлених первинних документів є свідченням відсутності факту виконання договору.

Стосовно відсутності фактичного виконання робіт за договором, укладеним з ПП «Квантор Плюс», судом встановлено, що відповідач посилався на висновки акту ДПІ у Приморському районі міста Одеси №466/23-513/36110146 від 06.04.2011 року «Про неможливість проведення документальної перевірки суб'єкта господарювання ПП «Квантор Плюс» щодо підтвердження господарських відносин з планиками податків за період з 01.03.2010 року по 30.11.2010 року», яким у ПП «Квантор Плюс» встановлено відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємство не знаходиться за юридичною адресою згідно до ч.1,4 ст. 203, п,1,2 ст 228 Цивільного кодексу України, угода між ПП «Квантор Плюс» та ДП «Одеський морський торговельний порт» має ознаки ніечемності на суму податкового зобов'язання 4 302 989 грн. та податкового кредиту 4 281 889 грн.

Окрім того, судом встановлено, що відповідач посилався на протокол допиту свідка від 16.11.2011р.- директора ПП «Квантор плюс» ОСОБА_1, згідно якого ОСОБА_1 поснив, що він зареєстрував підприємство за грошову винагороду та його фінансово-господарську діяльність не здійснював, податкова звітність подана ПП «Квантор Плюс» не була підписана директором та скріплена печаткою.

Суд не погоджується з висновком відповідача щодо фіктивності угод, з огляду на наступне.

Статтями 626, 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як визначено у ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За приписами ст. 203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним:

1) невідповідністю його змісту вимогам закону;

2) наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства;

3) укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить, зокрема, фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до ч.3 ст.228 ЦК України, у разі недодержання вимог щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Недійсність договору, а також податкової накладної, підписаної від імені однієї із сторін, прямо законом не встановлена, а тому зазначений правочин є оспорюваним.

Суд звертає увагу, що відповідачем не надано доказів визнання недійсним у судовому порядку вищезазначеного договору.

Та, водночас положеннями Податкового кодексу України не передбачено такого права, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів недійсними.

Однак, на думку суду дійсність договору не означає автоматично реальності вчинення господарської операції на виконання цього договору. Тобто відсутність встановленої судом недійсності цивільного правочину чи господарського зобов'язання не є перешкодою для донарахування податкових зобов'язань платника у разі порушення ним вимог податкового законодавства (що має місце, зокрема, за відсутності реального виконання господарської операції, відображеної в податковому обліку).

В судовому засіданні не було підтверджено належного виконання сторонами договору, реальності укладеного правочину.

Відтак, позивачем не було надано суду первинних документів, які б свідчили про реальність операцій між позивачем та ПП «Квантор Плюс», в тому числі належних та допустимих доказів у підтвердження факту надання послуг, передбачених Договором.

Суд дійшов висновку, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів із метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не саме лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платників податку.

Частиною 3 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

З огляду на зазначене суд вважає, що податкове повідомлення-рішення №0000352500 від 30.08.2012 року є таким, що відповідає нормам чинного законодавства, тому не підлягає скасуванню.

Частиною другою ст.71 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, з урахуванням наведеного та оцінюючи наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги державного підприємства «Морський торговельний порт «Южний» не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 69,70, 71,94,122,158-163 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні адміністративного позову державного підприємства «Морський торговельний порт «Южний» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Одесі Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000352500 від 30.08.2012 року,- відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції в порядку та строки, встановлені ст. 186 КАС України.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 25 січня 2013 року.

Cуддя: Г.П.Самойлюк

.