Ухвала

від 27.11.2013 по справі 1570/5616/2012

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 листопада 2013 р.Справа № 1570/5616/2012

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Самойлюк Г. П.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,

при секретарі Сівєлькіній С.Є.,

за участю представників позивача - Семаку В.Ю. і Белошкуру Г.В., представника відповідача - Азаріної А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі апеляційну скаргу Державного підприємства «Морський торговельний порт «Южний» на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 січня 2013 року за адміністративним позовом Державного підприємства «Морський торговельний порт «Южний» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Одесі Державної податкової служби (правонаступник - СДПІ з обслуговування ВП у м.Одесі МГУ Міндохідів ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

21.09.2012 року ДП «Морський торговельний порт «Южний» звернулося до Одеського окружного адміністративного суду із позовом до СДПІ по роботі з ВПП в м. Одесі ДПС (правонаступник - СДПІ з обслуговування ВП у м.Одесі МГУ Міндохідів ), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000352500 від 30.08.2012 року про збільшення підприємству суми грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 16 533,33 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 8 266,67 грн.

Свої позовні вимоги позивач обгрунтовував тим, що висновок, викладений в акті перевірки, на підставі якого винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення щодо нікчемності Договору про надання послуг № СД-ТБ-213 від 30.06.2010 року, є безпідставним та необґрунтованим, оскільки вказаний Договір №СД-ТБ-213, укладений між ДП «МТП «Южний» та ПП «Квантор плюс» в повній мірі відповідає вимогам ст.ст.626-629,631,632 ЦК України.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 21 січня 2013 року у задоволенні адміністративного позову ДП «МТП «Южний» - відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник ДП «Морський торговельний порт «Южний» 07.02.2013 року подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми процесуального та матеріального права та просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21.01.2013 року, прийняти нову постанову, якою позов задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши суддю - доповідача, виступи сторін, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для їх задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

16.08.2012р. на підставі наказу №210 від 14.08.2012р. співробітниками СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі була проведена позапланова невиїзна перевірка Державного підприємства «Морський торговельний порт «Южний» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість щодо правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість за серпень 2010 року по взаємовідносинах з ПП «Квантор плюс» (код ЄДРПОУ 36110146 ).

За результатами вказаної перевірки було складено Акт №96/25-0/04704790/12 від 16.08.2012р., відповідно до висновків якого, ревізорами встановлено порушення підприємством вимог п.1 ст. 203 , ст. 215 , ч.1 ст.ст. 216 , 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ДП «МТП «Южний», як наслідок не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача»; п.п.7.2.3. п.7.2., п.п.7.4.1., п.п.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997р ., ДП «МТП «Южний» занижено податок на додану вартість за серпень 2010 року - 16 533,33 грн.

30 серпня 2012 року уповноваженою особою СДПІ по роботі з ВВП у м. Одесі ДПС прийнято податкове повідомлення-рішення №0000352500 від 30.08.2012р. про збільшення підприємству позивача суми грошового зобов'язання та застосування штрафних санкцій у загальному розмірі 24 800 грн.

Не погоджуючись з вказаними вище діями та рішенням податкового органу, позивач оскаржив його до суду.

Вирішуючи справу по суті та відмовляючи у задоволенні позову, суд 1-ї інстанції виходив з необґрунтованості та недоведеності позовних вимог, а також з того, що оскаржуване рішення відповідача є правомірним та повністю відповідаючим діючому законодавству.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, цілком погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх правильними та заснованими на законі, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України , органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, п.75.1 ст.75 ПК України передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні ) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби. «Документальною перевіркою» вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом ДПС документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків (п.п.75.1.2 п.75.1 ст. 75 ПК України ).

Крім того, згідно п.79.1 ст.79 ПК України , документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу ДПС рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених ст.ст. 77 , 78 цього Кодексу . При цьому, документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у пп.75.1.2 п.75.1 ст.75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Судовою колегією встановлено, що підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №0000352500 від 30.08.2012р. є порушення позивачем вимог п.п.7.2.3. п.7.2., п.п.7.4.1., п.п.7.4.5. п.7.4. ст.7 діючого на той час Закону України «Про податок на додану вартість» .

Так, п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997р. (діючого на момент виникнення спірних правовідносин ) встановлено, що податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом. Підпунктом 7.4.1. п.7.4 ст.7 цього ж Закону встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20% від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону , протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті ) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням ) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи ), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Слід зазначити, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (роботи, послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 вищевказаного Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплата товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Як слідує з приписів пп.7.2.6 п.7.2. ст.7 зазначеного Закону , податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

А відповідно до вимог п.198.1 ст.198 ПК України , право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Як видно з п.198.2 ст.198 ПК України , датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг чи дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст.198 ПК України також встановлено, що податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням ) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи ), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст. 198 ПК України , не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу ) чи не підтверджені митними деклараціями , іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу . У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу .

Таким чином, зі змісту вказаних вище приписів діючого законодавства вбачається, що право на податковий кредит виникає при наявності одночасно двох обов'язкових умов: за умови придбання товарів (послуг) чи основних фондів з метою їх подальшого використання у власній господарській діяльності та при наявності податкової накладної, оформленої відповідно до вимог Кодексу. При цьому, право на податковий кредит залежить від того, чи відбувся факт придбання товару або оплати за нього.

Як вбачається з матеріалів справи, спірною перевіркою встановлено, що позивачем до декларації з ПДВ за серпень 2010 року, а саме до свого податкового кредиту за серпень 2010 року, включено податок на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентом ПП «Квантор Плюс» у сумі 16 533,33 грн.

Так, як вже зазначалося вище, на момент формування позивачем цього податкового кредиту діяв закон України «Про податок на додану вартість» , відповідно до п.п.7.2.1-7.2.3 п. 7.2 ст.7 якого, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку. У разі звільнення від оподаткування у випадках, передбачених ст.5 цього Закону , у податковій накладній робиться запис "Без ПДВ" з посиланням на відповідний підпункт пункту 5.1 чи пункт ст.5. Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Крім того, судовою колегією встановлено, що між ДП «Морський торговельний порт «Южний» (Замовник) та ПП «Квантор Плюс» (Виконавець) укладено договір №СД/БТ-213 про надання послуг від 30.06.2010 року, згідно умов якого, Виконавець зобов'язується за завданням Замовника, протягом визначеного в Договорі строку надавати за плату послуги з оцінки умов праці за результатами лабораторних досліджень при проведенні атестації 62 робочих місць в частині підготовки та формування комплекту документів для обґрунтування пільгового забезпечення і інших пільг і компенсацій (додаткові відпустки, доплати, спец харчування ) персоналу, працюючого у шкідливих та важких умовах праці, а Замовник зобов'язується оплачувати такі Послуги.

На виконання умов зазначеного договору, ДП «Морський торговельний порт «Южний» отримав від ПП «Квантор Плюс» податкову накладну №1968 від 13.08.2010 року.

Також, перевіркою встановлено, що податковий кредит за перевіряємий період складає сума ПДВ, зазначена в податковій накладній, виписаній ПП «Квантор Плюс» (т.б. 16 533, 33 грн.).

Перевіряючи законність віднесення ПДВ за податковою накладною, отриманою від ПП «Квантор Плюс», суд 2-ї інстанції виходить з наступного.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999р. №996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо ) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, судова колегія зазначає, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Так, в якості підтверджуючих документів про виконання зобов'язань позивачем надано лише акт приймання-передачі робіт №305 від 11.08.2010 р.

Однак, представник відповідача, як і суд 1-ї інстанції, вважає зазначені вище докази недостатніми для підтвердженням фактичного виконання укладеного позивачем договору надання послуг, оскільки ПП «Квантор Плюс» займалося підготовкою та формуванням комплекту документів, хоча послуги оцінки умов праці за результатами лабораторних досліджень при проведенні атестації 62 робочих місць, як вбачається з наявних у матеріалах справи документів, було фактично надано Головним Управлінням праці та соціальної політики.

Суд апеляційної інстанції цілком погоджується з зазначеною вище позицією суду 1-ї інстанції та представника податкового органу, з огляду на наступне.

Згідно з приписами ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 цієї статті також визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.1.,2.2. «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» (затв. наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 ), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи.

Таким чином, з огляду на викладене, судова колегія вважає, що наданий позивачем акт приймання-передачі робіт №305 від 11.08.2010р. не може бути прийнятий судом в якості належного доказу виконання зазначених господарських операцій, оскільки, відповідно до цього акту №305 від 11.08.2010р., виконання робіт відповідає вимогам договору та було сформовано у повному обсязі комплект документів з атестації 62 робочих місць та передано від ПП «Квантор Плюс» до ДП «МТП «Южний».

Як вбачається з матеріалів справи, у номенклатурі поставки товарів (послуг) продавця податкової накладної №1968 від 13.08.2010р. зазначено: «Оцінка умов праці за результатами лабораторних досліджень при проведені атестації 62-ох робочих місць» на загальну суму - 99200,00грн., з яких 16 533,33 грн. ПДВ».

Враховуючи вищезазначене, позивачем згідно вищезазначеної податкової накладної було сформовано податковий кредит фактично за послугу, яка надана контрагентом ПП «Квантор Плюс», який, в свою чергу, відповідно до договору №СД/ТБ -213 від 30.06.2010р., укладеному між ДП «МТП «Южний» та ПП «Квантор Плюс», таку послугу не надавав, оскільки зазначену послугу, як вбачається з матеріалів справи, а саме з висновків експертизи якості проведення атестації робочих місць за умовами праці, правильності застосування списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, згідно з якими призначаються пенсії за віком на пільгових умовах, встановлюються другі пільги та компенсації за роботу в шкідливих та важких умовах праці на робочих місцях ДП «Морський торговельний порт» від 04.03.2010р. за №44/03-2010р., від 10.11.2010р. за №218/11-2010, від 10.11.2010р. за №217/11-2010, від 10.11.2010р. за №216/11-2010, від 10.11.2010р. за №215/11-2010, було реально надано Головним Управлінням праці та соціальної політики Одеської обласної державної адміністрації.

Окрім того, слід ще вказати, що представлений наданий позивачем на виконання умов договору акт №305 від 11.08.2010р., всупереч ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , не містить конкретного місця складання акту.

Позивачем же, в свою чергу, ані під час проведення перевірки, ані під час судового розгляду справи в судах обох інстанцій, так і не було надано будь-якого іншого доказу підготовки та формування комплекту документів за надані послуги ПП «Квантор Плюс», окрім цього акту прийому передачі документів, натомість надано документи, підтверджуючі надання послуг з оцінки умов праці за результатами лабораторних досліджень при проведенні атестації 62 робочих місць та оформлення відповідних документів, таким чином позивачем не підтверджено фактичність виконання договірних зобов'язань з ПП «Квантор Плюс».

В матеріалах справи також відсутні належні докази на підтвердження надання послуг ПП «Квантор Плюс» згідно договору №СД/БТ-213, а відсутність належним чином оформлених первинних документів, в свою чергу, є свідченням відсутності і самого факту реального виконання договору.

Стосовно ж відсутності фактичного виконання робіт за договором, укладеним з ПП «Квантор Плюс», судами обох інстанцій встановлено, що відповідач посилався на висновки акту ДПІ у Приморському районі міста Одеси №466/23-513/36110146 від 06.04.2011 року «Про неможливість проведення документальної перевірки суб'єкта господарювання ПП «Квантор Плюс» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.03.2010 року по 30.11.2010 року», яким у ПП «Квантор Плюс» встановлено відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності, основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, крім того, дане підприємство не знаходиться за своєю юридичною адресою, т.б., згідно до ч.1,4 ст. 203 , п,1, 2 ст. 228 ЦК України , спірна угода між ПП «Квантор Плюс» та ДП «Одеський морський торговельний порт» має ознаки ніечемності на суму податкового зобов'язання 4 302 989 грн. та податкового кредиту 4 281 889 грн.

Окрім того, судом 2-ї інстанції встановлено, що відповідач, в обґрунтування своєї позиції посилався і на протокол допиту свідка від 16.11.2011р. - директора ПП «Квантор плюс» ОСОБА_4, згідно якого останній пояснив, що він зареєстрував дане підприємство за грошову винагороду та його фінансово-господарську діяльність не здійснював і податкову звітність ПП «Квантор Плюс» не підписував та не скріплював печаткою.

Однак, разом з тим, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, не погоджується з висновком відповідача щодо фіктивності угод, з огляду на наступне.

Так, ст.ст. 626 , 629 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як слідує зі ст.901 ЦК України , за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За приписами ж ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

А відповідно до вимог ч.1 ст.207 ГК України , господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Слід вказати, що зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: 1) невідповідністю його змісту вимогам закону; 2) наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; 3) укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Таким чином, за вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст.204 ЦК України ). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить, зокрема, фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України ).

Згідно зі ст. 215 ЦК України , підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3,5,6 ст.203 цього Кодексу . Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

У відповідності до ч.3 ст.228 ЦК України , у разі недодержання вимог щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Недійсність договору, а також податкової накладної, підписаної від імені однієї із сторін, прямо законом не встановлена, а тому зазначений правочин є оспорюваним.

Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу, що відповідачем не надано жодних доказів визнання недійсним у судовому порядку вищезазначеного договору.

Та, водночас положеннями Податкового кодексу України не передбачено такого права, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів недійсними.

Однак, на думку суду, дійсність договору не означає автоматично реальності вчинення господарської операції на виконання цього договору. Тобто відсутність встановленої судом недійсності цивільного правочину чи господарського зобов'язання не є перешкодою для донарахування податкових зобов'язань платника у разі порушення ним вимог податкового законодавства (що має місце, зокрема, за відсутності реального виконання господарської операції, відображеної в податковому обліку ).

Отже, на думку судової колегії, в судовому засіданні як суду 1-ї , так і 2-ї інстанції, не було підтверджено належного виконання сторонами договору, т.б. реальності укладеного правочину. Тобто, позивачем не було надано суду первинних документів, які б свідчили про реальність операцій між позивачем та ПП «Квантор Плюс», в тому числі належних та допустимих доказів у підтвердження факту надання послуг, передбачених Договором.

Таким чином, судова колегія вважає, що суд 1-ї інстанції, в даному випадку, дійшов обґрунтованого висновку, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів із метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не саме лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платників податку.

До того ж, судова колегія звертає увагу, що відповідно до приписів ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

З огляду на вищезазначене, апеляційний суд, як і окружний суду, вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0000352500 від 30.08.2012 року є правомірним та таким, що відповідає нормам чинного законодавства, а тому, відповідно, не підлягає скасуванню.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційних скаргах доводи правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже, за таких обставин, судова колегія, діючи в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.200 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206,254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Морський торговельний порт «Южний» - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 січня 2013 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

В.О. Скрипченко