Постанова

від 21.01.2013 по справі 1570/5735/2012

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 1570/5735/2012

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2013 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Колесниченко О.В.,

при секретарі Бобровській О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Еліта» до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000252250 та № 0000242250 від 08.05.2012 року ,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Еліта» (далі - ТОВ «Еліта») до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000252250 та № 0000242250 від 08.05.2012 року .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що прийняті Ізмаїльською об'єднаною державною податковою інспекцією податкові повідомлення-рішення № 0000252250 та № 0000242250 від 08.05.2012 року є незаконним, оскільки висновки та фактичні обставини, нібито в встановлені під час перевірки, які наведені в акті перевірки, не відповідають дійсності та ні в якому разі не свідчать про порушення ТОВ «Еліта» Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив позов задовольнити.

Представник відповідача в ході судового розгляду позовні вимоги не визнав у повному обсязі, посилався на підстави, викладені у письмових запереченнях до позовної заяви, пославшись на те, що висновки Відповідача зроблені на підставі наданих документів та встановлених в ході перевірки фактів, а тому відповідають чинному законодавству.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, перевіривши їх письмовими доказами, суд вважає, що в задоволенні адміністративного позову потрібно відмовити з наступних підстав.

Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно п. 75.1. ст. 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

У п. 1.3 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР) платника податку визначено як особу, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки (п.85.2 ст. 85 Податкового кодексу).

Результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт (п. 86.1 ст. 86 цього Кодексу).

В акті перевірки зазначаються як факти заниження, так і факти завищення податкових зобов'язань платника (п. 86.10 ст. 86 Кодексу).

Відповідно до ст. 79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

На підставі направлення від 18.04.2012 року за № 175, виданого Ізмаїльською об'єднаною податковою інспекцією в Одеській області ДПС., Храповою Є.А., головним державним податковим ревізор-інспектором 1 рангу відділу перевірок платників податків управління податкового контролю згідно із п.п.78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового Кодексу України та відповідно до наказу Ізмаїльської ОДПІ в Одеській області ДПС від 18.04.2012 року № 169 проведена позапланова виїзна перевірка з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам ТОВ «Еліта» з ПП «Сервіс-актив», код 36044634 за період 2009 р. - 2011 р.

Перевірка проводилась з 18.04.2012 року по 24.04.2012 року.

Так, відповідно до акту перевірки,податковим органом було встановлено порушення п.п 5.39 п. п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»,в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 44508 грн., у т.ч. у 1 кв. 2009 року на суму 9708 грн. та у 2 кв. 2009 року на суму 34800 грн.; п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в квітні 2009 р. на загальну суму 27840 грн.

На підставі акту перевірки № 496/2250/19051804 від 03.05.2012 року Ізмаїльською ОДПІ було винесені податкові повідомлення-рішення від 08.05.2012 року № 0000242250 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 34 800 грн., в т.ч за основним платежем - 27 840 грн. та з штрафними санкціями - 6960 грн. та №0000252250 про збільшення суми грошового зобов'язання у загальному розмірі 55 635 грн., у т.ч. за основним платежем - 44508 грн. та за штрафними санкціями - 11127 грн.

Не погодившись із прийнятим податковим повідомленням рішенням позивач звернувся до суду з метою його оскарження.

Судом встановлено, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені правомірно, в обґрунтування чого зазначає наступне.

Згідно ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.

Так, відповідно до акту перевірки,податковим органом було встановлено, що ТОВ «Еліта» віднесено до складу валових витрат витрати по взаємовідносинам із ПП «Сервіс-актив» на суму 178033 грн. (без ПДВ), які не підтверджуються відповідними законодавчо встановленими та достовірними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового та бухгалтерського обліку.

Актом перевірки зафіксовано, що Ізмаїльською ОДПІ від ДПА в Одеській області отримано вирок Приморського районного суду м.Одеси від 27.07.11 року по кримінальній справі ( справа № 1-1249/11) у відношенні громадянина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 по обвинуваченню в скоєні злочину, передбаченого ст. 205 ч. 1, ст.205 ч. 2 КК України, яке склалося в результаті створення фіктивного суб'єкта підприємницької діяльності ПП «Сервіс-актив» з метою прикриття незаконної діяльності.

У ході слідства було встановлено, що громадянин ОСОБА_2 (директор ПП «Сервіс-актив») з метою прикриття незаконної діяльності, за грошову винагороду, яку він отримав від невстановлених слідством осіб, без мети здійснення підприємницької діяльності, зареєстрував на своє ім'я ПП «Сервіс-актив». Насправді він ніякої фінансово-господарської діяльності не здійснював, бухгалтерських документів та податкову звітність не складав, не підписував та до ДПІ не надавав.

Аналізом податкової звітності ПП «Сервіс-актив», наданої до ДПІ у Приморському районі м.Одеси не виявлено власних, орендованих, одержаних по договору лізінгу, закріплених за підприємством на праві господарського відання, складських, торгівлельних виробничих та інших приміщень, в яких проводилася господарська діяльність . Також за результатами аналізу даних податкової звітності встановлено відсутність необхідних трудових ресурсів (за перевіряє мий період загальна чисельність працюючих на ПП «Сервіс-актив, складала одна особа). Відповідно до вищенаведеного, перевіркою встановлено неможливість фактичного здійснення ПП «Сервіс-актив» господарських операцій з продажу (надання) послуг ТОВ «Еліта».

Законом № 168/97-ВР передбачені поняття «податкове зобов'язання», «податковий кредит», «бюджетне відшкодування».

Відповідно до ст. 1 «Визначення термінів»:

податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом;

податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом;

бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до п.п. 7.3.1 п. 7.3. ст. 7 цього Закону датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно п. п. 7.4.1 п. 7.4.ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (п.п. 7.5.1 п. 7.5. ст. 7 зазначеного Закону).

Перевіркою встановлено, що ТОВ «Еліта» віднесено до складу валових витрат витрати по взаємовідносинам із ПП «Сервіс-актив» на загальну суму 178033 грн. (без ПДВ), що не мають юридичної сили та доказовості, у зв'язку з чим підприємством занижено суму податку на прибуток до сплати в бюджет на загальну суму 44 508 грн.

Перевіркою повноти визначення податкового кредиту з податку на додану вартість за перевіряємий період встановлено його завищення у квітні 2009 року на суму 27840 грн. по взаємовідносинам з ПП «Сервіс-актив».

Так, в акті перевірки зазначено, що підприємством в порушення п.п.7.2.6 п. 7.2 ст. 7, п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», завищено податковий кредит з податку на додану вартість на суму 27840 грн. по взаємовідносинам з ПП «Сервіс-актив».

Так судом встановлено, що відповідно до договору виконання робіт від 01.10.2008 року, між позивачем як генпідрядником та ПП «Сервіс-актив» як субпідрядником в особі директора ОСОБА_2 було укладено договір про виконання робіт, а саме: генпідрядник доручає, а субпідрядник зобов'язується на власний ризик, своїми силами і засобами виконати на умовах субпідряду будівельні, монтажні роботи по поточному ремонту та інші види будівельних робіт відповідно до проектно-кошторисної документації, а Генпідрядник зобов'язується прийняти ці роботи та оплатити їх.

Суд акцентує увагу на тому, що зазначений договір підписаний з однієї сторони директором ТОВ «Еліта» , а з іншої - директором ПП «Сервіс-Актив» ОСОБА_2

Проте, як було вже зазначено, судом слідством по кримінальній справі № 1-1249/11 у відношенні громадянина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 по обвинуваченню в скоєні злочину, передбаченого ст. 205 ч. 1, ст.205 ч. 2 КК України, яке склалося в результаті створення фіктивного суб'єкта підприємницької діяльності ПП «Сервіс-актив», було встановлено, що громадянин ОСОБА_2 (директор ПП «Сервіс-актив») з метою прикриття незаконної діяльності, за грошову винагороду, яку він отримав від невстановлених слідством осіб, без мети здійснення підприємницької діяльності, зареєстрував на своє ім'я ПП «Сервіс-актив». Насправді він ніякої фінансово-господарської діяльності не здійснював, бухгалтерських документів та податкову звітність не складав, не підписував та до ДПІ не надавав.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що згідно даного договору не вбачається реального настання подій, що обумовлені ним, які б свідчили про проведення господарської операції.

За вказаним договором оформлений акти прийому виконаних підрядних робіт (а.с. 22- 39), що підписані тими ж сторонами, відтак суд ставить під сумнів їх належність в доказовій базі.

Крім того, директором ПП «Сервіс-актив» ОСОБА_2 складена та підписана податкова накладна (а.с. 39).

Відповідно до п.п. 7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну. Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (п.п. 7.2.3).

Згідно п. п. 7.2.6 п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Таким чином, виходячи із вищезазначеної норми, податкова накладна є документом, що підтверджує факт сплати покупцем ПДВ у ціні товару.

Відповідно до п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно п. 4.1 ст. 4 зазначеного Закону валовий доход-загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами. Валовий доход включає: загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

Відповідно до п.п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до порядку заповнення податкової накладної (наказ Державної податкової адміністрації від 21.12.2010р. № 969 «Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення») податкова накладна є підставою на віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку(п.6.2). Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у пункті 2 цього Порядку(п.5). Податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість(п.2).

Таким чином,суд вважає, що позивач сформував податковий кредит на підставі не належно оформленої податкової накладної, виданої йому упродавцем. Із зазначеного слідує, що сума податкового кредиту позивачем сформована неправомірно.

Окрім того, варто зазначити, що відповідно до статті 9 Закону України від 16.07.1999р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для відображення у бухгалтерському обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують та підтверджують факти здійснення господарських операцій і які повинні мати визначені цим Законом та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. N 88, обов'язкові реквізити. Пунктом 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначено, що первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, відповідно до п 2.1 вищезазначеного Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та формуванням податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей формування податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Отже, надавши правову оцінку первинній документації позивача, суд приходить до висновку щодо нікчемність договорів, укладених між ТОВ «Еліта» та ПП «Сервіс-атив» та відповідно про недійсність похідних документів від даних договорів.

Так, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст. 202 Цивільного кодексу України).

Статтею 203 Цивільного кодексу України (ЦК України) встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до ч.2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з ч.1 ст.215 ч.2 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

При цьому, ст. 203 зазначеного Кодексу передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч 1. ст.228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч. 2.цієї статті).

Таким чином, враховуючи приписи зазначених норм, суд дійшов висновку, що, по-перше, правочини між позивачем та його контрагентом не породжують ніяких юридичних наслідків, окрім тих, що пов'язані з його недійсністю; по-друге, суд вважає, що договори, укладені між відповідними сторонами, мають ознаки нікчемності та відповідно до Цивільного кодексу України не потребують визнання судом його недійсним.

Так, суд вважає, що правочини між позивачем та його контрагентом порушує публічний порядок та спрямований на пошкодження майна держави.

Адже, відповідно до ст. 2 Бюджетного кодексу України доходи бюджету - податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України.

Стаття 68 Конституції передбачає, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Відтак, суд вважає, що позивач, незаконно сформувавши право на податковий кредит, не здійснює свій обов'язок щодо справляння податкових надходжень в дохід держави, тим самим порушує приписи Конституції України.

Суд враховує й той факт, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому, носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Тому, знову ж таки, суд звертається приговору Приморського районного суду м.Одеси, відповідно до якого громадянин ОСОБА_2 (директор ПП «Сервіс-актив») з метою прикриття незаконної діяльності, за грошову винагороду, яку він отримав від невстановлених слідством осіб, без мети здійснення підприємницької діяльності, зареєстрував на своє ім'я ПП «Сервіс-актив». Насправді він ніякої фінансово-господарської діяльності не здійснював, бухгалтерських документів та податкову звітність не складав, не підписував та до ДПІ не надавав.

Так, суд дійшов висновку, що директор контрагента позивача розумів протиправність правочину з підприємством, яке взагалі не здійснює господарську діяльність, зокрема не надає ніяких послуг.

Таким чином, відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів не дозволяє формувати дані податкового обліку.

Варто також зазначити, що відповідно до довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 27.05.2010 року була здійснена державна реєстрація припинення юридичної особи ПП «Сервіс-актив» у зв'язку з визнанням її банкрутом (а.с.90).

Окрім того, відповідні відносини у сфері оподаткування регулюються підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Указана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому, з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

На підставі зазначеного, суд оцінює первинну документацію позивача щодо здійснення господарських операцій з його контрагентом як таку, що не містить достовірної інформації та не несе в собі доказової сили.

Ст. 71 КАС передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ст. 3 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням зазначеного, оцінюючи подані сторонами докази, керуючись внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх єдності, та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд, з'ясувавши докази, наявні в матеріалах справи, та які були досліджені в судовому засіданні, приходить до висновку, що відповідачем оскаржувані повідомлення-рішення прийняте обґрунтовано та на законних підставах.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України обов'язок доказування покладено на відповідача-орган владних повноважень, якщо він заперечує проти задоволення позову.

Таким чином відповідачем доведено правомірність складеного рішення, а позивачем неправомірно завищено податковий кредит з ПДВ на суму 163473,00 грн.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України обов'язок доказування покладено на відповідача-орган владних повноважень, якщо він заперечує проти задоволення позову.

Таким чином відповідачем доведено правомірність складених рішень, у зв'язку із чим позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 159 - 163, 167, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «Еліта» до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000252250 та № 0000242250 від 08.05.2012 року - відмовити повністю.

Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлено та підписано суддею 21 січня 2013 року року.

Суддя О.В. Колесниченко

.