Ухвала

від 29.01.2013 по справі 2а-10696/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-10696/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Вєкуа Н.Г. Суддя-доповідач: Файдюк В.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Маслія В.І.

Чаку Є.В.

При секретарі: Бібко А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 вересня 2012 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Івік» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 вересня 2012 року адміністративний позов ТОВ «Івік» до ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС про скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Івік» з питань правомірності обчислення повноти та своєчасності сплати до бюджету податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «ВС Конаріт» за період з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2011 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт № 221/22-50/19071913 від 09 липня 2012 року, висновками якого встановлено порушення пп. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.1 статті 5, пп. 11.2.1 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток підприємств в сумі 141 875, 00 грн. та п.п. 7.4.1, 7.4.5 п.7.4, 7.5.1 п. 7.5, пп. 7.7.1 п. 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість за липень 2010 р. в сумі 113 500, 00 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем складено та направлено на адресу позивача податкові повідомлення-рішення від 24 липня 2012 року № 0002412250, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 177 344, 00 грн., в тому числі 141 875, 00 грн. - основний платіж, 35 469, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції та № 0002422250, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 141 875, 00 грн., з них 113 500, 00 грн. - основний платіж та 28 375, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Обґрунтовуючи правомірність прийняття вказаних вище податкових повідомлень-рішень відповідач посилається на те, що підприємством безпідставно (відсутній факт отримання товарів (послуг) віднесено до складу валових витрат та податкового кредиту, вартість товарів (робіт, послуг) отриманих від ТОВ «ВС Конаріт». Крім того, вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 29 червня 2011 року за обвинуваченням директора ТОВ «ВС Конаріт», згідно якого обвинуваченого визнано винним у скоєні злочинів, передбачених ч. 2 статті 205 та ч. 2 статті 358 Кримінального кодексу України.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями відповідача, позивач оскаржив їх в судовому порядку.

Згідно з п. 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» - валовими витратами виробництва та обігу (далі - валові витрати) є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 статті 5 вказаного Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно п.п. 5.3.9 п. 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» - не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» - первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи складаються під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Так, в матеріалах справи наявні банківські виписки, акти здачі-приймання робіт, калькуляції, а також договори, податкові накладні, виписані на адресу ТОВ «Івік».

Судом встановлено, а апелянтом не спростовується, що перелічені вище документи оформлені відповідно до вимог законодавства.

Таким чином, у позивача наявна необхідна документація, яка дає підстави для включення витрат до складу валових за відповідний період, що виникли у зв'язку з оплатою робіт контрагента на виконання зобов'язань по заключених договорах.

Згідно п.1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» - податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

У відповідності до п.п. 7.4.1 п.7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» - податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до п.п. 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» - до податкового кредиту не дозволяється включення суми податку на додану вартість, сплаченого в зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), що не відносяться до складу валових витрат чи основних фондів та витрати по сплаті податку на додану вартість, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно з п.п. 7.5.1 п.7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» - датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, право позивача на податковий кредит відповідно до зазначеної норми Закону виникло по факту отримання податкових накладних.

Відповідно до пп. 7.2.1 п.7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» - податкова накладна, має містити : а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.3.1 п.7.3 та пп. 7.4.1 п. 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» - податкова накладна є єдиною підставою для визначення сум податкового кредиту, оскільки тільки цей документ підтверджує одну з подій, що її здійснено покупцем: чи то оплату товару чи отримання товару від продавця, що є підставою для виникнення податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Згідно з пп. 7.2.4 п. 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» - право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Підпунктом 7.2.6 п. 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Судом встановлено, податкові накладні за договірними відносинами позивача з контрагентом, оформлені у відповідності до вищевказаних норм Закону України «Про податок на додану вартість», правильність оформлення яких відповідачем ані під час перевірки, ані під час розгляду справи не заперечувалась.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент видачі на адресу позивача податкових накладних ТОВ «ВС Конаріт» було зареєстроване органами державної податкової служби у встановленому законодавством порядку в якості платника податку на додану вартість, про що мало відповідне свідоцтво, з Реєстру виключені не були, а отже мало право складати податкові накладні.

Згідно ч. 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України - вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Колегія суддів звертає увагу на те, що в зазначеному вироку суду не встановлюється факту недійсності операцій проведених між ТОВ «ВС Конаріт» та ТОВ «Івік», які були предметом податкової перевірки, а встановлюється лише факт вчинення керівником підприємства контрагентом позивача діянь, з метою прикриття незаконної діяльності невстановлених слідством осіб.

Таким чином суд вважає, у відповідача немає правових підстав посилатись на вирок суду, як на достатній доказ нікчемності операції здійснених між позивачем та ТОВ «ВС Конаріт», що і були предметом податкової перевірки.

Виходячи з наведеного суд приходить до висновку про те, що позивачем дотримано усіх, передбачених Законами України «Про податок на додану вартість» та «Про оподаткування прибутку підприємств» передумов для формування податкового кредиту та валових витрат.

За наведених обставин та системного аналізу правових норм законодавства, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, в зв'язку з чим оспорювані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню, як це було вірно встановлено Окружним адміністративним судом м. Києва.

Таким чином, вірним є рішення суду першої інстанції про задоволення даного адміністративного позову.

Отже при винесенні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

Відповідно до статті 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 вересня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Файдюк В.В.

Судді: Маслій В.І.

Чаку Є.В.