Постанова

від 24.01.2013 по справі 5011-49/13542-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" січня 2013 р. Справа№ 5011-49/13542-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Шапрана В.В.

за участю представників сторін:

позивача: Давидюк О.В., довіреність №11 від 02.01.2013 року,

відповідача: не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства «АЙСБЕРГ ПЛЮС»

на рішення господарського суду м. Києва

від 03.12.2012 року

у справі № 5011-49/13542-2012 (суддя - Митрохіна А.В.)

за позовом Комунального підприємства «Чоколівське» Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації

до Приватного підприємства «АЙСБЕРГ ПЛЮС»

про стягнення 49 198, 88 грн.

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Чоколівське"Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного підприємства "АЙСБЕРГ ПЛЮС" про стягнення з останнього заборгованості по договору про надання послуг з водо-, теплопостачання, водовідведення та участь в витратах по утриманню будинку та прибудинкової території №3369 від 01.04.2008р. у розмірі 49 198,88 грн., з яких 34 435,22 грн. - основного боргу, 8 322,49 грн. - інфляційних витрат, 2788,90 грн. - пені, 3 657,27 грн. -3% річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.12.2012 р. позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 16 631,36 грн. -основний борг, 1 494,39 грн. -пеня, 3 329,40 грн. -інфляційні втрати, 1 453,20 грн. -3% річних. В іншій частині в позові відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ПП "АЙСБЕРГ ПЛЮС" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить суд рішення скасувати повністю та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що рішення місцевого господарського суду прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, місцевий господарський суд неправильно застосував і порушив норми процесуального та матеріального права.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів відзначає наступне.

01 квітня 2008 року між Комунальним підприємством "Чоколівське" Солом'янської районної у місті Києві ради (далі - Виконавець) та Приватним підприємством "АЙСБЕРГ ПЛЮС" (далі -Орендар, Власник) укладено Договір №3369 про надання послуг з водо-, теплопостачання, водовідведення та участь у витратах по утриманню будинку та прибудинкової території.

Предметом даного договору є надання позивачем за плату відповідачу комунальних послуг (холодне, гаряче водопостачання, центральне опалення і водовідведення) в приміщення загальною площею 494 кв.м, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Волинська, 16, і участь відповідача у витратах по утриманню будинку і прибудинкової території.

Згідно з п. 2.1 Договору Орендар щомісячно сплачує виконавцю вартість фактично отриманих комунальних послуг згідно виставлених постачальниками табуляграм.

Відповідно до п. 2.2 Договору розрахунки за отримані комунальні послуги здійснюються за діючими тарифами, встановленими відповідними державними органами.

Тарифи можуть бути змінені за рішенням відповідних державних органів і застосовуються при розрахунках по цьому договору без додаткового погодження сторін.

У відповідності з п. 2.6 та п. 2.7 Договору крім плати за комунальні послуги Орендар сплачує Виконавцю експлуатаційні витрати (414,96 грн. на день укладення договору) та розмір відшкодування витрат за технічне та аварійне обслуговування внутрішньобудинкових мереж гарячого водопостачання та опалення у розмірі 25,19 грн.

Згідно з п. 4.1 Договору Орендар (Власник) повинен сплачувати всі платежі, які передбачені цим договором незалежно від результатів господарської діяльності, до 1 числа місяця, наступного за звітним.

Спір у даній справі виник у зв'язку із тим, що за твердженням позивача зобов'язання за Договором № 3369 щодо повного та своєчасного внесення плати надані послуги відповідачем не виконані, у останнього утворилася заборгованість у розмірі 34 435,22 грн. Крім того, у зв'язку з порушенням умов договору відповідачу була нарахована пеня у розмірі 2 788,90 грн., інфляційні втрати у розмірі 8 322,49 грн. та 3% річних у розмірі 3 652,27 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

За правовою природою укладений між сторонами договір є договором про надання послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання неналежне виконання.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до положень ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до п. 4.1 Договору відповідач повинен сплачувати всі платежі, які передбачені цим договором незалежно від результатів господарської діяльності, до 1 числа місяця, наступного за звітним.

Отже, фактично право вимоги позивача про стягнення з відповідача експлуатаційних витрат виникало щомісячно з 1 числа місяця наступного за звітним.

Позивач звернувся з даним позовом до Господарського суду міста Києва 02.10.2012, тобто після спливу загального строку позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості з орендної плати за період з січня 2009 року по вересень 2009 року включно.

Частиною 3 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідач у відзиві просив про застосування строків позовної давності. Позивачем клопотання про поновлення пропущеного строку давності не заявлено.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки обґрунтованих причин звернення до суду з позовом поза межами строку давності не наведено, а відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності, суд дійшов висновку, що у задоволенні вимог в частині стягнення заборгованості з експлуатаційних послуг у розмірі 17 803,86 грн. за період з січня 2009 року по вересень 2009 року включно слід відмовити.

На підтвердження розміру заборгованості позивачем рахунки-фактури, виставлені постачальниками табуляграми, відповідно до яких відповідач мав сплатити за фактично отримані комунальні послуги.

Судом встановлено, що за щомісячні періоди надання послуг з 01.10.2009р. по 01.09.2012р. включно позивачем безперебійно нараховувались та виставлялись відповідачу рахунки на сплату фактично отриманих послуг, згідно з Договором.

В свою чергу, виставлені позивачем рахунки за щомісячні періоди з 01.10.2009р. по 01.09.2012р. включно були оплачені відповідачем несвоєчасно та не в повному обсязі, таким чином відповідачем було порушено п. 4.1 Договору, що призвело до виникнення заборгованості у відповідача перед позивачем за надані послуги.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що з наявних в матеріалах справи рахунків-фактур та виставлених постачальниками табуляграмм вбачається, що заборгованість відповідача перед позивачем за фактично спожиті останнім послуги становить 16 631,36 грн.

Позивачем з посиланнями на п. 4.2 Договору № 7212 та Закон України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" нараховано відповідачу пеню в розмірі 1% належної до сплати суми за кожен день прострочення у розмірі 2 788,90 грн. за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання по оплаті наданих послуг з дотриманням приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно із положень ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є пеня.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно п. 4.2 Договору за несвоєчасну оплату платежів, які передбачені цим договором, нараховується пеня в розмірі 1% від суми боргу за кожний день затримки платежів, але не більше 100% від суми боргу.

Правовідносини між сторонами даного спору виникли у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг, якими є результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби, зокрема, юридичної особи у забезпеченні теплової енергії, то до цих правовідносин має застосовуватися положення спеціального нормативного-правового акта, а саме Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", який регулює ці відносини.

Частиною 2 статті 1 вказаного Закону встановлено, що суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності, за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.

Оскільки судом встановлено відсутність підстав для нарахування та стягнення з відповідача оплати за експлуатаційні витрати з 01.01.2009 по 01.09.2009 року включно, то підстави вважати, що відповідачем було допущено прострочення виконання свого обов'язку щодо оплати послуг за вказаний період відсутні, а тому відсутні правові для стягнення з відповідача пені за прострочення оплати послуг з 01.01.2009 по 01.09.2009 та пені, нарахованої на заборгованість за послуги опалення, холодного та гарячого водопостачання і відшкодування мереж.

Проте, з огляду на те, що відповідач взяті на себе зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати експлуатаційних послуг виконав неналежним чином, відповідальність у вигляді пені за прострочення виконання зобов'язання передбачена Договором, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення пені з відповідача.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів погоджується із здійсненим місцевим господарським судом перерахунком пені в межах періоду нарахування, визначеного позивачем, з урахуванням встановленої судом суми заборгованості відповідача, настання у відповідача строку платежу, Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" та п. 4.2 Договору. Сума пені становить 1 494,39 грн.

Також колегія суддів погоджується, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 3 652,27 грн. підлягають задоволенню частково у розмірі 1 453,20 грн., вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних витрат у розмірі 8 322,49 грн. підлягають задоволенню частково, а саме у розмірі 3 329,40 грн., за уточненим розрахунком суду.

З урахуванням наведеного, судова колегія вважає, що рішення господарського суду м. Києва від 03.12.2012 року у справі № 5011-49/13542-2012 прийнято з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, які мають значення для вирішення даного спору.

У зв'язку з цим, Київський апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення господарського суду м. Києва 03.12.2012 року у справі № 5011-49/13542-2012.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд , -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду м. Києва від 03.12.2012 року у справі № 5011-49/13542-2012 залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємства «АЙСБЕРГ ПЛЮС» - без задоволення.

Головуючий суддя Андрієнко В.В.

Судді Буравльов С.І.

Шапран В.В.