Ухвала

від 23.01.2013 по справі 2а-2524/09/0970

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2013 р. Справа №8333/10/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Старунського Д.М.,

суддів Багрія В.М., Кушнерика М.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Тисменицького водоканалізаційного підприємства на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2009 року у справі за позовом управління Пенсійного фонду України в Тисменицькому районі Івано-Франківської області до Тисменицького водоканалізаційного підприємства про стягнення заборгованості по сплаті страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування,

в с т а н о в и в:

УПФ України в Тисменицькому районі Івано-Франківської області 17.09.2009 року звернулося в суд з адміністративним позовом до Тисменицького водоканалізаційного підприємства, в якому просило стягнути заборгованість по сплаті страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 51 864,06 гривень станом за період з 09.05.2009 року по 31.08.2009 року.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2009 року позов задоволено. Стягнуто з Тисменицького водоканалізаційного підприємства на користь управління Пенсійного фонду України в Тисменицькому районі заборгованість по сплаті страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за квітень-липень 2009p., пеню та штрафні санкції в сумі 51 864,06 гривень.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції Тисменицьке водоканалізаційне підприємство оскаржило його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2009 року скасувати і прийняти нову постанову, якою позов задовольнити частково. Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що судом першої інстанції були недостатньо досліджені докази та обставини справи, рішення постановлено з порушенням норм матеріального права.

Зазначає, що суд не дослідив з якої первинної суми виходив позивач в представленому в матеріалах рішеннях про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату страхових внесків за номерами 692 від 22.05.2009 року та 867 від 15.07.2009 року.

Дані рішення вказують лише загальний період застосування до відповідача фінансових санкцій та пені, однак в матеріалах справи не вказано, з якої первинної суми в помісячному розрахунку виходив позивач нарахувавши відповідачу штрафну санкцію в розмірі 5145 грн. та нарахувавши пеню в розмірі 10619,06 грн.

В зв'язку з цим привертає до себе увагу і та обставина , що суд не взяв до уваги застосування позивачем штрафних санкцій та пені за 22 місяці , тоді як положення ст.250 Господарського кодексу України, а також п.4 прикінцевих та перехідних положень ГК України та практика Вищого адміністративного суду України вказують, що адміністративно - господарські санкції можуть застосовуватися до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення , але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Отже, вищенаведене свідчить , що штрафні санкції застосовані позивачем до відповідача з пропуском терміну передбаченому законодавством .

Сторони в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду були повідомлені належним чином, тому колегія суддів, у відповідності до ст.197 КАС України, вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, на основі наявних у справі доказів, колегія суддів приходить до переконання, що подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін з таких підстав.

Статтями 14, 15 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що страхувальниками та платниками страхових внесків є роботодавці підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), які використовують найману працю фізичних осіб на умовах трудового договору або інших умовах, передбачених законодавством.

Згідно п.6 ч.2 ст.17 цього Закону страхувальник зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.

Відповідно до ч.3 ст.18 вищезазначеного Закону страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 6 статті 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

При цьому базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць; для страхувальників, зазначених у пункті 5 статті 14 цього Закону, - квартал.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Як видно з матеріалів справи, Тисменицьке водоканалізаційне підприємство діє на підставі свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта господарської діяльності, виданого 30.04.1998р. №134.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідач є платником внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Відповідач за період з 09.05.2009 року по 31.08.2009 року подав розрахунки суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, що підлягали сплаті в сумі 36 100,03 грн., в тому числі: за квітень 2009р. - 8 650,11 грн., за травень 2009р. - 9 928,45 грн., за червень 2009р. - 8 474,32 грн., за липень 2009р. - 9 047,15 грн.

Згідно наданих платіжних квитанцій про сплату страхових внесків Тисменицьким водоканалізаційним підприємством здійснено проплату страхових внесків за квітень 2009 року в розмірі 360,00 грн., за травень 2009р. - 7 370,00 грн., за червень 2009р. - 2 290,00 грн., за липень 2009р. - 2 120,00 грн.

Крім того, відповідачем порушувалися строки сплати страхових внесків, і відповідно до картки особового рахунку за Тисменицьким водоканалізаційним підприємством рахувалась заборгованість по сплаті страхових внесків з червня 2006 року.

Статтею 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків страхувальники зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.

Територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Протягом десяти робочих днів із дня одержання вимоги про сплату недоїмки страхувальник зобов'язаний сплатити суми недоїмки та суми фінансових санкцій.

У разі якщо страхувальник, який одержав вимогу територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки і протягом десяти робочих днів після її отримання не сплатив зазначену у вимозі суму недоїмки разом з застосованою до нього фінансовою санкцією, включеної до вимоги, або не узгодив вимогу з відповідним органом Пенсійного фонду, або не оскаржив вимогу в судовому порядку, а також у разі якщо страхувальник узгодив вимогу, але не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги, відповідний орган Пенсійного фонду звертається в установленому законом порядку і подає вимогу про сплату недоїмки до відповідного підрозділу державної виконавчої служби. У зазначених випадках орган Пенсійного фонду також має право звернутися до суду чи господарського суду з позовом про стягнення недоїмки. У разі звернення органу Пенсійного фонду з позовом про стягнення недоїмки до господарського суду передбачені законодавством заходи досудового врегулювання спорів не застосовуються.

Відповідно до п.5 ст.106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, за рахунок сум, що надходять від страхувальника або від державної виконавчої служби в рахунок сплати недоїмки, погашаються суми недоїмки, пені та фінансових санкцій у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі, коли страхувальник має несплачену недоїмку, пеню та фінансові санкції і здійснює сплату поточних сум страхових внесків, ці суми зараховуються в рахунок сплати недоїмки, пені та фінансових санкцій.

З аналізу зазначеної норми Закону видно, що нею встановлюється черговість погашення страхувальниками різних складових частин заборгованості перед Пенсійним фондом.

Відповідно п.10.11 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої Постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року №21-1, у разі, коли страхувальник має несплачені суми недоїмки, пені та фінансових санкцій та здійснює сплату поточних сум страхових внесків, суми зараховуються шляхом перерозподілу такої сплаченої суми в розрахунок сплати недоїмки, пені та фінансових санкцій у порядку календарної черговості їх виникнення. При цьому протягом п'яти робочих днів після закінчення базового звітного місяця орган Пенсійного фонду складає повідомлення, у якому міститься інформація про суми розподілу сплачених коштів, за формою згідно з додатком 22 цієї інструкції, яке надсилається (вручається) такому платнику. При цьому корінець повідомлення залишається в органі Пенсійного фонду.

Отже, Пенсійному фонду надане право самостійно перерозподіляти сплачені обов'язкові платежі на загальнообов'язкове пенсійне страхування в рахунок погашення боргу, який виник раніше.

Таким чином, як встановлено колегією суддів, внаслідок порушення відповідачем вимог Закону щодо сплати страхових внесків у строки та в порядку, що визначені законодавством з питань загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, у відповідача станом на 31.08.2009 року (а.с.6) виникла та не сплачена заборгованість по сплаті страхових внесків за квітень, травень, червень, липень 2009 року в сумі 36 100,00 грн., а також - 5 145,00 грн. заборгованості з несплаченої фінансової санкції та 10 619,00 грн. нарахованої пені згідно рішень про застосування фінансових санкцій та пені №692 від 22.05.2009 року та №867 від 15.07.2009 року, разом 51 864,06 грн.

Відомостей про погашення вказаної суми заборгованості або ж які б спростували доводи позивача, суду не подано.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції вважає, що заперечення відповідача щодо безпідставності та необґрунтованості позовних вимог спростовані матеріалами справи та чинним законодавством, а відтак, вимоги апеляційної скарги є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198 п.1, 200, 205 ч.1 п.1, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Тисменицького водоканалізаційного підприємства залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2009 року у справі №2а-2524/09 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

На ухвалу може бути подано касаційну скаргу безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя Д.М. Старунський

Судді В.М. Багрій

М.П. Кушнерик