Постанова

від 21.01.2013 по справі 2а-12775/12/0170/12

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 січня 2013 р. 14:36 Справа №2а-12775/12/0170/12

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим, у складі головуючого судді Котаревої Г.М., за участю секретаря судового засідання Бездушної І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пальміра-Палас"

до Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.10.12р. №0004992301, від 26.10.2012 № 0004982301, від 26.10.2012 № 0005002301.

за участю представників:

позивача - Дубицька Алла Хачатурівна НОМЕР_3, довіреність № 298 від 08.11.12відповідача - не з'явився

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Пальміра-Палас" (далі - позивач, ТОВ «Пальміра-Палас») звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Ялта АР Крим Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у м. Ялта) з вимогами про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у м. Ялта від 10.10.12р. №0004992301 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 4542,00грн., від 26.10.2012 № 0004982301 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на 8209,00 грн., з них за основним платежем у сумі 6829,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 1380,00 грн., від 26.10.2012 № 0005002301 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 31348,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що під час винесення вказаних повідомлень-рішень, відповідачем були порушені норми Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість», Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (з наступними змінами).

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав в поновному обсязі з підстав, наведених у позові. Представник позивача пояснив, що відповідачем під час проведення перевірки та складання Акту від 10.10.2012 № 1941/22-01/31592750/194 за період з 01.09.2009 по 31.03.2012, на підставі якого було прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не було враховано, що вказаний період вже був перевірений податковим органом раніше, та порушення встановлені підчас дійсної перевірки, виявлено не було.Позивач вважає, що запит, з яким звернувся до початку перевірки відповідач про отримання інформації, оформлено з порушенням вимог Податкового Кодексу, що звільняє позивача від обов'язку надавати документи податковому органу.

Представник позивача також зазначив, що ним було надано відповідь податковому органу, вважає, що між ним та його контрагентами, взаємовідносини з яким було предметом перевірки (ПП «Севелітстрой», ПП «Ротонда-Торг», ПП «Комманд», ПП «Габаріт-Груп») не були фіктивними.

Крім того, представник позивача зазначив, що оскільки він не після кожної проведеної перевірки знищив первинні бухгалтерські документи, що стосуються взаємовідносин з зазначеними контрагентами, він не мав можливості надати їх на перевірку податковому органу.

Представник відповідача проти позову заперечував, з підстав, наведених у письмових запереченнях від 05.12.2012 за вих. № 4882/9/10-00 ( т.2 а.с. 59), в яких зазначив, що відповідачем від ДПІ у м. Сімферополі було отримано інформацію про розслідування кримінальної справи № 69-0146, в рамках якої було складено акти про неможливість проведення зустрічних звірок з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами -покупцями та постачальниками ПП «Севелітстрой», ПП «Ротонда-Торг», ПП «Комманд», ПП «Габаріт-Груп», згідно з якими було встановлено вчинення останніми правочинів,які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, у зв'язку з чим відповідач дійшов висновку про те, що поставки товарів від вказаних підприємств на адресу позивача не відбулось.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Пальміра -Палас» є юридичною особою , зареєстровано 02.07.2002 року Виконавчим комітетом Ялтинської міської ради (т. 1.а.с. 21), ідентифікаційний код 32003264.

Позивач з 09.07.2002 перебуває на обліку в органах податкової служби за № 2880 (т.1.а.с.24), як вбачається з матеріалів справи позивач був зареєстрований платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва про реєстрацію від 04.09.2002 № 00509647, 28.02.2007 свідоцтво про платника податку на додану вартість було перереєстровано за № 100025294,ІПН 320032601120 (т.1.а.с.25,26).

Відповідач, здійснюючи свої повноваження у спірних відносинах є суб'єктом владних повноважень, спір що виник між сторонами пов'язаний із захистом прав позивача у сфері публічно-правових відносин і є справою адміністративної юрисдикції, його належить розглядати в порядку, встановленому КАС України.

Суд зазначає, що при вирішенні цієї справи він керувався положеннями нормативних актів у редакціях, що діяли на момент виникнення спірних правовідносин.

27.09.2012 посадовими особами відповідача була проведена документальна позапланова перевірка ТОВ «Пальміра -Палас» з питань дотримання податкового законодавства з ПП «Севелітстрой» (ЄДРПОУ 35096833), ПП «Ротонда Торг» (ЄДРПОУ 36165656),ПП «Комманд» (ЄДРПОУ 37081766) , ПП «Габаріт Груп» (ЄДРПОУ 35941644) за період з 01.09.2009 року по 31.03.2012 року.

Перевірку проведено відповідно до положень п.п. 78.1.1., п. 78.1. т. 78 Податкового Кодексу України на підставі наказу ДПІ у м. Ялта АР Крим ДПС від 26.09.2012 року № 723(т.1 а.с.62).

За результатами проведеної перевірки був складений Акт № 1941/22-01/32003264/194 від 10.10.2012 року (далі за текстом - Акт перевірки) (т.1 а.с. 23), за висновками якого були встановлені наступні порушення:

- п.п.5.2.1 п.5.2.,п.п.5.3.9 п.5.3. ст. 5,п.п.8.1.2 п.п.8.1 ст. 8 Закону України від 22.05.1997 року № 283/97- ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (зі змінами та доповненнями), п.138.4,п.138.6 ст.138 , п.п.139.1.9 ст. 139, п.п.144.1 ст. 144 Податкового Кодексу України в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток у сумі 4542,00 грн., в тому числі за 1-й квартал 2010 у сумі 280 грн., за 1-е півріччя 2010 у сумі 2456,00 грн., за 1- й квартал 2011 у сумі 2086,00 грн., та заниження податку на прибуток у сумі 6829,00 грн., в тому числі за 3-и квартал 2010 в сумі 3679,00 грн., за 2010 у сумі 5221,00 грн., за 2-3 квартал 2-11 у сумі 872,00 грн. за 2-4 квартали 2011 в сумі 1308,00 грн.

- п.п.7.4.1, 7.4.5. п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. № 168/97- ВР (з наступними змінами та доповненнями), п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст. 198, ст. 200.4 ст. 200 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (з наступними змінами) в результаті чого завищено занижено податок на додану вартість на загальну суму 125390,00 грн.. у тому числі за листопад 2009 у сумі 934,00 грн., за травень - 102926,00 грн., за серпень 2010в сумі 211249,00 грн. за жовтень 2010 - в сумі 381,00 грн.

За вищевказаними в акті перевірки порушеннями Відповідачем були винесені наступні податкові повідомлення-рішення (т.1.а.с. 52-57):

- від 10.10.2012 року № 0004992301, яким було зменшено суму від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток в сумі 4542,00 грн.;

- від 26.10.2012 № 0004982301, яким було збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 6829,00 грн. за основним зобов'язанням та 1380,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- від 26.10.2012 року № 0005002301, яким було збільшено грошове зобов'язання зі сплати податку на додану вартість у сумі 125390,00 грн. за основним зобов'язанням та 31348,00 грн. - за штрафними санкціями.

Не погодившись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості позовних вимог судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист правий, свобод і інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень із боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при виконанні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч.3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно п.п.41.1.1 п.41.1. ст. 41 ПК України органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби є контролюючими органами в розумінні Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 58 ПК України у разі,- коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

Згідно із пунктом 79.1 статті 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Відповідно до п.п. 78.1.1. п. 78.1 ст. 78 ПК України документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється, якщо за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Пунктом 78.4 ст. 78 ПК України встановлено, що про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Відповідно до пункту 79.2 статті 79 ПК України обов'язковою умовою проведення невиїзної перевірки є надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Судом встановлено, що 31.07.2012 за вих. № 7536/10/22-03 (т.1.а.с.60) відповідачем на адресу позивача було спрямовано запит про надання інформації та ії документального підтвердження щодо взаємовідносин позивача з ПП «Севелітстрой», ПП «Ротонда-Торг», ПП «Комманд», ПП «Габаріт-Груп», КП «Альянс», ТОВ «КРимстройіндустрія», Фірма «Капітель-плюс».

У вказаному запиті позивач посилався на п.п.20.1.6 п.20.1, ст.2 0, п.п.73.3, 73.5 ст. 73, п78.1 ст. 78 Податкового Кодексу України, зазначив, що при опрацюванні додатка 5 до податкової декларації з податку на додану вартість, було виявлено факти, що свідчать про сумнівність показників податкової звітності, у зв'язку з чим просив надати інформацію та ії документальне підтвердження по вказаним контрагентам.

Листом від 10.09.2012 за вих. № 226(т.1.а.с.61) позивач повідомив про те, що ним було надано всі необхідні документи при проведені планових документальних перевірок за минулі періоди, за якими було складено акти перевірки від 29.04.2011 № 1052/23-1/32003264/79, від 29.04.2010 за № 1357/23-1/32003264/105.

На підставі викладених обставин відповідачем 26.09.2012 було видано наказ на проведення перевірки № 723 (т.1.а.с.62).

Судом встановлено, що перевірка, за результатами якої було прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, була позаплановою виїзною перевіркою.

Відповідно до п.7.8.4 ст. 78 Податкового Кодекс України про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Допуск посадових осіб органів податкової служби до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу.

Як зазначено в Акті перевірки перевірку було проведено з відома генерального директора Сімутіна Василя Васильовича в присутності головного бухгалтера позивача Лєбєдєвої А.І., у журналі реєстрації перевірок позивача було зроблено запис 27.09.2012.

Вказані обставини позивачем не спростовуються.

Отже позивач допустив посадових осіб відповідача до проведення перевірки.

Аналіз норми п.п.78.1.1. ст.78 ПК України, дає можливість зробити висновок про наявність сукупності обставин, які надають право органам державної податкової служби проводити позапланові документальні перевірки, а саме:

- наявність інформації за результатами проведених перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації, які свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства;

- не надання платником податків пояснень та їх документального підтвердження на обов'язків письмовий запит протягом 10-ті днів з дня отримання запиту.

Суд враховує, що відповідач відповідно до п.п. 78.1.1. ст. 78 ПК України має керуватись або результатами перевірок інших платників податків, або податковою інформацією.

Як було встановлено підчас судового розгляду приводом для проведення перевірки отримання відповідачем листа від ДПІ у м. Сімферополі АРК ДПС від 24.04.2012 за вих. № 2166/7/22-4 та актів від 06.04.2012 про неможливість проведення зустрічних звірок з питань правомірності проведення господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведення взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку за період з 01.09.2009 по 31.03.2012 по ПП «Севелітстрой», ПП «Ротонда-Торг», ПП «Комманд», ПП «Габаріт-Груп» (т.2.а.с.66-89).

Фактично при організації проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача, відповідачем виконані всі вимоги, передбачені п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 79.2 ст. 79 ПК України, а також Наказу ДПА України від 14.04.11р. №213 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо порядку організації та проведення перевірок платників податків».

При цьому, надаючи оцінку доводам позивача щодо протиправності витребування інформації, суд зазначає наступне.

Згідно п.п.73.3. ст.73 ПК України органи державної податкової служби мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Такий запит підписується керівником (заступником керівника) органу державної податкової служби і повинен містити перелік інформації, яка запитується, та документів, що її підтверджують, а також підстави для надіслання запиту.

Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб'єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав:

1) за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби;

2) для визначення рівня звичайних цін на товари (роботи, послуги) під час проведення перевірок;

3) виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків;

4) щодо платника податків подано скаргу про ненадання таким платником податків податкової накладної покупцю або про порушення правил заповнення податкової накладної;

5) у разі проведення зустрічної звірки;

6) в інших випадках, визначених цим Кодексом.

Запит вважається врученим, якщо його надіслано поштою листом з повідомленням про вручення за податковою адресою або надано під розписку платнику податків або іншому суб'єкту інформаційних відносин або його посадовій особі.

Платники податків та інші суб'єкти інформаційних відносин зобов'язані подавати інформацію, визначену у запиті органу державної податкової служби, та її документальне підтвердження протягом одного місяця з дня, що настає за днем надходження запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом). У разі коли запит складено з порушенням вимог, викладених в абзацах першому та другому цього пункту, платник податків звільняється від обов'язку надавати відповідь на такий запит.

Порядок отримання інформації органами державної податкової служби за їх письмовим запитом визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.п.9,10 Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 р. № 1245(зі змінами та доповненнями) органи державної податкової служби мають право звернутися до суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій, завдань, та документального підтвердження такої інформації. В окремих випадках зазначений запит може надсилатися з використанням засобів телекомунікаційного зв'язку з накладенням електронного цифрового підпису органу державної податкової служби.

Запит щодо отримання податкової інформації від платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин оформляється на бланку органу державної податкової служби та підписується керівником (заступником керівника) зазначеного органу.

У запиті зазначаються:

- посилання на норми закону, відповідно до яких орган державної податкової служби має право на отримання такої інформації;

- підстави для надіслання запиту;

- опис інформації, що запитується, та в разі потреби перелік документів, що її підтверджують.

В листі від 31.07.2012 відповідачем зазначено посилання на норми закону, підстави для надіслання запиту (встановлення сумнівності господарських операцій з контрагентами позивача) та опис необхідної інформації (документи по взаємовідносинам з вказаними контрагентами).

На думку суду відсутність посилання на конкретний акт перевірки не впливає на правомірність дій податкового органу з витребування необхідної інформації у позивача.

Крім того, суд враховує, що ПК України передбачає й інші окремі випадки, коли платник податків зобов'язаний надавати інформацію за запитом податкового органу, зокрема ст.78 ПК України.

Отже, в даному випадку підставами для звернення відповідача до позивача з запитом від 31.07.2011 були обставини, передбачені п.п.1,6 ч.3 п.73.3. ст.73 ПК України.

Згідно п.14 Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом суб'єкти інформаційних відносин зобов'язані подавати інформацію, визначену у запиті органу державної податкової служби, та її документальне підтвердження протягом одного місяця з дня, що настає за днем надходження запиту, якщо інше не передбачено Податковим кодексом України.

У разі коли за результатами перевірок інших платників податків або за результатами аналізу податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платник податків зобов'язаний надати пояснення та їх документальне підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня надходження запиту.

Отже відповідач мав підстави для направлення на адресу позивача запиту від 31.07.2011, а позивач, відповідно - обов'язок надання необхідних пояснень та витребуваної інформації.

Суд також зазначає, що само по собі надання відповіді будь-якого змісту (відмова від надання інформації та пояснень) в розумінні ст.78 ПК України не може свідчити про виконання платником податків обов'язку, передбаченого п. 78.1.1. ст.78 ПК України, і як наслідок є підставою для проведення перевірки, яка була призначена відповідачем відповідно до Наказу від 26.09.2012 № 723.

Крім того, суд зазначає, що Податковий Кодекс не встановив обмежень проведення перевірок різного характеру (планових та позапланових) одних й тих саме періодів.

Суд також враховує, що період 1-й квартал 2012 року, по якому за результатами Акту перевірки також було розраховано грошове зобов'язання, не перевірявся раніше.

Щодо встановлених під час перевірки порушень суд зазначає таке.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем було зроблено висновок про завищення позивачем валових витрат та податкового кредиту за період з 01.09.2009 року по 31.03.2012 (т.2.а.с.63):

- по взаємовідносинам з ПП «Севелітстрой» за березень, квітень , червень 2010 року - завищена сума амортизаційних відрахувань необоротних активів за період 1-е півріччя 2010 - 1-й квартал 2012 років в сумі 39504,00 грн., у зв'язку з необґрунтованим віднесенням на збільшення балансової вартості основних засобів витрат з будівництва солярію інвентарний номер 55125512 та встановлення навісу тіньового на пляжі інвентарний № 51655165 (у зв'язку з чим донараховано податку на прибуток 8713,00 грн.), а також завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість за березень, квітень, червень 2010 року в сумі 122058,00 грн.;

- по взаємовідносинам з ПП «Комманд» за жовтень 2010 - завищено валові витрати на придбання грунтової суміші на суму 1833,00 грн. (у зв'язку з чим донараховано податок на прибуток в сумі 458,00 грн.)та податковий кредит з податку на додану вартість в сумі 366,68 грн.;

- по взаємовідносинам з ПП «Ротонда Торг» за листопад, грудень 2009 завищена сума амортизаційних відрахувань необоротних активів за період 1-е півріччя 2010 - 1-й квартал 2011 років в сумі 4670,00 грн., у зв'язку з необґрунтованим віднесенням на збільшення балансової вартості основних засобів витрат придбання інвентаря(стіл масажний та стойка) (у зв'язку з чим донараховано податку на прибуток 1168,00 грн.), а також завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість за листопад грудень 2009 року в сумі 934,00 грн.;

- по взаємовідносинам з ПП «Габарит Груп» за липень, серпень 2010 - завищено валові витрати на придбання грунтової суміші в сумі 10083,00 грн.(у зв'язку з чим донараховано податок на прибуток в сумі 2521,00 грн.), а також податкового кредиту в сумі 2017,00 грн.

До вказаного висновку відповідач дійшов з урахуванням того, що діяльність постачальників Позивача , а саме: ПП «Севелітстрой», ПП «Ротонда-Торг», ПП «Комманд», ПП «Габаріт-Груп» була направлена на проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема у випадках, коли операції виконуються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту та немають реального товарного характеру

При чому акті перевірки використані матеріали досудового слідства по вказаній кримінальній справі.

У зв'язку з зазначеним, відповідачем правочини між позивачем так контрагентами визнано нікчемними відповідно до ч.ч. 1,5 ст. 203, ч.1 ст. 216, ст. 228 ЦК України, як такі, що завідомо суперечать інтересам держави та суспільства, а також моральним засадам суспільства, при цьому як зазначає Відповідач визнання таких правочинів судом не вимагається.

Надаючи оцінку правомірності використання відповідачем при проведені перевірки даних досудового слідства та обов'язковість їх врахування при розгляді адміністративної справи судом, суд зазначає.

Відповідно ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Отже вирок суду по кримінальні справі має набрати законної сили, та стосуватись дій чи бездіяльності особи, правові наслідки яких розглядає адміністративний суд, та у вироку повинно бути надано оцінку питанням, чи мало місце діяння, та чи вчинене воно конкретною особою.

Самі по собі окремі процесуальні документи в кримінальній справі не можуть бути доказами відсутності або наявності будь-яких обставин, які є предметом доказування в адміністративній справі.

Більш того, законодавством не передбачена можливість використання під час проведення перевірок платників податків та складання акта перевірки матеріалів досудового слідства. Це співвідноситься, зокрема, і з положеннями КАСУ та й взагалі з доктриною процесуального права України, відповідно до яких заздалегідь є встановленим і не потребує доведення та доказування вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили. Тобто преюдиціальний характер має лише вирок суду, який набрав законної сили, а не матеріали досудового слідства, особливо постанова про порушення кримінальної справи та протоколи допиту. Факт порушення кримінальної справи має наслідком та зумовлює законне проведення уповноваженими органами дізнання та досудового слідства певних слідчих дій з метою підтвердження або спростування факту вчинення певного злочину конкретною особою, але не може безперечно свідчити про винуватість такої особи, що підтверджується і закріпленим ст. 62 Конституції України принципом невинуватості особи у вчиненні злочину.

Перевіряючи доводи відповідача щодо завищення валових витрат на придбання товарів, суми амортизаційних відрахувань на вартість основних засобів, та податкового кредиту з ПДВ, судом зазначається наступне.

Згідно п.3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на:

суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону;

суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно з п.4.1. ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду. До складу валового доходу включаються , зокрема, загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг) , доходи від операцій, передбачених ст.7 зазначеного закону ( п.п. 4.1.1 та п. 4.1.3) .

Ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає, що валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій , матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Відповідно до п.5.2.1 п. 5.2. ст.5 Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

П.п. 5.3.9 п.5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Уразі знищення або зіпсування зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це податковому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів .

Відповідно до п.п.8.1.1,8.1.2 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» під терміном "амортизація" основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

Амортизації підлягають витрати на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення; проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів.

Підпунктом 8.3.1 ст. 8 вказаного закону визначено, що сума амортизаційних відрахувань звітного періоду визначається як сума амортизаційних відрахувань, нарахованих для кожного із календарних кварталів, що входять до такого звітного періоду (далі - розрахункові квартали).

Сума амортизаційних відрахувань кварталу, щодо якого проводяться розрахунки (розрахунковий квартал), визначаються шляхом застосування норм амортизації, визначених пунктом 8.6 цієї статті, до балансової вартості груп основних фондів на початок такого розрахункового кварталу.

Балансова вартість групи основних фондів (окремого об'єкта основних фондів групи 1) на початок розрахункового кварталу визначається за формулою:

Б(а) = Б(а-1) + П(а-1) - В(а-1) - А(а-1), де:

Б(а) - балансова вартість групи (окремого об'єкта основних фондів групи 1) на початок розрахункового кварталу;

Б(а-1) - балансова вартість групи (окремого об'єкта основних фондів групи 1) на початок кварталу, що передував розрахунковому;

П(а-1) - сума витрат, понесених на придбання основних фондів, здійснення капітального ремонту, реконструкцій, модернізацій та інших поліпшень основних фондів, що підлягають амортизації, протягом кварталу, що передував розрахунковому;

В(а-1) - сума виведених з експлуатації основних фондів (окремого об'єкта основних фондів групи 1) протягом кварталу, що передував розрахунковому;

А(а-1) - сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у кварталі, що передував розрахунковому.

Відповідно до п.п.134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України (який набрав чинності з 01.01.11р.) об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Положеннями п.п.8.3.5,8.4.1 ст. 8 Закону встановлено, що облік балансової вартості основних фондів, які підпадають під визначення груп 2, 3 і 4, ведеться за сукупною балансовою вартістю відповідної групи основних фондів незалежно від часу введення в експлуатацію таких основних фондів. При цьому окремий облік балансової вартості індивідуальної матеріальної цінності, що входить до складу основних фондів груп 2, 3 або 4, з метою оподаткування не ведеться. У разі здійснення витрат на придбання основних фондів балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання, з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв'язку з таким придбанням, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі коли платник податку на прибуток підприємств зареєстрований платником податку на додану вартість.

Відповідно до п. 138.8 ст. 138 Податкового Кодексу України до собівартості виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг входить в тому числі суми амортизацій виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з наданням послуг, виробництвом товарів, виконанням робіт.

Згідно п. 144.1 ст. 144 Податкового Кодексу України амортизації підлягають:

витрати на придбання основних засобів, нематеріальних активів та довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності;

витрати на самостійне виготовлення (створення) основних засобів, нематеріальних активів, вирощування довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності, в тому числі витрати на оплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні (створенні) основних засобів та нематеріальних активів;

витрати на проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів, що перевищують 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного року;

витрати на капітальне поліпшення землі, не пов'язане з будівництвом, а саме іригацію, осушення та інше подібне капітальне поліпшення землі;

капітальні інвестиції, отримані платником податку з бюджету, у вигляді цільового фінансування на придбання (створення) об'єкта інвестування (основного засобу, нематеріального активу) за умови визнання доходів пропорційно сумі нарахованої амортизації по такому об'єкту відповідно до положень підпункту 137.2.1 пункту 137.2 статті 137 цього Кодексу;

сума переоцінки вартості основних засобів, проведеної відповідно до статті 146 цього Кодексу;

вартість безоплатно отриманих об'єктів енергопостачання, газо- і теплозабезпечення, водопостачання, каналізаційних мереж, побудованих споживачами на вимогу спеціалізованих експлуатуючих підприємств згідно з технічними умовами на приєднання до вказаних мереж або об'єктів,

вартість основних засобів, безоплатно отриманих або виготовлених чи споруджених за рахунок коштів бюджету або кредитів, залучених Кабінетом Міністрів України чи під гарантії Кабінету Міністрів України, у разі виконання зобов'язань за гарантією Кабінетом Міністрів України,

вартість безоплатно отриманих для експлуатації підприємствами залізничного транспорту загального користування основних засобів транспортної інфраструктури, що перебували на балансі інших підприємств;

вартість основних засобів, визначена на рівні звичайної ціни, отриманих в концесію відповідно до Закону України "Про особливості передачі в оренду чи концесію об'єктів централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення, що перебувають у комунальній власності".

Отже, умовою проведення амортизаційних відрахувань є визначення витрат на придбання або поліпшення основних фондів.

Згідно п.6.1. ст. 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

У 2010 році норми цього пункту діють з урахуванням особливостей, встановлених пунктом 22.4 статті 22 цього Закону.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено поняття первинного документу, - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинам 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже зазначений закон визначає вимоги саме до документів бухгалтерського обліку, а не податкового.

Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.199р. №88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4 вказаного положення встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.7 Положення первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Згідно з п.п. 1.6 та 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платнику податку у звітному (податковому) періоді, визначена згідно з Законом, а податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду , визначена цим законом. При цьому датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається, зокрема, дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Отже, законодавчо встановлені лише вимоги до часу складання податкової накладної - вона повинна бути складена у момент виникнення податкових зобов'язань продавця.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків (ч.5 п.п.7.2.3 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість» у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту).

Підпункт 7.4.1 п.7.4 ст. 7 вищевказаного Закону (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Аналогічні положення викладені в нормах Податкового кодексу України, який набрав чинності 01.01.2011 року.

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Статтею 201 Кодексу встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України вбачається, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Підпунктами 201.4, 201.5, 201.6 статті 201 Кодексу встановлено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Для операцій, що оподатковуються, і операцій, звільнених від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно до положень п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Викладена норма закону свідчить про відсутність права платника податків включати в податковий кредит суми ПДВ, які не підтверджені податковими накладними.

Судом встановлено, що позивачем за період , в якому було зменшено від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток та збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток , в 2010 році було сформовано показники податкової звітності таким чином:

- декларація з податку на прибуток підприємств за 1 квартал 2010 року (т.1.а.с.233) - валові доходи - 21150358,00 грн., валові витрати - 19938347,00 грн., в тому числі витрати на придбання товарів - 3138195,00 грн. , амортизаційні відрахування - 1212011,00 грн., від'ємне значення об'єкта оподаткування попереднього податкового періоду 22255955 ,00 (з урахуванням уточнюючого розрахунку), сума надміру сплаченого податку в минулих податкових періодах - 192026,00 грн.

- декларація з податку на прибуток підприємств за 1-е півріччя 2010 року (т.1.а.с.237) - валові доходи - 38912476,00 грн., валові витрати - 36405428,00 грн., в тому числі витрати на придбання товарів - 5223701,00 грн., від'ємне значення об'єкту оподаткування попереднього податкового року - 22654984,00 грн., амортизаційні відрахування - 2507048,00 грн., об'єкт оподаткування - 0;

- декларація з податку на прибуток підприємств за 3 квартали 2010 року (т.1.а.с.241) - валові доходи - 74111923,00 грн., валові витрати67587471.00 грн., в тому числі витрати на придбання товарів - 24655601,00 грн. , амортизаційні відрахування - 3819273,00 грн., об'єкт оподаткування - 2705179,00 грн., нарахована сума податку - 676295,00 грн.;

- декларація з податку на прибуток підприємств за 2010 рік (т.1.а.с.243) - валові доходи - 83278748,00 грн., валові витрати - 70367988,00 грн., в тому числі витрати на придбання товарів - 26080997 грн. , амортизаційні відрахування - 5195084,00 грн., об'єкт оподаткування - 7715676,00 грн., нарахована сума податку - 1928919,00 грн.;

Як вбачається з акту перевірки (т.1.а.с.44) в 2011 та 2012 роках було сформовано показники податкової звітності таким чином:

- декларація з податку на прибуток підприємств за 1-й квартал 2011 (з урахуванням уточнюючого розрахунку) об'єкт оподаткування мав від'ємне значення в сумі 21005511,00 грн.;

- декларація з податку на прибуток підприємств за 2-1 квартал 2011 (з урахуванням уточнюючого розрахунку) - об'єкт оподаткування дорівнював -480222,00 грн.(від усіх видів діяльності), + 2022382,00 грн.(від діяльності, що підлягає патентуванню), податок на прибуток відповідно - 0 та 32360,00 грн.;

- - декларація з податку на прибуток підприємств за 3 квартали 2011 - об'єкт оподаткування дорівнював +1972787,00 грн.(від усіх видів діяльності), + 1745334,00 грн.(від діяльності, що підлягає патентуванню), податок на прибуток відповідно - 371713,00 грн. та 424027,00 грн.;

- Декларація з податку на прибуток підприємств за 4 квартали 2011 - об'єкт оподаткування дорівнював +2842026,00 грн.(від усіх видів діяльності), + 1614586,00 грн.(від діяльності, що підлягає патентуванню), податок на прибуток відповідно - 282311,00грн. та 329115,00 грн.;

- - декларація з податку на прибуток підприємств за 1-й квартал 2012 - об'єкт оподаткування дорівнював 0 грн.(від усіх видів діяльності), + 35581,00 грн.(від діяльності, що підлягає патентуванню), податок на прибуток 0 грн.

Підчас судового розгляду було встановлено, що понесені витрати на придбання товарів та послуг, а також податковий кредит позивача підтверджується тільки по взаємовідносинам з ПП «Ротонда Торг».

Між позивачем та ПП «Ротонда Торг» було укладено 05.11.2009 року договір купівлі-продажу №05/10/09 (т.2.а.с.105), відповідно до якого продавець був зобов'язаний передати на адресу покупця вироби з буку, а покупець прийняти та оплатити товар.

Відповідно до п.2.2. Договору було визначено адресу передачі виробів, а також те, що доставка товару не здійснюється за рахунок продавця, умовами передачи товару є наявність витратної накладної та податкової накладної.

Отже за умовами договору у позивача не мало бути товарно-транспортних накладних на підтвердження транспортування товару.

На адресу позивача було виписано витратну накладну від 16.12.2009 №РН-1670-1 на придбання столу масажного та стійку під олію на суму 4670,00 грн. та ПДВ - 934,00 грн., підписану обома сторонами з печаткою ПП «Ротонда Торг» (т.2а.с.103).

Вказана накладна має всі обов'язкові реквізити для документів первинного бухгалтерського обліку та відображають понесені витрати.

На підтвердження сплати у вартості товару ПДВ виписано податкову накладну від 16.11.2009 № 1670 (т.2а.с.104).

Купівлю вказаного товару було сплачено у безготівковій формі , що підтверджується платіжними дорученнями (т.2.а.с.115), у вартості якого було також сплачено ПДВ.

Понесені витрати було відображено у бухгалтерському обліку позивача по рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняним постачальниками»(т.1.а.с.93).

Фактична наявність у позивача вказаного товару відображено в обліку необоротних активів (основних фондів), що підтверджується інвентарними картками (т.2.а.с.41).

Проведення амортизаційних відрахувань підтверджується рахунком 131 «Необоротні активи» (т.2.а.с.44-49).

Згідно Довідці з ЄДРПОУ (т.1а.с.22) до основних видів економічної діяльності за КВЕД позивача віднесено: діяльність готелів, інші види рекреаційних послуг, діяльність ресторанів, медична практика.

Отже придбання масажного обладнання та його облік в якості основних фондів пов'язано з господарською діяльністю позивача.

Відповідач фактично декларує, що відносини між Позивачем та його контрагентами мають ознаки фіктивності, посилаючись на абз. 4 ч.1 ст. 55-1 Господарського Кодексу України. Проте дана норма сама по собі не визначає, що у разі наявності таких ознак господарська діяльність є фіктивною, а лише надає підстави для звернення до суду з позовами про припинення діяльності таких осіб, тобто господарська діяльність може бути визнана фіктивною лише у судовому порядку.

Обсяг обставин, який повинен бути встановлений для визначення відсутності факту здійснення господарської операції, наступний, а саме:

- всупереч даним податкового обліку будь-кого з учасників операції відсутні зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу принаймні в одного з таких учасників (наприклад, збільшення статутного капіталу особи за рахунок активів, що не мають ринкової вартості, зокрема фіктивних цінних паперів, тобто цінних паперів, обіг яких на момент вчинення операції був припинений після оприлюднення даних щодо скасування свідоцтва про реєстрацію їх випуску);

- отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб (наприклад, експорт товару на підставну особу, яка не має відповідної реєстрації чи не веде будь-якої господарської діяльності, виключно з метою отримання документів, що підтверджують право на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість; «тимчасова» поставка товару (тобто з подальшим поверненням того самого товару без обґрунтованої економічної причини в наступних податкових періодах постачальнику від покупця безпосередньо або через ланцюг посередників) тим платником податку, в якого за результатами певного податкового періоду наявне від'ємне значення податкових зобов'язань із податку на додану вартість тому учаснику, який має зобов'язання до сплати в бюджет тощо);

- результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала, тощо).

Суд також зазначає, що відповідачем під час перевірки не досліджувалось та не встановлювалось наявність намірів створювати для себе податкову вигоду у позивача.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, суд зазначає, що у рішенні від 22.01.2009 року по справі "Булвес" АД проти Болгарії (заява № 3991/03), що компанія-заявник (покупець) не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок сплачувати ПДВ повторно разом з пенею (п.71 рішення).

Крім того Європейським судом з прав людини висловлюється думка про те, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження компанії-заявника (покупця), що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Також Європейський суд з прав людини в рішенні по справі "ІНТЕРСПЛАВ проти України" (заява № 803/02) від 09.01.2007 року зазначає, що платник податків, який добросовісно придбав товар у особи, яка порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності у тому випадку, коли здійснював реальну господарську операцію і не знав про дефекти правового статусу свого контрагента.

Крім того, у цьому ж рішенні суд зазначає, що можливість притягнути до відповідальності покупця може виникнути лише у разі обізнаності покупця, проте також зазначає, що отримання таких відомостей покупцем є можливим тільки у разі наявності у покупця відповідної компетенції (п. 37, 38 рішення).

Отже з урахування положень рішень цієї судової установи судом робиться висновок про те, що з наявності взаємовідносин між контрагентами не випливає обов'язок будь-якої сторони щодо перевірки дотримання іншою стороною податкової дисципліни.

Відповідач в Акті перевірки посилається на норму ст. 208 Цивільного кодексу України, згідно з якою у письмовій формі належить вчиняти: 1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Статтею 215 Кодексу встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З викладеного вбачається, що позивачем сформовано та внесено до податкової звітності валові витрати за рахунок господарських операцій з ПП «Ротонда Торг» на підставі належних документів бухгалтерського обліку, в яких відображається зміст господарської операції, таким чином у позивача відсутнє завищення валових витрат у періоді, що перевірявся.

Таким чином, позивачем правомірно проведено амортизаційні відрахування зносу основних фондів, придбаних у ПП «Ротонда Торг» протягом 1-го кварталу 2010- 1-го кварталу 2011 в сумі 4670,00 грн.

У зв'язку з викладеним, суд дійшов висновку про необґрунтованість дій відповідача щодо донарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток позивачу за 2010 рік в сумі 1168,00 грн., та зменшення від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток підприємств за 1-й квартал 2011 - 190,00 грн.

Перевіряючи обґрунтованість висновків відповідача щодо завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ судом встановлено наступне.

На підтвердження формування податкового кредиту, позивачем до податкового органу були надані податкова накладна, виписана ПП «Ротонда Торг», платіжні доручення про перерахування позивачем грошових коштів на рахунок контрагента за укладеним договором, а також надано видаткову накладну.

Судом встановлено, що спірні суми ПДВ включені за фактом отримання від постачальника - ПП «Ротонда Торг», податкової накладної, копія якої долучено до матеріалів справи, яка є належним чином оформленою від 16.11.2009 № 1670 (т.2а.с.104).

Суми податкового кредиту включено до податкової декларації за листопад 2009 року, що не заперечується відповідачем.

Таким чином, висновки відповідача в частині заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму податкового кредиту, сплаченого у ціні товару ПП «Ротонда Торг» в розмірі 934,00 грн. не відповідають зазначеним приписам Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування податкового кредиту).

Жодної з наведених підстав, відповідачем під час перевірки встановлено не було.

Крім того, законом не передбачений зв'язок між виникненням права платника податку на податковий кредит та наданням податкової звітності його контрагентом.

На час виписки податкових накладних та отримання зазначеної податкової накладної позивач є платником податку на додану вартість.

Натомість в судовому засіданні було перевірено факт здійснення господарських операцій та встановлено, що товар від ПП «Ротонда Торг», позивач отримав, що підтверджується видатковими накладними сплатив вартість товару, в тому числі ПДВ та використав придбаний товар в своїй господарській діяльності.

Виходячи з вищевикладеного, з урахуванням відсутності доказів порушень оформлення податкових накладних, суд приходить до висновку про те, що формування податкового кредиту на підставі отриманих податкових накладних, які відповідно до положень Податкового кодексу України, засвідчують факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), та є єдиним документом, на підставі якого платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми, здійснювалось правомірно.

Таким чином, позивачем, під час формування податкового кредиту, були дотримані положення Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування податкового кредиту за грудень 2010 року).

Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Статтею 80 Цивільного кодексу України встановлено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Частиною 4 статті 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

З наведеного вище вбачається, що контрагент позивача, як юридична особа, наділений цивільною правоздатністю та дієздатністю, має відповідно до діючого законодавства, право на здійснення господарської діяльності на власний розсуд та ризик, у тому числі з надання послуг та виконання робіт.

Відповідно до статей 204, 205 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 Кодексу встановлено, що підставою для здійснення підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підстави недійсності господарського зобов'язання також встановлені ч.1 статті 207 ГК України, також до них законом віднесено вчинення угод з метою, що суперечить інтересам суспільства та держави.

У судовому засіданні Позивачем на підтвердження господарських операцій, що відбулися у перевіряємий відповідачем період, були надані копії відповідних банківських виписок та інших первинних документів. Всі первинні документи, що підтверджують здійснення між позивачем та контрагентом вищезазначеної господарської операції, є в матеріалах справи, оцінені судом та визнані такими, що оформлені у відповідності до вимог чинного законодавства. В Акті перевірки не надано належної оцінки первинним документам позивача, натомість суд зазначає, що акти про неможливість проведення зустрічних звірок по «» Ротонда Торг» самі по собі не є належним доказом відсутності реального виконання господарських операцій між вказаними особами та позивачем.

Згідно з частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за порушення правил ведення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Судом також враховано, що у разі коли встановлюється, що правочин вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 ГК. Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Виходячи з вищевикладеного, з урахуванням відсутності доказів порушень оформлення податкових накладних, суд приходить до висновку про те, що формування податкового кредиту на підставі отриманих податкових накладних, які відповідно до положень Податкового Кодексу України, засвідчують факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), та є єдиним документом, на підставі якого платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми, здійснювалось правомірно.

Таким чином, суд вважає, необґрунтованими висновки відповідача щодо завищення позивачем податкового кредиту за період, що перевірявся в сумі 934,00 грн.

Щодо обґрунтованості понесення позивачем витрат на придбання товару, а також на отримані послуги, та податкового кредиту з ПДВ по операціям з ПП «Севелітстрой», ПП «Комманд», ПП «Габарит груп», судом встановлено наступне.

На підтвердження обґрунтованості формування показників податкової звітності по вказаним контрагентам протягом 2010-2012 років позивачем надано, витяги з карток по рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками», копії платіжних доручень (т.1.а.с.76-92).

Крім того, щодо робіт з будівництва солярію ПП «Севелітстрой» позивачем надано дозвіл на виконання будівельних робіт від 17.05.2010 № 385, акт готовності об'єкту «Будівництво соляріїв на загатах берегоукріплювальних робіт споруд на ділянці від загати № 2 (включ.) до загати № 4, нове будівництво», рішення про оформлення права власності на солярій виконавчого комітету Лівадійської селищної ради від 30.09.2010 № 272, позитивний висновок державної експертизи, інвентарні картки (т.2.а.с.17-39).

Проте позивачем не надано, договорів з контрагентами, витратних накладних по отриманню товарів, актів приймання передачі виконаних робіт, та інших документів, які свідчили б про підтвердження вартості товарів (ПП «Комманд»,, «Габарит груп»), а також обґрунтованості понесених витрат.

Крім того, суд зазначає, що надані Акти звірок з контрагентами не підписані.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені ст. 44 Податкового кодексу України. У ній зазначено, що для цілей оподатковування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподатковування та/або податкових зобов'язань, на підставі таких документів :

- первинних документів (документи, створені в письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозвіл адміністрації (власника) на їхнє проведення );

- регістрів бухгалтерського обліку (носії спеціального формату (паперові, електронні) у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів, машинограм і т.п., призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого нагромадження, групування й узагальнення інформації з первинних документів, прийнятих до обліку );

- фінансової звітності (бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період );

- інших документів, зв'язаних з вирахуванням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених вищевказаними документами (далі - підтверджуючі документи). При цьому Податковий Кодекс України не містить визначення термінів таких документів. Їх визначення приведені згідно Положення № 88 (Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88.) та норм Закону № 996 (Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-XIV).

При цьому, вимоги до первинних документів до набрання чинності Податковим Кодексом було визначено, враховуючи п.1.43 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до якого терміни використовувались у значеннях, визначених законами з питань оподаткування, а також національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку у випадках, визначених цим Законом, які не суперечать цьому Закону та іншим законам з питань оподаткування у частині визначення термінів, - законодавством про бухгалтерський облік..

На виконання положень п. 44.3 Податкового Кодексу України платники податків зобов'язані забезпечити збереження як зазначених документів, так і документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладений на контролюючі органи, не менш як 1095 днів із дня подання податкової звітності, для складення якої вони використовувалися, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності. Коротке пояснення.

Забезпечення і збереження документів, зв'язаних з виконанням податкового боргу, протягом термінів, установлених цим Кодексом, є однієї з обов'язків платників податків, установлених пп. 16.1.12 Податкового Кодексу України.

Подання документів по обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподатковування (податкових зобов'язань), первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних із нарахуванням і сплатою податків і зборів за письмовою вимогою контролюючих органів також включено в перелік обов'язків платника податків.

Тому документи, пов'язані з предметом перевірки, проведенням процедури адміністративного оскарження, прийнятого по її результатах податкового повідомлення-рішення або судового розгляду, повинні зберігатися до завершення перевірки і передбаченого законом терміну оскарження прийнятих по її результатах рішень, але не менше терміну, передбаченому п. 44.3 Податкового Кодексу України (1095 днів).

У випадку втрати, ушкодження або дострокового знищення документів п. 44.5 даного Кодексу зобов'язує платника податків у 5-денний термін із дня такої події в письмовому виді повідомити орган ДПС по місцю обліку. Втрачені документи платник податків зобов'язаний відновити протягом 90 календарних днів із дня, що настає за днем надходження повідомлення в орган ДПС або митний орган.

У пункті 44.2 Податкового Кодексу України зазначено, що для визначення (розрахунку) об'єкта оподатковування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів і витрат з урахуванням положень цього Кодексу. У п. 135.2 зазначено: доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують одержання платником податків доходів, обов'язковість ведення і збереження яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, визначених розділом II цього Кодексу.

у п. 138.2 Податкового Кодексу України зазначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподатковування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податків витрат, обов'язковість ведення і збереження яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, визначених розділом II цього Кодексу.

У випадку якщо платник податків здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довгостроковим технологічним циклом виробництва (більш одного року) за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їхньої здачі, у витрати звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування обробки даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи, наприклад, накопичувальні відомості або реєстри.

Основні правила визначення вартості нового будівництва, розширення, реконструкції та технічного переоснащення підприємств, будівель і споруд, ремонту житла, об'єктів соціальної сфери і комунального призначення та благоустрою, а також реставрації пам'яток архітектури та містобудування встановлено ДБН Д.1.1-1-2000 «Правила визначення вартості будівництва», затвердженими наказом Держбуду від 27.08.2000 р. № 174 (далі - ДБН).

Як свідчать матеріали справи, неможливість надання первинних документів до перевірки та згодом в суд по операціям 2010-2012 рік, позивачем обґрунтовано знищенням первинної документації відповідно до акту від 27.05.2011 року після проведення планової перевірки (т.1.а.с.64).

На думку суду, такі дії позивача суперечать вимогам Податкового кодексу України, оскільки знищення документації відбулось до закінчення терміну 1095 днів.

Суд також не приймає доводи позивача на підтвердження правомірності своїх дій з посиланням на п. 315 Переліку типових документів , що створюються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших установ, організацій і підприємств, із зазначення термінів зберігання документів, затвердженого наказом Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України від 20.07.1998 № 41 (зі змінами та доповненнями), оскільки вказаною нормою передбачено, що знищення документів після закінчення терміну зберігання документів можливо за умови проведення податковими органами перевірки.

Суд зазначає, що позивачем не надано доказів того, що по операціям 2010-2011 року термін зберігання первинної бухгалтерської документації минув.

Закон України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту), а саме п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст.7, єдину підставу, коли не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - коли ці суми не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Пункт 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України також передбачає єдину підставу, коли не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - коли ці суми не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Суд зазначає, що по операціям з ПП«Севелітстрой», ПП «Комманд», ПП «Габарит груп» позивачем не надано податкових накладних на підтвердження обґрунтованості формування податкового кредиту.

Суд також зазначає, що підчас попередніх перевірок (т.2а.с.146) відповідачем було тільки констатовано факт наявності між позивачем та ПП «Севелітстрой», ПП «Комманд», ПП «Габарит груп» угод, але не аналізував правомірність понесених витрат та податкового кредиту.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що позивачем не надано первинних документів бухгалтерського та податкового обліку на підтвердження обґрунтованості понесених витрат (валових витрат та амортизаційних відрахувань) та податкового кредиту з ПДВ по операціям з ПП «Севелітстрой», ПП «Комманд», ПП «Габарит груп», у зв'язку з чим відсутні підстави для визнання протиправним та скасування податкових повідомлень рішень, що оскаржуються в частині зменшення від'ємного значення, донарахування податку на прибуток та податку на додану вартість по вказаним операціям.

Згідно ст. 10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якій діяв до 01.04.2011року, прибуток платників податку, включаючи підприємства, засновані на власності окремої фізичної особи, оподатковується за ставкою 25 відсотків до об'єкта оподаткування.

Згідно ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість» об'єкти оподаткування, визначені статтею 3 цього Закону, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків.

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування податкових повідомлень -рішень від 26.10.2012 № 0004982301 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток по операціям з ПП «Ротонда Торг» в сумі 1120,00 грн., від 10.10.2012 № 0004992301 про зменшення від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток в сумі 190,00 грн. та від 26.10.2012 року № 0005002301 в частині визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 934,00 грн.

Відповідно до п.123.1 ст. 123 Податкового Кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, -

тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування -

тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Згідно п.п.6., 7 Розділу ХХ Перехідних положень Податкового Кодексу України Не застосовуються фінансові санкції до платників податку на прибуток підприємств та платників податків, що перейшли на загальну систему оподаткування, за порушення податкового законодавства за наслідками діяльності у другому - четвертому календарних кварталах 2011 року.

Штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 1 січня по 30 червня 2011 року застосовуються у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на норми ст. 250 Господарського Кодексу України, оскільки штрафні(фінансові) санкції за порушення податкового законодавства не мають характер адміністративно-господарських санкцій.

У зв'язку з зазначеним, суд також дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування податкових повідомлень -рішень від 26.10.2012 № 0004982301 в частині нарахування штрафних (фінансових) санкцій з податку на прибуток в сумі 280,00 грн., та від 26.10.2012 року № 0005002301 в частині нарахування штрафних(фінансових) санкцій з податку на додану вартість в сумі 233,5 грн.

За таких обставин, враховуючи часткове задоволення адміністративного позову, суд вважає за необхідне стягнути з Державного бюджету на користь позивача за рахунок коштів на утримання відповідача судові витрати у розмірі 3,40 грн. витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору .

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Таким чином, стягнення судових витрат, відповідно до рішення суду, не на користь суб'єкта владних повноважень, здійснюється з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку суб'єкта владних повноважень-відповідача.

За таких обставин, враховуючи часткове задоволення адміністративного позову, суд вважає за необхідне стягнути з Державного бюджету на користь позивача за рахунок коштів на утримання відповідача судові витрати у розмірі 28,00 грн. витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору .

В судовому засіданні 21.01.2013р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Відповідно до ст.ст.160,163 КАС України повний текст постанови виготовлено 28.01.2013 року.

На підставі викладеного, керуючись статтями 94, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Ялта АР Крим від 26.10.2012 № 0004982301 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 1120,00 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 280,00 грн.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Ялта АР Крим Державної податкової служби від 10.10.2012 № 0004992301 про зменшення від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток в сумі 190,00 грн.

4. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Ялта АР Крим Державної податкової служби від 26.10.2012 року № 0005002301 в частині визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 934,00 грн. та нарахування штрафних(фінансових) санкцій в сумі 233,5 грн.

5. В задоволені іншої частини позовних вимог відмовити.

6. Стягнути з Державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пальміра-Палас" (Алупкінське шосе, б.12, м. Ялта, АР Крим, 98659 ідентифікаційний код 32003264) за рахунок коштів на утримання Державної податкової інспекції у м. Ялта АР Крим Державної податкової служби (вул. Васильєва, 16, м. Ялта, АР Крим, 98600) 28,00 грн. судового збору.

У разі неподання апеляційної скарги, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення (у разі проголошення відповідно до ст. 160 КАС України вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні , або, у разі проголошення постанови у відсутності особи, яка бере участь у справі - з дня отримання нею копії постанови).

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Котарева Г.М.