Постанова

від 20.11.2006 по справі 3/186а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

3/186а

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

 20.11.06 р.          № 3/186а

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:                              Коваленка В.М.

 суддів:                                          Вербицької О.В.

                                        Дзюбка П.О.

 при секретарі:                              

 За участю представників:

 від позивача - Люшня О.М. (дов. № 30 від 15.11.2006 року);

 від відповідача - Шумейко І.П. (дов. № 26746\10\10-010 від 17.11.2006року);

Дзюба Л.М.  (дов. № 30674\10\10-010 від 30.12.2005 року);

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Укртехекспорт"

 на ухвалу Господарського суду м.Києва від 17.08.2006  

 у справі № 3/186а (Репех В.М.)

 за позовом                               товариства з обмеженою відповідальністю "Укртехекспорт"

 до                                                   Державної податкової інспекції у місті Чернігові

 про                                                  визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

 Суть постанови і скарги:

Постановою господарського суду Чернігівської області від 17 серпня 2006 року, яка прийнята у справі № 3\186-а (суддя – В.М. Репех), в позові товариству з обмеженою відповідальністю “Укртехекспорт” (надалі – Позивач, Товариство) до Державної податкових інспекції у м. Чернігові (надалі – Відповідач, Інспекція) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень було відмовлено повністю (т. 1 л.с. 128-136).

Товариство з обмеженою відповідальністю “Укртехекспорт”, не погоджуючись з прийнятою постановою судом першої інстанції, звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати цю постанову та визнати недійсними спірні податкові повідомлення-рішення з застосуванням штрафних санкцій в розмірі 2 253 006 грн. 00 коп. (т. 2 л.с. 5-8).

Представники Державної податкових інспекції у м. Чернігові у судовому засіданні не погоджуються з вимогами, що викладені Позивачем в апеляційній скарзі, а тому просять залишити постанову господарського суду Чернігівської області від 17 серпня 2006 року без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу № 23512\10\10-010 від 06.10.2006 року (т. 2 л.с. 25-27).

Заслухавши усні пояснення представників Позивача та Відповідача в судовому засіданні, дослідивши та вивчивши матеріали справи апеляційний суд

ВСТАНОВИВ:

 Товариство з обмеженою відповідальністю “Укртехекспорт” звернулось догосподарського суду м. Києва із позовом № 18 від 15.06.2006 року, в якому просило визнати недійсними податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові №№ 0007012320\0, 0007012320\1, 0007012320\2 та 0007012320\3, прийняті на підставі акту перевірки від 20.12.2005 року (надалі – Рішення) (т. 1 л.с. 2-8). Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що Інспекцією за результатами позапланової перевірки неправомірно донарахований ПДВ (надалі – ПДВ) та встановлені штрафні санкції на загальну суму 2 253 006 грн. 00 коп., оскільки витрати на перерахування суми ПДВ у складі придбаної продукції по відповідним господарським операціям  підтверджуються відповідними та належним чином оформленими податковими накладними, у зв'язку з чим Позивач отримав право на податковий кредит, суму якого Товариство вирішило не відшкодовувати, а обраховувати в рахунок наступних зобов'язань по сплаті ПДВ. Також, Товариство зазначає, про невірне посилання Інспекції на норми законодавства при прийнятті  спірних рішень та невірне їх застосування, на невірне застосування законодавства про банкрутство при визначенні контрагента Позивача ліквідованою юридичною особою з посиланням на відповідну ухвалу господарського суду, тоді як на момент здійснення відповідних господарських відносин контрагенти Товариства були належним чином зареєстрованими юридичними особами та мали статус платників ПДВ. Крім цього, Позивач зазначає про відмову в порушенні  кримінальної справи відносно посадових осіб Товариства із зазначенням у відповідній постанові про правомірність формуванням Позивачем податкового кредиту у звітних періодах. Товариство вважає, що податкові повідомлення - рішення Інспекції №№ 0007012320\0, 0007012320\1, 0007012320\2 та 0007012320\3, прийняті на підставі акту перевірки від 20.12.2005 року, мають бути визнані недійсними згідно Порядку списання безнадійного податкового боргу платників податків, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 14.03.2001 року № 103, ст.ст. 1, 7, 10 Закону України “Про податок на додану вартість”, ст.ст. 9, 10 Закону України “Про систему оподаткування”, ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов`язань  платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", ст. 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. 29 Бюджетного кодексу України, ст.ст. 20, 51, 55, 58, 207 Господарського кодексу України, ст. 19 Конституції України, ст.ст. 2, 6, 7-9, 17, 18, 21, 69, 94, 99, 104, 105, 106, 107, 162, 166 та п. Прикінцевих і перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, ст.ст. 7, 9, 11, 33, 49, 82-84, 108, 111-5 Господарського процесуального кодексу України (т. 1 л.с. 2-8).

Постановою господарського суду Чернігівської області від 17 серпня 2006 року у позові товариству з обмеженою відповідальністю “Укртехекспорт” до Державної податкових інспекції у м. Чернігові про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень було відмовлено повністю.

В обґрунтування своєї позиції суд першої інстанції посилається на те, що оскільки контрагентами Позивача у господарських операціях з останнім були порушені правила виписування податкових накладних (невключення суми ПДВ у звітному періоді до податкових зобов'язань), а також оскільки положення законодавства  у якості однієї із підстав виникнення права на податковий кредит та на бюджетне відшкодування визначають сплату відповідної суми ПДВ до бюджету,  право у Позивача на податковий кредит виникає у тому разі, коли суми ПДВ  надійшли до Державного бюджету України, докази чого у матеріалах справи відсутні, що також і було встановлено під час вибіркової перевірки діяльності Товариства.  При цьому, місцевий суд керувався Порядком направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України № 253 від 21.06.2001 року, ст.ст. 11, 11-1 Закону України “Про  державну податкову службу в Україні”, ст.ст. 1, 7 Закону України “Про податок на додану вартість”,  та ст.ст. 69, 70, 71, 72, 86, 158, 160-163, 167, 186, 254, 255 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України) (т. 1 л.с. 130-136).

Між тим, вказаний висновок суду першої інстанції слід визнати як таким, що зроблений з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які місцевий суд визнав встановленими, з невідповідністю висновків, викладених в постанові місцевого суду, обставинам справи, та неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи (п.п. 2, 3, 4 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України).

За таких обставин, оскаржувана постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, а апеляційна скарга, відповідно, задоволенню. Поряд з цим, апеляційний суд вважає за необхідне, керуючись, зокрема, ч. 1 п. 3 ст. 105, п. 3 ст. 198  та п. 2 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, прийняти нову постанову, якою позов Товариства до Інспекції про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень задовольнити повністю та скасувати спірні податкові повідомлення-рішення.

До вказаних висновків апеляційна інстанція дійшла враховуючи наступне:          

Згідно до п. 3 ст. 159 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні .  

Згідно п. 7.7.1 ст. 7 Закону України “Про податком на додану вартість” (в редакції, що діяла на момент, коли  у Позивача виникло та заявлялось право на податковий кредит – надалі – Закон) суми  податку,  що  підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету,  визначаються як  різниця  між  загальною сумою  податкових  зобов'язань,  що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Частиною 1 п. 7.4.1 ст. 7 Закону визначено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням (спорудженням) основних фондів, що підлягають амортизації, включаються до складу податкового кредиту такого звітного періоду, незалежно від строків введення в експлуатацію основних фондів, а також від того, чи мав платник податку оподатковувані обороти протягом такого звітного періоду.  

Пунктом 7.4.5 цієї ж статті передбачено, що не  дозволяється  включення  до  податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування  коштів  в  оплату  вартості таких  робіт (послуг). У разі коли на  момент перевірки платника податку органом державної  податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 17.1.3. ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового   зобов'язання) за  кожний  з  податкових  періодів, установлених  для  такого  податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи  з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та  закінчуючи  податковим  періодом,  на  який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення  від контролюючого  органу,  але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше  десяти  неоподатковуваних  мінімумів  доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових  періодів,  що  минули.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України № 165 від 30.05.1997 року (надалі – Порядок), із змінами та доповненнями та момент проведення перевірки щодо Товариства та прийняття оспорюваного Рішення, податкову накладну складає особа, яка  зареєстрована  як платник  податку в податковому органі і  якій  присвоєно індивідуальний податковий номер  платника  податку на додану вартість. Пунктом 5 цього ж Порядку визначено, що податкова  накладна  вважається  недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку. Якщо особа, яка зобов'язана зареєструватися як платник податку, не здійснила такої реєстрації протягом  термінів, визначених  законодавством,  здійснює  оподатковувані  операції з продажу товарів (робіт, послуг) з нарахуванням податку на додану вартість і видачею податкової накладної без внесення суми податку до бюджету, то така податкова накладна вважається фіктивною.

В порушення норм діючого законодавства місцевий суд при прийнятті  оскаржуваної постанови неправомірно дійшов висновку про правомірність донарахування Позивачу ПДВ, встановлення штрафних санкцій та про відсутність у нього права  на податковий кредит у звітних періодах у зв'язку з наступним.

Наявними у справі договорами, специфікаціями  до договорів,  рахунками –фактурами, видатковими та податковими накладними (т. 1 л.с. 28-33, 38-43) підтверджуються витрати Позивача у звітних періодах у зв'язку з придбанням у контрагентів по вказаних договорах купівлі-продажу продукції (біополімеру), про що Позивачу контрагентами виписані відповідні податкові накладні, та понесені витрати по сплаті ПДВ, що включені у вартість такої продукції, у зв'язку з чим Товариством згідно поданих декларацій заявлялось право на податковий кредит у звітних періодах. Надання Товариством під час перевірки діяльності останнього відповідних податкових накладних, перелічених у відповідному акті перевірки № 530\23\32094875 від 20.12.2005 року, Інспекцією не заперечується (т. 1 л.с. 14-23). Твердження представника Інспекції в судовому засіданні 20.11.2006 року про відсутність в однієї із податкових накладних  такого реквізиту, як підпису особи, що видала податкову накладну (т. 2 л.с. 35-37) апеляційна інстанція вважає за необхідне спростувати, оскільки наявна у справі податкова накладна № 1 від 09.01.2004 року (т. 1 л.с. 42), що виписана на користь Позивача приватним підприємством “Естонський Торговий Дім”, містить підпис посадової особи останнього, що засвідчений печаткою вказаного підприємства, які, дійсно, не містяться в графі “підпис і прізвище особи, яка склала податкову накладу”, а розташовані внизу податкової накладної після всіх визначень, нанесених типографським засобом. Отже, дотримання порядку оформлення вказаних податкових накладних згідно із законодавством Інспекцією не спростовано, а порядок заявлення Позивачем права на податковий кредит у відповідних періодах та надання відповідних доказів на підтвердження такого права Товариством дотриманий.

Щодо посилання в оскаржуваній постанові на несплату контрагентами Позивача – приватним підприємством “Естонський Торговий Дім” та товариством з обмеженою відповідальністю  “Бридж Імпекс”, за той же податковий період своїх зобов'язань по сплаті ПДВ у розмірі, який би відповідав сумі податкового кредиту, заявленої Позивачем, апеляційна інстанція зазначає, що ст. 7 Закону не визначено обов'язковою умовою виникнення права на податковий кредит сплату відповідної суми ПДВ, а встановлена альтернатива  - нарахування платником податків у звітному періоді ПДВ у зв'язку з  придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. При цьому, слід зазначити, що несплата контрагентами Товариства такої ж суми ПДВ у якості своїх податкових зобов'язань та невідповідність її сумі податкового кредиту Позивача, як зазначає Інспекція та підтримує суд першої інстанції, не є порушенням законодавства, оскільки нормами Закону взагалі не ставиться в залежність виникнення права на податковий кредит від відображення контрагентами платників податків по відповідним господарським операціям своїх зобов'язань по ПДВ в документах податкової звітності та сплати відповідної суми ПДВ, а також Законом не передбачено зобов'язання такого платника податку здійснювати контроль за правильністю та правомірністю здійснення та подання своїми контрагентами будь-якої та, зокрема, податкової звітності та сплати ними своїх податкових зобов'язань. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, але зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Поряд з цим, слід вказати, що частиною 1 п. 7.4.5 ст. 7 Закону передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Отже, із положень означених норм Закону вбачається, що формування податкового кредиту допускається за умови підтвердження відповідних сум належним чином оформленими документами. Такими документами Закон визначає податкові накладні чи митні декларації, що оформлені належним чином. Інші документи, що повинні підтверджувати витрати платника податку при здійсненні фінансово-господарської діяльності у даному випадку, та надаватись на вимогу Інспекції під час відповідної перевірки, або інші умови чи порядок визначення сум ПДВ норми Закону не визначають. Отже, за відсутності у платника податку відповідної податкової накладної, що підтверджує витрати по сплаті податку, віднесення таких сум до податкового кредиту не допускається,  а, як вже вказано, Позивачем відповідні норми дотримані та наявні у справі відповідні податкові накладні під час перевірки Інспекції були надані та підтверджують відповідні суми ПДВ та податкового кредиту.

У зв'язку із вищевикладеним також слід додати про неправомірність посилання в оскаржуваній постанові, як на належні докази у справі на підтвердження  висновків Інспекції, на постанову господарського суду м. Києва від 11.10.2004 року у справі № 46\773-б, якою один із контрагентів Позивача – товариство з обмеженою відповідальністю “Бридж Імпекс” визнано банкрутом (т. 1 л.с. 93), на рішення   господарського суду м. Києва від 09.08.2004 року у справі № 46\148, яким скасовано  державну реєстрацію приватного підприємства  “Естонський  Торговий дом” та на анулювання згідно акту 24.09.2004 року свідоцтва платника ПДВ останнього (т. 1 л.с. 87-88), оскільки, враховуючи дати  визначених процесуальних та інших документів, на час виписування Позивачу вказаним підприємством в січні 2003 року та вказаним товариством в січні 2004 року податкових накладних (т. 1 л.с. 32, 42) відповідно до Порядку та Закону  контрагенти Товариства мали право виписувати відповідні податкові накладні.

Отже, порядок заявлення Позивачем права на податковий кредит у відповідних періодах (січні 2003 року та в січні 2004 року) та надання відповідних доказів на підтвердження такого права Товариством дотриманий.

Відповідно до ч. 1 п. 3 ст. 105 КАС України, адміністративний позов може містити вимоги про скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень.

Таким чином, вимоги Товариства, які викладені в апеляційній скарзі, обґрунтовані та підтверджуються документами у справі та діючим законодавством, оспорювані повідомлення-рішення Інспекції підлягають скасуванню, а витрати за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанціях відповідно до ст. 94 КАС України присуджуються з Державного бюджету України.

Враховуючи викладене, керуючись нормами ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та ст.ст.  5, 49, 51,  69, 70, 71, 72, 86, 89, 94, 105, 159, 184, 185, 187, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 209 та п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

 1.          Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Укртехекспорт” задовольнити повністю.

2.          Постанову господарського суду Чернігівської області  від 17 серпня 2006 року у справі № 3\186-а скасувати повністю.

3.          Прийняти нову постанову, якою позов товариства з обмеженою відповідальністю “Укртехекспорт” до Державної податкових інспекції у м. Чернігові про скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити повністю.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові № 0007012320\0 від 20.12.2005 року, № 0007012320\1 від 19.01.2006 року, № 0007012320\2 від 28.03.2006 року та № 0007012320\3 від 06.06.2006 року.

          Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Укртехекспорт” (14037, м. Чернігів, пр. Миру, 204, кв. 10, р\р 26006008162 в ЗАТ “Полікомбанк”, код ЗКПО 32094875, МФО 353100) 3 грн. (три гривні) 40 коп. витрат по сплаті державного мита.

4.          Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Укртехекспорт” (14037, м. Чернігів, пр. Миру, 204, кв. 10, р\р 26006008162 в ЗАТ “Полікомбанк”, код ЗКПО 32094875, МФО 353100) 1 грн. (одну гривню) 70 коп. витрат по сплаті державного мита за розгляд апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з моменту її виготовлення в повному обсязі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

5.          Справу №  3\186-а повернути до господарського суду Чернігівської області.

 Головуючий суддя          Коваленко В.М.

 Судді

           Вербицька О.В.

          Дзюбко П.О.