Постанова

від 22.01.2009 по справі 35/479-07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

35/479-07

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 22 січня 2009 р.                                                                                    № 35/479-07  

      Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді:суддів:Добролюбової Т.В.,Гоголь Т.Г., Швеця В.О.,

розглянувши матеріали касаційної скаргиХарківської міської ради

на рішенняГосподарського суду Харківської області від 23.10.07

у справі№35/479-07

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гігант"

до1)Харківської міської ради2)Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації"

провизнання права власності

В судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Дудченко О.Ю. –дов. від 10.12.08;

від відповідача: не з'явились, повідомлені належно про час і місце розгляду касаційної скарги.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Гігант" у жовтні 2007 року заявлений позов до Харківської міської ради і Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" про визнання за позивачем права власності на нежитлову будівлю –торгівельний кіоск літ. "О-1", площею 9,8 кв.м, розташовану за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 79/1; та зобов'язання Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" провести реєстрацію права власності на вказане майно. Позовні вимоги обґрунтовані приписами статей 15, 16, 181, 182, 328, 331, 376, 392 Цивільного кодексу України, статті 48 Закону України "Про власність". При цьому, товариство зазначало, що під час використання торгівельного кіоску, ним за власні кошти проведені роботи з реконструкції, за результатами якої створено нову річ –нежитлову будівлю. Позивач наголошував на тому, що за приписами статей 328, 331, 392 Цивільного кодексу України це є підставою для визнання за ним права власності на дане приміщення.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 23.10.07, ухваленим суддею Швед Е.Ю., позовні вимоги задоволені. Визнано за ТОВ "Гігант" право власності на нежитлову будівлю –торговельний кіоск літ. "О-1", площею 9,8 кв.м, розташовану за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 79/1. Провадження у справі стосовно другого відповідача - Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" припинено. Місцевий суд, вмотивовуючи рішення, зазначав, що оскільки позивачем, в результаті здійснених невідокремлених поліпшень майна, створена нова річ, то за приписами частини 1 статті 331 Цивільного кодексу України він набуває права власності на неї. Разом з цим, суд посилався на приписи статей  15, 16, 182, 328, 331, 376, 392 Цивільного кодексу України, статті 48 Закону України "Про власність".

Харківський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Шепітько І.І. –головуючого, Бондаренка В.П., Камишевої Л.М., ухвалою від 22.09.08 відмовив Харківській міській раді у задоволенні клопотанні про відновлення пропущеного строку на подання апеляційної скарги та повернув апеляційну скаргу заявникові без розгляду. Ухвала обґрунтована приписами статей 53, 93 Господарського процесуального кодексу України. Апеляційним судом встановлено, що апеляційна скарга подана міською радою після спливу 3-х місячного строку для її подання. При цьому, суд виходив з того, що даний строк є присічним і відновленню не підлягає.

Харківська міська рада звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на рішення господарського суду, в якій просить рішення у справі скасувати, як прийняте з порушенням норм матеріального права, та відмовити у задоволенні позову. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, міська рада вказує на порушення господарським судом першої інстанції приписів статей 331, 376 Цивільного кодексу України, статей 125, 126 Земельного кодексу України, статей 9, 10 Закону України "Про архітектурну діяльність", статі 24 Закону України "Про планування і забудову територій", статті 22 Закону України "Про основи містобудування", пункту 1.6 "Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно", затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 07.02.02 №7/5, "Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.04 №1243. Скаржник вважає, що технічний висновок від 27.09.07 про стан будівельних конструкцій спірного торгівельного павільйону не дає підстав вважати можливою і безпечною подальшу експлуатацію реконструйованого об'єкта нерухомості. Разом з цим, заявник звертає увагу колегії суддів на відсутність у матеріалах справи документів, які підтверджують відповідність реконструйованого об'єкта державним санітарним, екологічним, протипожежним нормам, а також документів про участь позивача у витратах з пайової участі замовника у розвитку інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури міста Харкова, згідно Порядку видачі технічних умов на проектування об'єктів будівництва та комплексного благоустрою територій у м. Харкові, затвердженого Рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради від 17.09.03 №889. Заявник зазначає, що інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю м. Харкова дозвіл на виконання будівельних робіт позивачеві не надавався, розроблення та погодження в установленому порядку проекту реконструкції проведено не було. За твердженням міської ради, позивачем не оформлено правокористування земельною ділянкою з метою будівництва об'єкта на вул. Пушкінській, 79/1. З огляду на це, заявник вважає нежитлову будівлю –торгівельний кіоск літ. "О-1", площею 9,8 кв.м, розташовану за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 79/1, самочинно збудованою. Рішення міської ради про надання дозволу на збереження самовільно збудованого об'єкту позивачеві не надавалося.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Гігант" судом отримано відзив на касаційну скаргу, в якому товариство просить залишити без змін рішення у справі, а касаційну скаргу –без задоволення.

Від Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповіді судді  Добролюбової Т.В. і пояснення представника позивача, переглянувши  матеріали  справи та доводи  касаційної скарги, перевіривши  правильність  застосування  судом  приписів чинного  законодавства,  відзначає  наступне.

Господарським судом першої інстанції установлено, і це підтверджується матеріалами справи, що згідно договору оренди землі від 14.11.06, укладеного між ТОВ "Гігант" і Харківською міською радою, на підставі Рішення ХL сесії Харківської міської ради ІV скликання  від 28.09.05 №169/05 "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення малих архітектурних форм для здійснення підприємницької діяльності" товариству була надана в оренду земельна ділянка, площею 0,0020 га, розташована за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 79/1. Спірна земельна ділянка надана товариству в користування для розміщення кіоску. Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову у даній справі є вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Гігант" до Харківської міської ради і Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" про визнання за товариством права власності на нежитлову будівлю –торгівельний кіоск літ. "О-1", площею 9,8 кв.м, розташовану за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 79/1; та зобов'язання БТІ провести реєстрацію права власності на вказане майно. Ухвалюючи рішення у справі та задовольняючи позов, суд виходив з того, що в результаті здійснених позивачем невідокремлених поліпшень майна –реконструкції, створена нова річ, а тому відповідно до приписів частини 1 статті 331 Цивільного кодексу України він набуває права власності на неї. Проте, колегія суддів визнає такі висновки судів передчасними, оскільки вони зроблені без урахування вимог законодавства, яке регулює спірні правовідносини. За приписами статті 24 Закону України "Про планування і забудову територій", фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов'язані отримати від виконавчих органів відповідних рад дозвіл на будівництво об'єкта містобудування. Статтею 29 цього ж Закону передбачено, що здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення незазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно з законодавством. Відповідно до приписів статті 331 Цивільного кодексу України право власності на нову річ, яка виготовлена, створена особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила, створила річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно - житлові будинки, будівлі, споруди тощо виникає з моменту завершення будівництва, створення майна. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Тобто, приписи статті 331 Цивільного кодексу України визначають загальні підстави та порядок набуття права власності на нове майно, яке створене з додержанням вимог закону та інших правових актів, однак не регулює правовий режим самочинного будівництва. Поняття самочинного будівництва, а також правові підстави та умови визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно визначені в статті 376 Цивільного кодексу України, яка є спеціальною в регулюванні спірних правовідносин, оскільки унормовує відносини, що виникають у тих випадках, коли вимоги закону та інших правових актів при створенні нової речі - самочинному будівництві були порушені. Вказаною статтею визначено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, котра не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Тобто, законодавець надає можливість усунути порушення, пов'язане з будівництвом на земельній ділянці, не відведеній для цієї мети, у разі надання земельної ділянки під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок. Задовольняючи позов, місцевим господарським судом не враховано, що згідно з частиною 3 статті 376 названого Кодексу право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Господарському суду належало дослідити, які об'єкти збудовані Товариством з обмеженою відповідальністю "Гігант" на орендованій земельній ділянці капітальні чи тимчасові, і в залежності від встановленого з'ясувати чи вирішував компетентний орган за зверненням товариства питання про надання йому земельної ділянки, розташованої під збудованим нерухомим об'єктом, такого цільового призначення, яке передбачає можливість будівництва саме спірної нежитлової будівлі. Крім того, відповідно до положень статті 95 Земельного Кодексу України та статті 25 Закону України "Про оренду землі" орендар, як тимчасовий землекористувач, з урахуванням умов надання земельної ділянки та її цільового призначення, має право споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі та споруди лише за умови згоди на це орендодавця. Статтею 375 Цивільного кодексу України унормовано лише право власника зводити на земельній ділянці будівлі та споруди, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Відповідно до приписів статті 116 Земельного кодексу України громадяни і юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом; набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Згідно зі статтею 417 Цивільного кодексу України у разі припинення права користування земельною ділянкою, на якій була споруджена будівля, власник земельної ділянки та власник цієї будівлі визначають правові наслідки такого припинення. У разі недосягнення домовленості між ними власник земельної ділянки має право вимагати від власника будівлі або споруди її знесення та приведення земельної ділянки до стану, в якому вона була до надання її у користування. Якщо знесення будівлі, що розміщена на земельній ділянці, заборонено законом або є недоцільним у зв'язку з явним перевищенням вартості будівлі порівняно з вартістю земельної ділянки, суд може з урахуванням підстав припинення права користування земельною ділянкою постановити рішення про викуп власником будівлі земельної ділянки, на якій вона розміщена, або про викуп власником земельної ділянки будівлі, або визначити умови користування земельною ділянкою власником будівлі на новий строк. Колегія суддів визнає, що господарським судом, в контексті спірних правовідносин, не було надано юридичної оцінки вищенаведеним правовим положенням, в той час, як у даному випадку необхідно було керуватися вказаними нормами в комплексі.

З огляду на викладене, господарським судом не з'ясовано обставини справи щодо дійсних прав та обов'язків сторін і не зазначено, які дії Харківської міської ради свідчать про те, що ним оспорюється чи не визнається право власності позивача на спірне майно. Наведене свідчить про те, що господарським судом не вжито заходів для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, а тому рішення у справі прийняте за неповно з'ясованими обставинами справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору. Таким чином, доводи викладені в касаційній скарзі про порушення судом вимог чинного законодавства, підтверджується матеріалами справи. Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення у справі підлягає скасуванню в частині задоволення позову, а справа –направленню на новий розгляд до Господарського суду Харківської області у скасованій частині. При новому розгляді справи судові необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Разом з тим, залишається без змін рішення в частині припинення провадження у справі стосовно другого відповідача - Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації". Відповідно до пункту 1.3 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.02 №7/5, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 18.02.02 за №157/6445, державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють підприємства бюро технічної інвентаризації –БТІ у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць. Зі змісту пункту 6.1 Тимчасового положення вбачається, що оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна з видачею свідоцтва про право власності провадиться місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування. Отже, відповідно до вказаного положення Комунальне підприємство "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" здійснює лише реєстрацію прав власності на нерухоме майно, що виключає його можливість бути відповідачем за вимогами Товариства з обмеженою відповідальністю "Гігант" про визнання права власності на спірне майно.  

     Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

                    Рішення Господарського суду Харківської області від 23.10.08 у справі №35/479-07 скасувати в частині задоволення позову про визнання за ТОВ "Гігант" права власності на нежитлову будівлю –торговельний кіоск літ. "О-1", площею 9,8 кв.м, розташовану за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 79/1, з направленням матеріалів справи для нового розгляду до Господарського суду Харківської області. В частині припинення провадження у справі стосовно другого відповідача - Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" рішення у справі залишити без змін.

          Касаційну скаргу  Харківської міської ради задовольнити частково.

Головуючий, суддя                                                          Т.Добролюбова

       Судді                                                                           Т.Гоголь

                                                                                       В.Швець