Постанова

від 27.01.2009 по справі 43/497

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

43/497

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 27 січня 2009 р.                                                                                    № 43/497  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Хандуріна М.І., –головуючого,

Заріцької А.О.,

Короткевича О.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні  касаційну скаргу

Державної податкової інспекції у Голосіївському  районі м. Києва

на постанову

господарського суду м. Києвавід 02 липня 2008 року

у справі господарського суду№ 43/497м. Києва

за заявоюТовариства з обмеженою відповідальністю "Консалтингова компанія "КВАНТ"

доТовариства з обмеженою відповідальністю "АНТЕКС ПЛЮС"

провизнання банкрутом,

за участю представників сторін: не з'явились;

встановив:

          Ухвалою господарського суду м. Києва від 20.06.2008 за заявою  ТОВ "Консалтингова компанія "КВАНТ" порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ "АНТЕКС ПЛЮС" в порядку ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

          Постановою господарського суду м. Києва від 02.07.2008 (суддя Пасько М.В.) ТОВ "АНТЕКС ПЛЮС" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено ініціюючого кредитора –ТОВ "Консалтингова компанія "КВАНТ",  якого зобов'язано  письмово повідомити всіх відомих йому кредиторів, підприємницьку діяльність банкрута завершено, провести ліквідаційну процедуру та надати звіт свій звіт та ліквідаційний баланс.

          В касаційній скарзі ДПІ у Голосіївському районі м. Києва просить скасувати постанову господарського суду м. Києва та припинити провадження у справі. В обґрунтування посилається на невірне застосування норм матеріального і процесуального права, зокрема ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст.17, 18 Закону України "Про порядок реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", ст.ст. 33, 34 ГПК України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку оскаржувані судові рішення, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з такого.

Відповідно до ст. 107 ГПК України право касаційного оскарження надано, зокрема, особам, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується  їх прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 41 ГПК України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі Закон) передбачено, що у разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також, за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.

Отже, спрощена процедура банкрутства відповідно до статті 52 Закону передбачає введення ліквідаційної процедури боржника одразу ж після порушення провадження у справі про банкрутство, що має наслідком припинення господарської діяльності боржника (ч.1 ст.23 Закону).

Відтак, незаконне визнання боржника банкрутом за спрощеною процедурою унеможливлює встановлення податковим органом зобов'язань по сплаті податків відповідно до податкових повідомлень-рішень, прийнятих після введення ліквідаційної процедури, оскільки з моменту визнання боржника банкрутом у нього не виникають податкові зобов'язання.

          Наведене дозволяє зробити висновок про право податкового органу на оскарження постанов про визнання боржника банкрутом в порядку ст. 107 ГПК України, як судових актів за наслідком прийняття яких змінюється правовий статус юридичної особи і вона втрачає статус суб'єкта, щодо якого можуть виникати  податкові зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи, провадження у справі про банкрутство ТОВ "Антекс Плюс" порушено за заявою ТОВ "Консалтингова компанія "Квант". Заява мотивована неспроможністю боржника погасити заборгованість у розмірі 2800,00 грн., яка виникла у зв'язку з невиконанням боржником умов договору про надання консультаційних послуг № 001/15 від 14.01.2008, що підтверджується актом прийому-передачі від 14.01.2008 (а.с. 9) та визнаною боржником претензією від 17.03.2008 (а.с. 12-13). Вказану заборгованість  неможливо стягнути у зв'язку з відсутністю боржника за юридичною адресою,  що підтверджується довідкою Деснянського районного управління ГУ МВС України в м. Києві від 14.05.2008 (а.с. 17).

Постановою господарського суду від 02.07.2008 боржника –ТОВ "Антекс Плюс" визнано банкрутом з урахуванням особливостей, визначених ст. 52 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено  ініціюючого кредитора.

Зазначена постанова мотивована тим, що заявлені вимоги підтверджуються документально і визнаються судом обґрунтованими. Наданими суду доказами підтверджено відсутність коштів та рух грошових коштів на рахунках боржника, нерухомого майна, транспортних засобів, боржник відсутній за його місцезнаходженням.

Однак, колегія суддів Вищого господарського суду України  вважає, що господарський суд м. Києва при прийнятті постанови про визнання відсутнього боржника банкрутом не з'ясував та не дав оцінку факту наявності (відсутності) в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи боржника за її місцезнаходженням відповідно до вимог Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців”.

Відповідно до вимог ст. 17 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців”, який набув чинності  з 01.07.2004 року в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, а також відомості про зарезервовані найменування юридичних осіб.

Відповідно до вимог ч. 1, 3 ст. 18 вказаного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню  до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.

Вказаний Закон також визначає порядок внесення до Єдиного державного реєстру записів про відсутність юридичної особи за її  місцезнаходженням, які здійснюються державним реєстратором  (п.7 ст.19 Закону).

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства  повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Наявна у матеріалах справи  довідка Деснянського районного управління ГУ МВС України в м. Києві від 14.05.2008 (а.с. 17) не може бути належним доказом відсутності боржника за його місцезнаходженням.

Колегія суддів Вищого господарського суду України наголошує, що  вказані  вище норми Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців" передбачають можливість внесення реєстратором, після дотримання передбаченої ст. 19 процедури, до реєстру запису про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням.

Крім того, судом не було досліджено наявність інших ознак, які б слугували підставою для визнання відсутнього боржника банкрутом: ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, відсутність підприємницької діяльності боржника, а також не було перевірено безспірність вимог ініціюючого кредитора.

За приписами ч. 8 ст. 1 Закону безспірні вимоги кредиторів - вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Як вбачається із змісту заяви про порушення справи про банкрутство та додатків до неї, безспірні вимоги ініціюючого кредитора до боржника ґрунтуються на відповіді на претензію від 17.03.2008, в якій боржник визнає наявність заборгованості та зобов'язується сплатити борг (а.с.12-13). Інших доказів в обґрунтування безспірності грошових вимог, як таких, що підтверджені виконавчими документами, ініціюючий кредитор суду не надавав.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що визнана у встановленому порядку претензія виключена з переліку документів за якими проводиться виконання органами державної виконавчої служби відповідно до Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про виконавче провадження" та деяких інших законодавчих актів щодо виконання судових рішень, який набрав чинності з 14.04.2006. Отже, з дати набрання чинності цим законом претензія до боржника та її визнання боржником не приймаються органами державної виконавчої служби, як виконавчі документи.  

Що стосується неподання боржником протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності та відсутності підприємницької діяльності боржника, то в касаційній скарзі ДПІ вказує, що банкрут відзвітував до ДПІ в 2008 році (на момент визнання банкрутом) з показниками фінансово-господарської діяльності у розмірі 16 млн. грн., що свідчить про здійснення підприємством підприємницької діяльності.

Тобто, факт здійснення (нездійснення) боржником підприємницької діяльності та подання до органів ДПІ звітності взагалі не був предметом дослідження господарського суду м. Києва при винесення оскаржуваної постанови, що протирічить приписам ст. 52 Закону.

Відтак, колегія суддів зазначає, що суд не дослідивши обставин безспірності грошових вимог ініціюючого кредитора, обставин правового статусу боржника як юридичної особи на момент порушення провадження у справі, належності доказів відсутності боржника за адресою місцезнаходження, дійшов передчасного висновку про подальший розгляд справи за спрощеною процедурою шляхом визнання боржника –ТОВ "Антекс Плюс" банкрутом в порядку ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

З врахуванням викладеного та меж перегляду справи у касаційній інстанції відповідно до ст. 111-7 ГПК України, оскаржувану постанову від 02.07.2008 господарського суду м. Києва року не можна вважати законною та обґрунтованою, отже вона підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції для прийняття рішення про обґрунтованість порушення провадження у справі та можливість його подальшого руху за спрощеною процедурою відповідно до статті 52 Закону.

При новому розгляді справи суду слід врахувати приписи статей 17-18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців”, ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", повно та всебічно дослідити всі суттєві обставини, що мають значення для правильного  вирішення спору, перевірити ствердження  та  заперечення сторін,  всім зібраним  доказам надати належну оцінку в їх сукупності та вирішити спір  відповідно  до вимог  закону.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119  - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва  задовольнити частково.

Постанову господарського суду м. Києва від 02.07.2008  у справі № 43/497 скасувати, справу передати на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

Головуючий                                                                                 М.І. Хандурін

Судді                                                                                           А.О. Заріцька

                                                                                                     О. Є. Короткевич