Постанова

від 25.01.2013 по справі 2а/1270/10265/2012

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 8.2.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 січня 2013 року Справа № 2а/1270/10265/2012

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

судді: Солоніченко О.В.

при секретарі: Балябі В.С,

за участю

представника позивача Борзенко Н.О. довіреність від 03.01.2013

представника відповідача Комарової Г.О.. довіреність від 10.01.2013

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Восток Трейдинг» до Державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 27.11.2012 № 0002192310, та № 0002182310 -

ВСТАНОВИВ:

26 грудня 2012 року Луганським окружним адміністративним судом відкрито провадження в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Восток Трейдинг» до Державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 27.11.2012 № 0002192310 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 18687,50 грн., та № 0002182310 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 23359,75 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивачем зазначено, що оскаржувані рішення прийнято відповідачем на підставі висновків перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ПП «Еліон-Біт» за листопад 2009 року. Висновки перевірки ґрунтуються на тому, що ПП «Еліон-Біт» не мало власних офісних, складських приміщень, земельних ділянок, транспортних засобів, які необхідні для здійснення господарської діяльності, що свідчить про безтоварність та відсутність реального характеру угод вказаного підприємства. За висновками податкового органу зазначене унеможливлює здійснення поставки від цього контрагента позивачу, а відтак у позивача відсутнє право віднесення сум від цих операцій до складу витрат та податкового кредиту.

Позивач вважає, що висновки відповідача ґрунтуються виключно на припущеннях, оскільки під час перевірки податковим органом не було прийнято до уваги первинні документи (договір, рахунок-фактуру, податкову накладну, документи про оплату придбаного товару, видаткову накладну), які повністю підтверджують факт придбання позивачем товарно-матеріальних цінностей у ПП «Еліон-Біт».

Висновки податкового органу про відсутність реального характеру господарських операцій з ПП «Еліон-Біт» позивач вважає безпідставними також із урахуванням норм Податкового кодексу України, Законів України «Про податок на додану вартість», «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.ст. 207, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав з підстав, викладених у письмових запереченнях, в яких, серед іншого, зазначено, що в ході перевірки позивачем не було надано документи, що підтверджують факт здійснення транспортних перевезень товарів (товарно-транспортних накладних, дорожніх відомостей, квитанцій про отримання вантажу), що підтверджує відсутність доказів фактичного отримання товарів та реального його транспортування.

При здійсненні перевірки податковим органом було враховано постанову Алчевського міського суду Луганської області від 24.10.2011 року у кримінальній справі № 1-642/2011. Вказаним судовим рішенням встановлено, що гр. Несвіт Є.Ю., не маючи наміру здійснювати підприємницьку діяльність, за грошову винагороду, прийняв рішення про створення , зареєстрував на своє ім'я, та прийняв на себе посаду керівника ПП «Еліон-Біт». При цьому рішенням суду встановлено, що гр. Несвіт Є.Ю. господарської діяльності від імені ПП «Еліон-Біт» не здійснював, документів бухгалтерської та фінансової звітності не складав. Податкова звітність ПП «Еліон-Біт», в якій відображено факти здійснення господарських операцій з придбання та продажу товарів, які фактично не мали місця, надавалась та складалась невстановленими особами, що призвело до незаконного формування податкового кредиту іншими суб'єктами господарювання, і як наслідок ухилення від сплати податків.

На думку відповідача встановлений судовим рішенням факт свідчить про відсутність реального характеру угоди між позивачем та ПП «Еліон-Біт».

З посиланням на норми ст.ст. 203, 215, 216 228 Цивільного кодексу України відповідач зазначає, що за вказаних обставин угоди позивача з ПП «Еліон-Біт» є нікчемними та не підлягають обліку для цілей оподаткування.

Крім того, відповідачем вказано, що в порушення п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 24.05.95 № 88, надана позивачем на підтвердження правомірності формування податкового кредиту за угодою з ПП «Еліон-Біт» податкова накладна № 1074 від 30.11.2009, не містить зазначення прізвища та посади особи, що її підписала.

За таких обставин представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Восток Трейдинг», ідентифікаційний код 31197149, зареєстровано у якості юридичної особи виконавчим комітетом Луганської міської ради 13.07.2010, перебуває на податковому обліку в ДПІ в Жовтневому районі у м. Луганську з 08.12.2000, зареєстровано платником податку на додану вартість 12.12.2000 (а.с. 10-27).

З 05.11.2012 по 15.11.2012 відповідачем - Державною податковою інспекцією в Жовтневому районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби проведено документальну виїзну перевірку позивача з питань дотримання податкового законодавства по взаємовідносинам з ПП «Еліон-Біт» (код ЄДРПОУ 35785253) за листопад 2009 року, за результатами якої складено акт № 2285/22/31197149 від 21.11.2012. (а.с. 30-43).

Підстави призначення та порядок проведення перевірки позивачем не оскаржуються.

Висновками акта перевірки зафіксовано порушення позивачем:

1. пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 14950,00 грн., у тому числі за листопад 2009 року - 14950,00 грн.;

2. п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 18688,00 грн., у тому числі за 4 квартал 2009 року на суму 18688,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 27 листопада 2012 року форми «Р» № 0002192310 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 18687,50 грн., в тому числі за основним платежем - 14950,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 3737,50 грн., та № 0002182310 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 23359,75 грн., в тому числі за основним платежем - 18 687,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 4671,75 грн. (а.с. 28, 29).

Наведені обставини сторонами не заперечуються.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначає Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (надалі - ПК України).

За приписами ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема,: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до пп.54.3.2. п. 54.3. ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Відповідно до п.58.1. ст. 58 ПК України у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

Платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету до 01.01.2011 визначав Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (надалі - Закон № 168).

Згідно з п. п. 7.1., 7.2 ст.7 Закону 168 поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, яка складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з пп.7.2.6. п. 7.2. ст. 7 Закону 168 податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з пп.7.3.1. п. 7.3 ст. 7 Закону 168 датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до пп. 7.4.1. п.7.4. ст. 7 Закону № 168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

В силу пп.7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону № 168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

До 01.04.2011 порядок нарахування та сплати податку на прибуток визначав Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР, який втратив чинність з набуттям чинності Податковим кодексом України.

Як зазначалось, перевіркою встановлено порушення з боку позивача вимог п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 цього Закону.

П. 5.1. ст. 5 Закону 334 встановлює, що до валових витрат виробництва та обігу (далі - валові витрати) відносить суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону 334 до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

В силу пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону 334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, виходячи з вимог вказаних норм, підтвердженням витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток є відповідні розрахункові, платіжні та інші первинні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, підставою для нарахування податкового кредиту та податкового зобов'язання з ПДВ є податкова накладна.

Як вбачається з акту перевірки та пояснень представника відповідача, саме відсутність факту підтвердження належними документами витрат, що впливають на визначення податку на прибуток, та правомірності формування податкового кредиту з ПДВ стало підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Зокрема, в акті перевірки та своїх запереченнях відповідач зазначає про відсутність документів, які свідчать про транспортування товарно-матеріальних цінностей від ПП «Еліон-Біт» до позивача (товарно-транспортних накладних, дорожніх відомостей, квитанцій про отримання вантажу), що і надало підстави для висновку про відсутність реального характеру господарської операції між позивачем та ПП «Еліон-Біт» та про нікчемність цієї угоди. При цьому висновків про порушення вимог чинного законодавства щодо ведення податкового та бухгалтерського обліку безпосередньо позивачем акт перевірки не містить.

Згідно зі ст. 203 Цивільного Кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства. Цивільним законодавством України передбачено умови чинності правочинів, а саме: зміст правочину не повинен суперечити цивільному законодавству; правочини можуть укладати лише особи, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності; наявність правочину свідчить про єдність внутрішньої волі і волевиявлення суб'єкта; при укладенні правочину обов'язкове дотримання передбаченої законом форми; правочин має бути реальним, тобто спрямованим на настання правових наслідків, що зумовлені ним; відповідність правочину спеціальним умовам.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачена презумпція правомірності правочину, під якою розуміється те, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. При цьому, не вимагається прямої вказівки на правомірність тих чи інших дій в акті цивільного законодавства. Спростувати презумпцію правомірності правочину можливо лише у випадку, коли недійсність правочину передбачена прямою нормою закону, так само як застосувати наслідки такого правочину можливо лише за санкціями встановленими законом.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст.228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Проте, у спірних правовідносинах податковий орган всупереч вимогам частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не довів факту нікчемності правочину. Відповідачем не надано також доказів порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного заволодіння ним.

На думку суду, фактичне виконання угоди позивача з ПП «Еліон-Біт» підтверджено матеріалами справи.

Так, між позивачем та ПП «Еліон-Біт» 30.11.2009 було укладено договір поставки за № 14 (а.с.44-46). За умовами договору постачальник (ПП «Еліон-Біт») зобов'язується поставити продукцію згідно з додатком, що є невід'ємною частиною договору, а покупець (позивач) прийняти та оплатити продукцію. Постачальник зобов'язується надати покупцю рахунки, накладні, податкові накладні. Поставка товару здійснюється транспортом постачальника.

Вказані документи надано позивачем до матеріалів справи. Отримання товару підтверджено накладною № 703 від 03.12.09, що містить підписи та печатки сторін за договором (а.с. 50-52).

Фактична сплата з урахуванням ПДВ за отримані товари проведена згідно з рахунком ПП «Еліон-Біт» у безготівковій формі, та підтверджується випискою з банківського рахунку позивача (а.с.54).

ПП «Еліон-Біт» на суму поставки видано податкову накладну за № 1074 від 30.11.09.(а.с.53).

Висновки відповідача про непідтвердження реального характеру здійсненої господарської операції через відсутність документів на транспортування товарів суд вважає безпідставними. Так, відповідач у акті перевірки та своїх запереченнях з посиланням на вимоги Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом робить правильний висновок про те, що суб'єкту господарювання, який здійснює операції по поставці товарів обов'язково треба мати відповідні первинні документи, що підтверджують перевезення вантажів (товарно-транспорті накладні, подорожні листи, тощо). При цьому відповідачем не враховано, що за умовами договору транспортування товарів здійснювалось транспортом продавця (ПП «Еліон-Біт»). Тобто, саме вказане підприємство і повинно мати названі документи на перевезення, оскільки позивач не має відношення безпосередньо до транспортування товарів. Обов'язком позивача відповідно до умов укладеного договору визначено обов'язок прийняти та оплатити товар.

Посилання відповідача на інформацію про відсутність у ПП «Еліон-Біт» власного автотранспорту не свідчить про неможливість здійснення перевезення товарів, та не впливає на право позивача щодо формування сум валових витрат та включення сум ПДВ за операціями з отримання товарів до податкового кредиту.

Крім того, відсутність документів, що підтверджують перевезення товарно-матеріальних цінностей можу свідчити лише про можливі порушення правил перевезень та не є беззаперечним доказом неправомірності визначення податкових зобов'язань.

Акт перевірки містить твердження податкового органу про те, що на порушення п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 24.05.95 № 88, надана позивачем податкова накладна № 1074 від 30.11.2009, не містить зазначення прізвища та посади особи, що її підписала, а тому цей документ не може підтверджувати правомірності формування податкового кредиту за угодою з ПП «Еліон-Біт».

Вказані доводи відповідача суд не приймає виходячи з наступного.

П. 7.2.1. Закону 168 передбачав, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

На час укладення договору між позивачем та ПП «Еліон-Біт» Порядок заповнення та форму податкової накладної було затверджено Наказом ДПА України № 165 від 30.05.97, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.97. № 233/2037 та (надалі - Порядок №165).

П.2 Порядку № 165 передбачав, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Відповідно до п. 18 Порядку № 165 усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Як вбачається з матеріалів справи, податкова накладна відповідає наведеним приписам Закону та Порядку та містить всі вказані реквізити. При цьому наведені норми не містять вимоги щодо обов'язкового зазначення безпосередньо посади особи, що підписала податкову накладну. Врахуванню в даному випадку підлягає також ідентичність підписів від імені керівника ПП «Еліон-Біт» у договорі, рахунку, накладній та податковій накладній.

Крім того, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Згідно з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 21.01.2011 за наслідками розгляду за винятковими обставинами у зв'язку з наявністю підстави, встановленої п.1 ч. 1 ст. 237 КАС України, - неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, неналежним чином оформлена (підписана невідомою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту при наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги.

Оскільки в ході судового розгляду справи не знайшли свого підтвердження висновки податкового органу про відсутність реального характеру фінансово-господарської операції позивача з ПП «Еліон-Біт», сплата податку на додану вартість, є підставою для включення позивачем сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту .

Розглядаючи спір по суті заявлених вимог, суд звертає увагу на посилання відповідача на постанову Алчевського міського суду Луганської області від 24.10.2011 року у кримінальній справі № 1-642/2011.

Вказаним судовим рішенням встановлено, що гр. Несвіт Є.Ю., не маючи наміру здійснювати підприємницьку діяльність, за грошову винагороду, прийняв рішення про створення , зареєстрував на своє ім'я, та прийняв на себе посаду керівника ПП «Еліон-Біт». Рішенням суду встановлено, що гр. Несвіт Є.Ю. господарської діяльності від імені ПП «Еліон-Біт» не здійснював, документів бухгалтерської та фінансової звітності не складав. Податкова звітність ПП «Еліон-Біт», в якій відображено факти здійснення господарських операцій з придбання та продажу товарів, які фактично не мали місця, надавалась та складалась невстановленими особами, що призвело до незаконного формування податкового кредиту іншими суб'єктами господарювання, і як наслідок ухилення від сплати податків.

Проте, на думку суду, обставини встановлені цим судовим рішенням, не стосуються безпосередньо позивача, не підтверджують факт незаконного формування податкового кредиту, і як наслідок, ухилення від сплати податків саме позивачем. Тобто вказане рішення суду не свідчать про наявність порушень вимог податкового законодавства безпосередньо з боку позивача.

Крім того, з огляду на дату прийняття зазначеного рішення - 24.10.2011, обставини, які ним встановлені, не були та не могли бути відомі позивачу, під час укладення та виконання угоди з ПП «Еліон-Біт» у листопаді - грудні 2009 року.

Згідно з частиною першою статті 207 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Відповідно до ст. 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Таким чином, для визнання недійсними угод необхідно встановити вину сторін (сторони) у формі умислу при укладені угоди, факт наявності суб'єктивного чинника може мати місце з боку посадових осіб суб'єкта господарювання, а не з боку самої юридичної особи, а тому суб'єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений конкретним державним органом та підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що податковим органом встановлений факт ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів).

Тобто, у спорі, що розглядався, відсутні докази наявності вини позивача та умислу щодо укладення угоди, завідомо суперечної інтересам держави та суспільства щодо ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів).

Вказаною статтею встановлено, що правові наслідки недійсності правочину, які регулюються цією нормою, застосовуються до сторін такого правочину в разі визнання господарського зобов'язання недійсним.

В матеріалах справи докази визнання у встановленому порядку договору позивача з ПП «Еліон-Біт» недійсним відсутні.

Чинне законодавство не ставить право платника податків на формування податкового кредиту та складу валових витрат у залежність від дій чи бездіяльності його контрагентів, знаходження їх за своєю юридичною адресою, тощо. Законодавство України з питань оподаткування не зобов'язує платника податків перевіряти наявність у контрагента основних фондів та трудових ресурсів, а контрагента надавати платнику податків документальне підтвердження наявності у нього адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань.

З урахуванням таких обставин висновки відповідача, викладені в акті перевірки, вбачаються безпідставними, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення, прийняті в результаті безпідставних висновків перевірки, - протиправними. Відтак, оскаржувані податкові повідомлення рішення з урахуванням їх протиправності підлягають скасуванню. Тобто, позовні вимоги підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Восток Трейдинг» до Державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби задовольнити повністю.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби від 27 листопада 2012 року форми «Р» № 0002192310 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 18687,50 грн., та № 0002182310 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 23359,75 грн.

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів після її проголошення а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст. 186 КАС України, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження, або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанову в повному обсязі складено 30 січня 2013 року.

Суддя О.В. Солоніченко