Рішення

від 29.01.2013 по справі 910/120/2013

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/120/2013 29.01.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Максима»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «БКБ Інжиніринг»

Про стягнення 10 966,29 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача Кітченков М.О. - по дов. № б/н від 20.09.2010

Від відповідача не з'явився

Суть спору :

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Максима» до Товариства з обмеженою відповідальністю «БКБ Інжиніринг» про стягнення 10 699,29 грн. основного боргу, який виник внаслідок неналежного виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору купівлі-продажу № 25061 від 25.06.2011.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.01.2013 було порушено провадження у справі № 910/120/2013 та призначено її до розгляду на 29.01.2013.

Позивач в судовому засіданні 29.01.2013 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач в судове засідання 29.01.2013 не з'явився, письмовий відзив на позов не подав, вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 03.01.2013 не виконав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, оскільки

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України ухвалу суду від 03.01.2013 було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві, а саме : м. Київ, пр. Воз'єднання, 21, яка згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 27.12.2012 є місцезнаходженням відповідача.

Стаття 64 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у разі відсутності сторін за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ухвала про порушення провадження у справі вважається врученою їм належним чином.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році» (із змінами від 08.04.2008), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній» і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 29.01.2013, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

25.06.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Максима» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «БКБ Інжиніринг» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 25061 (далі - договір).

Згідно з п. 3 ст. 510 Цивільного кодексу України якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Відповідно до п. 1.1. договору продавець зобов'язався протягом дії даного договору передати покупцю металопродукцію (далі - товар) окремими партіями за цінами. В асортименті (по номенклатурі), кількості та іншими умовами, які зазначаються у рахунках-фактурах до договору (якщо інше не передбачено додатковими угодами сторін у письмові формі), що є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язався прийняти товар та сплатити його на умовах, визначених договором. Партією товару вважається товар, переданий покупцю по окремій матеріальній накладній.

Спір виник в зв'язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення взятих на себе зобов'язань за договором не було у повному обсязі сплачено вартість отриманого товару, в зв'язку з чим відповідач має заборгованість перед позивачем в розмірі 10 699,29 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно п. 1.3. договору ціни на товар визначаються в рахунках-фактурах або окремих додаткових угодах сторін у письмовій формі по кожній партії товару до її поставки покупцю.

26.09.2011 позивач виставив відповідачу рахунок за № ГМ000000610 на оплату товару (лист 8мм ст.09Г2С у кількості 1,1 т; лист 16мм 2000х6000 ст. 09Г2С г/к у кількості 4,47 т; лист 10мм 1500х6000 ст. 09Г2С г/к у кількості 6,95 т; лист 12мм 1500х6000 ст. 09Г2С г/к у кількості 7,52 т) на загальну вартість 152 847,79 грн.

Покупець у відповідності до п. 3.3. договору зобов'язаний здійснити повну оплату товару по кожній його партії у відповідності до п. 1.4. даного договору (якщо інше не передбачено іншою окремою додатковою угодою сторін у письмовій формі).

Пунктом 1.4. договору визначено, що якщо інше не передбачено іншою окремою додатковою угодою сторін у письмовій формі, розрахунок за кожну партію товару здійснюється покупцем шляхом 100% попередньої оплати вартості цієї партії, яка зазначена у рахунках-фактурах до даного договору. При цьому вартість партії товару, за яку покупцем здійснюється передплата в повному обсязі, зміні не підлягає.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач згідно платіжного доручення № 29 здійснив 26.09.2011 оплату за товар з посиланням в призначенні платежу на рахунок-фактуру № ГМ000000610 від 26.09.2011 частково в розмірі 141 881,50 грн.

Відповідно до п. 3.1. договору продавець зобов'язаний передати покупцю товар партіями в строк, у кількості, асортименті (номенклатурі) та згідно іншим умовам, визначеним у рахунках-фактурах до договору (якщо інше не передбачено іншою окремою додатковою угодою сторін у письмовій формі).

Відповідно до п. 1.7. договору приймання товару здійснюється сторонами шляхом підписання матеріальної накладної.

Матеріали справи свідчать, що за договором № 25061 від 25.06.2011 позивач передав, а відповідач отримав товар на загальну суму 152 847,79 грн., що підтверджується наступними документами:

- видатковою накладною № 171020 від 17.10.2011 на суму 152 847,79 грн.,

- довіреністю серії № 61 виданої відповідачем 16.10.2011 Чемодаковій Ганні Володимирівні.

18.11.2012 листом № 171 позивач звернувся до відповідача в якому зазначав, що незважаючи на те, що відповідач отримав товар на суму 152 847,79 грн. оплата товару була здійснена лише в розмірі 141 881,50 грн., в зв'язку з чим вимагав сплатити залишок боргу в розмірі 10 699,29 грн.

Листом № 130 від 29.11.2012 відповідач повідомив позивача про те, що для виконання будівельно-монтажних робіт відповідачем було зроблено замовлення металопрокату у меншій кількості; позивачем був виставлений рахунок-фактура № ГМ 610 від 26.09.2011 на суму 141 881,50 грн., яку відповідач і сплатив в повному обсязі, проте позивачем 17.10.2011 було поставлено товару на суму 152 847,79 грн., в результаті чого утворилась заборгованість за товар необхідності в якому відповідач не мав. Відповідач повідомив позивача, що лишки товару знаходяться на його складі та спричиняють витрати на зберігання та просив розглянути питання про повернення цього товару.

Відповідно до п. 2 ст. 670 Цивільного кодексу України якщо продавець передав покупцеві більшу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець зобов'язаний повідомити про це продавця. Якщо в розумний строк після одержання такого повідомлення продавець не розпорядиться товаром, покупець має право прийняти весь товар, якщо інше не встановлено договором.

Відповідачем доказів в підтвердження того, що позивачем йому було виставлено рахунок-фактура № ГМ 610 від 26.09.2011 на суму 141 881,50 грн. не подано. Більше того, прийнявши товар саме на суму 152 847,79 грн. відповідач тим самим погодився з його отриманням саме у такій кількості.

Згідно з п. 2 ст. 670 Цивільного кодексу України якщо покупець прийняв більшу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, він зобов'язаний оплатити додатково прийнятий товар за ціною, встановленою для товару, прийнятого відповідно до договору, якщо інша ціна не встановлена за домовленістю сторін.

Статтею 692 цього Кодексу передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов'язання щодо внесення вартості товару у повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість, яка згідно обґрунтованого розрахунку позивача, складає 10 966,29 грн.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 10 966,29 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Максима» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БКБ Інжиніринг» (02154, м. Київ, пр. Воз'єднання, 21, код ЄДРПОУ 36391606) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Максима» (49006, м. Дніпропетровськ, вул. Кавалерійська, 12Б, код ЄДРПОУ 31576896) 10 966 (десять тисяч дев'ятсот шістдесят шість) грн. 29 коп. основного боргу, 1 609 (одну тисячу шістсот дев'ять) грн. 50 коп. витрат по сплаті судового збору.

Повне рішення складено 30.01.2013.

СуддяВ.В.Сівакова