Рішення

від 22.01.2013 по справі 5017/3541/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" січня 2013 р.Справа № 5017/3541/2012

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Л.Е. Кришиневській

за участю представників:

від позивача - Кальницька Н.М.,

від відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Комунального підприємства „Прибрежно-експлуатаційне об'єднання Київського району" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення 29 524,41 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство „Прибрежно-експлуатаційне об'єднання Київського району" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором № 60 від 18.05.2012 р. про пайову участь в утриманні об'єктів благоустрою в сумі 29 524,41 грн. Позовні вимоги обґрунтовано наступним.

18 травня 2012 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та КП „Прибрежно-експлуатаційне об'єднання Київського району" був укладений договір № 60 „Про пайову участь в утриманні об'єктів благоустрою" на підставі заяви відповідача та відповідно до рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради № 64 від 16.02.2012 р., згідно якого позивач здійснює заходи з благоустрою об'єктів, що утримує у своєму господарському веденні, а користувач (відповідач) бере на себе зобов'язання з пайової участі в утриманні об'єктів благоустрою згідно із затвердженим річним планом заходів з утримання та ремонту об'єктів благоустрою. Розміри пайової участі в об'єктів, які розташовані на території КП „Прибрежно-експлуатаційне об'єднання Київського району" встановлені Одеською міською радою та вказані у додатку № 3 до рішення № 64 від 16.02.2012 р.

Відповідно до вказаного рішення міськради № 64 форма пайової участі користувача - грошова, розмір якої визначається згідно з Порядком визначення звої участі власників (орендарів) будівель та споруд соціально-культурного, побутового, торговельного та іншого призначення, а також власників (орендарів) об'єктів (приміщень) для утримання об'єкту благоустрою, розташованого в прибережній зоні. Сплата пайової участі здійснюється на підставі укладеного договору між комунальнім підприємством та власником (орендарем) будівель та споруд соціально-культурно, побутового, торговельного та іншого призначення, а також власниками (орендарями) пунктів дрібно-роздрібної торговельної мережі.

Договірні відношення між Комунальним підприємством та СПД протягом всього року регулюються у відповідності з чинним законодавством України, рішеннями органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, розпорядженнями міського голови, цим договором.

Як вказує позивач, кожен суб'єкт підприємницької діяльності, у даному випадку - відповідач ОСОБА_3, який підписував договір, брав на себе зобов'язання з пайової участі в утриманні об'єктів благоустрою згідно встановленим Одеською радою тарифам.

Наразі позивач зазначає, що згідно договору № 60 відповідач придбав для господарського ведення стаціонарне приміщення площею 49 кв.м та літній майданчик площею 166 кв.м, які розташовані у прибережній зоні 13 ст. В Фонтану. Розрахунок розміру пайової участі на утримання об'єктів благоустрою вказане у додатках № 1 та № 2 до даного договору, які є його невід'ємною частиною.

Згідно пункту 3.3.1. договору № 60 від 18 травня 2012 року відповідач зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі здійснювати оплату пайової участі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача, або шляхом внесення коштів до каси підприємства незалежно від результатів господарської діяльності відповідача. Суми пайової участі в утриманні об'єктів благоустрою, розміри яких визначені у додатках № 1 та № 2 до договору № 60, повинні бути сплачені відповідачем у строк, визначений п. 4.1 договору, а саме до 05 числа поточного місяця, у якому здійснюється підприємницька діяльність.

Однак, за ствердженнями позивача, вказані вимоги була порушені відповідачем, оскільки, починаючи з липня 2012 року, відповідач припинив сплату пайової участі, що призвело до виникнення заборгованості перед позивачем в сумі 28 465,40 грн.

Між тим 13 липня 2012 року відповідачем було надано до адміністрації комунального підприємства заяву на ім'я в.о. директора ОСОБА_4 про розірвання договору № 60 від 18 травня у зв'язку з рентабельністю торгового пункту. Однак, позивачем не було надано згоду на розірвання договору з огляду на недостатність підстав для розірвання договору. Підставою для прийняття цього рішення, за ствердженнями позивача, було те, що згідно умов договору відповідач зобов'язався своєчасно вносити суму пайової участі, передбачену п. 1.2, 1.3 договору, в строки та порядку, які встановлені в розділі 4 договору, незалежно від результатів господарської діяльності об'єктів відповідача протягом всього періоду дії договору, до того ж у відповідача станом на 06 липня 2012 р. існувала заборгованість перед позивачем за вказаним договором № 60 в сумі 8815,000 грн. При цьому позивач вказує, що про відмову у достроковому розірванні договору № 60 свідчить запис керівника підприємства ОСОБА_4 на заяві ОСОБА_3

Також позивач вказує, що на телефонні дзвінки працівників позивача з метою доведення до відповідача відповіді на заяву та попередити його про негативні наслідки у разі несплати боргу останній не відповідав, тільки 18 жовтня 2012 р. у телефонному режимі відповідач пояснив, що вважає договір розірваним на підставі поданої ним заяви.

До того ж отримане відповідачем 27.08.2012 р. досудове попередження позивача з проханням сплатити у 3-хденний строк заборгованість в сумі 18445,00 грн. (станом на 13.08.2012р.) було проігноровано відповідачем з тих підстав, що останній вважав договір розірваним.

Так, станом на 06.11.2012 року заборгованість відповідача по договору № 60 від 18 травня 2012 року по сплаті пайової участі склала 28 465,40 грн., яка не сплачена відповідачем. При цьому позивач вказує, що відповідач частково виконував договір № 60, про що свідчать прибуткові ордери про сплату до каси підприємства платежів, а саме: № 141 від 22.05.2012 р. на суму 907,29 грн.; № 142 від 22.05.2012 р. на суму 3073,68 грн., № 280 від 04.07.2012 р. на суму 1194,00 грн.; № 281 від 04.07.2012 р. на суму 6806,00 грн. Загальна сума сплачених платежів всього на загальну суму 11980,97 грн., у т.ч. згідно додатку № 1 до договору за стаціонарне приміщення 49 кв.м сплачено 2101,29 грн., згідно додатку № 2 за літній майданчик 166 кв.м сплачено 9879,68 грн.

Поряд з вказаним позивач посилається на те, що договором № 60 передбачена відповідальність відповідача за несвоєчасну сплату пайової участі у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення виконання. Так, за розрахунком позивача, сума нарахованої пені за період з 06.06.2012 р. по 06.11.2012 р. складає 1059,01 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 06.12.2012 р. позовну заяву Комунального підприємства „Прибрежно-експлуатаційне об'єднання Київського району" прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 5017/3541/2012, також справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Відповідач проти позову заперечує частково з підстав, зазначених у відзиві на позов (а.с. 27-28). Так, відповідач визнає суму боргу в розмірі 9630,00 грн., що є фактичною заборгованістю за приміщення площею 49 кв.м: за червень 2012 року - 815 грн., за липень 2012 р. - 2009 грн.; за літній майданчик площею 166 кв.м.: за липень 2012 року - 6806 грн. Решту суму боргу відповідач не визнає з тих підстав, що укладений з позивачем договір № 60 було розірвано 27.07.2012 р., тому всі нарахування після вказаного терміну є необґрунтованими.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

18 травня 2012 р. між Комунальним підприємством „Прибрежно-експлуатаційне об'єднання Київського району" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (користувач) було укладено договір про пайову участь в утриманні об'єктів благоустрою № 60 (а.с. 11), відповідно до п. 1.1 якого позивач на підставі ст. 10 Закону України „Про благоустрій населених пунктів" та Правил благоустрою території міста Одеси, затверджених рішенням Одеської міської ради № 1631-VІ від 23.11.2011 р., здійснює заходи з благоустрою об'єктів, що утримує, а відповідач бере на себе зобов'язання з пайової участі в утриманні об'єктів благоустрою згідно із затвердженим річним планом заходів з утримання та ремонту об'єктів благоустрою.

Відповідно до п. 1.2 договору форма пайової участі відповідача - грошова, розмір якої визначається згідно з Порядком визначення пайової участі власників (орендарів) будівель та споруд соціально-культурного, побутового, торговельного та іншого призначення, а також власників (орендарів) об'єктів (приміщень) для утримання об'єкту благоустрою.

В п. 1.3 договору сторони визначили, що відповідач як користувач утримує стаціонарне приміщення площею 49 кв.м, літній майданчик площею 166 кв.м, розташований в прибережній зоні 13 ст. В. Фонтану, зазначено № 135 згідно дислокації.

Розрахунок розміру пайової участі міститься в додатку № 1 до вказаного договору, що є його невід'ємною частиною. При цьому розміри пайової участі в об'єктів, які розташовані на території КП „Прибрежно-експлуатаційне об'єднання Київського району" встановлені Одеською міською радою та вказані у додатку № 3 до рішення № 64 від 16.02.2012 р.

В п. 3.1 договору передбачені обов'язки позивача, зокрема, останній зобов'язався: здійснювати поточне утримання та благоустрій піщаних територій пляжів та зеленої території узбережжя, а саме: забезпечувати належну санітарну очистку піщаної території, наявність та належний технічний стан тапчанів для відпочинку, устаткування для освітлення території в темний час доби, застосовувати заходи для недопущення забруднення морського узбережжя, призводити озеленення території, охорону наявних зелених насаджень, прибирання пішохідних доріжок, тротуарів, сходів, установку на головних алеях урн та сміття збірників, щоденне прибирання громадських туалетів (п. 3.1.1 договору); сприяти водопостачанню, водовідведенню, вивозу сміттєвих відходів та електропостачанню користувача з використанням власних інженерних мереж підприємства (п. 3.1.2 договору); контролювати своєчасність сплати користувачем щомісячних сум пайової участі (п. 3.1.3 договору).

У випадку невиконання або неналежного виконання користувачем умов даного договору позивач має право на дострокове розірвання договору з власної ініціативи шляхом письмового попередження користувача. При цьому користувач буде зобов'язаний сплатити штраф у подвійному розмірі щомісячної суми пайової участі, нарахованої за відповідній період (п. 3.2.1 договору).

Відповідач в свою чергу відповідно до п. 3.3.1 та 3.3.4 договору зобов'язується своєчасно вносити суму пайової участі, передбачену п. 1.2, 1.3 договору, в строки та порядку, встановлені в розділі 4 договору, незалежно від результатів господарської діяльності об'єктів користувача протягом всього періоду дії договору; утримувати об'єкт, вказаний в додатку до договору, в належному стані та вигляді, що відповідає проектній документації.

Порядок розрахунків за договором передбачено в розділі 4 договору. Так, відповідно до п. 4.1 договору відповідач сплачує щомісячну суму пайової участі, розмір якої визначено згідно з Порядком визначення пайової участі власників (орендарів) будівель та споруд соціально-культурного, побутового, торговельного та іншого призначення для утримання об'єктів благоустрою, та вказано в додатках до договору. Строк оплати до 5 числа поточного місяця, в якому здійснюється підприємницька діяльність. Користувач за власним бажанням може здійснювати передплату і за більший період часу. Оплата суми пайової участі здійснюється відповідачем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача або шляхом внесення коштів до каси.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Так, укладений між сторонами по справі договір про пайову участь є підставою для виникнення у сторін цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України). В свою чергу згідно ст. 629 ЦК України вказаний договір є обов'язковими для виконання його сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Так, здійснення позивачем заходів з благоустрою утримуваних об'єктів є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказані заходи відповідно до умов договору та чинного законодавства.

Як з'ясовано судом, відповідачем частково виконувались умови вищевказаного договору щодо сплати суми пайової участі, про що свідчать надані позивачем до суду копії прибуткових ордерів (а.с. 23-24), а саме: № 141 від 22.05.2012 р. на суму 907,29 грн.; № 142 від 22.05.2012 р. на суму 3073,68 грн., № 280 від 04.07.2012 р. на суму 1194,00 грн.; № 281 від 04.07.2012 р. на суму 6806,00 грн. Загальна сума сплачених платежів всього на загальну суму 11980,97 грн., у т.ч. згідно додатку № 1 до договору за стаціонарне приміщення 49 кв.м сплачено 2101,29 грн., згідно додатку № 2 за літній майданчик 166 кв.м сплачено 9879,68 грн.

Однак, за ствердженнями позивача, починаючи з липня 2012 року, відповідач припинив сплату пайової участі, що призвело до виникнення заборгованості перед позивачем, яка станом на 06.11.2012 р. становить в сумі 28 465,40 грн.

В свою чергу відповідач стверджує, що укладений між сторонами по справі договір № 60 було розірвано на підставі подано ним заяви.

Як зазначає позивач та підтверджується відповідачем, відповідачем було надано до адміністрації позивача заяву від 13.07.2012 р. на ім'я в.о. директора ОСОБА_4 про розірвання спірного договору № 60 у зв'язку з малою рентабельністю торгового пункту (а.с. 18). Однак, за ствердженнями позивача, керівництвом підприємства не було надано згоду на розірвання договору. При цьому про відмову у достроковому розірванні договору № 60 свідчить запис керівника підприємства ОСОБА_4 на заяві ОСОБА_3

Також у своїх доводах позивач стверджує, що на телефонні дзвінки працівників позивача з метою доведення до відповідача відповіді на заяву останній не відповідав, тільки 18 жовтня 2012 р. у телефонному режимі відповідач пояснив, що вважає договір розірваним на підставі поданої ним заяви.

Наразі господарський суд зазначає, що згідно ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

В ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зазначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

В п. 8.2 договору № 60 передбачено, що договір може бути розірвано за згодою сторін шляхом подачі однією стороною іншій письмового повідомлення в строк, не пізніше ніж за 14 календарних днів до дня розірвання договору.

Проаналізувавши зміст п. 8.2 договору, суд зазначає, що будь-яка із сторін може реалізувати своє право на розірвання договору шляхом подання відповідної заяви у встановлений строк, але визначальним моментом у розірванні договору є згода обох сторін на таке розірвання. Тобто, відповідач, подавши заяву про розірвання договору, мав отримати згоду позивача у будь-якому разі.

Відповідно до ч. 1 статті 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (ст. 654 ЦК України).

Виходячи з викладеного, наслідком розірвання спірного договору № 60 мала бути відповідна угода про розірвання договору, яка в матеріалах справи відсутня. Більш того, як з'ясовано судом, згоди щодо розірвання договору позивач не надав, внаслідок чого відповідна угода про розірвання договору сторонами не укладалась. В свою чергу зазначене свідчить про чинність договору станом на день розгляду справи з огляду на недосягнення сторонами згоди на його розірвання.

Доводи відповідача про те, що він не отримав від позивача відповіді щодо відмови у розірванні договору у 14-денний термін, як передбачено договором, судом до уваги не приймаються. Так, відповідач як заінтересована сторона у розірванні договору, не отримавши відповіді у встановлений строк, мав право передати такий спір на вирішення суду згідно вимоги ч. 4 ст. 188 Господарського кодексу України, що не було здійснено останнім.

Таким чином, оскільки укладений між сторонами по справі договір не є розірваним, відповідно він підлягає виконанню відповідно до вимог чинного законодавства.

Так, згідно розрахунку позивача (а.с. 22) станом на 06.11.2012 року заборгованість відповідача по договору № 60 від 18 травня 2012 року по сплаті пайової участі склала 28 465,40 грн., яка заявлена до стягнення.

При цьому слід зазначену, що розмір заявленої позивачем до стягнення суми боргу та порядок її розрахунку відповідач не оспорював. Так, частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Наразі несплатою позивачу суми заборгованості згідно договору про пайову участь № 60 від 18.05.2012 р. відповідач ухилився від виконання умов вказаного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.

Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача вказаної суми заборгованості в розмірі 28 465,40 грн.

При цьому невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несплата відповідачем вартості поставленого товару) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Так, п. 5.2 договору № 60 передбачено, що за прострочення сплати суми пайової участі від 10 до 20 днів включно користувач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Враховуючи те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобов'язання за вказаним договором № 60 поставки щодо здійснення сплати суми пайової участі, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню в розмірі 1059,01 грн., розрахунок якої додано до позову (а.с. 20-21), правомірність якого не спростовано відповідачем.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Комунального підприємства „Прибрежно-експлуатаційне об'єднання Київського району" повністю обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, та рішення частково відбулось на користь позивача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, слід віднести за рахунок відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов Комунального підприємства „Прибрежно-експлуатаційне об'єднання Київського району" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення 29 524,41 грн. задовольнити.

2. СТЯГНУТИ з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1; ідент. код НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства „Прибрежно-експлуатаційне об'єднання Київського району" (65114, м. Одеса, вул. Ак. Корольова, 9; код ЄДРПОУ 31506504) заборгованість за договором пайової участі в сумі 28465/двадцять вісім чотириста шістдесят п'ять/грн. 40 коп., пеню в сумі 1059/одна тисяча п'ятдесят дев'ять/грн. 01 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 1609/одна тисяча шістсот дев'ять/грн. 50 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 28.01.2013 р.

Суддя Петров В.С.