Рішення

від 28.01.2013 по справі 54/40 - 39/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 54/40 - 39/18 28.01.13

За позовом Центральної спілки споживчих товариств України (Укоопспілка)

до Всеукраїнської громадської організації "Національний комітет по боротьбі з

корупцією"

про стягнення 1,00 грн. моральної шкоди та зобов'язання припинити дії, які порушують право

Суддя Гумега О.В.

Представники:

від позивача: Градобик А.Г. за довіреністю № 02-919/14 від 07.07.2011 р.

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Центральна спілка споживчих товариств України (Укоопспілка) (позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Всеукраїнської громадської організації "Національний комітет по боротьбі з корупцією" (відповідач) про стягнення 1,00 грн. моральної шкоди за поширення недостовірної інформації та заборону відповідачеві поширювати інформацію про позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч рішенню Господарського суду міста Києва від 14.10.2009 р. у справі № 12/101 про визнання поширеної відповідачем інформації про позивача недостовірною та її спростування, відповідач продовжує розміщувати зазначену інформацію на своєму веб-сайті, тим самим завдаючи шкоди діловій репутації позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2010 р. порушено провадження у справі № 54/40 та призначено розгляд справи на 14.04.2010 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.07.2010 р. (суддя Демченко Т.С.) припинено провадження у справі № 54/40 за позовом Центральної спілки споживчих товариств України (Укоопспілка) до Всеукраїнської громадської організації "Національний комітет по боротьбі з корупцією" про стягнення 1,00 грн. моральної шкоди та зобов'язання припинити дії, які порушують право.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2010 р. у справі № 54/40 (колегія суддів: головуючий суддя -Коротун О.М., судді -Кропивна Л.В., Поляк О.І.) апеляційну скаргу Центральної спілки споживчих товариств України задоволено, ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.07.2010 р. у справі № 54/40 скасовано, а матеріали справи № 54/40 направлено для розгляду Господарському суду міста Києва.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 20.12.2010 р. (колегія суддів: головуючий суддя -Черкащенко М.М., судді -Студенець В.І., Харченко В.М.) касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2010 р. по справі № 54/40 повернуто Всеукраїнській громадській організації "Національний комітет по боротьбі з корупцією", а справу - Господарському суду міста Києва.

За резолюцією Заступника голови Господарського суду міста Києва від 29.12.2010 р. справу № 54/40 передано на розгляд судді Гумезі О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.2011 р. справу № 54/40 прийнято до свого провадження суддею Гумегою О.В. для розгляду спору, присвоєно справі № 54/40 - 39/18 та призначено її розгляд на 31.01.2011 р. о 10:10 год.

Представники сторін в судовому засіданні 31.01.2011 р. звернулися до суду з усними клопотаннями про залучення доказів до матеріалів справи. Клопотання сторін судом задоволені.

Представник позивача в судовому засіданні 31.01.2011 р. надав усні пояснення по суті заявлених позовних вимог. Позовні вимоги підтримав повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні 31.01.2011 р. звернувся до суду з усним клопотанням про зупинення провадження у справі.

В судовому засіданні 31.01.2011 р., на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України, оголошувалась перерва до 07.02.2011 р. о 10:50 год.

Представник відповідача 31.01.2011 р. через відділ діловодства суду подав клопотання в порядку ст. 21, 22 ГПК України про ознайомлення з матеріалами справи. Клопотання судом задоволено.

Представник позивача в судовому засіданні 07.02.2011 р. подав письмові пояснення по справі.

Представник відповідача судовому засіданні 07.02.2011 р. подав клопотання про зупинення провадження у справі № 54/40-39/18 за позовом Центральної спілки споживчих товариств України до Всеукраїнської громадської організації "Національний комітет по боротьбі з корупцією" про стягнення 1 грн. моральної шкоди, заподіяної поширенням недостовірної інформації та зобов'язання припинити дію, яка порушує право, до винесення рішення суду за нововиявленими обставинами у справі Господарського суду міста Києву № 12/101 за позовом Центральної спілки споживчих товариств України до Всеукраїнської громадської організації "Національний комітет по боротьбі з корупцією" про захист ділової репутації, спростування неправдивої інформації.

Представник позивача заперечував проти поданого відповідачем клопотання про зупинення провадження у справі № 54/40-39/18.

В судовому засіданні 07.02.2011 р. судом розглянуте клопотання відповідача про зупинення провадження у справі № 54/40-39/18.

З матеріалів справи № 54/40-39/18 вбачається, що позовні вимоги Центральної спілки споживчих товариств України (Укоопспілка) до Всеукраїнської громадської організації "Національний комітет по боротьбі з корупцією" про стягнення 1 грн. моральної шкоди за поширення недостовірної інформації та заборону відповідачу поширювати інформацію про позивача ґрунтуються на фактах, встановлених рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 12/101 від 14.10.2009 р.

Зокрема, рішенням Господарського суду міста Києва від 14.10.2009 р. у справі № 12/101 позовні вимоги задоволено повністю, визнано недостовірною, зазначену у рішенні, інформацію, розміщену в статті "Афера століття, або як "Б. і компанія" пограбували 12 мільйонів громадян України", зобов'язано Всеукраїнську громадську організацію "Національний комітет по боротьбі з корупцією" в термін не пізніше одного місяця з дня набрання рішенням суду законної сили розмістити спростування вказаної недостовірної інформації на офіційному сайті Всеукраїнської громадської організації "Національний комітет по боротьбі з корупцією" тим же шрифтом з відміткою "спростування" та розмістити відповідне посилання на дану статтю на головній сторінці сайту також з відміткою "спростування".

Відповідач у якості підстав для зупинення провадження у справі № 54/40-39/18 зазначає наступні обставини:

Згідно п. 2 прохальної частини позовної заяви № 02-183/14 від 05.02.2010 р. позивач по справі № 54/40-39/18 просить суд заборонити відповідачу у даній справі поширювати в будь-який спосіб інформацію, що повністю або частково відтворює зміст, наведений на аркушах 7-10 вказаної позовної заяви.

Проте, вказана в позовній заяві № 02-183/14 від 05.02.2010 р. спірна інформація, фактично була предметом розгляду спору у справі Господарського суду міста Києва № 12/101 (суддя Прокопенко Л.В.). За результатами розгляду справи № 12/101 було винесено рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2009 р.

Відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва суду від 16.08.2010 р. рішення у справі № 12/101 від 14.10.2009 р. переглядається за нововиявленими обставинами.

Однією з підстав перегляду рішення Господарського суду міста Києва у справі № 12/101 від 14.10.2009 р. є інформація про те, що власником доменного імені "komitet.com.ua" є Чорний Вадим Володимирович на підставі публічного (сервісного) договору від 23.08.2005 р.

З огляду на предмет позову у справі № 54/40 - 39/18, суд прийшов до висновку, що для розгляду спору по даній справі, зокрема, необхідно встановити власника сайту, на якому, як стверджує позивач, розміщена спірна недостовірна інформація. В той же час, наведений факт стосовно власника сайту був встановлений рішенням Господарського суду міста Києва від 14.10.2009 р. у справі № 12/101, яке на даний час переглядається за нововоиявленими обставинами.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення повЧязаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

За таких обставин суд дійшов до висновку про задоволення заяви відповідача про зупинення провадження у справі № 54/40 - 39/18 до перегляду за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2009 р. у справі № 12/101, яка пов'язана зі справою № 54/40 - 39/18.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.02.2011 р., на підставі ст. ст. 79, 86 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справі № 54/40 - 39/18 зупинено до перегляду за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2009 р. у справі № 12/101, яка пов'язана зі справою № 54/40 - 39/18, та набрання законної сили процесуальним документом, який буде винесено в результаті перегляду рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2009 р. у справі № 12/101 за нововиявленими обставинами, зобов'язано позивача і відповідача сповістити суд про усунення обставин, що стали підставою для зупинення провадження у справі № 54/40 - 39/18.

Враховуючий тривалий час, який минув з моменту винесення ухвали Господарського суду міста Києва від 07.02.2011 р. у справі № 54/40 - 39/18, 29.10.2012 р. судом було направлено сторонам лист щодо надання у строк до 29.11.2012 року інформації про результати перегляду ухвали Господарського суду міста за нововиявленими обставинами від 06.12.2011 р. та постанови Київського апеляційного господарського суду від 11.01.2012 р. у справі № 12/101-31/304.

16.11.2012 р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва у відповідь на лист суду від 29.10.2012 р. від представника позивача надійшов лист, відповідно до якого позивач просив поновити провадження у справі № 54/40-39/18. При цьому позивач зазначив, що справа № 12/101-31/304 переглянута за заявою відповідача (Всеукраїнської громадської організації "Національний комітет по боротьбі з корупцією") № 5115 від 28.07.2010 р. про перегляд рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2009 р. у справі № 12/101 за нововиявленими обставинами, за результатами цього перегляду винесено ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.11.2011 р. у справі № 12/101-31/304, залишену без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.01.2012 р. у справі № 12/101-31/304, про залишення заяви відповідача № 5115 від 28.07.2010 р. без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва № 12/101 від 14.10.2009 р. -без змін.

Представник відповідача відповіді на лист суду від 29.10.2012 р. стосовно надання інформації суду не подав та не надіслав.

Відповідно до ч. 3 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд поновлює провадження у справі після усунення обставин, що зумовили його зупинення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2012 р. було поновлено провадження у справі № 54/40-39/18 та призначено розгляд справи на 14.01.2013 р. о 11:10 год.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 14.01.2013 р. не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду від 14.12.2012 р. не виконав, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Представники позивача в судове засідання 14.01.2013 р. з'явилися, надали усні пояснення по суті заявлених позовних вимог, позовні вимоги підтримали повністю.

Представники позивача в судовому засіданні, призначеному на 14.01.2013 р., подали письмові пояснення по суті справи, відповідно до яких просили суд прийняти до розгляду зазначені письмові пояснення, приєднати їх до матеріалів справи та урахувати при прийнятті рішення, а також приєднати до матеріалів справи Виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (серія АБ № 472394) стосовно позивача станом на 10.01.2013 р. Письмові пояснення прийняті судом до розгляду.

Представники позивача в судовому засіданні 14.01.2013 р. подали клопотання про продовження строків розгляду спору. Клопотання судом задоволено.

Клопотання та письмові пояснення були передані до відділу діловодства суду для подальшої реєстрації, відповідно до п. п. 2.4. п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.01.2013 р., на підставі ст.ст. 69, 77, 86, 87 ГПК України продовжено строк розгляду спору та відкладено розгляд справи на 28.01.2013 р. о 10:40 год.

15.01.2013 р. представник позивача через відділ діловодства суду подав клопотання про приєднання документів до матеріалів справи, зокрема, витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (серія АБ № 472797) стосовно відповідача станом на 14.01.2013 р.

Представник позивача в судовому засіданні, призначеному на 28.01.2013 р., подав письмові пояснення по справі, зокрема, стосовно нормативно-правового обґрунтування позовної вимоги про заборону відповідачеві поширювати інформацію про позивача.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 28.01.2013 р., не з'явився, вимоги ухвал суду від 14.12.2012 р. та від 14.01.2013 р. не виконав, про поновлення провадження у справі та про час і місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином з огляду на наступне:

Поштове відправлення з ухвалою Господарського суду міста Києва № 54/40-39/18 від 14.12.212 р., направлене відповідачу за вказаною у позовній заяві адресою (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 69), отримано уповноваженим представником відповідача 18.12.2012 р., що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення № 0160109712970, наявним в матеріалах справи.

Поштове відправлення з ухвалою Господарського суду міста Києва № 54/40-39/18 від 14.01.2013 р., направлене відповідачу за адресою: 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 7/11, яка відповідає адресі місцезнаходження відповідача згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (серія АБ № 472797) станом на 14.01.2013 р., було повернуто органами зв'язку до Господарського суду міста Києва з посиланням на вибуття адресата.

За наведених обставин, судом враховані роз'яснення, надані Вищим господарським судом України у п. 3.9 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", згідно яких розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Як зазначено у п. 3.9.1 вищезазначеної Постанови Пленуму ВГСУ, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. Там же зазначено, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Крім того, письмових заяв, повідомлень суду щодо поважності причин відсутності представника відповідача в судових засіданнях 14.01.2013 р. та 28.01.2013 р. від відповідача до суду не надходило.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 р. № 18 визначено, що у випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 28.01.2013 р. без участі представника відповідача, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору.

Представник позивача в судовому засіданні 28.01.2013 р. надав суду усні пояснення по суті заявлених позовних вимог з урахуванням результатів розгляду господарськими судами першої, апеляційної та касаційної інстанції справи № 12/101-31/304, предметом розгляду якої був захист ділової репутації позовні Центральної спілки споживчих товариств України (Укоопспілка) та спростування неправдивих відомостей. Представник позивача позовні вимоги, які є предметом спору у справі № 54/40-39/18 підтримав в повному обсязі.

Відповідно до положень статті 75 ГПК України справа розглядалась за наявними в ній матеріалами, оскільки відзив на позовну заяву станом на час поновлення провадження у справі і витребувані господарським судом документи відповідачем суду не подано.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 28.01.2013 р. було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, суд

ВСТАНОВИВ:

26.02.2010 р. Центральна спілка споживчих товариств України (Укоопспілка) (позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Всеукраїнської громадської організації "Національний комітет по боротьбі з корупцією" (відповідача) про стягнення 1,00 грн. моральної шкоди за поширення недостовірної інформації та заборону відповідачеві поширювати інформацію про позивача.

У якості обґрунтування заявлених позовних вимог, позивач послався на рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2009 р. у справі № 12/101 за позовом Центральної спілки споживчих товариств України (Укоопспілка) до Всеукраїнської громадської організації "Національний комітет по боротьбі з корупцією" про захист ділової репутації, спростування неправдивих відомостей, яким позовні вимоги задоволено повністю, визнано недостовірною, зазначену у рішенні, інформацію, розміщену в статті "Афера століття, або як "Б. і компанія" пограбували 12 мільйонів громадян України", зобов'язано Всеукраїнську громадську організацію "Національний комітет по боротьбі з корупцією" в термін не пізніше одного місяця з дня набрання рішенням суду законної сили розмістити спростування вказаної недостовірної інформації на офіційному сайті Всеукраїнської громадської організації "Національний комітет по боротьбі з корупцією" тим же шрифтом з відміткою "спростування" та розмістити відповідне посилання на дану статтю на головній сторінці сайту також з відміткою "спростування".

Станом на час звернення з позовом до суду, позивач зазначив, що рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2009 р. у справі № 12/101 набрало законної сили, у зв'язку з чим Господарським судом міста Києва був виданий наказ від 01.12.2009 р. № 12/101.

Позивач зазначив, що стаття, інформація в якій визнана недостовірною, була розміщена в мережі "Інтернет" в лютому 2009 року, проте, незважаючи на наявність судового рішення по справі Господарського суду міста Києва № 12/101, судових наказів про визнання інформації недостовірною та зобов'язання розмістити спростування, дана стаття і досі знаходиться на веб-сайті ВГО "Національний комітет по боротьбі з корупцією", підтвердженням чого є акт від 03.02.2010 р. (а.с. 23-40 т. 1).

Позивач вважає, що розміщення неправдивої інформації щодо діяльності споживчої кооперації в Україні завдає моральної шкоди Укоопспілці, що полягає у приниженні її ділової репутації, зниження престижу та підриві довіри до її діяльності, і таке, на думку позивача, підтверджується наступними обставинами:

Норми Закону України "Про споживчу кооперацію" регулюють діяльність споживчої кооперації України в цілому та Укоопспілки (позивача) зокрема, остання є юридичною особою, що об'єднує та координує діяльність споживчої кооперації в Україні. Враховуючи добровільність членства в об'єднанні, яким є Укоопспілка, та задекларовані в ст. 2 наведеного Закону України "Про споживчу кооперацію" високі принципи діяльності системи споживчої кооперації, Укоопспілка є взірцем у прозорості діяльності та дотримані законодавства при здійсненні покладених на неї обов'язків.

Інформація, що у судовому порядку визнана недостовірною містить неправдиві відомості про грубі порушення Укоопспілкою законодавства України. В той же час, оскільки дана інформація розміщена у всесвітній електронній мережі "Інтернет", то вона є широко розповсюджена та є загальнодоступною.

Позивач стверджує, що попри рішення Господарського суду міста Києва № 12/101 про визнання вказаної інформації недостовірною, відповідач не вживає заходів щодо вилучення цієї інформації із свого сайту. Крім того, ця інформація міститься і на сайтах Інтернет-видань "Хай Вей" та "Народна правда", що позивач підтверджує актом від 04.02.2010 р. (а.с. 41-60 т. 1).

На думку позивача, інформація, яка поширена відповідачем щодо діяльності позивача за своїм змістом є негативною оцінкою його діяльності та сформувала у осіб, які з нею ознайомилися уявлення про незаконні (злочинні) дії які начебто мали місце в роботі Укоопспілки. Підтвердженням наведеного, зокрема є той факт, що після ознайомлення з неправдивою інформацією, поширеною відповідачем, народні депутати України: Білорус О. Г., Бахтеєва Т. Д., Хара В. Г., Камчатний В. Г., Томенко М. В., Симоненко П. М., Косів М. В., Новиков О. В., Герман Г. М, Ілляшов Г. О., Бондаренко В. Д., Швець В. Д., Костусєв О. О. звернулися до органів прокуратури із вимогою перевірити діяльність Укоопспілки.

У якості доказів настання негативних наслідків для позивача у вигляді приниження його ділової репутації, зниження престижу та підриву довіри до його діяльності, позивач вказав на негативні рецензії та коментарі відвідувачів Інтернет-сайту, що розміщенні на Інтернет-сторінці httр.//h.ua/story172419/, на підтвердження чого є акт від 04.02.2010 р. (а.с. 56-60 т. 1).

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу (надалі - ГПК України) України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частина друга цієї статті встановлює способи захисту цивільних прав та інтересів, якими, зокрема, є припинення дії, яка порушує право; відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Крім того, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 р. № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві. Разом із тим, особа, право якої порушено, може обрати як загальний, так і спеціальний способи захисту свого права, визначені законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. У зв'язку з цим суди повинні брати до уваги, що відповідно до статті 275 ЦК захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений главою 3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що їх спричинило це порушення. До таких спеціальних способів захисту відносяться, наприклад, спростування недостовірної інформації та/або право на відповідь (стаття 277 ЦК), заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (стаття 278 ЦК) тощо.

Згідно п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 28.03.2007 р. № 01-8/184 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про інформацію" вбачається що за змістом приписів статті 91 ЦК право на заборону поширення інформації, передбачене статтею 278 ЦК, належить не лише фізичним, але й юридичним особам, оскільки це право може бути використано господарюючим суб'єктом (підприємцем) як спосіб судового захисту проти можливого поширення інформації, що шкодить його діловій репутації.

Таким чином, з огляду на незаконність дій відповідача, які, на думку позивача, полягають у поширенні неправдивої інформації та негативних наслідків для позивача, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про наступне:

- стягнути з Всеукраїнської громадської організації "Національний комітет по боротьбі з корупцією" 1,00 грн. моральної шкоди за поширення недостовірної інформації, яка принижує ділову репутацію Центральної спілки споживчих товариств України (Укоопспілки);

- заборони Всеукраїнській громадській організації "Національний комітет по боротьбі з корупцією" поширювати в будь-який спосіб інформацію, що повністю, або частково відтворює зміст (наведений у п. 2 прохальної частини позовної заяви № 02-183/14 від 05.02.2010 р. - а.с. 10-13 т.1).

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, які підлягають задоволенню повністю з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 Цивільного кодексу України, інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 02.10.1992р. № 2657-ХІІ "Про інформацію" (в новій редакції згідно з Законом України від 13 січня 2011 року N 2938-VI), під інформацією закон розуміє будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді, під документом - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі.

Як визначено статтею 5 Закону України "Про інформацію", кожна особа має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Частиною 1 статті 7 України "Про інформацію" визначено, що право на інформацію охороняється законом.

Згідно частини 2 наведеної статті визначено, що ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Згідно зі ст. 34 Конституції України, кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Відповідно до ст. 27 Закону України "Про інформацію" порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законами України.

Частиною 1 ст. 37 Закону України "Про інформацію" встановлено, що в разі якщо порушенням права на свободу інформації особі завдано матеріальної чи моральної шкоди, вона має право на її відшкодування за рішенням суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 200 Цивільного кодексу України суб'єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода, відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України полягає у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода, відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України полягає у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Приписами Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" визначено, що у позовній заяві про відшкодування шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Стосовно моральної шкоди, завданої фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю у ч. 1 ст. 1167 ЦК України зазначено, про її відшкодування особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

При цьому суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Відповідно до статті 94 ЦК України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.

Причиною виникнення спору у даній справі є те, що всупереч рішенню Господарського суду міста Києва від 14.10.2009 р. у справі № 12/101 про визнання поширеної відповідачем інформації про позивача недостовірною та її спростування, відповідач продовжує розміщувати зазначену інформацію на своєму веб-сайті, тим самим завдаючи шкоди діловій репутації позивача, у зв'язку з чим позивачем заявлені вимоги про стягнення моральної шкоди та заборону поширення недостовірної інформації.

В ході розгляду даної справи судом встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 14.10.2009 р. у справі № 12/101 позовні вимоги Центральної спілки споживчих товариств України (Укоопспілка) до Всеукраїнської громадської організації "Національний комітет по боротьбі з корупцією" про захист ділової репутації, спростування неправдивих відомостей, задоволено повністю, визнано недостовірною інформацію статті "Афера століття, або як "Б. і компанія" пограбували 12 мільйонів громадян України" (абз. 1, 2, 6, 8, 10, 14, 3-6 речення абз. 15, два останні речення абз. 16, абз. 17, 18, 28, 30, 31, 32, 34, 41, 42, перше речення абз. 43, абз. 52, 57, 58, 59, 61, 74, 3,4 речення абз. 75, абз. 77, 100, 103), що розміщена за електронною адресою: http://komitet.com.ua/resonance crime#hb. сайту Всеукраїнської громадської організації "Національний комітет по боротьбі з корупцією"; зобов'язано Всеукраїнську громадську організацію "Національний комітет по боротьбі з корупцією" в термін не пізніше одного місяця з дня набрання рішенням суду законної сили розмістити спростування вказаної недостовірної інформації на офіційному сайті Всеукраїнської громадської організації "Національний комітет по боротьбі з корупцією" тим же шрифтом з відміткою "спростування" та розмістити відповідне посилання на дану статтю на головній сторінці сайту також з відміткою "спростування".

Постановою Вищого господарського суду України від 20.04.2010 р. рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2009 р. залишено без змін.

28.07.2010 р. відповідач звернувся з заявою вих. № 5115 від 28.07.2010 р. про перегляд рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2009 р. у справі №12/101, посилаючись на нововиявлені обставини, що мають істотне значення для справи і не могли бути йому відомі на час прийняття зазначеного рішення.

Рішенням Господарського суду міста Києва № 12/101 від 16.02.2011р. (суддя Прокопенко Л.В.) заяву відповідача задоволено та рішення суду від 14.10.2009 р. було скасовано.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2011р. апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, а рішення суду від 16.02.2011р. - залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 06.09.2011 р. касаційну скаргу позивача задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2011р. та рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2011р. скасовано, а справу направлено на новий розгляд.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.12.2011 р. у справі № 12/101-31/304 заяву відповідача про перегляд рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2009 р. у справі №12/101 за нововиявленими обставинами залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2009 р. у справі №12/101 - без змін.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.01.2012 р. апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.12.2011 р. у справі № 12/101-31/304 - без змін.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 20.03.2012 р. повернуто касаційну скаргу відповідача на ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.12.2011 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.01.2012 р. у справі № 12/101-31/304.

Таким чином, вищезазначене рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2009 р. у справі № 12/101, на яке позивач посилається у якості обґрунтування свого звернення з даним позовом до суду, станом на час розгляду справи № 54/40-39/18 не змінене та є чинним.

Як вбачається з приписів статті 35 ГПК України, остання визначає підстави, за яких особи, які беруть участь у справі, звільняються від обов'язку доказування. Зокрема, частини 2-4 наведеної статті вказують на факти, які містяться у винесених раніше судових рішеннях. Ці факти мають для суду преюдиціальний характер.

Так, відповідно до частини 2 статті 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

З огляду на наведене, висновки, встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 14.10.2009 р. у справі № 12/101, в якій брали участь ті ж самі сторони, що і у справі № 54/40-39/18, є преюдиціальними при розгляді справи № 54/40-39/18. Зокрема, рішенням Господарського суду міста Києва від 14.10.2009 р. у справі № 12/101 визнано недостовірною інформацію статті "Афера століття, або як "Б. і компанія" пограбували 12 мільйонів громадян України" (абз. 1, 2, 6, 8, 10, 14, 3-6 речення абз. 15, два останні речення абз. 16, абз. 17, 18, 28, 30, 31, 32, 34, 41, 42, перше речення абз. 43, абз. 52, 57, 58, 59, 61, 74, 3,4 речення абз. 75, абз. 77, 100, 103), що розміщена за електронною адресою: http://komitet.com.ua/resonance crime#hb. сайту Всеукраїнської громадської організації "Національний комітет по боротьбі з корупцією".

У вищенаведеному рішенні Господарського суду міста Києва у справі № 12/101 суд також прийшов до висновку, що відомості, поширені відповідачем (Всеукраїнською громадською організацією "Національний комітет по боротьбі з корупцією") в українському суспільстві щодо діяльності позивача (Центральної спілки споживчих товариств України (Укоопспілка)) завдають шкоди його діловій репутації, а також честі та гідності його керівництву, і підпадають під поняття недостовірної інформації.

Відповідно до абз. 1 п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 р. № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", юридичним складом правопорушення є сукупність таких обставин:

а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;

б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;

в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;

г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Отже, для вирішення спору та прийняття правильного рішення необхідно встановити:

чи мало місце поширення відповідачем інформації;

чи стосувалася поширена інформація позивача;

чи є підстави для визнання поширеної інформації недостовірною, що не відповідає дійсності;

чи призвело поширення інформації до порушення особистих немайнових прав позивача.

В абз. 2 п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 р. № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" зазначено, що під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

На підставі системного аналізу вищенаведених правових норм та наявних в матеріалах справи доказів, суд в даній справі дійшов висновку про поширення відповідачем спірної інформації у статті "Афера століття, або як "Б. і компанія" пограбували 12 мільйонів громадян України" (абз. 1, 2, 6, 8, 10, 14, 3-6 речення абз. 15, два останні речення абз. 16, абз. 17, 18, 28, 30, 31, 32, 34, 41, 42, перше речення абз. 43, абз. 52, 57, 58, 59, 61, 74, 3,4 речення абз. 75, абз. 77, 100, 103), що розміщена за електронною адресою: http://komitet.com.ua/resonance crime#hb. сайту Всеукраїнської громадської організації "Національний комітет по боротьбі з корупцією", т.т. наведена стаття в мережі Інтернет є поширенням інформації про позивача.

Крім того, рішенням Господарського суду міста Києва від 14.10.2009 р. у справі № 12/101 визнано інформацію статті "Афера століття, або як "Б. і компанія" пограбували 12 мільйонів громадян України" (абз. 1, 2, 6, 8, 10, 14, 3-6 речення абз. 15, два останні речення абз. 16, абз. 17, 18, 28, 30, 31, 32, 34, 41, 42, перше речення абз. 43, абз. 52, 57, 58, 59, 61, 74, 3,4 речення абз. 75, абз. 77, 100, 103), що розміщена за електронною адресою: http://komitet.com.ua/resonance crime#hb. сайту Всеукраїнської громадської організації "Національний комітет по боротьбі з корупцією", недостовірною, тобто такою, що не відповідає дійсності.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 91 Цивільного кодексу України юридична особа здатна мати такі ж права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Згідно зі ст. 201 Цивільного кодексу України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, в тому числі, ділова репутація, ім'я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009р. № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" вбачається наступне: чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту. Зокрема, під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Відповідно до ч. 3 ст. 277 Цивільного кодексу України, вважається, що негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною.

Пунктом 15 (абз. 5, 6, 7) Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 р. № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" передбачено, що недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Згідно з частиною третьою статті 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила.

Суд погоджується з доводами позивача, що розміщення відповідачем неправдивої інформації щодо діяльності споживчої кооперації в Україні завдало позивачу моральної шкоди, що полягає у приниженні його ділової репутації, зниження престижу та підриві довіри до його діяльності. При цьому, оскільки дана інформація розміщена у всесвітній електронній мережі "Інтернет", то вона є широко розповсюджена та є загальнодоступною. Наведене підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме: Актом друкування інформації, розміщеної на Інтернет сайті Всеукраїнської громадської організації "Національний комітет по боротьбі з корупцією" www.komitet.tv на Інтернет сторінці за електронною адресою: http://komitet.com.ua/resonance_crime (а.с. 23-40 т. 1), Актом друкування інформації розміщеної на Інтернет сайті www.h.ua на Інтернет сторінці за електронною адресою: http://h.ua/story/172419/ від 04.02.2010 р. (а.с. 41-60 т. 1). Останній наведений акт також підтверджує наявність негативних рецензій та коментарі відвідувачів Інтернет-сайту, що розміщенні на Інтернет-сторінці httр.//h.ua/story172419/, на підтвердження чого є акт від 04.02.2010 р. (а.с. 56-60 т. 1).

Отже, суд приходить до висновку, що позивачем належними засобами доказування доведено факт поширення відповідачем інформації, що не відповідає дійсності, принижує ділову репутацію позивача, тоді як відповідач не надав суду в порядку ч. 1 ст. 1167 ЦК України доказів відсутності його вини в заподіянні такими своїми діями моральної шкоди позивачу.

Таким чином, на підставі системного аналізу наведених норм та наявних в матеріалах справи доказів суд прийшов до висновку, що поширення відповідачем у статті "Афера століття, або як "Б. і компанія" пограбували 12 мільйонів громадян України" (абз. 1, 2, 6, 8, 10, 14, 3-6 речення абз. 15, два останні речення абз. 16, абз. 17, 18, 28, 30, 31, 32, 34, 41, 42, перше речення абз. 43, абз. 52, 57, 58, 59, 61, 74, 3,4 речення абз. 75, абз. 77, 100, 103), що розміщена за електронною адресою: http://komitet.com.ua/resonance crime#hb. сайту Всеукраїнської громадської організації "Національний комітет по боротьбі з корупцією" недостовірна інформація, що не відповідає дійсності, призвела та може призвести в подальшому до порушення особистих немайнових прав позивача, зокрема, шляхом формування негативної думки про діяльність позивача у суспільстві, приниженні ділової репутації позивача, зниженні престижу та підриві довіри до діяльності позивача.

За таких обставин, суд вважає вимогу позивача про стягнення з Всеукраїнської громадської організації "Національний комітет по боротьбі з корупцією" 1,00 грн. моральної шкоди за поширення недостовірної інформації, яка принижує ділову репутацію Центральної спілки споживчих товариств України (Укоопспілки) обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню повністю.

Крім того, позивач звернувся до суду з вимогою про заборону Всеукраїнській громадській організації "Національний комітет по боротьбі з корупцією" поширювати в будь-який спосіб інформацію, що повністю, або частково відтворює зміст (наведений у п. 2 прохальної частини позовної заяви № 02-183/14 від 05.02.2010 р. - а.с. 10-13 т.1).

Згідно ч. 1 ст. 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

У відповідності до ст. 278 ЦК України якщо особисте немайнове право фізичної особи порушене у газеті, книзі, кінофільмі, теле-, радіопередачі тощо, які готуються до випуску у світ, суд може заборонити розповсюдження відповідної інформації. Якщо особисте немайнове право фізичної особи порушене в номері (випуску) газети, книзі, кінофільмі, теле-, радіопередачі тощо, які випущені у світ, суд може заборонити (припинити) їх розповсюдження до усунення цього порушення, а якщо усунення порушення неможливе, - вилучити тираж газети, книги тощо з метою його знищення.

Згідно п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 28.03.2007 р. № 01-8/184 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про інформацію" вбачається що за змістом приписів статті 91 ЦК право на заборону поширення інформації, передбачене статтею 278 ЦК, належить не лише фізичним, але й юридичним особам, оскільки це право може бути використано господарюючим суб'єктом (підприємцем) як спосіб судового захисту проти можливого поширення інформації, що шкодить його діловій репутації.

Оскільки станом на момент розгляду даного спору по суті вищезазначена недостовірна інформація знаходиться впродовж значного проміжку часу (з моменту постановлення рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2009 р. у справі № 12/101) в мережі Інтернет та відповідно є загальнодоступною, а отже має місце триваюче у часі порушення, тоді як докази протилежного відповідачем до матеріалів справи не залучені, то суд прийшов до висновку про те, що вимога позивача про заборону Всеукраїнській громадській організації "Національний комітет по боротьбі з корупцією" поширювати в будь-який спосіб інформацію, що повністю, або частково відтворює зміст (наведений у п. 2 прохальної частини позовної заяви № 02-183/14 від 05.02.2010 р. - а.с. 10-13 т.1) також є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, яка була чинна станом на час звернення позивача з позовом до суду), якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.

Суми, які підлягають сплаті, зокрема, за витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, покладаються, зокрема, при задоволенні позову - на відповідача (ч. 5 ст. 49 ГПК України).

За таких обставин на відповідача покладаються витрати по сплаті держмита в розмірі 85,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00

Керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85, 87, 116 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Всеукраїнської громадської організації "Національний комітет по боротьбі з корупцією" (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 7/11; ідентифікаційний код 26477297), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Центральної спілки споживчих товариств України (Укоопспілка) (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 7/11; ідентифікаційний код 00012635) 1,00 грн. (одну гривню 00 коп.) моральної шкоди за поширення недостовірної інформації, яка принижує ділову репутацію Центральної спілки споживчих товариств України (Укоопспілки).

3. Заборони Всеукраїнській громадській організації "Національний комітет по боротьбі з корупцією" (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 7/11; ідентифікаційний код 26477297) поширювати в

будь-який спосіб інформацію, що повністю, або частково відтворює наступний зміст:

«Діючи як єдина система споживчої кооперації, Центральна спілка споживчих товариств України, обласні та районні спілки систематично знищували списки пайовиків та безпідставно розпродавали їхнє майно, внаслідок чого частка кожного пайовика невпинно зменшується з кожним днем. З 1991 року кількість пайовиків скоротилася з 12 мільйонів 305 тисяч до 500 тисяч.»

«Для посадовців споживчої кооперації є безперечним, що безпідставне виключення зі списків пайовиків та знищення самих списків за 1991- 2000 роки є фактично знищенням даних про осіб, які є засновниками та власниками майна як споживчого товариства, так і районної, обласної і Центральної спілок. Адже такі документи мають зберігатися довічно. Проте саме цього посадовці і бояться, тому готові «віддати» будь-кому і будь-яку суму коштів, аби правоохоронцям не вдалося до цього «докопатися», оскільки в такому разі є підстави не лише для порушення кримінальних справ, але й для притягнення винних до кримінальної відповідальності.»

«Причина тотального знищення списків пайовиків та стану, в якому опинилася система споживчої кооперації, криється в тому, що з приходом у 1991 році Бабенка С.Г. на посаду голови Правління Центральної спілки споживчих товариств України (Укоопспілки) було обрано політику розпродажу майна споживчої кооперації, що триває й дотепер. Для її реалізації було вироблено та запроваджено систему нелегітимних зборів споживчих товариств, на які запрошувалося не більше двох відсотків пайовиків, підконтрольних чи залежних від керівника споживчого товариства, і ухвалювалося рішення щодо виборів голів споживчих товариств і уповноважених осіб - представників для виборів голів районних спілок. А ті, в свою чергу, приймали рішення про продаж: майна, а також щодо виборів уповноважених осіб в обласні спілки з тими ж повноваженнями, які вибирали представників на з'їзд Центральної спілки споживчих товариств України (Укоопспілки).»

«Незважаючи на те, що проводиться перевірка системи споживчої кооперації, її посадові особи не призупиняють своєї «роботи» щодо розпродажу майна, намагаючись цим довести свою недоторканність, цинічну зневагу до правоохоронних органів.»

«Це стало підставою для виключення зі споживчої кооперації близько 11 мільйонів громадян України (пайовиків), а потім списки і документи, які підтверджують, що ці громадяни є пайовиками, було знищено, і знищено централізовано, практично в усіх регіонах України. Пайовики про цю Програму не знали, вони її не приймали, їх не повідомляли про час і місце проведення зборів. Майно на мільярди гривень було розпродане без згоди власників. Це був спланований злочин, котрий триває.»

«Вищезазначена Програма, на яку посилаються суди, відмовляючи пайовикам у задоволенні їх законних прав, якраз і була прийнята Бабенком і компанією для того, щоб зробити всіх пайовиків споживчої кооперації ніким, що не має на майно споживчої кооперації взагалі ніяких прав. Прийняття вищезазначеної Програми є запланованим злочином.»

«Пайовики про цю Програму не знали, вони її не приймали, їх не повідомляли про час і місце проведення зборів. Майно на сотні мільярдів гривень було розпродане без згоди власників. Це був спланований злочин, котрий триває. ЩОБ ЗВІЛЬНИТИСЬ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ, СПИСКИ БЛИЗЬКО 11 МІЛЬЙОНІВ ПАЙОВИКІВ, ВЛАСНИКІВ УСЬОГО МАЙНА СПОЖИВЧОЇ КООПЕРАЦІЇ, ЦЕНТРАЛІЗОВАНО ЗНИЩИЛИ. ТАКОЖ ЗНИЩИЛИ ВСІ ПРОТОКОЛИ ЗБОРІВ І ПРІЗВИЩА ТИХ, ХТО БУВ ПРИСУТНІЙ НА ЗБОРАХ. ОСКІЛЬКИ НА ЗБОРАХ НЕ БУЛО Й 10 % ВІД 12 МЛН 305 ТИС. ПАЙОВИКІВ, ЗБОРИ БУЛИ НЕЛЕГІТИМНИМИ, ТОМУ І ВИБОРИ КЕРІВНИКІВ НЕЛЕГІТИМНІ, І ВЕСЬ ПРОДАЖ МАЙНА, ПОЧИНАЮЧИ 3 1991 РОКУ. СФАЛЬСИФІКОВАНІ ПРОТОКОЛИ ПІДМІНИЛИ ІНШИМИ, ДЕ ПРІЗВИЩ ПРИСУТНІХ НЕ БУЛО.»

«Списки і документи, які підтверджують, що ці громадяни є пайовиками, було знищено і знищено централізовано, практично в усіх регіонах України.»

«Я хотів би побачити того прокурора, який може сказати, що в діях голови УКООПСПІЛКИ Станіслава Бабенка, «Б. І КОМПАНІЇ», немає ознак організованої злочинної організації.»

«Правоохоронні органи повинні визначити, чи є підстави вважати керівника УКООПСПІЛКИ «ПАНА» Станіслава Бабенка організатором злочинного угрупування, а також: вважати членами цього злочинного угрупування керівників споживчих товариств, котрі незаконно виключили пайовиків з членів споживчої кооперації.»

«У голови Правління Центральної спілки споживчих товариств України (Укоопспілки) Бабенка С.Г. є «криша» та посередник, які всіляко прикривають його та сприяють уникненню кримінальної відповідальності.»

«При приватному підприємстві Укоопспілка створений третейський суд. Головою третейського суду є колишній голова Верховного Суду України Бойко В.Ф., крім того, наявність таких впливових осіб, як діючий Голова Вищого Господарського Суду Демченко С. В., діючих на той час заступників міністра юстиції України Горбунової Л. М. та інших суддів Верховного Суду України та державних службовців у третейському суді приватного підприємства, яким сьогодні є Укоопспілка, тільки своєю присутністю надавало можливість здійснювати вплив на рішення судів у всіх регіонах України та на працівників правоохоронних органів держави у всіх без винятку регіонах України. Колишньому голові Верховного Суду України Бойку В. Ф. жоден суддя не відмовить в його «проханні». І ви думаєте, народ це буде терпіти? Запевняємо вас, «ПАНЕ» Бойко В.Ф., що ви вже з «ПАНОМ» Бабенком С. Г, догрались.»

«Як говорив голова Правління Бабенко С. Г, «наявність таких консультантів забезпечить вирішення на його користь будь-якого судового рішення».

«Більш-менш цінне майно Укоопспілки активно розпродається по мізерних, не існуючих в реальності цінах комерційним структурам, власниками яких є «Б. І КОМПАНІЯ» Зокрема, весь шостий поверх (1 319,8 кв. м) славнозвісного будинку Укоопспілки у м. Києві на вул. Хрещатик, 7/11 був проданий головою УКООПСПІЛКИ Станіславом Бабенком приватному Акціонерному банку «УКООПСПІЛКА», у якому він же Бабенко С. Г є акціонером (власником) і одночасно Головою Спостережної ради банку. В особистій власності Бабенка С. Г. знаходиться 202 536 акцій вищезазначеного банку. При цьому, зі слів Начальника відділу внутрішньобанківських операцій Укоопспілки, приміщення будинку С. Бабенко продав за ціною близько 200 гривень за один квадратний метр, хоча зараз реальна ринкова ціна вищезазначених приміщень становить більше ніж: 100 тисяч гривень за один квадратний метр. Тобто Бабенко С. Г, використовуючи своє службове становище, продав приміщення «Укоопспілки» на Хрещатику, яке належить всім пайовикам України, комерційному банку, в якому він є акціонером (власником) і Головою Спостережної ради, по заниженій ціні. Вони продають все самі собі.»

«У 1992 році Станіслав Бабенко рішенням правління Укоопспілки безоплатно передав у комунальну власність міста Києва 22 ринка. Ці ринки належали всім пайовикам України в кожному селі, і хто повірить, що сотні мільйонів доларів хабара не осіло у цього «Б. І КОМПІНІЇ». У результаті рядові пайовики споживчої кооперації втратили сотні мільйонів доларів. Згідно із Законом України «Про кооперацію» (ч. 4 ст. 21) у разі смерті пайовика його пай переходить до його спадкоємця, і селяни й самі не знають, які величезні гроші ними успадковано. А у цього «Б. І КОМПАНІЇ» з УКООПСПІЛКИ ще вистачає нахабства брехати, що раз пайовик помер - то вони його дітям і онукам нічого не винні.»

«Продаж такого майна, як правило, здійснювався для себе або своїх родичів.»

«Цей універмаг «Б. І КОМПАНІЄЮ» був проданий за 15 200 гривень! Після чого новий власник ФІРМА ТОВ «ДР ГРУП» виставила його на продаж за 1 200 000 доларів, у гривнях це більше 9 мільйонів гривень! «Б. І КОМПАНІЯ» занижують вартість майна у 592 рази! Про «підставні» приватні фірми, контрольовані керівництвом споживчої кооперації, що використовують майно пайовиків для свого власного збагачення.»

«Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про споживчу кооперацію» спілка споживчих товариств може складатись тільки зі споживчих товариств. Ніякі інші «господарюючі суб'єкти» просто не мають права входити до Укоопспілки. Зверніть увагу на те, яка величезна кількість саме «інших суб'єктів» по відношенню до суб'єктів споживчої кооперації вказана на сайті - 1921 суб 'єкт споживчої кооперації (хоча по Статуту їх 38) і 7293 інших господарюючих суб'єктів.»

«Що ж це за загадкові «інші господарюючи суб'єкти», які не є споживчими товариствами, але з якихось невідомих причин входять до її складу. Ці суб'єкти - банки, ТОВ, акціонерні товариства та страхові компанії, які належать «Б. І КОМПАНІЇ», їх друзям та родичам.»

«Ці господарюючі суб'єкти паразитують на споживчій кооперації, поволі підживлюючи старіючого на своїй посаді Бабенка, який міцно тримається за своє крісло доти, доки ще є, що красти. Саме у власність цих структур утікає власність споживчих товариств і пайовиків. Вони утворюють величезний холдинг «Б. і компанія», і власниками є вже не пайовики, а Бабенко та їх друзі. Помре пайовик - його власність передається одному з таких «господарюючих суб'єктів». Чим менше залишається на світі пайовиків, тим товща у Б. пика. Те, що вони не вважають пайовиків власниками майна Укоопспілки, ясно вже з витягів з «Програми завершення розмежування і закріплення власності в споживчій кооперації України (Укоопспілки)» (п. 1 Розділ VI).»

«Тобто відповідно до вищезазначеного пайовики ніяких прав власності на споживчі підприємства не мають. Вони існують самі по собі, а майно споживчої кооперації - саме по собі. Якщо пайовик вирішив стати співвласником якогось підприємства споживчої кооперації, то він повинен отримати згоду дійсного власника майна! При цьому вищі органи управління Укоопспілки в односторонньому порядку вирішують, співвласниками якого саме майна пайовики ніколи та ні за яких обставин не стануть!»

«Хтось після цього ще сумнівається, що саме «Б. І КОМПАНІЯ» вважають себе повноправними господарями майна?»

«Більш, масового організованого шахрайського діяння ще не спостерігалося в жодній країні світу.»

«Посадові особи споживчої кооперації приймали на нелегітимних зборах окремі положення до статуту, які позбавляли пайовиків (власників) майна, а собі надавали права розпродавати майно пайовиків. Тому вкрай необхідно встановити кожного пайовика споживчих товариств, а в разі їхньої смерті - осіб, які за законом мають право на спадщину.»

«Враховуючи, що в більшості родин кількість пайовиків становить 3-4 особи, їхня частка майна у споживчій кооперації може складати близько 80 тисяч гривень.»

Наслідки вищезазначеної Афери можуть бути непередбачуваними. Ми не повинні допустити народних зворушень, а тим більше пролиття крові. Народ України вже не здивуєш, мабуть, жодним судовим рішенням, але коли народ зрозуміє, скільки мільярдів доларів у нього вкрали керівники споживчої кооперації і зневіриться в тому, що влада зможе все награбоване у народу повернути, то гарантії спокійного життя в державі, напевно, не зможе дати ніхто, бо люди можуть у цьому випадку захищати свої права зі зброєю в руках..

Ситуація, яка склалась навколо питання пограбування 12 мільйонів 305 тисяч громадян України, є загрозою Національній економічній безпеці України».

4. Стягнути з Всеукраїнської громадської організації "Національний комітет по боротьбі з корупцією" (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 7/11; ідентифікаційний код 26477297), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Центральної спілки споживчих товариств України (Укоопспілка) (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 7/11; ідентифікаційний код 00012635) 85,00 грн. (вісімдесят п'ять гривень 00 коп.) державного мита та 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 коп.) витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

5. Видати накази.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 31.01.2013 р.

Суддя Гумега О.В.