Постанова

від 24.01.2013 по справі 5002-24/3327-2011

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2013 року Справа № 5002-24/3327-2011

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Сікорської Н.І.,

суддів Воронцової Н.В.,

Євдокімова І.В.,

за участю представників сторін:

позивача, Косерев Олексій Миколайович, на підставі довіреності за № 368 від 08.11.12, (Фонд державного майна України);

прокурор, Алісов Олег Володимирович, на підставі посвідчення за № 005827 від 25.09.12, (Старший прокурор відділу прокуратури міста Севастополя);

відповідача, не з'явився, (Виконавчий комітет Ялтинської міської ради);

відповідача, Хорошунова Тетяна Олександрівна, на підставі довіреності за № 28-12/03 від 28.12.12, (приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця");

третьої особи, не з'явився, (товариство з обмеженою відповідальністю Компанія "Промкерам");

третьої особи, Фролкова Олександра Олександрівна, на підставі довіреності за № б/н від 05.12.12, (товариство з обмеженою відповідальністю "Левада");

третьої особи, не з'явився, (Федерація професійних спілок України);

третьої особи, Хорошунова Тетяна Олександрівна, на підставі довіреності за № 01-7/14 від 15.01.13, (Дочірнє підприємство "Санаторій "Лівадія" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця");

розглянувши апеляційні скарги Дочірнього підприємства "Санаторій "Лівадія" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Левада" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Колосова Г.Г. ) від 17 жовтня 2011 року у справі № 5002-24/3327-2011

за позовом Заступника прокурора міста Ялта (вул. Кірова, 18,Ялта, 98600) в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (вул. Кутузова, 18/9,Київ,01133)

до Виконавчого комітету Ялтинської міської ради (пл. Радянська, 1,Ялта,98600)

Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (вул. Шота Руставелі, 39/41,Київ ,01001) (01019, Київ 19, а/с 34)

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Товариство з обмеженою відповідальністю Компанія "Промкерам" (83048, місце Донецьк, проспект Панфілова, 12)

Товариство з обмеженою відповідальністю "Левада" (93007, місто Донецьк, вул. Артема,58-Б)

Федерація професійних спілок України (майд. Незалежності, 2,Київ,01012)

Дочірнє підприємство "Санаторій "Лівадія" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (пров. Батурина, 6,Ялта,Автономна Республіка Крим,98600)

про визнання недійсним рішення

ВСТАНОВИВ :

Заступник прокурора м. Ялта звернувся до господарського суду першої інстанції в інтересах держави в особі: Фонду державного майна України з позовом до Виконавчого комітету Ялтинської міської ради та Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" про визнання недійсним рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що прокурорською перевіркою встановлено, що на підставі рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради № 307 (1) від 27.07.2001р. за ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" оформлено право власності на нерухоме майно санаторію «Лівадія», а саме: курзал літ.А, площею 1185,0 кв.м. та метеостанцію (біокліматична станція) літ.Б, площею 30 кв.м., що розташовані за адресою: м.Ялта, смт.Лівадія, вул..Батуріна, 12-а) (свідоцтво № 794 від 13.08.2001р.).

Прокурор вказує, що при прийнятті рішення № 307 (1) від 27.07.2001р. виконавчим комітетом Ялтинської міської ради, відповідно з яким БТІ м.Ялта здійснено реєстрацію права власності, порушено чинне законодавство, а також майнові права та інтереси Держави, оскільки приймаючи вказане рішення Виконком не врахував, що курзал літ.А, площею 1185,0 кв.м. та метеостанція (біокліматична станція) літ.Б, площею 30 кв.м., що розташовані за адресою: м.Ялта, смт.Лівадія, вул..Батуріна, 12-а є державною власністю.

До початку розгляду справи прокурор змінив позовні вимоги, та просив визнати недійсним рішення № 307 (6) від 27.07.2001р.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 17 жовтня 2011 року у справі №5002-24/3327-2011 позовні вимоги заступника прокурора міста Ялта задоволено, визнано недійсним рішення виконкому Ялтинської міської ради №307 (6) від 27.07.2001 „Про оформлення права власності на курзал та метеостанцію санаторію „Лівадія" по пров. Батуріна, 12а, літ. А,В, в смт. Лівадія".

В обґрунтування прийнятого рішення, господарський суд посилався на те, що виконавчий комітет Ялтинської міської ради не мав право реєструвати право власності за ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", оскільки за Конституцією колишньої УРСР на той час була єдина соціалістична власність, а тому передача спірного майна Українській республіканській раді профспілок у відання не передбачало нею набуття права власності. Суд дійшов висновку, що санаторно-курортні заклади, які передано у відання профспілкам згідно з Постановою Ради Міністрів УРСР № 606 від 23.04.1960р., є державною (загальнодержавною) власністю. При цьому суд першої інстанції послався на Постанову Верховної Ради Української PCP "Про захист суверенних прав власності Української PCP" від 29.11.90 № 506 , Указ Президії Верховної Ради України від 30.08.91 №1452-XII "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" та Закон України від 10.09.1991р. № 1540-XII "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України", згідно з яким майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території нашої країни, є державною власністю України, а укладені після 29.11.1990р. майнові договори, якими змінено форму власності, визнаються недійсними. При цьому єдиним органом уповноваженим державою управляти майном громадських організацій колишнього Союзу РСР, що розташоване на території України суд вказував на Фонд державного майна України, з огляду на положення статті 1 Тимчасового Положення "Про Фонд державного майна України", затвердженого постановою Верховної Ради України від 07.07.1992р., Постанову Верховної Ради України від 10.04.1992р. № 2268-XII "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, якою розташовані на території України", а також Постанови Верховної Ради України № 3943-XII від 04.02.1994р.

Не погодившись з рішенням господарського суду першої інстанції, Дочірнє підприємство "Санаторій "Лівадія" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вищезазначене рішення господарського суду скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити заступнику прокурора міста Ялта у задоволенні позову.

Як на підставу для скасування оскаржуваного рішення її заявник посилається на помилковість висновків господарського суду першої інстанції, з огляду на те, що відповідно до статті 10 Закону СРСР «Про власність СРСР» власність громадських, у тому числі профспілкових організацій, відносились до колективної власності, а стаття 20 Закону України «Про професійні спілки, права і гарантії їх діяльності» від 10.12.1990р. передбачала, що професійні спілки володіють, користуються та розпоряджуються належним їм на праві власності майном.

При цьому заявник апеляційної скарги звернув увагу на Рішення Вищого Арбітражного суду України від 20.01.1997р. по справі №137/7, яким підтверджено правомірність створення АТ «Укрпрофоздоровниця» та передання майна у статутний фонд створеного товариства Федерацією профспілок України, а тому факт правомірності володіння спірним майном підтверджено у судовому порядку АТ «Укрпрофоздоровниця».

Також заявник апеляційної скарги зазначив, що ані Федерація незалежних профспілок України, ані ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» згідно з Постановою Верховної Ради України «Про введення в дію Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» від 04.03.1992р. №2164-XII Кабінетом Міністрів України не віднесено до переліку об'єднань, підприємств, установ та організацій, що уклали майнові договори, пов'язані зі зміною форми власності і власника державного майна, з порушенням мораторію.

Крім того, заявник апеляційної скарги заперечував проти посилання господарського суду на Закон України «Про підприємства, установи, та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України», оскільки даний закон був прийнятий вже після укладання Договору про закріплення прав з володіння, користування та розпорядження профспілковим майном від 18.11.1990р., який в свою чергу був укладений до введення мораторію.

Також не погодившись з рішенням господарського суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Левада" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду від 17 жовтня 2011 року скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити заступнику прокурора міста Ялта у задоволенні позову.

Так, заявник апеляційної скарги вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне:

- господарський суд безпідставно поновив строк прокурору на подачу позовної заяви, оскільки про оскаржуване ним рішення Виконкому було відомо ще у 2003 році, але правом на звернення до суду він не скористався;

- до складу соціалістичної власності було віднесено майно профспілкових та інших громадських організацій, а тому державне майно не включало до себе майно профспілкових та інших громадських організацій, яким вони відповідно до положень статті 24 Основ цивільного законодавства союзу РСР та союзних республік (в ред.. 1961), частини 1 статті 87, частини 1 статті 97 Цивільного кодексу УРСР (в ред.. 1963р.) та мали право реалізувати своє право власності на належне їм майно;

- Договір про закріплення прав з володіння, користування та розпорядження профспілковим майном від 18.11.1990р. не визнано недійсним;

- Федерація незалежних профспілок України, як профспілкова організація, ніколи не була організацією союзного підпорядкування, а Фонду майна України повинно бути передано майно саме від організацій союзного підпорядкування, яке залишилось на території України, а тому посилання прокурора на Постанову ВРУ від 10.04.1992р. - безпідставне;

- прокурором не доведений факт будівництва спірного майна за державні кошти;

- Рішенням Вищого Арбітражного суду України від 20.01.1997р. по справі №137/7 підтверджено правомірність створення АТ «Укрпрофоздоровниця» та передання майна у статутний фонд створеного товариства Федерацією профспілок України;

- пунктом 6 Рішенням Конституційного суду України від 11.11.2004р. №16-рп/2004 зазначено, що кооперативні організації були суб'єктами права власності на засоби виробництва та інше майно і мали право на власність, відокремлену від державної.

25.11.2011р. ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду апеляційні скарги Дочірнього підприємства "Санаторій "Лівадія" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Левада" прийняті до провадження у складі судової колегії: головуючий суддя - Сікорська Н.І., судді Ткаченко М.І., Остапова К.А.

23.12.2011р. від Фонду державного майна України надійшов відзив на апеляційні скарги, в якому Фонд заперечує проти доводів, викладених у скаргах, з підстав, зазначених у відзиві, та просить рішення господарського суду залишити без змін.

17.01.2012р. за розпорядженням заступника голови суду, у зв'язку з відпусткою, суддю Остапову К.А. замінено на суддю Євдокімова І.В.

18.01.2012р. Товариством з обмеженою відповідальністю "Левада" заявлено клопотання про призначення у справі комплексної судової будівельної-технічної та економічної експертизи.

Розгляд справи неодноразово відкладався. Строк розгляду справи продовжувався.

13.03.2012р. за розпорядженням в.о. секретаря судової палати, у зв'язку з хворобою судді Євдокімова І.В., його замінено на суддю Антонову І.В.

14.03.2012р. представник підприємства "Санаторій "Лівадія" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" надав суду пояснення, та просив оскаржуване рішення суду скасувати, в позові прокурору відмовити.

14.03.2012р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Левада" надало додаткове правове обґрунтування апеляційної скарги, в якому посилалось на рішення господарського суду міста Києва від 09.01.2003р. у справі №24/739 та постанову Вищого господарського суду від 27.05.2010р по справі №2/89, в яких викладені аналогічні обставини справі №5002-24/3327-2011.

18.04.2012р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Левада" надало суду додаткові пояснення, в яких заявник апеляційної скарги звертає увагу суду на ту обставину, що на спірне майно санаторію „Лівадія" Ялтинським бюро технічної інвентаризації видано реєстраційне посвідчення від 08.04.1964р., яке занесено до реєстрової книги №1 на стор. 28 під № 55. Вказане підтверджує відсутність права власності на спірне майно у держави.

22.05.2012р. за розпорядженням в.о. секретаря судової палати, у зв'язку з зайнятістю судді Ткаченко М.І. в іншому судовому засіданні його було замінено на суддю Євдокімова І.В.

05.07.2012р. за розпорядженням в.о. секретаря судової палати, у зв'язку з відпусткою судді Євдокімова І.В. його замінено на суддю Воронцову Н.В.

Розгляд справи неодноразово відкладався, а строк розгляду справи неодноразово продовжувався відповідно до пункту 3.8. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", згідно з яким, розгляд справи починається заново в разі зміни складу суду (в тому числі з одноосібного на колегіальний, навіть якщо до складу колегії суддів входить суддя, який раніше одноособово розглядав дану справу).

02.08.2012р. за розпорядженням в.о. секретаря судової палати, у зв'язку з відпусткою судді Воронцової Н.В. її замінено на суддю Заплава Л.М. та у зв'язку з хворобою судді Антонової І.В. її замінено на суддю Євдокімова І.В.

14.09.2012р. від Виконавчого комітету Ялтинської міської ради надійшло клопотання про розгляд справи без уповноваженого представника, а також письмове пояснення по справі, в якому відповідач просить прийняти рішення у відповідності з нормами чинного законодавства.

20.09.2012р. за розпорядженням в.о. секретаря судової палати, у зв'язку з відпусткою судді Заплава Л.М. її замінено на суддю Проценко О.І. та у зв'язку з хворобою судді Євдокімова І.В. його замінено на суддю Воронцову Н.В.

29.11.2012р. за розпорядженням в.о. секретаря судової палати, у зв'язку з відпусткою судді Проценко О.І. її замінено на суддю Євдокімова І.В.

29.11.2012р. Товариством з обмеженою відповідальністю "Левада" заявлено клопотання про призначення у справі комплексної судової будівельної-технічної та економічної експертизи.

17.01.2013р. ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду розгляд справи продовжений, та відкладений на 24.01.2013р.

У призначене на 24.01.2013р. судове засідання з'явився прокурор, який просив оскаржуване рішення залишити без змін, представник Фонду державного майна України, підтримав позов прокурора та погодився з його правовою позицією, представники заявників апеляційної скарги підтримали вимоги апеляційних скарг та просили оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким в позові прокурору відмовити. Представник приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" підтримав вимоги заявників апеляційних скарг. Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Левада" просив заявлене раніше клопотання про призначення у справі комплексної судової будівельної-технічної та економічної експертизи не розглядати, оскільки відмовляються від нього.

Інші представники сторін у судове засідання не з'явились, своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористались, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду скарги.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України, зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутності представників сторін за наявними документами в матеріалах справи.

Розглянувши справу повторно у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступні обставини.

27.07.2001 р. виконавчим комітетом Ялтинської міської ради було прийняте рішення №307 ( 6 ) «Про оформлення права власності на курзал і метеостанцію санаторію «Лівадія» по пров. Батуріна, 12а, літ. А, Б в смт. Лівадія». ( т. 1, а. с. 6 ).

Як вбачається з вказаного рішення, виконавчий комітет Ялтинської міської ради, розглянувши матеріали, надані Ялтинським бюро технічної інвентаризації, встановив, що курзал та метеостанція санаторію «Лівадія» по пров. Батуріна, 12а, літ. А і Б в смт. Лівадія належить ЗАТ лікувально - оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця».

З огляду на викладене, виконавчий комітет Ялтинської міської ради вирішив оформити право власності на курзал і метеостанцію ( біокліматична станція ) санаторію «Лівадія» по пров. Батуріна, 12а, літ. А. і Б в смт. Лівадія за закритим акціонерним товариством лікувально - оздоровчих закладів України «Укрпрофоздоровниця», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство лікувально - оздоровчих закладів України «Укрпрофоздоровниця» по справі, і видати свідоцтво про право власності. (а.с. 64 том 1)

Також пунктом 2 вказаного рішення Бюро технічної інвентаризації було зобов'язано провести правову реєстрацію.

Вважаючи, що вищевказане рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради №307 ( 6 ) від 27.07.2001 р. не відповідає вимогам законодавства, в тому числі чинному на час прийняття вказаного рішення, прокурор звернувся до господарського суду першої інстанції з позовом про визнання його недійсним.

Проаналізувавши обставини даної справи, перевіривши підстави прийняття оскаржуваного рішення судом першої інстанції, судова колегія дійшла висновку щодо обґрунтованості вимог апеляційних скарг з огляду на наступне.

Предметом доказування по вказаній справі є встановлення наявності чи відсутності підстав для визнання оскаржуваного рішення недійсним та його скасування.

Відповідно до статті 393 Цивільного Кодексу України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Отже, умовою для подання такого позову є невідповідність актів, прийнятих зазначеними органами, вимогам закону, а також порушення цими актами права власності.

Незаконність може полягати як у невідповідності акта компетенції органу, який його прийняв, так і в безпосередньому порушенні права власності виданням такого акту.

Виходячи з правового аналізу наведеної норми, позивачем за таким позовом може бути власник або титульний володілець, право власності (або інше титульне право) якого порушене виданням перелічених органами актів, і таке право має вже існувати, тобто безперечно передувати зверненню до суду, адже відсутність права виключає його судовий захист.

Згідно з роз'ясненнями Президії Вищого Арбітражного Суду України «Про деякі питання вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» №2-5/35 від 26 січня 2000 року, підставами визнання актів недійсним є невідповідальність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Недодержання вимог правових норм, які регулюють порядок прийняття акта, у тому числі стосовно його форми, строків прийняття тощо, може бути підставою для визнання такого акту недійсним лише у тому разі, коли відповідне порушення спричинило прийняття неправильного акта.

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про місцеве самоврядування» облік та реєстрація відповідно до закону об'єктів нерухомого майна незалежно від форм власності відноситься до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

Відповідно до статті 144 Конституції України части 6 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у містах (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Як було встановлено судом апеляційної інстанції, рішенням виконавчого комітету Ялтинської міської ради від 27.07.2001 р. №307 ( 6 ) «Про оформлення права власності на курзал і метеостанцію санаторію «Лівадія» по пров. Батуріна, 12а, літ. А, Б в смт Лівадія» ( т. 1, а. с. 6 ) за ЗАТ лікувально - оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» оформлено право власності на курзал і метеостанцію (біокліматична станція ) санаторію «Лівадія» по пров. Батуріна, 12а, літ. А. і Б в смт. Лівадія та видане свідоцтво про право власності № 794 про приналежність курзалу та метеостанції (біокліматична станція) Закритому акціонерному товариству лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на праві колективної власності (а.с. 64 том 1), на підставі чого БТІ доручено провести правову реєстрацію.

Так, згідно з пунктом 4.1. Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, яка затверджена наказом Державного комітета будівництва, архітектури та житлової політики України№ 121 від 09.06.1998 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 1998 року за № 399/2839, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності за зразком, наведеним в додатку 11, місцевими органами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування фізичним та юридичним особам на підставі документів, встановлених законодавством, які підтверджують їх право власності на об'єкти нерухомого майна.

Таким чином, нежитлові будинки підлягають обов'язковій державній реєстрації та з видачею свідоцтва про право власності органами місцевого самоврядування. Отже, здійснення певних дій з оформлення права власності органом місцевого самоврядування - виконавчим комітетом Ялтинської селищної ради - є правомірним та відповідає визначеній законом компетенції цього органу, оскільки вказане рішення постановлене на виконання функції з реєстрації об'єкту нерухомого майна, яке належить на праві власності юридичної особі, та видачі свідоцтва про право власності, яке здійснюється органом місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 4 Закону України "Про місцеве самоврядування" серед основних принципів здійснення місцевого самоврядування передбачено, зокрема, принцип законності. Цей принцип відповідає статтям 1, 8 Конституції України від 28 червня 1996 року за №254к/96-ВР, які визначають Україну як правову державу та закріплюють державний принцип верховенства права. При прийнятті даного рішення Виконавчим комітетом Ялтинської міської ради даний принцип не був порушений.

Щодо порушення права власності позивача рішенням виконавчого комітету Ялтинської міської ради від 27.07.2001 р. №307 ( 6 ) «Про оформлення права власності на курзал і метеостанцію санаторію «Лівадія» по пров. Батуріна, 12а, літ. А, Б в смт Лівадія», колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст.. 86 ЦК УРСР 1963 року, чинного на час прийняття оскарженого рішення органу місцевого самоврядування, право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Відносини власності регулюються Законом України "Про власність" ( 697-12 ), Цивільним кодексом УРСР, іншими законодавчими актами.

За ч. 3 ст.. 6 Закону України "Про власність" , який був чинний на час прийняття оскарженого рішення органу місцевого самоврядування, власник засобів виробництва та іншого майна має право створити у встановленому законом порядку підприємство, організацію, що є юридичною особою. Юридична особа здійснює право володіння, користування і розпорядження закріпленим за нею майном власника відповідно до свого статуту (положення).

Згідно зі ст..20, 21 Закону України "Про власність" суб'єктами права колективної власності є, зокрема, акціонерні товариства.

Як убачається з рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради від 27.07.2001 р. №307 ( 6 ) «Про оформлення права власності на курзал і метеостанцію санаторію «Лівадія» по пров. Батуріна, 12а, літ. А, Б в смт Лівадія» та з виданого свідоцтва на зазначене майно, за Закритим Акціонерним Товариством лікувально - оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» оформлено право колективної власності.

Як встановлено апеляційним господарським судом та вбачається зі Статуту Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (відповідно до змін згідно з Законом України "Про акціонерні товариства"), останнє створено відповідно до Установчого договору від 04 грудня 1991 року. Приватне акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" є повним правонаступником Української республіканської ради по управлінню курортами профспілок, оздоровниць і господарств, об'єднань санаторно-курортних закладів профспілок України. Засновником Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" є Федерація професійних спілок України, яка є правонаступником Ради Федерації незалежних профспілок України та Фонд соціального страхування з тимчасової працездатності, який є правонаступником Фонду соціального страхування України.

Щодо майна, яке увійшло до статутного фонду ПАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Прокурор та Фонд державного майна України, звертаючись із зазначеним позовом, вважають, що спірне майно - курзал та метеостанція санаторію «Лівадія» по пров. Батуріна, 12а, літ. А, Б в смт Лівадія є державною власністю. Однак із зазначеними твердженнями не може погодитись судова колегія.

Так, XV з'їзд профспілок України, що відбувся в жовтні 1990 року, за рішенням делегатів був перетворений в І Установчий з'їзд незалежних профспілок України, прийняв Декларацію про утворення Федерації незалежних профспілок України та проголосив незалежність профспілок України від державних і господарських органів республіки та СРСР. Фактично зазначене означало вихід із складу профспілок СРСР, відмову від діяльності відповідно до Статуту профспілок СРСР.

Постановою XIX з'їзду професіональних союзів СРСР «Про власність профспілок» від 27.10.1990 було вирішено питання щодо майна, яке належало професіональним союзам СРСР. Згідно з Положенням про Федерацію незалежних професійних спілок України (в наступному змінено найменування на Федерацію професійних спілок України), яке затверджено 06.10.1990 установчим з'їздом незалежних професійних спілок України, перша є добровільним союзом республіканських галузевих та регіональних міжгалузевих профспілкових об'єднань, інших професійних організацій робітників.

Відповідно до постанови президії Ради загальної конфедерації профспілок СРСР № 2-1а від 08.11.1990 року, якою затверджений договір про закріплення прав з володіння, користування та розпорядження профспілковим майном, за переліком об'єктів профспілкового майна, закріпленого за Федерацією незалежних профспілок України на праві власності, санаторій "Лівадія" увійшов до складу зазначеного майна, яке передане Федерації незалежних профспілок України на праві власності. ( а.с. 52-58 том 2)

22.11.1991 радою Федерації незалежних професійних спілок України прийнято постанову №ІІ-ІІ-І "Про створення Акціонерного товариства лікувально-оздоровчих установ профспілок України "Укрпрофздравниця", відповідно до змісту якої з метою радикальної перебудови управління курортами профспілок, поліпшення санаторно-курортного лікування та відпочинку трудящих України, прискорення формування нових економічних основ лікувально-оздоровчого процесу, ефективного використання матеріальної бази, будівництва та реконструкції діючих санаторіїв, пансіонатів та будинків відпочинку вирішено створити на базі санаторно-курортних закладів, підприємств, об'єднань та установ профспілок України за пайовим внеском Фонду соціального страхування України Акціонерне товариство лікувально-оздоровчих установ профспілок України "Укрпрофздравниця" з акціонерним капіталом 1089384 тисяч карбованців.

04.12.1991 Радою Федерації незалежних профспілок України та Фондом соціального страхування України укладений установчий договір про створення на базі санаторно-курортних закладів і організацій Української республіканської ради по управлінню курортами профспілок Акціонерного товариства лікувально-оздоровчих установ профспілок України "Укрпрофздравниця".( а.с. 51 том 2)

04.12.1991 радою Федерації професійних спілок України та Фондом соціального страхування було підписано статут новоствореної юридичної особи, що 23.12.1991 був зареєстрований виконавчим комітетом Ленінської районної ради народних депутатів.

24.01.1992 між Федерацією незалежних професійних спілок України та Акціонерним товариством "Укрпрофздравниця" був підписаний акт приймання-передання майна у власність акціонерного товариства, відповідно до якого Акціонерне товариство лікувально-оздоровчих установ профспілок України "Укрпрофздравниця" прийняло майно територіальних санаторно-курортних установ профспілок, санаторіїв, будинків відпочинку, пансіонатів, лікувальних та допоміжних об'єктів, підвідомчих Українській республіканській раді по управлінню курортами профспілок, в об'ємі та розмірі згідно з додатком. ( а.с.11 том 2)

Відповідно до переліку територіальних санаторно-курортних закладів профспілок, санаторії, будинки відпочинку, пансіонати, лікувальні та допоміжні об'єкти, які передаються АТ "Укрпрофоздоровниця" станом на 01.01.1992 рік, у складі Ялтинського об'єднання санаторно-курортних закладів профспілок, був переданий санаторій "Лівадія". ( а.с. 12-14 том 2)

Отже, санаторій "Лівадія" увійшов до статутного фонду ПАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" у якості вкладу від засновника Федерації професійних спілок України, яка є правонаступником Ради Федерації незалежних профспілок України.

Ще раніше зазначене майно було передане Українській республіканській Раді профспілок відповідно до Постанови Ради Міністрів Української РСР від 23 квітня 1960 р. N 606, за яким Міністерство охорони здоров'я УРСР було зобов'язано передати до 1 травня 1960 року:

а) всі діючі госпрозрахункові санаторії /крім туберкульозних/ загальною кількістю 73 об'єкти на 23586 ліжок, 92 будинки відпочинку на 20997 ліжок, 8 санаторних пансіонатів на 1510 ліжок, курортні поліклініки, які знаходяться у віданні Головного управління курортів, санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР, згідно з додатками NN 1, 2, а також санаторії /крім туберкульозних/ і будинки відпочинку, що будуються для цього Управління;

б) Головне республіканське і територіальні управління курортів, санаторіїв і будинків відпочинку з усіма підприємствами і організаціями, що знаходяться у їх віданні, та курортні контори, згідно з додатком N 3.

Передачу у відання профспілкових органів курортних установ, санаторіїв, будинків відпочинку та інших підприємств і організацій приписано здійснити безоплатно, з усім обладнанням, транспортом, допоміжними підприємствами і підсобними господарствами, спорудами, жилими будинками, земельними ділянками, парками за станом на 1 січня 1960 року, а також асигнуваннями на їх утримання, планами з праці, фондами персональних надбавок, капіталовкладеннями, фондами на всі види матеріалів і лімітами на проектування за планом на 1960 рік, невикористаними централізованими коштами курортного збору і амортизаційного фонду та іншими коштами по балансу на 1 січня 1960 року.

Як убачається з реєстраційного посвідчення , яке видане санаторію "Лівадія" від 08 квітня 1964 року за № 55 у реєстровій книзі №1 стор. 28 , санаторій "Лівадія" в цілому складався на той час: 1) зі спального корпусу з пищеблоком № 1; 2) зі спальних корпусів № 2,3;14,15,17,18,19; 3) лікувального корпусу " 4,6,8,16; 4)Пищеблоку № 2; 5) реєстратури -камери схову, 6) електростанції, житбудинку; 7) побутового обслуговування; 8) управління, житбудинку; 9) санпропускник; 10) зимовий клуб; 11) дит. садочок;12) матер. склад, житбудинок; 13) літній кінотеатр; 14) житлові будинки -34; 15) оранжерея та теплиці - 7шт. (а.с. 123 том 3)

Отже, право власності на спірне майно, а саме на літній кінотеатр ( на сьогодні курзал) вперше оформлено 08.04.1964 року за санаторієм "Лівадія", а про приналежність метеостанції (біокліматична станція) санаторію "Лівадія" свідчить перелік майна санаторію на 1956 рік та технічна документація 1959 року . ( а.с. 40-45 том 4, том 1 а.с. 58-59)

При цьому, доводи прокурора та позивача про те, що передача майна Українській республіканській Раді профспілок у 1960 році у відання не передбачала перехід права власності на це майно до профспілкових організацій, апеляційний суд вважає хибними.

Правовий зміст терміну "відання", що вживається в нормативних актах колишнього Союзу РСР та Української РСР стосовно керування, управління підприємствами, установами, організаціями, не має законодавчого трактування у чинному законодавстві України.

З огляду на ст. 19 Конституції (Основного закону) Української Радянської Соціалістичної Республіки в редакції 1937 року можна зробити висновок, що основним змістом відання є не окремо виділені відносини власності, а керування (управління) підприємствами, установами, організаціями без будь-яких обмежень.

В УРСР керування передбачало всі права щодо володіння, користування та розпорядження майном цих юридичних осіб, що сучасним законодавством України трактується як право власності.

Отже, передання профспілковим організаціям, які згідно до своїх статутів наділялись правами юридичних осіб, певного відособленого майна, яке закріплювалось за цими особами та обліковувалось на їх самостійному балансі, можна ототожнювати із сучасним поняттям набуття права власності на таке майно.

Крім того, як зазначив Конституційний Суд України в пункті 6 Рішення від 11 листопада 2004 року N 16-рп/2004 (справа про захист права власності організацій споживчої кооперації), Конституція (Основний Закон) Української РСР 1978 року за політико-економічною природою та соціальною спрямованістю власність на засоби виробництва за суб'єктами права власності поділяла на державну (загальнонародну), власність колгоспів та інших кооперативних організацій, їх об'єднань, а також майно профспілкових та інших громадських організацій (статті 10, 11, частина перша статті 12, статті 14, 15). При цьому кооперативні організації були суб'єктами права власності на засоби виробництва та інше майно і мали право на власність, відокремлену від державної. Аналіз чинного у 1987 році законодавства (Цивільного кодексу Української РСР, постанови Ради Міністрів Української РСР "Про порядок передачі підприємств, об'єднань, організацій, установ, будинків і споруд" від 28 квітня 1980 року N 285, прийнятої на виконання постанови Ради Міністрів СРСР від 16 жовтня 1979 року N 940, якою було затверджено однойменне положення) свідчить про те, що держава та її повноважні органи мали право передавати державне майно у власність недержавним (кооперативним і громадським) організаціям як за плату, так і безоплатно. Передача державного майна організаціям споживчої кооперації мала здійснюватися у той час на підставі та в порядку, визначеному чинним законодавством.

Отже, викладені висновки Конституційного суду України по аналогії можуть бути застосовані до передачі майна профспілковим організаціям, які нарівні з кооперативними організаціями були суб'єктами права власності. Таким чином, відповідно до наданого Конституційним судом України тлумачення передача майна державою у відання профспілковим організаціям передбачала передачу його у власність цих недержавних організацій.

Верховна Рада України 10 квітня 1992 року прийняла постанову "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території країни", яка передбачала тимчасову, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій, передачу Фонду державного майна України майна та фінансових ресурсів, розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій.

4 лютого 1994 року Верховна Рада України прийняла ще одну постанову "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР", яка встановлювала, що майно загальносоюзних організацій колишнього Союзу РСР, розташоване на території України, тимчасово до законодавчого зазначення суб'єктів права власності є загальнодержавною власністю.

Судом першої інстанції помилково застосовані вищезазначені постанови до спірних правовідносин, оскільки дія даних постанов не поширюється на профспілкові організації Федерації професійних спілок України, оскільки вони, як зазначено вище, ще у жовтні 1990 року вийшли зі складу загальносоюзної громадської організації - ВЦРПС. Крім того, зазначені постанови суперечать вимогам статті 92 Конституції України, відповідно до якої виключно законами України визначається правовий режим власності, а тому зазначені постанови не підлягають застосуванню судом в якості самостійних підстав для зміни власників і правового режиму власності.

Згідно із статтею 21 Закону України «Про об'єднання громадян» об'єднання громадян може мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення його статутної діяльності. Об'єднання громадян набуває право власності на кошти та інше майно, передане йому засновниками, членами (учасниками) або державою, набуте від вступних та членських внесків, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та організаціями, а також на майно, придбане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, не заборонених законом. Громадські організації також мають право на майно та кошти, придбані в результаті господарської та іншої комерційної діяльності створених ними госпрозрахункових установ та організацій, заснованих підприємств.

Аналогічні норми містяться у статті 34 Закону України «Про професійні спілки, їх права гарантії діяльності». Так, вказаною статтею передбачено право профспілок, їх об'єднань мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення їх статутної діяльності, у тому числі право власності на майно та кошти, придбані в результаті господарської діяльності створених ними підприємств та організацій, визначено інші підстави виникнення права власності на майно та право розпоряджання ним. Варто відзначити, що законом також передбачено, що позбавлення профспілок права власності, а також права володіння та користування майном, переданим їм у господарське відання, може мати місце лише за рішенням суду на підставах, визначених законом.

Отже, як вже зазначалось акціонерне товариство „Укрпрофоздоровниця" було зареєстровано на підставі рішення Ленінського райвиконкому міста Києва від 23 грудня 1991 року № 971. Спірне майно (курзал та метеостанція, які входять до складу санаторію "Лівадія") було передане акціонерному товариству при його створенні на підставі постанови Президії ради Федерації Незалежних Профспілок України (ФНПУ) №11-1-1 від 22.11.1991 «Про створення акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України Укрпрофоздоровниця». Факт передачі майна підтверджується актом прийому-передачі майна Федерації незалежних профспілок України у власність акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» від 24.01.1992.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про господарські товариства» товариство є власником майна, переданого йому у власність засновниками.

Як вбачається з матеріалів справи, 20 січня 1997 року Вищим Арбітражним Судом України було прийняте рішення по справі № 137/7 за позовом Фонду державного майна України до Федерації профспілок України, Фонду соцстраху України та AT "Укрпрофоздоровниця" про визнання недійсним установчих документів AT "Укрпрофоздоровниця", яким в позові було відмовлено.

Так, Вищим арбітражним судом України, рішенням від 20 січня 1997 року та постановою від 17 червня 1997 року, встановлено, що Федерація незалежних профспілок (правонаступник Укрпрофради) правомірно володіла, користувалась та розпоряджалась майном шляхом передачі до статутного фонду (у власність) закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця".

При цьому суд касаційної інстанції, спростовуючи посилання Фонду державного майна України на постанову Верховної Ради України від 10.04.1992 р. №2268-ХІІ "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР", зазначив, що за вказаним нормативним актом до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР Фонду державного майна України передано тимчасово майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій. У той же час до статутного фонду АТ «Укрпрофоздоровниця» були передані санаторно-курортні заклади, що перебували у віданні «Укрпрофради» і діяли в системі підприємств Української республіканської ради з управління курортами профспілок. Ця ж обставина підтверджується постановою Ради Міністрів Української РСР від 23 квітня 1960 р. N 606 «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР», якою у відання Української республіканської ради профспілок безоплатно передані від Міністерства охорони здоров'я УРСР санаторії, будинки відпочинку і пансіонати за переліком. Таким чином, майно, яке передано Укрпрофраді відповідно до постанови Ради Міністрів Української РСР від 23 квітня 1960 р. N 606 і згодом увійшло до статутного фонду АТ «Укрпрофоздоровниця», не перебувало у віданні ВЦРПС і на нього не поширюється дія постанови Верховної Ради України від 10.04.1992 р.

Дане рішення перевірено колегією по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого Арбітражного Суду України і постановою від 17.06.1997 № 041/18А-137/7-7/30 залишено без змін.

До аналогічних висновків прийшли господарські суди всіх трьох інстанцій у справі №48/202-20/191 за позовом Заступника прокурора Одеської області про визнання недійсними пунктів 3.1 Статуту ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» та наступних його нових редакцій, зареєстрованих 17.04.1997, 20.04.1998, 17.05.1999, 02.07.2001 в редакції, зареєстрованій 14.02.2002 - п. 4.2.1 (вказаними пунктами визначався порядок внесення і розмір часток засновників до статутного фонду відповідача).

Разом з тим, в позовній заяві по даній справі прокурор, посилаючись на Закон України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України", постанову Верховної Ради УРСР від 29.11.1990 року №506 "Про захист суверенних прав власності Української РСР", постанови Верховної Ради України від 10.04.1992 року №2268-ХІІ "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР" і від 04.02.1994 року №3943-ХІІ "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР", фактично знову оспорює правомірність передачі у статутний фонд акціонерного товариства спірного майна, зокрема, курзалу та метеостанції, вважаючи його державною власністю.

Проте, вказані посилання прокурора, господарський суд апеляційної інстанції вважає хибними з огляду на наступне.

Так, введений постановою Верховної Ради УРСР від 29.11.1990 р. №506 "Про захист суверенних прав власності Української РСР" мораторій на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону УРСР про роздержавлення майна не розповсюджується на майно профспілок, оскільки з урахуванням викладених вище обставин воно не було об'єктом державної власності, як це прямо передбачалося нормами ст. 10 Конституції УРСР (1978 року) та ст. 87 і Глава 9 Цивільного кодексу УРСР (1963 року). Так, у Цивільному кодексі УРСР 1963 року містилася окрема Глава 9 "Власність профспілкових та інших громадських організацій", де останні розглядалися як самостійні суб'єкти права власності.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст.10 Конституції УРСР 1978 року, основу економічної системи України становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності. Соціалістичною власністю є також майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань.

Отже, державна та соціалістична власність не є тотожними формами власності, мають розцінюватися як видове та родове поняття, а до складу соціалістичної власності було віднесено і майно профспілкових та інших громадських організацій.

За ст.11 Конституції УРСР, державна власність - спільне надбання всього радянського народу, основна форма соціалістичної власності.

У виключній власності держави є: земля, її надра, води, ліси. Державі належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві і сільському господарстві, засоби транспорту і зв'язку, банки, майно організованих державою торговельних, комунальних та інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави.

Згідно зі ст.87 Цивільного кодексу УРСР (1963 року) соціалістичною власністю є: державна (загальнодержавна) власність;колгоспно-кооперативна власність; власність

профспілкових та інших громадських організацій.

За ст. 97 Цивільного кодексу УРСР 1963 року профспілкові та інші громадські організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, що належить їм на праві власності, відповідно до їх статутів (положень). Право розпорядження майном, що є власністю профспілкових та інших громадських організацій, належить виключно профспілковим та іншим громадським організаціям.

Статтею 98 Цивільного кодексу УРСР 1963 року встановлено, що власністю профспілкових та інших громадських організацій є майно, необхідне їм для здійснення статутних завдань.

Отже, віднесення майна профспілкових організацій до соціалістичної власності не означало, що це майно ставало державною власністю, оскільки соціалістична власність є поняттям збірковим, та відповідно ст.87 Цивільного кодексу УРСР мало свої різновиди, серед якого також була і власність колгоспно-кооперативна, власність профспілкових та інших громадських організацій.

З огляду на викладене, майно профспілок не відносилось до державної власності, і доводи прокурора та позивача щодо належності спірного майна до державної власності є хибним та спростовується вищезазначеним.

Крім того, даний нормативний акт (постанова Верховної Ради УРСР від 29.11.1990 р. №506 "Про захист суверенних прав власності Української РСР") не має жодного відношення до спору у даній справі, оскільки передбачає застереження про те, що мораторій поширюється на випадки, коли ініціаторами і учасниками зміни форми власності є органи державної влади і управління. Федерація професійних спілок, яка передала майно санаторно-курортних закладів у власність акціонерного товариства «Укрпрофоздоровниця», не є органом державної влади, а тому дія зазначеної постанови на неї не розповсюджується.

Крім цього, законність та обґрунтованість такої правової позиції підтверджується тим, що Постановою Верховної Ради України «Про введення в дію Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» від 04.03.1992 №2164-ХИ, було зобов'язано Кабінет Міністрів України до 15.03.1992 визначити перелік об'єднань, підприємств, установ та організацій, які уклали майнові договори, пов'язані із зміною форм власності і власника державного майна, з порушенням мораторію, встановленого Постановою Верховної Ради Української РСР від 29.11.1990 «Про захист суверенних прав власності Української РСР», та вжити заходів щодо приведення зазначених договорів у відповідність із цим Законом.

Як вбачається із матеріалів даної справи, що ані Федерація незалежних профспілок України, ані ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» до переліку об'єднань, підприємств, установ та організацій, що уклали майнові договори, пов'язані зі зміною форм власності і власника державного майна, з порушенням мораторію, віднесені не були.

Статтею 34 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" та статтею 49 Закону України "Про власність", чинного на той час, було встановлено, що "володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом ".

А судовими рішеннями Вищого арбітражного суду України від 20.01.1997 у справі №137/7 та Господарського суду міста Києва від 09.09.2008 у справі № 48/202-20/191(яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2008 та постановою Вищого господарського суду України від 19.03.2009) встановлено, що майно ЗАТ «Укрпрофоздоровниця», яке є предметом спору, у віданні Всесоюзної Центральної Ради професійних спілок чи будь-якої іншої загальносоюзної громадської організації колишнього Союзу РСР ніколи не перебувало та з моменту його передачі профспілкам України у встановленому порядку державою не вилучалося.

Таким чином, дія Закону України «Про підприємства, установи, та організації союзного підпорядкування, розташованих на території України» та мораторію встановленого Постановою № 506 не відноситься до профспілок України, які не є органами союзного підпорядкування, органами державної влади та управління.

Також не можна погодитися з прокурором щодо застосування до спірних правовідносин положень Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10.09.1991 року №1540-ХІІ виходячи ще з того, що даний закон регулює майнові відносини, що виникли у зв'язку з припиненням існування однієї держави (Союзу РСР) та виникненням на частині її території нової держави (України), яка є правонаступницею прав та майна свого правопопередника.

Тобто від моменту проголошення незалежності України згідно даного Закону до України переходить все майно, що раніше належало на праві державної власності вже неіснуючому Союзу РСР та знаходиться на території України (в тому числі майно підприємств, установ та організацій, що знаходилися на території України, але підпорядковувалися напряму союзного керівництву).

Закон не розкриває поняття "підприємства, установи та організації союзного підпорядкування". Однак, при його тлумаченні слід враховувати наступні положення Конституції (Основного Закону) СРСР від 07.10.1977 року.

Відповідно до п.7 ст.73 Конституції (Основного закону) СРСР, віданню Союзу Радянських Соціалістичних Республік в особі його найвищих органів державної влади і управління підлягають: керівництво галузями народного господарства, об'єднаннями і підприємствами союзного підпорядкування; загальне керівництво галузями союзно-республіканського підпорядкування.

Частиною 3 ст. 77 Конституції (Основного Закону) СРСР встановлено, що діяльність підприємств, установ і організацій союзного підпорядкування координує і контролює у питаннях, що належать до її відання, союзна республіка, тобто УРСР.

Згідно з п.1 ст.131 Конституції (Основного Закону) СРСР Рада Міністрів СРСР у межах своїх повноважень організує управління промисловими, будівельними, сільськогосподарськими підприємствами і об'єднаннями, підприємствами транспорту і зв'язку, банками, а також іншими організаціями й установами союзного підпорядкування.

Таким чином, під поняттям "підприємства, установи та організації союзного підпорядкування" слід розуміти ті підприємства, установи та організації, які мали статус загальнодержавних (загальносоюзних), керувалися рішеннями найвищих органів державної влади і управління Союзу РСР, управління якими організовувала Рада Міністрів СРСР, діяльність яких координували і контролювали органи влади союзної республіки (УРСР) та майно яких належало державі СРСР на праві державної власності.

Безпосередньо Федерація незалежних профспілок України, як профспілкова організація, ніколи не була організацією союзного підпорядкування і її майно ніколи не було державною власністю.

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону СРСР «Про професійні спілки, права та гарантії їхньої діяльності» від 10.12.1990, профспілки та їхні органи відповідно до законодавства є юридичними особами.

Стаття 3 зазначеного закону встановлює, що профспілки є незалежними у своїй діяльності від органів державного управління, господарських органів, політичних та інших громадських організацій, вони їм не підзвітні і не підконтрольні. Забороняється будь-яке втручання, спроможне обмежити права профспілок або перешкодити їх здійсненню, якщо інше не передбачено законом.

Таким чином, дія Закону України «Про підприємства, установи, та організації союзного підпорядкування, розташованих на території України» не відноситься до профспілок України, які не є органами союзного підпорядкування, органами державної влади та управління.

За таких обставин, є необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, твердження прокурора та Фонду державного майна України та висновки суду першої інстанції про те, що майно, яке було передано до статутного фонду ЗАТ «Укрпрофоздоровниця», є державною власністю, та, відповідно, посилання на те, що в статутному фонді ПАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" наявна частка державної власності є необгрунтованими.

Згідно із статтею 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу вимог і заперечень. Тобто на позивачів покладається обов'язок довести їх право власності на об'єкт.

Проте в матеріалах справи відсутні належні докази (як то свідоцтво про право власності, правовстановлюючі документи тощо) того, що держава в особі позивача є власником спірного майна.

Доказів того, що спірне майно передавалось Фонду державного майна України як державне майно, що Фонд державного майна України здійснював управління цим майном, та вносив його до списку об'єктів, які підлягають приватизації або до переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, суду не надано.

Щодо пропуску строку позовної давності судова колегія зазначає, що правила про позовну давність мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права. У випадку відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги (Позиція Верховного Суду України викладена у постанові №П-9/161-16/165 від 12.06.2007).

Враховуючи відсутність доказів права власності держави на спірне майно на момент прийняття спірного рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради та відсутність в зв'язку із цим суб'єктивного права на це майно Фонду державного майна України, позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Виконавчого комітету Ялтинської міської ради від 27.07.2001 р. №307 ( 6 ) «Про оформлення права власності на курзал і метеостанцію санаторію «Лівадія» по пров. Батуріна, 12а, літ. А, Б в с.м.т. Лівадія». ( т. 1, а. с. 6 ), яким вирішено оформити право власності за ЗАТ лікувально - оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» на курзал і метеостанцію ( біокліматична станція ) санаторію «Лівадія» по пров. Батуріна, 12а, літ. А. і Б в смт. Лівадія, виконавчим комітетом Ялтинської міської ради прийняте відповідно до вимог чинного законодавства, в межах його повноважень та не порушує прав позивача.

Враховуючи вищезазначене, апеляційний господарський суд приходить до висновку про скасування рішення Господарського суду АР Крим у даній справі та задоволення апеляційних скарг через невідповідність висновків місцевого господарського суду, викладених у рішенні, обставинам справи.

Відповідно до ст..49 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд здійснює розподіл господарських витрат.

Керуючись статтями 49, 101, пунктом 2 статті 103, пунктом 3 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційні скарги Дочірнього підприємства "Санаторій "Лівадія" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Левада" задовольнити.

2.Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 17 жовтня 2011 року у справі № 5002-24/3327-2011 скасувати.

Прийняти нове рішення.

У задоволенні позову відмовити.

3.Стягнути з Фонду державного майна України (вул. Кутузова, 18/9,Київ,01133) (ЄДРПОУ 20055032) на користь Державного бюджету міста Сімферополя (Головне управління Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, ОКПО 34740405, МФО 824026 р/р 31216206700002, код бюджетної класіфікації 22030001) судовий збір за подачу позовної заяви у розмірі 85 грн.

4.Стягнути з Фонду державного майна України (вул. Кутузова, 18/9,Київ,01133) (ЄДРПОУ 20055032) на користь Дочірнього підприємства "Санаторій "Лівадія" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (пров. Батурина, 6,Ялта,Автономна Республіка Крим,98600) (02650788) судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 42,50 грн.

5.Стягнути з Фонду державного майна України (вул. Кутузова, 18/9,Київ,01133) (ЄДРПОУ 20055032) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Левада"(83000, місто Донецьк, Ворошиловський район, вул. Артема, будинок 58 Б) (ЄДРПОУ 32684480) судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 42,50 грн.

6.Господарському суду Автономної Республіки Крим видати накази.

Головуючий суддя Н.І. Сікорська

Судді Н.В. Воронцова

І.В. Євдокімов