Постанова

від 31.01.2013 по справі 5002-22/2145-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" січня 2013 р. Справа № 5002-22/2145-2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Дерепи В.І. - головуючого (доповідача), Бондар С.В., Палія В.В., за участю представників:

позивача -

відповідача - Аширова Ф.Ю.

розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства "Ена" на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 12 листопада 2012 року у справі за позовом Торгового дому "Валенсія" до Приватного підприємства "Ена" про стягнення 25600 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до відповідача про стягнення безпідставно перерахованих грошових коштів в розмірі 25600 грн. за оренду нежитлових приміщень, у зв'язку з закінченням строку дії цього договору.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 28 серпня 2012 року (суддя Калініченко А.А.) відмовлено в задоволенні позовних вимог позивача до відповідача про стягнення безпідставно перерахованих грошових коштів в розмірі 25600 грн.

Відмовляючи позивачеві в задоволенні його позовних вимог, суд послався на той факт, що відповідач правомірно зараховував платежі за орендну плату, які надходили від позивача, як неустойку за несвоєчасне повернення орендованого приміщення, оскільки приміщення позивачем повернуто не було, а нарахування неустойки передбачено статтею 785 Цивільного кодексу України.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 12 листопада 2012 року рішення господарського суду скасоване. Прийняте нове рішення. Позов задоволений. Стягнуто з відповідача на користь позивача безпідставно отримані грошові кошти в розмірі 25600 грн., судовий збір.

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати вказану постанову суду апеляційної інстанції, як прийняту з порушенням норм матеріального і процесуального права та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.

Перевіривши матеріали справи та на підставі встановлених в ній фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування апеляційним господарським судом при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального і процесуального права, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 6 квітня 2006 року між приватним підприємством фірма "Ена", правонаступником якого є відповідач та позивачем був укладений договір оренди нежитлових приміщень площею 80 кв.м, розташованих за адресою: м.Сімферополь, вул.Гагаріна, 34-Б.

Згідно п.2.1 вказаного договору розмір орендної плати складає 3200 грн. на місяць.

Строк дії цього договору, згідно умов укладеного договору, встановлений до 6 березня 2007 року (п.3.1 договору).

Як правильно було встановлено судом апеляційної інстанції при розгляді справи, рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 23 вересня 2011 року у справі №5002-17/6061-2010, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 24 листопада 2011 року, позов задоволений. Зобов`язано Торговий дім "Валенсія" повернути Приватному підприємству "Ена" нежитлове приміщення площею 80 кв.м, розташоване за адресою: м. Сімферополь, вул.Гагаріна, 34-Б.

При цьому, зазначеним рішенням було встановлено, що укладений між сторонами у справі договір оренди нежитлових приміщень від 06.04.2006 року був пролонгований та діяв до 06.02.2008 року.

Крім того, Приватне підприємство "Ена" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовом про стягнення неустойки за прострочення виконання зобов`язання по поверненню об`єкта оренди.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 23 квітня 2012 року позов задоволено частково. Стягнуто з Торгового дому "Валенсія" на користь Приватного підприємства "Ена" неустойку за прострочення виконання зобов`язання по поверненню об`єкта оренди в сумі 71771,43 грн. Цим рішенням суд, також, встановив, що дія договору від 06.04.2006 року закінчилась 06.02.2008 року.

Позивач, який вважав договір пролонгованим після 06.02.2008 року продовжував сплачувати орендну плату до січня 2010 року.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач послався на те, що після закінчення терміну дії договору від 06.04.2006 року, сплачені ним грошові кошти за оренду нежитлових приміщень відповідач отримав без достатніх правових підстав, оскільки в добровільному порядку не повернув їх позивачеві.

Приймаючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції правильно встановив той факт, що орендні правовідносини, які склалися між сторонами у справі щодо оренди приміщень за адресою: м. Сімферополь, вул. Гагаріна, 34-Б за укладеним договором оренди нежитлових приміщень від 06.04.2006 року, закінчились 06.02.2008 року.

На виконання умов укладеного договору від 06.04.2006 року, в період з червня 2009 року по січень 2010 року позивачем було перераховано орендну плату за оренду приміщень в розмірі 25600 грн.

Відповідно до статті 400 Цивільного кодексу України недобросовісний володілець зобов'язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна.

Згідно ч.2 ст.785 Цивільного кодексу України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи документів та було встановлено апеляційним господарським судом при розгляді справи, грошові кошти, які були предметом стягнення в даній справі, надходили від позивача на рахунок відповідача до 11.01.2010 року з призначенням платежу "за оренду приміщення".

Згідно ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки термін дії договору від 06.04.2006 року закінчився 06.02.2008 року, що на підставі частини другої статті 35 Господарського процесуального кодексу України не підлягає повторному доказуванню, позивач міг довідатись про порушення свого права з моменту перерахування грошових коштів відповідачу за таким призначенням платежу. Розраховуючи строк позовної давності, судова колегія встановила, що в межах загального трирічного строку позовної давності, враховуючи дату надіслання позовної заяви до суду, знаходяться платежі позивача за період з червня 2009 року по січень 2010 року.

Таким чином, заявлена позивачем сума в розмірі 25600 грн. за період з червня 2009 року по січень 2010 року не виходить за межи строку позовної давності.

На підставі ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Дослідивши всі наявні в матеріалах справи докази, оцінивши їх в сукупності, суд вважає, що судом апеляційної інстанції під час розгляду справи був правильно встановлений факт набуття відповідачем без достатньої правової підстави грошових коштів в сумі 25600 грн., у зв'язку з відсутністю у відповідача правових підстав для зарахування ним оспорюваної суми в рахунок неустойки.

З огляду на наведене, апеляційний господарський суд, скасувавши рішення місцевого господарського суду, вірно прийшов до висновку про обгрунтованість заявлених позивачем вимог і, відповідно до вимог закону, правильно задовольнив позовні вимоги позивача.

За таких обставин, суд вважає, що при прийнятті оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції повно і всебічно перевірив всі обставини справи, дав належну правову оцінку зібраним у справі доказам та прийняв законну і обгрунтовану постанову, яку необхідно залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 16 травня 2012 року залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Головуючий Дерепа В.І.

С у д д і: Бондар С.В.

Палій В.В.