Рішення

від 21.01.2013 по справі 8/151-12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"21" січня 2013 р. Справа № 8/151-12

Господарський суд Київської області в складі судді Скутельника П.Ф. , при секретарі Каплі А.В. , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг», ідентифікаційний код: 30401456, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Мечникова, 16-а,

до відповідача: приватного сільськогосподарського підприємства «Лосятинське», ідентифікаційний код: 03753993, місцезнаходження: 08667, Київська область, Васильківський р-н, с. Лосятин, вул. Тухачевського, 44,

за участю третьої особи - 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Відповідача: товариство з обмеженою відповідальністю «М&К», ідентифікаційний код: 32099805, місцезнаходження: 13500, Житомирська обл., смт Попільня, вул. Радянська, 31,

третьої особи - 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Відповідача: підприємство з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю «КОХАВ», ідентифікаційний код: 32885137, місцезнаходження: 09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Червонофлотська, 58, кв. 104,

про витребування майна з чужого незаконного володіння,

за участю представників сторін:

від позивача: Єремов М.С., який діє на підставі довіреності від 14.01.2013 року;

від відповідача: не з'явився;

від 3-ї особи - 1: не з'явився;

від 3-ї особи - 2: не з'явився, -

Обставини справи:

Державне публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» (далі за текстом: Позивач) звернулося до господарського суду Київської області з позовною заявою до приватного сільськогосподарського підприємства «Лосятинське» (далі за текстом: Відповідач), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні Відповідача: товариство з обмеженою відповідальністю «М&К» (далі за текстом: 3-я особа - 1) та підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю «КОХАВ» (далі за текстом: 3-я особа - 2) про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги Позивач обґрунтовує тим, що Відповідач незаконно утримує належне Позивачу на праві власності майно у вигляді двох тракторів МТЗ-82.1.26 за номерами 003990 і 004009, загальна вартість яких становить 166200,00 грн. (сто шістдесят шість тисяч двісті гривень 00 коп.), внаслідок того, що 3-я особа - 1, яка користувалась даними тракторами на підставі договору від 26.04.2005 року за № 6-05-468 фл (далі за текстом: Договір - 1) без права їх відчудження до повного погашення лізингових платежів, до погашення яких за Договором - 1 у 3-ї особи - 1 на ці трактори право власності не виникає, в особі своїх службових осіб шляхом скоєння останніми злочину реалізувало через 3-ю особу - 2 на користь Відповідача зазначенні трактори, в зв'язку з чим Позивач просить суд вилучити у Відповідача належне йому майно, що перебуває у Відповідача без достатніх правових підстав.

Ухвалою господарського суду Київської області від 28.12.2012 року порушено провадження у справі № 8/151-12 та останню призначено до розгляду на 21.01.2013 року.

21.01.2013 року в судове засідання з'явився Позивач, який виконав вимоги ухвали суду від 28.12.2012 року, дав пояснення, позов підтримав та просив задовольнити. Ухвалою суду від 21.01.2013 року відмовлено в задоволенні клопотання Позивача про витребування доказів в зв'язку з тим, що Позивачем не доведено суду не можливості останнім самостійно отримати письмові докази та надати їх суду. Відповідач, 3-і особи - 1, - 2 в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, вимоги ухвали суду від 28.12.2012 року не виконали.

У зв'язку з цим, спір розглядався за наявними у справі матеріалами, після дослідження яких та врахування наданих пояснень Позивача суд видалився до нарадчої кімнати для прийняття рішення у справі, оголошення якого призначено на 21.01.2013 року.

Відповідно до абз. 3 п. 3.9.1. Постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року за №18, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарський судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Беручи до уваги викладене, а також те, що Відповідач, 3-і особи - 1, - 2 належним чином повідомлені про подання до суду позову, дату та час розгляду справи та враховуючи те, що кореспонденція суду також направлена на адреси Відповідача, 3-х осіб - 1, - 2, суд дійшов висновку, що Відповідач та 3-і особи - 1, - 2 були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Оскільки Відповідач та 3-і особи - 1, - 2 про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином, доказів, на які вони посилались би, як на підставу для відмови в задоволенні позову, суду не надали, то відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Згідно ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Детально розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення Позивача, з'ясувавши фактичні обставини, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши подані докази, суд -

Встановив:

26.04.2005 року між відкритим акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» (далі за текстом: ВАТ «НАК «Украгролізинг» або Позивач), правонаступником якого є Державне публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг», та товариством з обмеженою відповідальністю «М&К» (далі за текстом: ТОВ «М&К» або 3-я особа - 1) укладено договір від 26.04.2005 року за № 6-05-468 фл (далі за текстом: Договір - 1), на підставі якого Позивачем була надана 3-й особі - 1 сільськогосподарська техніка у вигляді двох тракторів МТЗ-82.1.26 за номерами 003990 і 004009, закуплена за кошти Державного бюджету України, загальною вартістю 166200,00 грн. (сто шістдесят шість тисяч двісті гривень 00 коп.), що підтверджується актом приймання-передачі сільськогосподарської техніки від 15.07.2005 року за № 97, копії яких є в матеріалах справи.

Пунктами 4.1, 4.2, 4.3 Договору - 1 встановлено, що черговість сплати лізингових платежів кратна шести місяцям. Перший лізинговий платіж сплачується через шість місяців з дати підписання тристороннього акту, подальші платежі через кожні шість місяців. Розмір лізингових платежів, їх складових частин встановлюється графіком сплати лізингових платежів, що міститься у додатку до Договору (додатки за №№ 1, 2 до Договору - 1).

Пунктом 3.5.3. Договору передбачено, що 3-я особа - 1 зобов'язується своєчасно та в повному обсязі сплачувати лізингові платежі відповідно до умов Договору.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Крім того, згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Однак, 3-ю особою - 1 цей порядок в порушення вимог ст.ст. 526, 530 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України та п.п. 3.5.2., 4.1, 4.2, 4.3 Договору дотриманий не був, внаслідок чого кошти не сплачено, у зв'язку з чим за 3-ю особою - 1 перед Позивачем виникла заборгованість за Договором - 1.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Згідно із ч. 5 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи.

Факти систематичного невиконання 3-ю особою - 1 своїх зобов'язань перед Позивачем за Договором - 1 та наявності заборгованості 3-ї особи - 1 перед Позивачем за Договором - 1 встановленні рішенням господарського суду Житомирської області від 28.10.2008 року у справі № 10/2672, в зв'язку з чим відповідно до вимог ст. 35 Господарського процесуального кодексу України новому доведенню та встановленню не підлягають.

Відповідно до п. 5.1. Договору - 1, предмет лізингу протягом всього строку дії Договору є власністю Лізингодавця (Позивача).

Договір - 1 у п. 5.4. передбачає, що Лізингоодержувач (3-я особа - 1) не має право передавати Предмет лізингу в суборенду, сублізинг, заставляти чи відчуджувати, або в будь-який інший спосіб розпоряджатися чи відчуджувати Предмет лізингу без письмового дозволу Лізингодавця (Позивача).

Згідно із п. 5.7. Договору - 1, Предмет лізингу підлягає обов'язковій реєстрації Лізингоодержувачем (3-ю особою - 1) на його ім'я за його кошт у порядку, встановленому законодавством із обов'язковою відміткою в свідоцтві про реєстрацію Предмета лізингу «Без права відчуження третій особі».

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із вимогами ч.ч. 1, 2 ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Суд дослідивши зміст п.п. 5.1., 5.4., 5.7. Договору - 1 приходить до висновку, що протягом дії Договору - 1, а також у випадку припинення дії Договору - 1 внаслідок його невиконання 3-ю особою - 1, Предмет лізингу у вигляді двох тракторів МТЗ-82.1.26 за номерами 003990 і 004009, є виключно власністю Лізингодавця (Позивача) та 3-я особа - 1 не має право передавати або будь-яким способом відчужувати Предмет лізингу на користь 3-ї особи без згоди Лізингодавця (Позивача).

Таким чином, суд приходить до висновку, що вищевказані факти, які встановленні рішенням господарського суду Житомирської області від 28.10.2008 року у справі № 10/2672 та новому доведенню не підлягають, свідчать про те, що Предмет лізингу за Договором - 1 у вигляді двох тракторів МТЗ-82.1.26 за номерами 003990 і 004009 належить на праві власності Позивачу, у власність 3-ї особи - 1 не передавався та у 3-ї особи - 1 право власності на вказаний Предмет лізингу не виникало.

За наслідками дослідження матеріалів справи № 8/151-12 та заслуховування пояснень Позивача, які він дав в судовому засіданні 21.01.2013 року, судом встановлено, що Позивач будь-якого дозволу 3-й особі - 1 на відчуження Предмету лізингу не давав.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом .

Судом встановлено, що генеральний директор 3-ї особи - 1 Кривенко Ю.Л. шляхом скоєння злочину, передбаченого ст.ст. 365 ч. 3, 366 ч. 2 Кримінального кодексу України, в зв'язку з тим, що Кривенко Ю.Л. перевищував власні службові повноваження та склав, видав і використав при цьому завідомо неправдивий офіційний документ в інтересах 3-ї особи - 1 - товариства з обмеженою відповідальністю «М&К», через 3-ю особу - 2 - підприємство з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю «КОХАВ», службові особи якого не були обізнані із злочинними намерами Кривенка Ю.Л., протиправно реалізував Відповідачу не маючи на те права належне Позивачу на праві власності майно у вигляді двох тракторів МТЗ-82.1.26 за номерами 003990 і 004009.

При цьому судом встановлено, що Кривенко Ю.Л. перевищував власні службові повноваження за допомогою складання, видачі і використання від імені 3-ї особи - 1 - товариства з обмеженою відповідальністю «М&К» та в інтересах останнього з метою протиправної реалізації належного Позивачу майна через 3-ю особу - 2 на користь Відповідача наступних завідомо неправдивих офіційних документів у вигляді накладної від 08.08.2005 року за № 109/2, накладної від 20.04.2006 року за № 20, договору купівлі-продажу від 20.04.2006 року та довідок-рахунків.

Факт скоєння генеральним директором 3-ї особи - 1 Кривенком Ю.Л. злочину, передбаченого ст.ст. 365 ч. 3, 366 ч. 2 Кримінального кодексу України, в інтересах 3-ї особи - 1 - товариства з обмеженою відповідальністю «М&К», внаслідок якого належне Позивачу на праві вланості майно у вигляді двох тракторів МТЗ-82.1.26 за номерами 003990 і 004009 без відома та згоди Позивача протиправно реалізовано 3-ю особою - 1 через 3-ю особу - 2 - підприємство з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю «КОХАВ», службові особи якого не були обізнані із злочинними наміри Кривенка Ю.Л., на користь Відповідача, - підтверджується вироком Попілянського районного суду Житомирської області від 19.08.2009 року в кримінальній справі за обвинуваченням Кривенка Ю.Л. за ст.ст. 365 ч. 3, 366 ч. 2 Кримінального кодексу України.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

Згідно із ч. 5 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи.

Таким чином, факт скоєння генеральним директором 3-ї особи - 1 Кривенком Ю.Л. злочину, передбаченого ст.ст. 365 ч. 3, 366 ч. 2 Кримінального кодексу України, в інтересах 3-ї особи - 1 - товариства з обмеженою відповідальністю «М&К», внаслідок якого належне Позивачу на праві власності майно у вигляді двох тракторів МТЗ-82.1.26 за номерами 003990 і 004009 без відома та згоди Позивача протиправно реалізовано 3-ю особою - 1 через 3-ю особу - 2 - підприємство з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю «КОХАВ», службові особи якого не були обізнані із злочинними наміри Кривенка Ю.Л., на користь Відповідача, в силу вимог ст. 35 Господарського процесуального кодексу України вважається встановленим, в зв'язку з чим новому доведенню та встановленню не підлягає.

Цивільний кодекс України у ч. 2 п. 3 ст. 6 передбачає, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Крім того, Цивільний кодекс України в п. 6 ст. 4 передбачає, що цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.

Згідно ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Цивільний кодекс України у ч. 1 ст. 215 передбачає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається .

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Згідно із ч. 4. ст. 216 Цивільного кодексу України, правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін .

Цивільний кодекс України у ч. 5 ст. 216 передбачає, що вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Згідно із ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи , держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним .

Відповідно до ч. 2 ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним .

Таким чином, суд приходить до висновку, що в силу вимог абз. 1 ч. 2 ст. 215, ч.ч. 1, 2, 3, 4 ст. 216, ч.ч. 1, 2 ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним в силу Закону та недійсним з моменту його вчинення, внаслідок чого його визнання недійсним судом не вимагається.

За таких обставин вчинений 3-ю особою - 1 правочин, який спрямований на порушення публічного порядку, за допомогою складання та видачі завідомо неправдивих офіційних документів у вигляді накладної від 08.08.2005 року за № 109/2, накладної від 20.04.2006 року за № 20, договору купівлі-продажу від 20.04.2006 року та довідок-рахунків з метою протиправної реалізації належного Позивачу майна через 3-ю особу - 2 на користь Відповідача, є нікчемним в силу Закону та недійсним з моменту його вчинення, внаслідок чого його визнання недійсним судом, не - вимагається .

Відповідно до ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Цивільний кодекс України у ст. 387 передбачає, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння ; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд приходить до висновку, що Позивач вибрав вірний спосіб захисту свого права власності на майно у вигляді двох тракторів МТЗ-82.1.26 за номерами 003990 і 004009 відповідно до ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України за допомогою витребування з незаконного володіння Відповідача шляхом вилучення у останнього на користь Позивача вказаного майна.

Таким чином, суд приходить до висновку, що Позивачем доведено суду та Відповідачем не спростовано належними і допустимими доказами той факт, що Відповідач володіє майном у вигляді двох тракторів МТЗ-82.1.26 за номерами 003990 і 004009, які належать на праві власності Позивачу та які з володіння Позивача вибули протиправно внаслідок скоєння службовою особою 3-ї особи - 1 злочину, що унеможливлює правомірне виникнення у Відповідача права власності на дане майно на законних підставах та надає Позивачу право на його витребування у Відповідача з незаконного володіння.

З огляду на те, що Відповідач незаконно володіє майном у вигляді двох тракторів МТЗ-82.1.26 за номерами 003990 і 004009, які належать на праві власності Позивачу та які з володіння Позивача вибули протиправно внаслідок скоєння службовою особою 3-ї особи - 1 злочину, то на адресу Відповідача Позивачем в порядку досудового врегулювання спору, встановленого ст. 222 Господарського кодексу України та ст. 6 Господарського процесуального кодексу України, направлялась претензія у вигляді листа від 03.09.2012 року за № 14/2021 з вимогою негайного повернення Відповідачем Позивачу належного останньому на праві власності майна.

На дану претензію Позивача Відповідач відреагував шляхом надання Позивачу відповіді у вигляді листа від 18.10.2012 року за № 103, згідно якої Відповідач відмовився повертати Позивачу належне останньому на праві власності майно.

За таких обставин суд приходить до висновку, що вимоги Позивача про витребування з незаконного володіння Відповідача шляхом вилучення у Відповідача на користь Позивача двох тракторів МТЗ-82.1.26 за номерами 003990 і 004009 є обґрунтованими та доведеними суду за допомогою належних і допустимих доказів, в зв'язку з чим підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Господарський процесуальний кодекс України у ст.36 встановлює, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що копії документів, які знаходяться в матеріалах справи та надавались Позивачем суду в якості доказів незаконного володіння Відповідачем належним на праві власності Позивачу майном, є належними і допустимими письмовими доказами.

У судовому засіданні, надані Позивачем докази спростовані не були та Відповідачем в ході розгляду справи не заперечувались.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.

В судовому засіданні, допустимими доказами, які знаходяться в матеріалах справи, Позивач довів, що його вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі. Відповідач протилежного не довів та по суду не заперечував.

Витрати по сплаті судового збору у сумі 3280,00 грн. (три тисячі двісті вісімдесят гривень 00 коп.) відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на Відповідача, як сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» до приватного сільськогосподарського підприємства «Лосятинське» про витребування майна з чужого незаконного володіння, - задовольнити повністю.

2. Витребувати з незаконного володіння приватного сільськогосподарського підприємства «Лосятинське», ідентифікаційний код: 03753993, місцезнаходження: 08667, Київська область, Васильківський р-н, с. Лосятин, вул. Тухачевського, 44, шляхом вилучення у приватного сільськогосподарського підприємства «Лосятинське», ідентифікаційний код: 03753993, місцезнаходження: 08667, Київська область, Васильківський р-н, с. Лосятин, вул. Тухачевського, 44, на користь Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг», ідентифікаційний код: 30401456, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Мечникова, 16-а, двох тракторів МТЗ-82.1.26 за номерами 003990 і 004009.

3. Стягнути з приватного сільськогосподарського підприємства «Лосятинське», ідентифікаційний код: 03753993, місцезнаходження: 08667, Київська область, Васильківський р-н, с. Лосятин, вул. Тухачевського, 44, на користь Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг», ідентифікаційний код: 30401456, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Мечникова, 16-а, судовий збір у сумі 3280,00 грн. (три тисячі двісті вісімдесят гривень 00 коп.).

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя П.Ф. Скутельник

Рішення підписано 21.01.2013 року