Рішення

від 31.01.2013 по справі 5011-66/18221-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-66/18221-2012 31.01.13

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Сай А.С.

розглянувши справу № 5011-66/18221-2012

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Пневмогідротехнолоджіз»;

до товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕКО ІНЖИНІРИНГ»;

про стягнення 1213,82 грн.

Представники сторін:

від позивача: Лозянко О.О., довіреність б/н від 12.12.2012р.;

Андріанова О.А., довіреність б/н від 12.12.2012р.;

від відповідача: Кожевникова Д.Ю., довіреність б/н від 14.01.2013р.

обставини справи:

До Господарського суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Пневмогідротехнолоджіз» (надалі - позивач) з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕКО ІНЖИНІРИНГ» (надалі - відповідач) про стягнення 1213,82 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не оплатив отриманий товар, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 990 грн., з огляду на наявність якої позивачем за весь час прострочення платежу також нараховані 3% річних у сумі 89,18 грн. та інфляційні втрати - 134,64 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.12.2012р. порушено провадження у справі № 5011-66/18221-2012 та призначено її розгляд на 14.01.2013р.

Присутнім у судовому засіданні представником позивача підтримано позовні вимоги, вважаючи їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові.

Відповідач у судове засідання 14.01.2013р. не з'явився, письмовий відзив на позов не подав, вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 19.12.2012р. не виконав. Проте, 11.01.2013р. на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку із неможливістю прибуття у судове засідання повноважного представника.

Ухвалою від 14.01.2013р. суд відклав розгляд справи на 31.01.2013р., у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача, неподанням витребуваних доказів та необхідністю витребування нових доказів у справі.

Присутній у судовому засіданні 31.01.2013р. представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позові.

Представник відповідача надав витребувані судом документи та відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що оскільки у видатковій накладній не зафіксовано та не встановлено строків оплати за поставлений позивачем товар, тому у відповідача не виникло обов'язку оплатити його вартість. При цьому, позивач з вимогою про оплату поставленого товару в порядку ст. 530 Цивільного кодексу України не звертався.

У відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може розглянута за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 ГПК України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

На підставі усної домовленості між сторонами, позивач за видатковою накладною № РН-0001021 від 18.12.2009р., копія якої залучена до матеріалів справи та оригінал якої був оглянутий у судовому засіданні, передав відповідачеві товар на загальну суму 990,00 грн.

Факт отримання відповідачем товару за видатковою накладною № РН-0001021 від 18.12.2009р. також підтверджується довіреністю (типова форма № М-2) № 290 від 18.12.2009р.

Отже, на день розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем становить 990,0 грн.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Приписами статті 205 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1).

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч .2).

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

З викладеного вище вбачається, що між позивачем та відповідачем було укладено договір у спрощений спосіб, що підтверджується видатковою накладною щодо передачі товару відповідачу. Відповідно до цього договору, позивач зобов'язався поставити товар, а відповідач, у свою чергу, прийняти його та оплатити.

Отже, за своєю правовою природою правочин, який відбувся між позивачем та відповідачем, є договором поставки, проте при його укладенні сторонами не встановлено терміну виконання відповідачем своїх зобовязань щодо поставки товару.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується

При цьому підписання покупцем видаткової накладної , яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар . Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (Інформаційний лист Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012р. «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права»).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 21.04.2011 р. № 9/252-10 та від 28.02.2012 р. № 5002-8/481-2011.

З огляду на вищевикладене, враховуючи положення ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, відповідач зобов'язаний був оплатити вартість товару в момент отримання товару та підписання товаророзпорядчих документів на нього.

Таким чином, вищезазначені обставини, спростовують заперечення відповідача, наведені у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не заперечено факт отримання товару за представленою видатковою накладною та не надано доказів оплати переданого товару, а відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 990,00 грн. є обґрунтованою, документально підтвердженою, а тому підлягає задоволенню.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у сумі 89,18 грн. та інфляційні втрати - 134,64 грн., які нараховані на суму заборгованості в розмірі 990,00 грн. за період з 18.12.2009р. по 17.12.2012р.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, а не штрафною санкцією.

При цьому, судом враховано, що пунктом 1.14. постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Інструкції про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України» № 480 від 27.12.2007 р. визначено, що індекс інфляції - індекс споживчих цін, оприлюднений Державним комітетом статистики України.

Відтак, оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.

Крім того, згідно п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012, сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) [див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011 р. № 23/466 та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997 р. № 62-97р].

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 р. № 52/30).

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд перевірив правильність нарахування інфляційних втрат та встановив, що їх розмір, за визначений позивачем період, становить 137,61 грн. Проте, суд обмежений розміром заявлених позовних вимог, а тому позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 134,64 грн.

Крім того, ст. 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Отже, відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, починаючи з 19.12.2009р.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню за період з 19.12.2009р. по 17.12.2012р. у сумі 89,10 грн.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, підтверджуються належними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕКО ІНЖИНІРИНГ» (03056, м. Київ, вул. Виборзька, 31-37; код ЄДРПОУ 34856485) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Пневмогідротехнолоджіз» (02009, м. Київ, вул. Бориспільська, 9, корпус 61; поштова адреса: 02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, 9-Б, оф. 230; код ЄДРПОУ 35426496) 990,00 грн. - боргу, 89 грн. 10 коп. - 3% річних, 134 грн. 64 коп. - інфляційні втрати, 1609 грн. 39 коп. - витрати по сплаті судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині вимог в позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 04.02.2013 р. Суддя А.І. Привалов А.І. Привалов