Рішення

від 05.12.2006 по справі 19/46-06(32/517)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

19/46-06(32/517)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05.12.06р.

Справа № 19/46-06(32/517)

За позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю „Глобус –КР м. Кривий Ріг

До  Відкритого акціонерного товариства „Північний гірничо-збагачувальний комбінат” м. Кривий Ріг           

Про  стягнення 8 940,85 грн.

                                                                                                              Суддя Петренко І.В.

                                                                                            При секретарі:  Грузін І.М.

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача: Тренбач С.А.-дов.№56 від 30.11.05р.

Від відповідача: Смирний О.С. - дов.№16-81/347 від 03.01.06р.

СУТНІСТЬ СПОРУ:

         По справі оголошувалась перерва з 04.12.2006р. по 05.12.2006р.

Позивач (ТОВ „Глобус –КР”) звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача (ВАТ „Північний ГЗК”) про стягнення 8 940,85 грн. заборгованості (з урахуванням 3% річних та інфляційних витрат) за виконані роботи відповідно до договору підряду № 848 від 20.05.02 р. Позовні вимоги обґрунтовувались посиланням на несвоєчасну та неповну сплату відповідачем виконаних позивачем робіт за травень 2002 р. за вищезазначеним договором, що підтверджується відповідним актом здачі -  приймання виконаних робіт, підписаним відповідачем без зауважень.

Відповідач, згідно відзиву на позов вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню за наступних обставин: відповідно до п. 4 та п. 9 прикінцевих та перехідних положень цивільного кодексу України Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин,  що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав та обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Таким чином, до спірних правовідносин треба застосовувати норми Цивільного кодексу Української РСР.

Позивач звертався з заявою про визнання грошових вимог та включення до реєстру кредиторів на загальну суму 1018645,80 грн. та ухвалою господарського суду Дніпропетровської області по справі № Б15/107/03-38 заяву було прийнято до розгляду у попередньому засіданні по справі про банкрутство ВАТ „Північний ГЗК” у справі № Б15/107/03.

Відповідно до заяви від 28 серпня 2003 р. по справі № Б15/107/03-38 Позивач вже направляв платіжні вимоги на адресу Відповідача 12 червня 2003 р. та відповідно до позовної заяви він вже направляв платіжні вимоги 05 липня 2004 р.

Часткова сплата відбулась виданими векселями та платіжним дорученням у 2002 р., тобто про несплату останньої частини спірної заборгованості Позивач дізнався саме у 2002 році та на даний час минув строк давності оскільки відповідно до статті 71 Цивільного кодексу України „Загальний строк позовної давності” який встановлено у три роки вже минув. Початок цього строку починається саме з складання актів приймання –передачі виконаних робіт про що є пряме посилання у договорі та моменту сплати частини спірної заборгованості оскільки її часткова сплата відбулась на підставі виставлених позивачем платіжних документів.

Згідно з умовами договору п. 3.2 оплата виконаних робіт повинна здійснюватись замовником на підставі оформленого сторонами акту приймання –здачі виконаних робіт то строки позовної давності повинні обчислюватись з дати оформлення цих актів.

Що стосується стягнення інфляційних витрат та 3% річних, то ухвалою господарського суду Дніпропетровської області по справі № Б15/107/03 від 01.07.03 р. порушено провадження у справі про банкрутство ВАТ „Північний гірничо –збагачувальний комбінат” та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, однак ухвалою господарського суду Дніпропетровської області по справі № Б15/107/03 від 27.12.04 р. провадження у справі було припинено.

Господарським судом Дніпропетровської області 04.01.2005 р. порушено провадження у справі № Б15/1/05 про банкрутство. Необхідно звернути увагу на лист Верховного суду України від 17.07.2005 р. № 3.2.-2005 р. від 17.07.2005 р. Інформаційним листом Верховний суд виклав правову позицію про природу трьох процентів річних та індексу інфляції, що передбачені статтями 214 ЦК УРСР та 625 ЦК України, згідно з якими боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів; грошовими зобов'язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних; оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки спричинені знеціненням грошових коштів, а три процента річних –плата за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три процента річних ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань та в зв'язку з цим відносити до санкцій.

Заборгованість виникла до порушення справи про банкрутство відповідача. Відповідно до ст. 1 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” мораторій на задоволення вимог кредиторів –зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Таким чином, судовими актами (ухвалами) було встановлено обмеження волевиявлення боржника щодо задоволення вимог конкурсних кредиторів. У відповідності до п. 4 ст. 12 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів, протягом дії якого не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції з невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків та зборів (обов'язкових платежів).

Зазначена норма встановлює конкретний відрізок часу, протягом дії якого не нараховується неустойка та не застосовуються інші санкції і цей відрізок часу тільки відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, але ні як не пов'язаний з його суттю, зазначенню в статті 1 Закону України про банкрутство. Таким чином боржник повинен виконувати зобов'язання, які виникли після введення мораторію (поточні кредитори) але за їх невиконання або неналежне виконання неустойка не нараховується, а інші санкції не застосовуються.

Відповідно поточний борг, є грошовим зобов'язанням боржника перед кредитором, в розумінні ст. 1 Закону України про банкрутство, по якому боржник повинен сплачувати кошти в період дії мораторію, а відповідно, в разі прострочення і 3% річних та інфляційних (ч. 2 ст. 625 ЦК України). Відповідно до листа Верховного суду України від 17.07.2005 р. за № 3.2.- 2005 р. саме в цьому випадку боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції,  а також 3 % річних за весь час прострочення.

Згідно практики Верховного суду України, який своєю постановою від 17.01.06 р. № 11/690 зазначив, що боржник в період дії мораторію зобов'язаний сплатити по зобов'язанням перед поточним кредиторами, а у разі порушення таких зобов'язань поточний кредитор має право на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахувати 3% річних та інфляційні втрати на суму боргу. Конкурсний кредитор має таке право лише у межах справи про банкрутство, оскільки принцип своєчасності проведення розрахунків з таким кредитором поза межами справи про банкрутство обмежено волевиявленням боржника у зв'язку з введенням мораторію.

За таких обставин, враховуючи позицію Верховного суду України та порівнюючи норми Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” та норми цивільного кодексу України та Цивільного кодексу УРСР необхідно врахувати, що Закон про банкрутство є спеціальним законом який регулює особливості господарських правовідносин а відповідно, якщо обмеження волевиявлення боржника не передбачено Цивільним кодексом, то це не є підставою не застосовувати норми Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. Це також зазначено у п. 2 ст. 9 ЦК України Законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Стаття 1 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” та ч. 2 ст. 625 ЦК України не суперечать одна одній, а навпаки дія ст. 1 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” встановлює особливості господарських відносин пов'язаних із своєчасним проведенням розрахунків з конкурсними кредиторами в межах справи про банкрутство боржника. Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” повинен застосовуватися в частині обмеження волевиявлення боржника, та черговості своєчасного проведення розрахунків з конкурсними кредиторами оскільки дане питання не врегульовано у ЦК України, як загальною нормою.  

Частина 2 ст. 625 ЦК України передбачає право кредитора на нарахування трьох відсотків річних та інфляційних витрат за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання що в даному випадку не має місця, оскільки своєчасність розрахунків в межах справи про банкрутство з конкурсними кредиторами здійснюється в порядку черговості встановленої Законом, а відтак поняття своєчасності про яку йдеться в нормі ЦК України відрізняється від своєчасності яка передбачена Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. Згідно ст. 12 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” „протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів)”.

Відповідач також просить в позові відмовити, оскільки акт виконаних робіт з боку відповідача підписано не уповноваженою особою, оскільки право підпису мав тільки директор відповідача.

Вислухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, господарський суд,-  

ВСТАНОВИВ:

20.05.2002 р. між ВАТ „Північний Гірничо – збагачувальний комбінат” (замовник –відповідач) та ТОВ „Глобус –КР” (підрядник –позивач) був укладений договір підряду № 848, відповідно до умов якого позивач виконує на замовлення відповідача роботи по виконанню стиків промислових будівель на суму 7428,00 грн. Згідно з наявним в матеріалах справи актом передачі –приймання виконаних підрядних робіт, за червень 2002 року ТОВ „Глобус-КР” виконало роботи. Згідно із умовами п. 3.2 цього договору оплата виконаних робіт повинна здійснюватись замовником на підставі оформленого сторонами акту здачі –приймання виконаних робіт на протязі тридцяти днів з моменту пред'явлення підрядником платіжних документів.

05 липня 2004 року підрядник пред'явив до замовника платіжну вимогу згідно з актом приймання виконаних підрядних робіт, але і до цього часу замовник не оплатив вартості виконаних робі.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення,  а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі викладеного господарський суд приходить до висновку, що в позовних вимогах слід відмовити на підставі наступного.

На виконання Постанови ВГСУ від 19.09.2006р. господарський суд встановив, те що справа №Б15/107/03 про банкрутство відповідача була порушена ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 01.07.2003р. та був введений мораторій, а ухвалою від 27.12.2004р. провадження у справі було припинено.

Інша справа №Б15/1/05 про банкрутство відповідача була порушена ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 04.01.2005р. та був введений мораторій, а ухвалою від 11.05.2006р.провадження у справі зупинено до припинення мораторію на введення процедури розпорядження майном.

Затвердження реєстру кредиторів по цим справам не відбулося, тому позовні вимоги позивача підлягають розгляду по суті у цій справі.

Акт виконаних робіт №2-03-005 за червень 2002р. з боку відповідача підписаний начальником Первомайського кар'єру Н.П.Гаврилюком, інженером І.І.Коваленко та начальником відділу Г.І.Маняхіною, які не мали відповідних повноважень, оскільки згідно зі Статутом відповідача 2000р. зі змінами 2001р., який діяв станом на червень 2002р., уповноваженим на підписання договорів та інших фінансових документів був лише генеральний директор С.М.Глазунов, відповідно до ст.13 Статуту.

Сторонами не представлені докази надання права підпису Гаврилюку Н.П. та іншим працівникам відповідача, в тому числі докази видачі їм доручень на право підпису.

Враховуючи, що акт виконаних робіт ф-2 (КБ-2) підписаний з боку відповідача не уповноваженими особами, у зв'язку з чим він не відповідає вимогам діючого законодавства та вимогам нормативно-правових актів Держкомстату України і Держкомбудархітектури України про затвердження типових форм первинних документів з обліку в будівництві, а також сторонами не подана довідка про вартість виконаних №КБ-3.

Підписаний акт ф.2 не уповноваженими особами з боку відповідача фактично не породжує обов'язків з боку відповідача по сплаті виконаних робіт, так як фактично роботи не оформлені належним чином відповідним актом ф.2, який є підставою для сплати на протязі 30 днів з моменту пред'явлення позивачем платіжних документів (п.3.2 Договору від 20.05.2002р.), у зв'язку з чим у відповідача не виникло зобов'язання по сплаті виконаних робіт, які фактично не були прийняті відповідачем, що є підставою для відмови в позовних вимогах позивачеві в повному обсязі.

Судові витрати слід віднести на позивача, оскільки в позові відмовлено.

         Керуючись ст.ст.4,6,9,23-29,41,48,62-64,151,161,165,332 ЦК України (1963р.) ст.ст.11,202,530,626,837,854 ЦК України (2003р.); ст.ст.89,173,193 ГК України; ст.ст.1,2,12,21,32,33,36,49,77,82-85 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

          В позові відмовити.

          Рішення господарського суду Дніпропетровської області набирає законної сили через 10 днів згідно ст.85 ГПК України.

          Суддя                                                                                          І.В.Петренко