Ухвала

від 22.01.2013 по справі 2а-10702/12/2070

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2013 р.Справа № 2а-10702/12/2070 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.

за участю секретаря судового засідання Волкової А.М.

представника позивача Караульної Ю.Л.

представника відповідача Сіренко Ю.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2012р. по справі № 2а-10702/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Молнія"

до Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Молнія", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби, в якому просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 14.06.2012 року №0000212223, яким збільшена сума грошового зобов'язання за платежем по податку на додану вартість у сумі 237499,75 грн. у тому числі за основним платежем - 218773,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 18726,75 грн.; стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Молнія» суму сплаченого судового збору у розмірі 2 146,0 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2012 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Молнія» - задоволено.

Скасовано податкове повідомлення - рішення Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби, винесене відносно Товариства з обмеженою відповідальністю "Молнія", а саме: № 0000212223 від 14.06.2012р.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2012 року скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів п. 44.1 ст. 44, п. 48.7 ст. 48, п. 201.15 ст. 201, ст. ст. 185, 188, 198 Податкового кодексу України, ст.ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини викладені в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач - ТОВ "Молнія", пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України з ідентифікаційним кодом - 36922439, знаходиться на обліку як платник податків (зборів) у Дергачівській МДПІ Харківської області ДПС з 22.03.2010 року за № 1968, зареєстрований платником ПДВ відповідно до свідоцтва № 200035494 (а.с. 9-11).

28.05.2012 року фахівцями Дергачівської МДПІ Харківської області ДПС проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Молнія" (податковий номер 36922439) щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків ТОВ "Спарта-10" (податковий номер 37365247) за період з 01.04.2011 року по 30.06.2011 року та ТОВ "Металург-2010" (податковий номер 37365818) за період з 01.10.2011 року по 31.12.2011 року, їх реальності та повноти відображення в обліку.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем складено акт від 28.05.2012 року № 168/22-312/36922439 (а.с. 12-18), згідно висновків якого встановлено порушення позивачем ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «СПАРТА-10», ТОВ «Металург-2010» з постачальниками та покупцями встановлює неможливість реального здійснення фінансово - господарських операцій ТОВ «Молнія» та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України у перевіряємому періоді; ст. 185, ст. 188, ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податку на додану вартість в сумі 218773,27 грн.

14.06.2012 року на підставі даного акту перевірки Дергачівською МДПІ Харківської області ДПС винесено податкове повідомлення-рішення від 14.06.2012 року № 0000212223, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем по податку на додану вартість у сумі 237 499,75 грн. у тому числі за основним платежем - 218 773,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 18 726,75 грн.(а.с. 19).

Фактичною підставою для прийняття оскаржуваного рішення слугувало відображені в акті перевірки від 28.05.2012 року № 168/22-312/36922439 висновки податкового органу щодо порушення ТОВ "Молнія" ст. 185, ст. 188, ст. 198 Податкового кодексу України, а саме формування податкового кредиту з ПДВ за рахунок відображення в обліку з податку на додану вартість показників господарських операцій з ТОВ "Спарта-10" та ТОВ "Металург-2010", котрі реально не відбулись.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з дотримання позивачем передбачених законом умов для формування податкового кредиту.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про прийняття податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень з порушенням приписів ч.2 ст. 19 Конституції України, згідно яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що стало обґрунтованою підставою для їх скасування.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Водночас згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вказаних правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Частинами 2, 3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складається документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарської операції.

З матеріалів справи встановлено, що 01.10.2010 року між ТОВ "Спарта-10" (Продавець) та ТОВ "Молнія" (Покупець) укладено договір купівлі-продажу № 10/11-М/32-10, відповідно до умов якого Продавець зобов'язується протягом дії цього договору передати Покупцеві електрообладнання в асортименті (далі за текстом "Товар"), на суму, що визначається Сторонами в видаткових накладних, а Покупець зобов'язаний прийняти Товар та оплатити його на умовах, встановлених цим Договором.

На підтвердження реального здійснення господарських операцій, проведених в межах даного договору, позивачем надано до матеріалів справи копії податкових накладних, виписаних ТОВ "Спарта-10", а саме: від 02.06.2011 року № 30 на загальну суму 205 845,0 грн. в тому числі ПДВ - 34 307,5 грн., від 14.06.2011 року № 133 на загальну суму 207 804,60 грн. в т.ч. ПДВ - 34 634,10 грн., від 16.06.2011 року № 162 на загальну суму 299 524, 00 грн. в т.ч. ПДВ - 49 920,67 грн., від 28.06.2011 року № 270 на загальну суму 150 000, 00 грн. в т.ч. ПДВ - 25 000,00 грн. та видаткові накладні № РН-110-004 від 14.06.2011 року на загальну суму 207 804,60 грн., № РН-112-005 від 16.06.2011 року на загальну суму 299 524,00 грн., № РН-121-001 від 28.06.2011 року на загальну суму 150 000,00 грн., якими підтверджено факт отримання ТОВ "Молнія" товару, що є предметом договору № 10/11-М/32-10 від 01.10.2010 року (а.с. 23-26, звороти).

Окрім того, 28.11.2011 року між ТОВ "Металург-2010" (Постачальник) та ТОВ "Молнія" (Покупець) укладено договір поставки № 28/11м, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується поставити і передати у власність Покупця обладнання в обумовлених цим договором порядку, асортименті та за цінами, що зазначені у виставлених рахунках-фактурах цього договору, а Покупець - прийняти обладнання та оплатити його в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

На підтвердження доводу про реальність господарських операцій, що були проведені в межах даного договору, позивачем подано до матеріалів справи виписані ТОВ "Металург-2010" податкові накладні: від 07.12.2011 року № 52 на загальну суму 122 846,0 грн. в тому числі ПДВ - 20 474,33 грн., від 09.12.2011 року № 65 на загальну суму 243 420,00 грн. в т.ч. ПДВ - 40 570,00 грн., від 15.12.2011 року № 86 на загальну суму 83 200, 00 грн. в т.ч. ПДВ - 13 866,67 грн. та видаткові накладні № 0712-3 від 07.12.2011 року на загальну суму 122 846,00 грн., № 0912-8 від 09.12.2011 року на загальну суму 243 420,00 грн., № 1512-4 від 15.12.2011 року на загальну суму 83 200,00 грн., якими підтверджено факт отримання ТОВ "Молнія" товару, що є предметом договору від 28.11.2011 року № 28/11м.(а.с. 34-37, зворот).

Оплату придбаного позивачем товару проведено у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на користь ТОВ "Спарта-10" у сумі 551 840,0 грн. та на користь ТОВ "Металург-2010" у сумі 449 466,00 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи копією виписки по особовому рахунку ТОВ "Молнія" № 26004060711804 за період з 01.06.2011 року по 30.06.2011 року.

Факт перевезення товару, тобто реальність господарських операцій за ознакою наявності фізичного переміщення товару, підтверджується приєднаними до справи товарно-транспортними накладними від 02.06.2011 року, від 14.06.2011 року, від 16.06.2011 року, від 28.06.2011 року, від 07.12.2011 року, від 09.12.2011 року, від 15.12.2011 року.

В подальшому придбаний товар за договором купівлі-продажу від 01.10.2010 року № 10/11-М/32-10 та договором поставки від 28.11.2011 року № 28/11м позивачем було використано з метою виконання умов договорів, укладених між ТОВ "Молнія" та ТОВ "КПФ "Промікс", між ТОВ "Молнія" та ТОВ "Енергохімпром" та інших, окрім того на виконання умов вказаних договорів позивачем до матеріалів справи долучені видаткові та податкові накладні, якими підтверджується факт отримання товарів останніми.

Колегія суддів зазначає, що копії долучених до матеріалів справи податкових накладних та інших первинних документів не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704, спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що господарські операції за договором купівлі-продажу від 01.10.2010 року № 10/11-М/32-10 та договором поставки від 28.11.2011 року № 28/11м , повністю підтверджені відповідними первинними документами.

Разом із тим, податковим органом зроблено висновок про нікчемність правочинів між позивачем та його контрагентами - ТОВ "СПАРТА-10" та ТОВ "Металург-2010". Зазначені висновки податкового органу ґрунтуються виключно на підставі акту ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова від 29.02.2012 року № 344/23-30/37365818 "Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ "Металург-2010" (код ЄДРПОУ 37365818) щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за грудень 2011 року" та акту ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова № 682/23-405/37365247 від 12.09.2011 року "Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ "Спарта-10" код за ЄДРПОУ 37365247 щодо підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ "Українська транспортно-експедиційна компанія" код за ЄДРПОУ 23462944 за період 01.06.2011 по 30.06.2011 року" згідно яких, зокрема, встановлено не знаходження ТОВ "Металург-2010" за податковою адресоювідсутність кваліфікованого персоналу, наявність в штаті тільки керівних посад, незначний штат працюючих осіб при тому, що статутна діяльність потребує участі більшої кількості людей, в т.ч. за спеціальною освітою, відсутність основних фондів, транспортних засобів, приміщення для зберігання товарів.

За таких обставин, податковий орган дійшов висновку про те, що ТОВ "Молнія" порушено ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ "СПАРТА-10", ТОВ "Металург-2010" з постачальниками та покупцями встановлює неможливість реального здійснення фінансово - господарських операцій ТОВ "Молнія" та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України у перевіряємому періоді.

Інших обставин не здійснення господарської діяльності та мотивів для висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства при вчиненні правочинів ТОВ "Молнія" з ТОВ "СПАРТА-10", ТОВ "Металург-2010", відповідачем в акті перевірки від 28.05.2012 року № 168/22-312/36922439 не вказано.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Колегія суддів зазначає, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Таким чином, не можуть бути безумовним свідченням правомірності висновків податкового органу результати актів перевірок контрагента позивача та результати автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що під час проведення перевірки відповідачем досліджувались первинні документи ТОВ "СПАРТА-10" та ТОВ "Металург-2010" на підтвердження реальності здійснених правочинів, натомість, усі документи, що підтверджують обставини здійснення зазначеним підприємством господарської діяльності в розрізі відносин з позивачем, наявні в матеріалах справи.

Слід відмітити, що як позивач, так і контрагенти позивача на час здійснення спірних господарських операцій були зареєстровані як юридичні особи-суб`єкти підприємницької діяльності, що не заперечується відповідачем по справі, що не заперечується відповідачем по справі, тобто, як позивач, так і його контрагенти мали відповідний обсяг цивільної право - та дієздатності, а також обсяг прав як платника ПДВ для укладення спірних договорів.

Разом з цим, податковий орган не довів суду належними та достатніми доказами, що досліджені первинні документи, складені за наслідками здійснення господарських операцій, не відповідають дійсності, що укладення договорів не відповідало дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків, а також, що договори укладено з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Таких доказів до суду першої та апеляційної інстанції відповідачем не надано, а колегією суддів при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Відповідачем в акті перевірки не наведено доказів: неможливості проведення господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик товару, просторових та часових факторів, економічних чинників; відсутності руху активів у процесі здійснення господарської операції; відсутності зміни стану та структури активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін правочину; отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб; отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від іншої особи ніж сторона за правочином.

Таким чином, відповідачем по справі не надано доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість. Наявні в матеріалах судової справи та досліджені в ході судового розгляду первинні документи за змістом відповідають вимогам законодавства, що пред'являються до первинних документів, доказів недостовірності даних в цих документах відповідачем не надано.

З приводу викладеного в акті судження суб'єкта владних повноважень щодо нікчемності правочину, укладеного між позивачем та його контрагентами, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.202 Цивільного Кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин повинен відповідати вимогам зазначеним у ст.203 Цивільного Кодексу України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України).

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.3 ст.228).

З приписів ст. 228 Цивільного кодексу України чітко і безумовно слідує, що законодавець з 01.01.2011р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

Відтак, з 01.01.2011р. повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків було сформовано валовий дохід та податкові зобов`язання з ПДВ, належать до виключного прерогативи судових органів.

З огляду на приписи п.п. 5.2, 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772, колегія суддів дійшла висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит з ПДВ, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

З матеріалів справи судом апеляційної інстанції не встановлено, що укладені між позивачем та його контрагентом договори купівлі-продажу від 01.10.2010 року № 10/11-М/32-10 та поставки від 28.11.2011 року № 28/11м оспорювались в судовому порядку, таких, що набули законної сили, рішень судів з приводу визнання зазначених договорів недійсними, в матеріалах справи відсутні.

Доказів, які свідчили б про те, що зміст договорів не відповідає діючому законодавству України, дійсним намірам сторін, та що ці наміри спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, відповідачем не надано, та не встановлено судами як першої, так і апеляційної інстанцій.

Згідно п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом - Порядок №984), факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

У відповідності до п. 5. 2. Порядку № 984, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожними відображеним в акті фактом порушення необхідно чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово - господарської діяльності та господарську операцію, в результаті якої здійснено порушення.

Колегія суддів зауважує, що відповідачем в акті перевірки висновок про відсутність реального здійснення господарських операцій між позивачем з ТОВ "СПАРТА-10" та ТОВ "Металург-2010" викладено без висвітлення конкретних обставин господарських операцій, які свідчать про неможливість факту їх здійснення, та без посилання на будь-які первинні документи, в зв`язку з чим, колегія суддів вважає такий висновок ДПІ таким, що зроблений з порушенням вимог Порядку № 984.

Крім того, матеріали справи не містять податкових повідомлень-рішень, якими б ТОВ "СПАРТА-10" та ТОВ "Металург-2010" були визначені податкові зобов'язання чи застосовані штрафні (фінансові) санкції за наслідками здійснення господарської операції з позивачем у справі.

Враховуючи викладене, з огляду на встановлені обставини у справі, колегія суддів вважає, що позивачем було цілком правомірно сформовано податковий кредит по реальним господарським операціям за договором купівлі-продажу від 01.10.2010 року № 10/11-М/32-10 та договором поставки від 28.11.2011 року № 28/11м, повністю підтвердженим відповідними первинними документами, сплачені в рамках здійснення власної господарської діяльності.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне відмітити, що обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг).

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Згідно ч. 2 ст.161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

Відповідно до рішення Верховного суду України від 31 січня 2011 року по справі №21-42а10, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку бюджету іншими суб'єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні підтвердження його розміру. Платник податку не повинен відповідати за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню.

Колегія суддів також звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, факти вказаних в акті перевірки 28.05.2012 року № 168/22-312/36922439 порушень та правомірність винесеного податкового повідомлення-рішення від 14.06.2012 року №0000212223 належним чином не довів.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приймаючи податкове повідомлення-рішення від 14.06.2012 року №0000212223, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією України та Податковим кодексом України, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про скасування таких рішень є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2012р. по справі № 2а-10702/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В. Судді (підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т.С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Дюкарєва С.В.

Повний текст ухвали виготовлений 28.01.2013 р.