Ухвала

від 29.07.2015 по справі 2а-10702/12/2070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2015 року м. Київ К/800/6623/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2012 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.01.2013 року

у справі № 2а-10702/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Молнія»

до Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2012 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.01.2013 року, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Молнія" задоволено в повному обсязі; скасовано податкове повідомлення-рішення Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби № 0000212223 від 14.06.2012 року.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2012 року і ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.01.2013 року та прийняти нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача щодо документального підтвердження господарських відносин із ТОВ «Спарта-10» за період з 01.04.2011 року по 30.06.2011 року та ТОВ «Металург-2010» за період з 01.10.2011 року по 31.12.2011 року, їх реальності та повноти відображення в обліку.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 44.1 ст. 44, п. 48.7 ст. 48, п. 201.15 ст. 201, ст. 185, ст. 188, ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за рахунок відображення в обліку показників господарських операцій з ТОВ «Спарта-10» та ТОВ «Металург-2010», котрі реально не відбулись.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки від 28.05.2012 року № 168/22-312/36922439 відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення 14.06.2012 року № 0000212223, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 237499,75 грн. у тому числі за основним платежем - 218773,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 18726,75 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Спарта-10» укладено договір купівлі-продажу № 10/11-М/32-10 від 01.10.2010 року. Також, між позивачем та ТОВ «Металург-2010» укладено договір поставки № 28/11м від 28.11.2011 року. На підтвердження виконання умов зазначених договорів позивачем надано: податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, виписки по особовому рахунку позивача, платіжні доручення. Придбаний у контрагентів товар в подальшому реалізовано позивачем ТОВ "КПФ "Промікс" та ТОВ "Енергохімпром", що підтверджується наданими позивачем договорами, податковими накладними, видатковими накладними.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з абазом першим та другим пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

В касаційній скарзі податковий орган посилається на висновки акта ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова від 29.02.2012 року № 344/23-30/37365818 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ "Металург-2010" щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за грудень 2011 року» та акта ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова № 682/23-405/37365247 від 12.09.2011 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ "Спарта-10" щодо підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ "Українська транспортно-експедиційна компанія" за період 01.06.2011 по 30.06.2011 року».

Проте, зазначене не є належним та допустимим доказом безтоварності укладених позивачем із контрагентом правочинів, оскільки зазначені акти лише фіксують факти неможливості проведення зустрічної звірки контрагентів позивача та не можуть давати оцінку реальності здійснення господарських операцій.

Водночас, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними документами, укладені договори відповідають економічному змісту та діловій меті, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі активів позивача.

Зазначене повністю спростовує доводи відповідача, що здійснені між позивачем і контрагентами господарські операції не мали реального характеру, а використовувались виключно для зменшення податкових зобов'язань позивача.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.01.2013 року у справі № 2а-10702/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Лосєв Судді: (підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна