Постанова

від 31.01.2013 по справі 2а-12305/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-12305/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М.

Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 січня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е.,

при секретарі: Медведєвій А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу представника Приватного підприємства «ААКХ» - Мельника Миколи Миколайовича на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 жовтня 2012 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «ААКХ» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2012 року Приватне підприємство «ААКХ» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень. Свої вимоги обґрунтовує тим, що оскаржуваними податковими повдомленнями-рішеннями відповідач протиправно збільшив позивачу грошові зобов'язання з податку на додану вартість, а тому просить їх скасувати.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 жовтня 2012 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням представник Приватного підприємства «ААКХ» - Мельник Микола Миколайович подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що суперечить нормам матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позов.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 198, пункту 4 частини 1 статті 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Судом першої інстанції було встановлено наступне.

Відповідачем відповідно до підпункту 78.1.11 п. 78.1 ст. 78, ст.ст. 81, 82 Податкового кодексу України, на підставі наказів від 05 березня 2012 року № 49 та від 15 березня 2012 року № 109, копії яких вручено особисто під розписку законному представнику позивача 06 березня 2012 року та 15 березня 2012 року, у період із 06 по 16 березня 2012 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах із товариством з обмеженою відповідальністю "Укртрейдком" за період із 01 січня по 31 грудня 2011 року.

За результатами даної перевірки складено акт від 21 березня 2012 року № 86/22-50/31280671, за змістом якого, перевіркою виявлено заниження позивачем ПДВ у загальному розмірі 221482,00 грн., чим порушено п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п.п 201.4, 201.6, 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України.

На підставі висновків акту перевірки 28 березня 2012 року відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0000842250, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем "ПДВ" у розмірі 221482,00 грн. за основним платежем та у розмірі 55370,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), а 06 липня 2012 року, з урахуванням рішення Державної податкової служби у місті Києві від 26 червня 2012 року № 5127/7/12-114 прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002122250, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем "ПДВ" у розмірі 55370,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Податкове повідомлення-рішення № 0000842250 позивачем оскаржено в адміністративному порядку, за результатами чого скаргу позивача залишено без задоволення, а вказане вище рішення без змін.

Вважаючи такі податкові повідомлення-рішення неправомірними позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що спірні податкові повідомлення-рішення є правомірними, а тому не підлягають скасуванню.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Колегією суддів встановлено, що придбані позивачем у контрагента послуги використовувались в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, оскільки в акті перевірки не наведено доказів протилежного та не спростовано відповідачем.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).

Тобто є тільки дві підстави, які не дозволяють включати суму сплаченого (нарахованого) ПДП до податкового кредиту: відсутність податкової накладної та якщо податкова накладна оформлена з порушенням вимог статті 201 Податкового кодексу України.

Як вбачається зі змісту акта перевірки, на думку відповідача, позивачем порушено пунктів 201.4, 201.6 та 201.8 статті 201 Податкового кодексу України, однак такий висновок не відповідає фактичним обставинам виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 201.4 статі 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Колегією суддів встановлено, що зазначена вимога законодавства України була виконана, податкові накладні були отримані позивачем як покупцем і про їх наявність зазначено в акті перевірки (таблиця на стор. 9).

При цьому колегія суддів зауважує, що спірна податкова накладна включена позивачем до реєстру отриманих податкових накладних, про що також зазначено в акті перевірки (стор. 11).

Оскільки пункт 201.8 статті 201 Податкового кодексу України стосується платників податку, які видають податкові накладні, то позивач не міг порушити цей пункт, оскільки в спірних правовідносинах відноситься до осіб, які отримують їх та формують на підставі них податковий кредит.

Отже, податкові накладні, перелік яких вказаний в акті перевірки та які стали законною підставою для формування позивачем податкового кредиту, видані контрагентом на законних підставах, оскільки контрагент є платником ПДВ, що підтверджується свідоцтвом № 37701730, дата реєстрації 22 липня 2011 року.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про те, що позивач виконав вимоги пункти 198.3 та 198.6 статті 198, та пункти 201.4 та 201.6 статі 201 Податкового кодексу України, а тому мав законні підстави для віднесення до податкового кредиту суму в розмірі 221482,00 гривень.

Також колегія суддів вважає безпідставним висновок суду першої інстанції про те, що господарські операції між позивачем та контрагентом є безтоварними, оскільки єдиною підставою для цього вказано протокол допиту свідка від 28 грудня 2011 року, відповідно до якого директор та засновник TOB «Укртрейдком» підписував документи фінансово-господарської звітності вказаного товариства, не розуміючи їх суті, печатку на документах фінансово-господарської звітності не ставив, оскільки такі дії здійснювала інша особа», з огляду на те, що протокол допиту в кримінальній справі не є належним доказом в адміністративній справі, таким доказом може бути тільки вирок суду по кримінальній справі.

Оскільки в матеріалах справи наявні необхідні первинні документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між контрагентом та позивачем, які відповідають вимогам статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», то вказане свідчить про фактичну наявність спірних господарських операцій.

Відповідно ж до пункту 3 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, правочин може бути визнаний недійсним тільки судом.

Таким чином посадові особи відповідача, визнаючи договір нікчемним, вийшли за межі повноважень, які надані посадовим особам органу державної податкової служби Конституцією України та законами України.

Також колегія суддів вважає безпідставним висновок відповідача щодо того, що даний договір порушує публічний порядок.

Відповідно до змісту Пленуму Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 ЦК України, є: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

З вищезазначеного вбачається, що в акті перевірки, у випадку виявлення податковим органом порушення податкового законодавства та встановлення правочинів, що суперечать інтересам держави та суспільства (нікчемних правочинів), необхідно зазначати статті законодавчих актів, за якими правочин визнається нікчемним, документи первинного бухгалтерського та податкового обліку, зокрема, договори, податкові накладні, назва та кількість товару, акти приймання-передачі, поставки товарів, платіжні доручення, форми розрахунків та належні докази, які підтверджували б факти проведення фінансово-господарських операцій з метою порушення публічного порядку, моральних засад суспільства.

Проте, із змісту акта перевірки вбачаться, що висновок податкового органу про нікчемність правочинів не ґрунтується на відповідних доказах, які б підтверджували, що договір порушує суспільні, економічні та соціальні основи держави.

Також колегія суддів вважає, що доводи відповідача про те, що контрагентом позивача не задекларовано та не відображено податкове зобов'язання з ПДВ не ґрунтуються на належних доказах, оскільки такий висновок відповідач обґрунтовує, посилаючись на БД АІС «Співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України».

В той же час, відповідно до пункту 3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 року №984, носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби є акт перевірки, який складений за результатами податкової перевірки. Як вбачається зі змісту акта перевірки податкова перевірка контрагента не здійснювалась.

Крім того, платник податків не може нести відповідальність за дії контрагентів при відсутності вини, оскільки таким чином порушуються основні конституційні засади щодо дотримання принципу справедливості як невід'ємного елемента верховенства права (ст. 8 Конституції України), індивідуальний характер відповідальності, забезпечення доведеності вини (ст. 129 Конституції України).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленої в Постанові від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

В даному рішенні Верховний суд України посилається на практику Європейського Суду з прав людини у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" , де Європейський Суд з прав людини у рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Також стаття 16 Податкового кодексу України не передбачає обов'язку платника податку щодо контролю за виконанням податкових обов'язків іншими платниками податку.

Аналіз пункту 36.5 статті 36 та статті 36 Податкового кодексу України в цілому свідчить, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, в якого виник обов'язок виконати податковий.

Таким чином колегія суддів вважає, що позивачем дотримано норми зазначеного вище законодавства, а тому спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Таким чином колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення даного позову.

За вказаних обставин колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги обґрунтованими, а тому вона є такою, що підлягає задоволенню.

Зі змісту ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції невірно надана правова оцінка обставинам справи, оскаржуване судове рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню.

Керуючись ст. ст. 2, 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу представника Приватного підприємства «ААКХ» - Мельника Миколи Миколайовича - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 жовтня 2012 року - скасувати та постановити нову постанову, якою адміністративний позов Приватного підприємства «ААКХ» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити .

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби № 0000842250 від 28 березня 2012 року та № 0002122250 від 06 липня 2012 року.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: Т.М. Грищенко

В.Е. Мацедонська

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Грищенко Т.М.

Мацедонська В.Е.