Постанова

від 30.01.2013 по справі 5011-73/8615-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" січня 2013 р. Справа№ 5011-73/8615-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Чорногуза М.Г.

Сухового В.Г.

при секретарі судового засідання Марвано А.Т.,

від позивача - Семенов О.В., від відповідача - Коваль А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

товариства з обмеженою відповідальністю «Укрморепродукт»

на рішення господарського суду міста Києва від 28.11.2012 року

у справі №5011-73/8615-2012

(головуючий суддя Баранов Д.О., судді Ониськів О.М., Нечай О.В.,)

за позовом малого приватного підприємства «РІФ»,

Київська область, Вишгородський район, с. Катюжанка,

до товариства з обмеженою відповідальністю «Укрморепродукт», м. Київ,

про стягнення 94533,81 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

У липні 2012 року МПП «РІФ» (далі - позивач) подало до господарського суду міста Києва позов до ТОВ «Укрморепродукт» (далі - відповідач) про стягнення 94533,81 грн., а саме 25739,97 грн. боргу, 41746,28 грн. пені, 2709,56 грн. інфляційних, 8042,42 грн. 3% річних та 16315,55 грн. збитків. В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на наявність у відповідача простроченої заборгованості за поставлену ним продукцію згідно укладеного між сторонами спору договору у вказаній позивачем сумі. Також, позивач просив суд стягнути із відповідача збитки, які поніс позивач у зв'язку з укладенням договору овердрафту із банком для покриття поточних витрат з причини неповернення відповідачем коштів за отриманий товар.

13.11.2012 року позивачем подано суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій він просив стягнути із відповідача 49137,27 грн. пені, 2364,53 грн. інфляційних збитків, 8506,62 грн. 3% річних та 14465,73 грн. збитків.

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.11.2012 року у справі №5011-73/8615-2012 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з ТОВ «Укрморепродукт» на користь МПП «РІФ» 49137,27 грн. пені, 2364,53 грн. інфляційних втрат та 8506,62 грн. 3% річних, 1524,21 грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. При прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд дійшов до висновку про прострочення відповідачем оплати поставленого позивачем товару згідно укладеного між сторонами спору договору і, як наслідок, правомірність нарахування позивачем на суму прострочення пені, інфляційних та 3% річних, а також про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача збитків, які поніс позивач у зв'язку з укладенням договору овердрафту із банком для покриття поточних витрат з причини неповернення відповідачем коштів за отриманий товар.

Не погодившись з прийнятим рішенням ТОВ «Укрморепродукт» подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 28.11.2012 року у справі №5011-73/8615-2012 в частині стягнення 49137,27 грн. пені, 2364,53 грн. інфляційних втрат та 8506,62 грн. 3% річних, 1524,21 грн. судового збору. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що судом не перевірено розрахунку пені, інфляційних та 3% річних на відповідність приписам чинного законодавства щодо порядку та строків нарахувань. При цьому, відповідач зазначає, що 31.10.2012 року відповідачем подано додаткові пояснення, в яких він зазначає, що позивачем безпідставно нараховано штрафні санкції за несплату коштів за поставлений товар, оскільки договором поставки передбачено нарахування пені у випадку несвоєчасної оплати реалізованого товару, проте доказів реалізації товару позивачем не надано, що не дає можливості визначити початок перебігу строку для нарахування пені.

У своєму відзиві позивач заперечує проти задоволення вимог апеляційної скарги, вважає спірне судове рішення законним та обґрунтованим, просить суду залишити його без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.12.2012 року у справі №5011-73/8615-2012 апеляційну скаргу ТОВ «Укрморепродукт» на рішення господарського суду міста Києва від 28.11.2012 року у справі №5011-73/8615-2012 прийнято до провадження та призначено її розгляд на 16.01.2013 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2013 року розгляд справи №5011-73/8615-2012 відкладався на 30.01.2013 року.

В судовому засіданні 30.01.2013 року представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити. Представник позивача в судовому засіданні 30.01.2013 року заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги з підстав, викладених у своєму відзиві, просив оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 17.05.2010 року позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено договір №Ум-134/2010 (далі - договір), згідно п. 1.1 якого позивач зобов'язався доставляти і передавати на умовах та у встановлені даним договором строки продовольчу та (або) непродовольчу продукцію у власність відповідача, а відповідач зобов'язався приймати товар у власність і оплачувати його на умовах даного договору.

Згідно п. 1.2 договору асортимент та загальна кількість товару, що може бути поставлений згідно цього договору, визначається у специфікації.

Відповідно до п. 5.2 договору під час здачі-приймання товару відповідач надає позивачеві підписану відповідачем накладну на товар.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України та п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України та п. 7 ст. 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Як свідчать матеріали справи та не заперечується відповідачем, на виконання умов договору в період з 18.08.2011 року по 24.01.2012 року МПП «РІФ» поставило ТОВ «Укрморепродукт» рибних продуктів на загальну суму 2024605,93 грн.

Згідно п. 6.7 договору оплата здійснюється у строк до 3 банківських днів з моменту прийомки відповідачем окремої партії замовленого товару.

За отриманий товар відповідач розрахувався частково, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість в сумі 25739,97 грн.

При цьому, факт визнання відповідачем наявності заборгованості перед позивачем у вказаній сумі підтверджується актом звірки розрахунків станом на 01.05.2012 року.

Під час розгляду справи судом першої інстанції та до прийняття рішення у справі відповідачем сплачено 25739,97 грн. основної заборгованості.

Як вже зазначалось, 13.11.2012 року позивачем подано суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій він просив стягнути із відповідача 49137,27 грн. пені, 2364,53 грн. інфляційних збитків, 8506,62 грн. 3% річних та 14465,73 грн. збитків.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідач несвоєчасно розраховувався з позивачем за отриманий від нього товар, що вбачається з видаткових накладних та банківських виписок з рахунку позивача про стан розрахунків з відповідачем, чим порушив умови п. 6.7 укладеного між сторонами спору договору.

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 ст. 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно п. 7.3 договору у випадку несвоєчасної оплати реалізованого товару покупець на вимогу постачальника сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період, за який нараховувалась пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Відповідач зазначав, що позивачем необґрунтовано нараховано пеню за невчасне погашення заборгованості за поставлений товар, оскільки договором поставки передбачено нарахування пені у випадку несвоєчасної оплати відповідачем саме після реалізації товару, проте доказів реалізації товару позивачем не надано, що не дає можливості визначити початок перебігу строку для нарахування пені.

Колегія суддів з такими твердженнями відповідача не погоджується, оскільки згідно довідки від 30.10.2012 року, наданій відповідачем, останній вказує, що рибні продукти, отримані від позивача, використовувались частинами по мірі виробництва готової продукції суші. Відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач не реалізовував придбану у позивача продукцію третім особам, а виготовляв повністю нову продукцію, яку і реалізовував.

Отже, нарахування позивачем 49137,27 грн. пені на підставі ст. 546, ст. 549 Цивільного кодексу України та п. 7.3 договору за порушення відповідачем строків оплати товару та стягнення нарахованої пені судом першої інстанції відповідає вимогам чинного законодавства України, умовам укладеного між сторонами спору договору та змісту правовідносин сторін.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, враховуючи факт прострочення відповідачем строків розрахунків з позивачем за отриманий від нього товар, нарахування позивачем на прострочені суми боргу відповідача 2364,53 грн. інфляційних збитків та 8506,62 грн. 3% річних відповідає вимогам ст. 625 Цивільного кодексу України.

При цьому, судом апеляційної інстанції перевірено розрахунки пені, інфляційних збитків та 3% річних, здійснені позивачем та прийняті місцевим господарським судом, та встановлено їх арифметичну правильність (з урахуванням заяви позивача про уточнення позовних вимог).

Одночасно, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанцій про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 14465,73 грн. задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

В обґрунтування вказаних вимог позивач посилався на те, що у зв'язку з несплатою відповідачем коштів за отриманий товар йому довелось укласти із ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» договори №015/14/637 від 06.12.2010 року про надання овердрафту з лімітом у 240000,00 грн. та №015/42-0-851 від 15.12.2011 року про надання овердрафту з лімітом у 240000,00 грн., та у зв'язку із укладенням договорів ним було понесено витрати за користування коштами у вигляді відсотків.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України способом відшкодування шкоди є відшкодування збитків, до яких належить витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Це також підтверджується й статтею 224 Господарського кодексу України.

Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. Крім застосування принципу вини при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою. При цьому встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдана є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України встановлює обов'язок сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, а відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було отримано у ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» овердрафт з лімітом у 240000,00 грн. згідно договору №015/14/637 від 06.12.2010 року та овердрафт з лімітом у 240000,00 грн. згідно договору №015/42-0-851 від 15.12.2011 року.

Однак, відповідачем не надано суду жодного доказу в порядку ст. 33, ст. 34 Господарського процесуального кодексу України про те, що вказані кредити він отримав саме у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за укладеним між сторонами спору договором.

Відтак, як вірно вказав суд першої інстанції, вказані факти свідчать про відсутність причинно-наслідкового зв'язку між протиправними діями відповідача (порушенням строків оплати) та збитками позивача у вигляді нарахованих ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» процентів за користування кредитами внаслідок укладення із ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» договорів про надання овердрафту.

З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла до висновку про те, що місцевий господарський суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні місцевого господарського суду повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення господарського суду міста Києва від 28.11.2012 року у справі №5011-73/8615-2012.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Укрморепродукт» на рішення господарського суду міста Києва від 28.11.2012 року у справі №5011-73/8615-2012 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 28.11.2012 року у справі №5011-73/8615-2012 залишити без змін.

3. Справу №5011-73/8615-2012 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Агрикова О.В.

Судді Чорногуз М.Г.

Суховий В.Г.