Ухвала

від 29.01.2013 по справі 1570/2723/2012

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2013 р.Справа № 1570/2723/2012

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Цховребова М. Г

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого - Ступакової І.Г.

суддів - Бітова А.І.

- Милосердного М.М.

(у зв'язку з неприбуттям у судове засідання сторін, справа

розглядається в порядку п.2 ч.1 ст.197 КАС України)

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою представника Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2012 року по справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Одеса-Інвест» до державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Приватне підприємство «Одеса-Інвест» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення відповідача від 21 лютого 2012 року № 0006772301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем - податок на додану вартість, на загальну суму 3251 грн., в тому числі за основним платежем -3250 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) -1 грн.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2012 року адміністративний позов Приватного підприємства «Одеса-Інвест» - задоволений повністю. Визнано недійсним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси від 21 лютого 2012 року № 0006772301.

В апеляційній скарзі представника Державної податкової інспекції у Малиновському районі міста Одеси Одеської області Державної податкової служби ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги представника Державної податкової інспекції у Малиновському районі міста Одеси Одеської області Державної податкової служби, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі наказу голови комісії з проведення реорганізації ДПІ у Малиновському районі м. Одеси від 23.01.2012 року № 128, ДПІ у Малиновському районі м. Одеси проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ПП «Одеса-Інвест»з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «АМГ Групп», код за ЄДРПОУ 37280436, за лютий 2011 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 7 лютого 2012 року № 41/23-214/32782422/323 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Одеса-Інвест», код 32782422 з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «АМГ Групп», код за ЄДРПОУ 37280436, за лютий 2011 року».

На підставі висновків вище зазначеного акту, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 21 лютого 2012 року № 0006772301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем - податок на додану вартість, на загальну суму 3251 грн., в тому числі за основним платежем -3250 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) -1 грн.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову та вважає, що при винесенні постанови судом першої інстанції повно з'ясовано обставини, які мають значення для справи та правильно застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 25 лютого 2011 року між ТОВ «АМГ Групп» («Продавець») та ПП «Одеса-Інвест» («Покупець»), укладено договір поставки № 25/2, відповідно до умов якого, зокрема: продавець зобов'язується передати у власність Покупцю будматеріали, далі «товар», який зобов'язується прийняти товар та олатити його на умовах даного договору; найменування товару: згідно накладних; поставка товару здійснюється на підставі заявки Покупця протягом 10 (десяти) календарних днів; оплата здійснюється шляхом перерахування грошових коштів банківським переводом на розрахунковий рахунок Продавця; договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2011 року, в частині взаєморозрахунків, до повного погашення боргів.

На підтвердження виконання умов вищезазначеного договору позивачем надано податкову накладну, видаткову накладу, рахунки-фактури, заявку, банківські виписки, звіти по дебетових та кредитових операціях по рахунку з 01.01.2011 року по 01.03.2011 року.

На підтвердження використання позивачем у своїй подальшій діяльності товарів, отриманих від ТОВ «АМГ Групп», позивачем надано договір, специфікацію до нього, накладну.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пп. "а" п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).

Зміст наведених норм свідчить про те, що наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, обставини щодо фактичності здійснення господарської операції з придбання позивачем у постачальника ТОВ «АМГ Групп» товарів, на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) ПДВ до податкового кредиту, відповідачем спростовані не були.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Обставини, які слугували фактичною підставою для визначення позивачу податкового зобов'язання згідно спірного податкового повідомлення-рішення, знаходяться поза межами вище наведених вимог Податкового Кодексу України.

Між тим, отримані позивачем документи (податкові та видаткові накладні, банківськи рахунки та інш.), на які в тому числі послався суд першої інстанції, дають підстави для висновку про сплату позивачем сум податку в ціні придбання товарів своєму безпосередньому постачальнику, який видав йому податкові накладні, маючи статус платника податку на додану вартість, а тому оцінка судом першої інстанції обставин та матеріалів справи відповідає правильному застосуванню норм Податкового кодексу України якими встановлено порядок та підстави формування податкового кредиту.

В свою чергу відповідачем не спростовано, що на момент складення ТОВ «АМГ Групп» податкових накладних, за якими позивачем сформовано податковий кредит на суму та за період вказаний в оскаржуваному повідомленні - рішенні, вказаний контрагент позивача був зареєстрований платниками податку на додану вартість та відповідно мав право на складання податкових накладних.

Крім того, як вбачається з акту перевірки, податковий орган прийшов до висновку, що господарські відносини позивача з ТОВ «АМГ Групп» не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ст.234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, котре не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Отже, з урахуванням вище вказаних норм та матеріалів справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідач, складаючи акт за результатами проведеної перевірки, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів між позивачем та ТОВ «АМГ Групп» з урахуванням відсутності необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності, відсутності управлінського та технічного персоналу, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, спеціального обладнання тощо, оскільки сама по собі відсутність вказаних умов не може свідчити про фіктивність господарських операцій, адже підприємства - постачальники можуть здійснювати реальні торгові операції та надавати відповідні послуги і необов'язково мають бути виробником товару.

В свою чергу, колегія суддів звертає увагу на те, що Актом перевірки та іншими матеріалами справи не встановлено жодного фактичного порушення саме позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту, яке б позбавляло його права на формування податкового кредиту.

Отже, колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги та вважає, що наявні у позивача податкові накладні (та інші первинні документи) та сплата на користь постачальника товарів суми ПДВ, які були заявлені ним в подальшому до відшкодування, у повній мірі виконують функції, покладені на них Податковим Кодексом України та підтверджують фактичність здійснення господарських операцій.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 197; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206; ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Малиновському районі міста Одеси Одеської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2012 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий:

Судді: