Постанова

від 29.01.2013 по справі 2а/1270/9383/2012

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

8.2.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 січня 2013 року Справа № 2а/1270/9383/2012

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

судді: Кравцової Н.В.,

при секретарі: Бойко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремо» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 08 листопада 2012 року №0002032310 та №0002042310, -

ВСТАНОВИВ:

27 листопада 2012 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремо» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 08 листопада 2012 року №0002032310 та №0002042310.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідачем було проведено позапланову виїзну переврку ТОВ «Ремо» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 24.09.2010 по 30.06.2012. За результатми перевірки складено акт №1679/22/37287688 від 25.10.2012. На підставі акту перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення від 08 листопада 2012 року №0002032310 та №0002042310, якими позивачу нараховано грошові зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток підприємств.

Позивач вважає висновки акту безпідставними, такими, що не відповідають фактичним обставинам, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення незаконними.

Просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 08 листопада 2012 року №0002032310 та №0002042310 Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги, надав пояснення, аналогічно викладеним у позовній заяві, просив задовольнити позов у повному обсязі та стягнути судові витрати з відповідача.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, надав пояснення, аналогічні викладеним у запереченні проти позову, просив відмовити у задоволенні позову повністю, наполягав на тому, що висновки акту є обґрунтованими, встановленими під час перевірки, а тому прийняті податкові повідомлення - рішення є законними.

Вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст. 69-72 КАС України, суд прийшов до наступного.

01 січня 2011 року набув чинності Податковий Кодекс України, який встановлює перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ремо» зареєстровано виконавчим комітетом Луганської міської ради 24.09.2010 за № 1 382 102 0000 017781, перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Жовтневому районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби та є платником податків.

Згідно з пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.75.1 ст.75, п.п.78.2, 78.4 ст.78, п.82.2 ст.82 Податкового кодексу України відповідачем проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ «Ремо» (код за ЄДРПОУ 37287688) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 24.09.2010 по 30.06.2012. На підставі вказаної перевірки складено акт №1679/22/37287688 від 25.10.2012.

Висновками акту перевірки встановлено порушення:

- п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість на загальну суму 80650 грн., у т.ч.: за січень 2011 року на суму 2345 грн., за квітень 2011 року на суму 627 грн., за вересень 2011 року на суму 77678 грн.;

- п.п.5.3.9 п.5.3, п.п.5.2.1 п.5.2, п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.138.1, п.138.2, п.138.4 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.п. 134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 104157 грн., у т.ч.: за І квартал 2011 року на суму 2932 грн., за ІІ квартал 2011 року на суму 27651 грн., за ІІІ квартал 2011 року на суму 66758 грн., за ІV квартал 2011 року на суму 6816 грн.;

- п.п. «г» п.п.164.2.17 п.164.2 ст.164, п.п.168.1.1 п.168.1 ст.168, п.п. «а» п.176.2 ст.176, з урахуванням п.164.5 ст.164, п.п.167.1 ст.167, п.п. «а» п.п.171.2 ст.171 Податкового кодексу України, в результаті чого допущено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо правильності утримання та своєчасності перерахування податку на доходи фізичних осіб до бюджету в періоді, що перевірявся, на загальну суму 4154,29 грн. у червні 2011 року;

- п.п.168.1.2, п.п.168.1.5, п.168.1 ст.168, п.п. «е» п.176.1, з урахуванням п.54.2 ст.54, п.п. «а» п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України, ТОВ «Ремо» перерахувало до бюджету податок на доходи фізичних осіб несвоєчасно та не у повному обсязі. Станом на 30.06.12 існує заборгованість по ПДФО на виплачену заробітну плату у сумі 28117,40 грн., у тому числі по періодам: 2012 р.: частково за січень - 3305,17 грн., лютий - 5146,68 грн., березень - 4483,29 грн., квітень - 5051,9 грн., травень - 5215,21 грн., червень - 4915,15 грн.;

- п.46.1 ст.46 та п.51.1 ст.51 Податкового кодексу України, підприємством за І-ІV квартали 2011 року подано не у повному обсязі, з недостовірними відомостями податкову звітність про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, і сум утриманого з них податку;

- ст.15, ст.24 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата на ТОВ «Ремо» виплачувалася несвоєчасно та не у повному обсязі. Станом на 30.06.12на підприємстві значиться заборгованість із виплати заробітної плати у сумі 162448,4 грн., а саме за січень 2012 року - 18557,04 грн., за лютий 2012 року - 30606,59 грн., за березень 2012 року - 25508,64 грн., квітень 2012 року - 29049,38 грн., травень 2012 року - 30327,0 грн., червень 2012 року - 28399,75 грн. На дату підписання акта заборгованість із заробітної плати погашена.

На підставі акту перевірки відповідачем 08 листопада 2012 року винесено податкові повідомлення-рішення: № 0002032310, яким позивачу нараховано суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств за основним платежем - 104157,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 1,00 грн. та № 0002042310, яким позивачу нараховано суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість за основним платежем - 80650,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 19419,50 грн.

Як встановлено у судовому засіданні, позивачем були здійснені господарські операції з ТОВ «Компанія Квік Дан», ТОВ «Стармак» у січні, квітні та вересні 2011 року та сформовано за відповідні періоди податковий кредит (додаток № 5 до декларацій з ПДВ).

З урахуванням предмету спору дослідженню підлягають реальність господарських операцій, укладених між позивачем та ТОВ «Компанія Квік Дан», ТОВ «Стармак», що є підставою для виникнення у позивача права на податковий кредит, визначення податкових зобов'язань та віднесення до валових витрат по операціям з придбання послуг (робіт, товарів).

Щодо податкового повідомлення - рішення від 08 листопада 2012 № 0002042310, яким позивачу нараховано суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість за основним платежем - 80650,00 грн. та штрафними санкціями - 19419, 50 грн., суд зазначає наступне.

Згідно п. 14.1.156 статті 14 Податкового кодексу України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Згідно п. 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 статей 198 ПК України 198.2 датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 статті 196 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно п. 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках, такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно п. 201.8 статті 201 ПК України 201.8 право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно п. 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п.п 54.3.2 п. 54.3 статті 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Згідно абз. 1 п. 123.1 статті 123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Із системного аналізу вказаних норм закону вбачається, що податковий орган, як орган владних повноважень, здійснюючи контроль за обчисленням та сплатою податку на додану вартість та податку на прибуток, повинен діяти у спосіб, передбачений законом, а саме, за наслідками перевірок або надати висновок про правомірність формування податкового кредиту, або визначити суму податкового зобов'язання із застосуванням штрафних санкцій.

Представником позивача в ході судового розгляду справи було надано суду первинну документацію, на підставі якої здійснювалася господарська діяльність за період, протягом якого сформовано податковий кредит. Долучені до справи копії первинних документів були звірені з їх оригіналами перед їх долученням. Додаткових документів, окрім долучених до матеріалів справи, позивачем не надавалося та не повідомлялося про наявність інших додаткових первинних документів щодо господарської діяльності із зазначеними вище контрагентами.

Як встановлено у судовому засіданні, 14.12.2010 між позивачем (споживач) та ТОВ «Стармак» було укладено договір № 802 на поставку природного газу (а.с. 98-100).

Згідно п. 2.3 постачальник реалізує природний газ на умовах даного договору в об'ємах та кількості, зазначених в реєстрі споживання, який є невід'ємною частиною договору (додаток № 1).

На виконання умов зазначеного договору позивачем надано:

- рахунок П-7025М1-1 від 31.01.2011, П-7025М4-1 від 30.04.2011, (а.с. 103, 109);

- податкову накладну №15 від 25.01.2011, № 16 від 29.04.2011 (а.с. 105, 106, 111);

- акт на об'єм спожитого природного газу за січень, квітень 2011 року, який затверджено Свердловським міжрайонним управлінням по експлуатації газового господарства (а.с. 104, 110)

Як встановлено у судовому засіданні та зазначено у акті перевірки, природний газ використовувався для опалення приміщення ТОВ «Ремо».

На час перевірки заборгованість за спожитий природний газ відсутня.

Як вбачається із акту перевірки від 25.10.2012 підставою для не підтвердження позивачем сформованого податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Стармак» у січні, квітні 2011 року став акт перевірки № 120/23/33846188 від 22.03.2011 «Про неможливість проведення документальної перевірки ТОВ «Стармак» щодо правомірності формування податкового зобов'язання та податкового кредиту з ПДВ за грудень 2010 року та січень 2011 року» та лист УПК ДПС у Луганській області від 16.10.2012, яким повідомлено про анулювання ліцензії ТОВ «Стармак» на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу за нерегульованим тарифом 13.09.2012 (а.с. 13-16).

Але суд не погоджується з даними висновками податкового органу з наступних підстав.

Відповідно до п. 4 - п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 984 від 22.12.2010, передбачено, що акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Також суд зауважує, що податковий орган не враховує, що порядок формування податкового кредиту регламентований нормами Податкового кодексу України, згідно якого платник податків зобов'язаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, формування податкового кредиту може бути визнано неправомірним.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку при формуванні податкового кредиту здійснювати контроль та перевірку за дотриманням усіма постачальниками вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку до бюджету і в подальшому за можливі дії порушника або через відсутність документального підтвердження сплати податку зазнавати певних негативних матеріальних наслідків у вигляді зменшення податкового кредиту за відповідний період у межах сум податку, фактично сплачених ним у попередньому податковому періоді постачальникам товару (робіт, послуг).

Посилання податкового органу лише на акт перевірки контрагента позивача є безпідставним, оскільки норми Податкового кодексу України визначають, що порушення норм податкового законодавства платником податків породжує наслідки та відповідальність саме відносно даного платника податків і ніяким чином не тягне наслідків для його контрагентів. Крім того, актом перевірки № 120/23/33846188 від 22.03.2011 «Про неможливість проведення документальної перевірки ТОВ «Стармак» щодо правомірності формування податкового зобов'язання та податкового кредиту з ПДВ за грудень 2010 року та січень 2011 року» взагалі не надано оцінку документам бухгалтерського обліку вказаного підприємства та не досліджувалися такі документи щодо взаємовідносин з ТОВ «Ремо».

Також є безпідставним посилання відповідача на постанову НКРЕ від 13.09.2012 про анулювання ліцензії ТОВ «Стармак» на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу за нерегульованим тарифом 13.09.2012, оскільки на момент господарських взаємовідносин між ТОВ «Ремо» та ТОВ «Стармак», останній мав відповідну ліцензію.

Таким чином, позивачем було безпідставно, без наявності документального підтвердження та встановлення всіх фактичних обставин зменшено ТОВ «Ремо» податкове зобов'язання з ПДВ за січень, квітень 2011 року та зроблено висновки про неправомірне формування позивачем податкового кредиту у січні 2011 року на суму 2345, 00 грн. та квітні 2011 року на суму 627 грн.

01.06.2011 між позивачем (покупець) та ТОВ «Компанія Квік Дан» (постачальник) 01.06.2011 укладено договір поставки №1/06-КД, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити покупцю вугільну продукцію, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар (а.с. 72-74).

Згідно п. 2.1 договору товар передається покупцю на умовах поставки - EXW - склад продавця (в редакції ІНКОТЕРМС - 2000).

П. 2.2 договору перевозка товару зі складу продавця на склад покупця здійснюється автотранспортом покупця або іншим автотранспортом, нанятим покупцем (самовивіз).

Згідно п. 2.4 договору якість поставленого товару повинна відповідати показникам, передбачених у специфікаціях, доданих до договору та підтверджується сертифікатами (посвідченням якості) підприємством-виробником продукції (ЦОФ, шахтою та інш.).

На виконання умов зазначеного договору позивачем надано:

- рахунки-фактури № 14 від 01.06.2011, № 80 від 13.09.2011, де постачальником зазначено ТОВ «Компанія Квік Дан», найменування товару - вугілля марки А(0-13) мм, А (6-13) мм, АШ (0-6) мм (а.с. 80, 85);

- накладні №14 від 21.06.2011, №80 від 13.09.2011, де постачальником зазначено ТОВ «Компанія Квік Дан», найменування товару - вугілля марки А(0-13) мм, А (6-13) мм, АШ (0-6) мм (а.с. 81, 86);

- податкові накладні №547 від 21.06.2011, № 840 від 01.09.2011, № 843 від 07.09.2011 (а.с. 77-79);

- акти приймання-передачі відвантаженої вугільної продукції № 14 від 21.06.2011, № 80 від 13.09.2011 (а.с. 82, 87).

При цьому рахунки-фактури № 14 від 01.06.2011, № 80 від 13.09.2011, накладні №14 від 21.06.2011, №80 від 13.09.2011, податкові накладні №547 від 21.06.2011, № 840 від 01.09.2011, № 843 від 07.09.2011 та акти приймання-передачі відвантаженої вугільної продукції № 14 від 21.06.2011, № 80 від 13.09.2011 не можуть бути належними доказами виконання вищезазначеного договору, укладеного позивачем з ТОВ «Компанія Квік Дан» та підтверджувати фактичну поставку вугільної продукції з огляду на наступне.

Згідно п. 3.2 договору оплата за товар здійснюється шляхом перерахування грошових коштів згідно виставленого рахунку на умовах 100% попередньої оплати.

Рахунок-фактура - в комерційній практиці є документ, що надається продавцем покупцеві і вміщує перелік товарів, їх кількість і ціну, по якій вони будуть поставлені покупцеві, формальні особливості товару (колір, вага і т. д.), зведення про відправника і одержувача. Рахунок-фактура є основним документом, згідно з яким оплачуються отримані товари чи послуги відповідно до вказаних умов, та не є формою цивільно-правового договору.

Згідно наданих позивачем платіжних документів відсутній факт на підтвердження перерахування грошових коштів за рахунком - фактури № 14 від 01.06.2011.

Таким чином, надані позивачем банківські виписки не є належними доказами сплати ТОВ «РЕМО» грошових коштів за рахунком № 14 від 01.06.2011.

Також не є належним доказом і рахунок фактури № 80 від 13.09.2011, оскільки умовами договору передбачено, що рахунок фактури повинен бути пред'явлений для попередньої оплати, тобто, перед відвантажуванням товару. Згідно податкових накладних від 01.07.2011 та 07.09.2011 товар постачався після пред'явлення рахунку фактури, що суперечить умовам договору.

Також судом було встановлено, що оплата за отриманий товар у вересні 2011 році була проведена на підставі рахунку № 52 від 29.08.2011, що в свою чергу свідчить про відсутність перерахування грошових коштів за рахунком № 80 від 13.09.2011.

Як вбачається із акту приймання-передачі № 14 від 21.06.2011 (а.с. 82), акт був складений на отримання товару від ТОВ «Компанія Квік Дан», який поставлявся на умовах самовивозу - 02.06.2011, 03.06.2011, 09.06.2011, 13.06.2011, 21.06.2011 у кількості та якості, визначених у рахунку фактурі № 14 від 01.06.2011 та накладної від 21.06.2011. Але згідно наданої податкової накладної № 547 від 21.06.2011 поставка товару відбувалася - 13.06.2011 та 21.06.2011. Також з акту приймання-передачі товару № 14 від 21.06.2011 вбачається, що матеріальні цінності були прийняті та оприбутковані 21.06.2011.

Таким чином, акт прийому-передачі товару містить у собі суперечливі відомості щодо оприбуткування матеріальний цінностей, які вказані у податковій накладній від 21.06.2011.

Крім того, у накладній № 14 від 21.06.2011 вказано, що підставою для отримання товару є довіреність. Але номеру довіреності, її дати видачі та даних особи, яка є уповноваженою на отримання товару не зазначено. Згідно вказаної накладної не можливо встановити особу, яка є уповноважено від імені ТОВ «Ремо» на отримання товару. Доказі того, чи була видана така довіреність на отримання товару та чи була зареєстрована у журналі видачі довіреностей, позивачем надано не було.

Таким чином, акт приймання передачі від 21.06.2011 не може бути належним доказом.

Такі саме порушення встановлені судом і у накладній № 80 від 13.09.2011 та акті прийому-передачі № 80 від 13.09.2011.

Надана товарно-транспортна накладна від 21.06.2011 (а.с. 84) не може бути врахована як належний доказ поставки вугільної продукції у червні 2011 року з наступних підстав.

ТТН і путні листи є основними документами на перевезення вантажів, відповідно до п. 11.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.97 р. № 363 (далі - Правила перевезення вантажів), ТТН - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на дорозі їх переміщення, оприбутковування, складського, оперативного і бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу і обліку виконаної роботи (абз. 28 розділу 1 Правил перевезення вантажів). Як випливає з вмісту ст. 48 Закону про автотранспорт, ТТН необхідно оформляти навіть при перевезеннях вантажів для власних потреб (тобто своїм транспортом, а не за договором з транспортною організацією). ТТН - це один з документів, які завжди мають бути у водія автомобіля при перевезенні вантажу.

При оформленні ТТН необхідно дотримуватися загальних вимог відносно вмісту первинних документів. Такі вимоги містяться в п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 р. № 88 (далі - Положення № 88) та ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996. Так, первинний документ обов'язково повинен містити наступні реквізити: назва підприємства, від імені якого складається документ; назва документа (форми); код форми; дата і місце складання; вміст та об'єм господарській операції і її вимірники (у натуральному і вартісному вираженні); посади, прізвища та підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Форма товарно-транспортної накладної Т-1 на двох сторінках: на першій (товарній) зазначаються стосунки вантажовідправників і вантажоодержувачів, а також списання ТМЦ у вантажовідправників і оприбутковування ТМЦ у вантажоодержувачів. На другій сторінці бланка товарно-транспортної накладної зазначаються стосунки автотранспортної організації із замовниками-вантажовідправниками, облік транспортної роботи і розрахунки за надання послуг з вантажоперевезення. Всі реквізити мають бути обов'язково заповнені.

З товарно-транспортної накладної №21 від 21.06.2011 вбачається, що Вантажоодержувачем є ТОВ НПК «Аметист» (для ТОВ «Ремо») яка не є стороною у договірних відносинах. Також не заповнені реквізити щодо марки вугілля, ціни, суми, які документи слідують з навантаженням, виду пакування, кількості місць, способу визначення маси, код навантаження, клас вантажу, маса брутто, які не дають можливості визначити кількісні характеристики вантажу. Також відсутні підписи водія-експедитора, який відповідальний за прийняття вантажу та його доставки на пункт розвантаження. Не зазначено реквізити вантажоодержувача та особи, яка прийнала товар.

Крім того, у ТТН вказана кількість перевезеної продукції - 69, 740 т., у той час, як у податковій накладній, накладній та акту приймання-передачі зазначена загальна кількість поставленої вугільної продукції - 185, 62 тони.

Згідно технічної характеристики середня вантажопід'ємність МАЗ складає 15 тон. Згідно акту прийому-передачі товару від 21.06.2011 та ТТН одночасно відвантажувалось вугілля більше ніж 15 тон, що в свою чергу унеможливлює одночасне перевезення вантажу однією машиною.

Таким чином надана представником позивача товарно-транспортна накладна № 21/06-05 від 21.06.2011 не може бути належним доказом підтвердження перевезення від ТОВ «Компанія Квік Дан» на адресу ТОВ «Ремо» вугільної продукції згідно податкової накладної від 21.06.2011.

Також у товарно-транспортній накладній зазначено пункт навантаження - м. Сведловськ, п. Володарського та пункт розвантаження - м. Свердловськ, завод «Інтерсплав», що не відповідає юридичній адресі ані постачальника, ані продавця.

Посилання представника позивача на те, що можливо товар поставлявся не на склад ТОВ «Ремо», а на склад контрагента, якому позивач перепродавав поставлену від ТОВ «Компанія Квік Дан» вугільну продукцію є незмістовним з огляду на наступне.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно п. 2.2 договору від 01.06.2011 перевозка товару зі складу продавця на склад покупця здійснюється автотранспортом покупця або іншим автотранспортом, нанятим покупцем (самовивіз). Доказів того, що місце розташування складу ТОВ «Ремо» є м. Свердловськ, завод «Інтерсплав» позивачем надано не було. Також не передбачено і умовами договору, що вугільна продукція буде поставлятися не безпосередньо на склад ТОВ «Ремо», а на склад іншого підприємства.

Як вбачається із ТТН позивач здійснював доставку товару від ТОВ «Компанія Квік Дан» не власним автотранспортом, а за допомогою експедиторських послуг автоперевізника - ПП «Авангард - Свердловськ», з яким було укладено договір транспортних послуг № 18Р від 20.06.2011. Таким чином, позивач мав взаємовідносини з ПП «Авангард-Свердловськ», на виконання яких повинні бути складані відповідні документи бухгалтерського обліку. Але крім зазначеного договору, позивачем не було надано бухгалтерських документів, які б також підтверджували, що ПП «Авангард-Свердловськ» дійсно були надані позивачу транспортні послуги по перевезенню вугільної продукції з ТОВ «Компанія Квік Дан».

Надані товарно-транспортні накладні від 08 вересня 2011 року та 09 вересня 2011 року (а.с. 91, 92) також не можуть бути врахована як належний доказ поставки вугільної продукції у вересні 2011 року з наступних підстав.

Крім вищезазначених порушень, які були встановлені під час дослідження ТТН від 21.06.2011, судом також було встановлено, що згідно технічної характеристики середня вантажопід'ємність КАМАЗА складає 10 тон. Згідно акту прийому-передачі товару від 13.09.2011 та ТТН одночасно відвантажувалось вугілля більше ніж 10 тон, що в свою чергу унеможливлює одночасне перевезення вантажу однією машиною.

Також, позивач у вересні 2011 році здійснював доставку товару від ТОВ «Компанія Квік Дан» не власним автотранспортом, а за допомогою експедиторських послуг автоперевізника - ФОП ОСОБА_2

Відносини транспортної експедиції на загальному рівні врегульовано ст. 316 ГК України, гл. 65 ЦК України. Спеціальним нормативним актом у цій сфері є Закон України від 1 липня 2004 р. № 1955-ІУ "Про транспортно-експедиторську діяльність". Відносини в галузі транспортно-експедиторської діяльності також регулюються законами України від 10 листопада 1994 р. № 232/94-ВР "Про транспорт", від 16 квітня 1991 р. № 959-ХІІ "Про зовнішньоекономічну діяльність", від 20 жовтня 1999 р. № 1172-Х1У "Про транзит вантажів", транспортними кодексами та статутами, а також іншими нормативно-правовими актами, що видаються відповідно до них. Поняття договору транспортного експедирування згідно зі ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиційну діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Це визначення дублюється у ст. 316 ГК України та ст. 929 ЦК України. Предметом договору транспортного експедирування є виконання або організація виконання послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу; іншими словами, за відповідним договором надаються транспортно-експедиторські послуги, безпосередньо пов'язані з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування (ст. 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність").

Таким чином, позивач мав взаємовідносини з автоперевізником, з яким повинен був укласти відповідний договір та скласти документи бухгалтерського обліку. Але позивачем не було надано жодного документу, який би підтверджував фактичне надання ФОП ОСОБА_2 транспортних послуг ТОВ «Ремо» по перевезенню вугільної продукції з ТОВ «Компанія Квік Дан» у вересні 2011 року.

Також надані представником позивача сертифікати якості не можуть бути прийняті в якості належних доказів щодо виконання п.2.4 Договору, відповідно з яким якість товару повинна підтверджуватися сертифікатом (посвідченням якості) підприємства - виробника продукції (ЦОФ, шахтою та інше), з наступних підстав.

Сертифікат - це документ, який підтверджує, що продукція якісна та відповідає стандартам, що діють в Україні (ДСТУ, ГОСТ, ТУ и т.п.). Сертифікат відповідності - показник якості, перед усім для споживача.

Відповідно до ч.1 ст.16 Декрету Кабінету Міністрів України №46-93 від 10.05.1993 «Про стандартизацію і сертифікацію» під час проведення сертифікації та у разі позитивного рішення органу з сертифікації заявникові видається сертифікат та право маркувати продукцію спеціальним знаком відповідності.

При огляді наданих сертифікатів якості вугілля, судом було встановлено, що вказані у них дати відбору проб, вага партій, вид вугілля не співпадають з показниками, визначеними у спеціфікаціях до договору, податкових накладаних накладних та рахунках - фактури, а тому надані сертифікати не є належними доказами виконання п. 2.4 Договору, а також не можуть підтверджувати постачання товару від ТОВ «Компанія Квік Дан» на адресу ТОВ «Ремо». Крім того, у сертифікаті якості на вид вугілля А(0-6) вказано замовника ТОВ «Реммонтаж-автоматика», який не є стороною у даних господарських відносинах, що в свою чергу підтверджує той, факт, що при постачанні вугілля від ТОВ «Компанія Квік Дан» на адресу ТОВ «Ремо» взагалі були відсутні сертифікати якості товару.

Вказані вище обставини свідчать про те, що всі документи, які надані позивачем в підтвердження реального виконання укладених договорів, містять лише відомості щодо виду продукції або товару, його кількості та ціни. При цьому зовсім не надані докази відносно дотримання умов укладених договорів щодо індивідуальних якісних характеристик, які б підтверджували придбання товару саме за наданим позивачем договором. Зазначені порушення призвели до визнання судом певних документів, наданих позивачем, неналежними доказами по справі, про що зазначено вище за текстом.

Представником позивача надані докази оприбутковування товарів та матеріалів, щодо придбання яких надані відповідні документи. Однак з урахуванням того, що в судовому засіданні позивачем не надано належних доказів постачання цих товарів та матеріалів за вказаним договором постачання, в наявності підстави визнати недостовірними податкові накладні, зазначені позивачем в якості підстави для формування податкового кредиту, оскільки вони складені на підставі первинних бухгалтерських документів, які не відображають реальних господарських операцій з вказаним постачальником. У зв'язку з чим по вказаному договору відсутні події, передбачені п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, а саме: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; та дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною, що вказує на відсутність при даних обставинах права позивача як платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту.

Згідно розрахунку сум, донарахованих за результатами перевірки (а.с. 241) позивачем по взаємовідносинам з ТОВ «Компанія Квік Дан» був сформований податковий кредит у вересні 2011 року на суму 77678,00 грн. Оскільки під час розгляду справи судом не було встановлено реальності постачання вугільної продукції від ТОВ «Компанія Квік Дан» на адресу ТОВ «Ремо», тому відповідачем правомірно було нараховано грошове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем - 77678,00 грн. та штрафними санкціями - 19418,50 грн. відповідно нарахованого основного платежу по ПДВ.

Щодо донарахування грошового зобов'язання з ПДВ по взаємовідносинам позивача з ТОВ «Стармак» у сумі за основним платежем - 2351,27 грн.. та штрафними санкціями - 1 грн., то суд вважає, що податкове повідомлення - рішення в цій частині підлягає скасуванню з вищенаведених підстав, встановлених під час розгляду справи.

Щодо правомірності прийняття відповідачем податкового повідомлення - рішення, яким позивачу нараховано суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств, суд виходив з наступного.

01 січня 2011 року набув чинності Податковий Кодекс України, який встановлює перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Проте, у зв'язку з тим, що підрозділом 4 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України передбачено, що розділ ІІІ цього Кодексу застосовується під час розрахунків з бюджетом починаючи з доходів і витрат, що отримані і проведені з 1 квітня 2011 року, якщо інше не встановлено цим підрозділом, питання щодо правомірності нарахування відповідачем податкового зобов'язання з податку на прибуток за 1 квартал 2011 року слід вирішувати з урахуванням норм Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року (далі - Закон № 334) в редакції, яка діяла на час існування спірних правовідносин.

Як вбачається із акту перевірки, підставою для нарахування позивачу суми грошового зобов'язання за платежем по податку на прибуток приватних підприємств, стали обставини, які були встановлені під час перевірки, а саме, безпідставність формування позивачем податкового кредиту по господарським операціям з ТОВ «Компанія Квік Дан» та ТОВ «Стармак» у відповідні періоди.

Згідно підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року (далі - Закон № 334) в редакції, яка діяла на час існування спірних правовідносин, відповідно до якого до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. За абзацом 3 пункту 5.3.9 пункту 5.3 статті Закону про прибуток не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно пункту 5.1 статті 5 Закону № 334 валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п. 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно п. 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно п. 138.3 статті 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно п. 139.1.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати на:

організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначених статтею 157 цього Кодексу, та витрат, пов'язаних із провадженням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 140.1.5 пункту 140.1 статті 140 цього Кодексу).

Обмеження, передбачені абзацом другим цього підпункту, не стосуються платників податку, основною діяльністю яких є:

організація прийомів, презентацій і свят за замовленням та за рахунок інших осіб;

придбання лотерейних білетів, інших документів, що засвідчують право участі в лотереї;

фінансування особистих потреб фізичних осіб за винятком виплат, передбачених статтями 142 і 143 цього Кодексу, та в інших випадках, передбачених нормами цього розділу.

Враховуючи те, що під час розгляду справи позивачем не було доведено правомірність своїх дій, обґрунтованість висновків у акті перевірки щодо правомірності формування податкового кредиту по господарським операціям з ТОВ «Стармак» у січня, квітні 2011 року, суд вважає, що відповідачем безпідставно було визначено позивачу грошове зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем у розмірі 2939, 28 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 1,00 грн. (згідно розрахунку сум, донарахованих за результатами перевірки, а.с. 241)

Щодо правомірності нарахування ТОВ «Ремо» грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств по взаємовідносинам з ТОВ «Компанія Квік Дан» та ТОВ «Аметист», то суд вважає, що дані обставини повністю були встановлені під час розгляду справи, підтверджені належними доказами по справі. Представником позивача не було доведено та підтверджено доказами реальне здійснення господарських операцій по взаємовідносинам з ТОВ «Компанія Квік Дан» щодо поставки вугільної продукції у червні та вересні 2011 року.

Також суд вважає обґрунтованими висновки податкового органу у акті перевірки від 25.10.2012 щодо відсутності у ТОВ «Ремо» (продавця) об'єктів оподаткування по господарським операціям з продажу вугільної продукції на адресу ТОВ «Аметист» (покупець) з огляду на наступне.

Предметом договору на поставку вугільної продукції від 30.06.2011 № 30/06, укладеного між ТОВ «Ремо» та ТОВ «Аметист» (а.с. 95-97) є поставка вугілля АШ (0-6).

На виконання умов договору позивачем надано:

- податкову накладну № 31 від 30.06.2011 (а.с. 170);

- рахунок - фактури № РМ-0000139 від 30.06.2011 (а.с. 171).

Згідно пояснень представника позивача, вугільна продукція АШ (0-6), яка поставлялась ТОВ «Ремо» на адресу ТОВ «Аметист», була отримана позивачем від ТОВ «Компанія Квік Дан».

Оскільки під час розгляду справи, судом не було встановлено реальності здійснення господарських операцій між ТОВ «Ремо» та ТОВ «Компанія Квік Дан» щодо поставки вугільної продукції, зокрема вугілля АШ (0-6), тому відсутні підстави для підтвердження реальності поставки позивачем вугілля на адресу ТОВ «Аметист». Внаслідок чого, у позивача відсутні підстави для декларування показників у рядку 02 Декларації «Дохід від операційної діяльності» на суму 50 000 грн. у 2 кварталі 2011 році.

З урахуванням вищезазначеного, встановлених обставин в ході судового розгляду справи, суд приходить до висновку про правомірність нарахування податковим органом грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем - 100497 грн. по господарським взаємовідносинам між ТОВ «Ремо» та ТОВ «Компанія Квік Дан» (згідно розрахунку сум, донарахованих за результатами перевірки, а.с. 241).

Згідно частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів; докази суду надають особи, які беруть участь у справі.

Оскільки під час проведення перевірки податковим органом поставлено під сумнів товарність операцій між позивачем та ТОВ «Компанія Квік Дан», ТОВ «Аметист» та надані позивачем первинні документи визнані судом такими, що не можуть бути належними доказами товарності операцій, висновки податкового органу в цій частині знайшли своє підтвердження та під час розгляду справи не спростовані позивачем, суд дійшов висновку про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби №0002032310 від 08 листопада 2012 року в частині нарахування суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем в сумі 2 939,28 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 1,00 грн.; визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби №0002042310 від 08 листопада 2012 року в частині нарахування суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 2 351,27 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 1,00 грн.

В іншій частині позовних вимог слід відмовити за необґрунтованістю .

Питання щодо судових витрат вирішено у відповідності до вимог статті 94 КАС України з урахуванням задоволених позовних вимог (2939,28 грн. + 1,00 грн. + 2351,27 грн. + 1,00 грн.) = 5292,55 грн., а саме, розмір судового збору повинен складати 1% від 5292,55 грн., але не менше 114,70 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 10, 11, 17, 18, 71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремо» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 08 листопада 2012 року №0002032310 та №0002042310 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби №0002032310 від 08 листопада 2012 року в частині нарахування суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем в сумі 2 939,28 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 1,00 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби №0002042310 від 08 листопада 2012 року в частині нарахування суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 2 351,27 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 1,00 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у розмірі 114,70 грн.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 04 лютого 2013 року.

Суддя Н.В. Кравцова