Постанова

від 23.01.2013 по справі 2а-9496/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2013 року № 2а-9496/12/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої-судді Потабенко В.А.

за участю секретаря судового засідання Гойни Є.А.,

представників сторін:

від позивача - Лобур С.П., згідно довіреності,

від відповідача - Цуцик О.І., згідно довіреності,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Технолаб" до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби (надалі - ДПІ у Залізничному районі м. Львові) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

ТзОВ "Технолаб" звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03.09.2012 року № 0000091504 та № 0000101504, прийнятих ДПІ у Залізничному районі м. Львова за наслідками проведення позапланової невиїзної документальної перевірки з питань підтвердження відображення в податковій декларації з податку на додану вартість податкового зобов'язання та податкового кредиту по взаємовідносинах з ТзОВ "Грандіор" за період з 01.06.2011 року по 30.06.2011 року, оформленої актом № 2037/15-40/33753895 від 15.08.2012 року.

В обґрунтування своїх вимог покликається на те, що право позивача на податковий кредит по взаємовідносинах з ТзОВ "Грандіор" за період з 01.06.2011 року по 30.06.2011 року підтверджується усіма необхідними первинними документами. Всі операції з вказаним контрагентом є реальними, товарними, а висновки відповідача стосовно нікчемності укладених правочинів базуються на припущеннях, не підтверджені належними доказами та не відповідають фактичним обставинам фінансово-господарської діяльності позивача. Включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту червня 2011 року відповідно до податкових накладних, отриманих від ТзОВ "Грандіор", цілком обґрунтовано нормами законодавства, зокрема нормами Податкового кодексу України. Позивач зазначає, що первинні бухгалтерські документи видані у відповідності до вимог законодавства, оформлені належним чином, а операції, по яких сформовано податкове зобов'язання з податку на додану вартість, пов'язані з його власною господарською діяльністю. Водночас, позивач зазначає, що законодавство України не передбачає норми, які б вказували на те, що неподання звітності та несплата податків продавцем при фактичному здійсненні господарської операції впливає на податковий кредит покупця. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податку права на формування кредиту у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого і має документальне підтвердження розміру податкового кредиту. Звідси, оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю, просила позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги заперечила повністю з підстав, наведених у запереченні на позов від 19.12.2012 року, суть яких зводиться до наступного. Представлені позивачем до перевірки первинні документи не підтверджують факту поставки на його адресу ТМЦ та, відповідно, законність відображення даних правовідносин у податковій звітності. Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах неповні, недостовірні та (або суперечливі), є наслідком укладення нікчемних правочинів тощо. Відображенню у податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, а не та, зміст якої лише відображений на первинних документах. Відповідно така господарська операція, яка фактично відбулась і створює відповідні податкові наслідки для платника шляхом формування ним складу податкового кредиту. Проведеною ДПІ в Печерському районі м. Києва перевіркою встановлено відсутність у ТзОВ "Грандіор" основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, необхідних для здійснення господарської діяльності. За таких обставин операції з ТзОВ "Технолаб" є безтоварними, тобто такими, що спрямовані на штучне формування податкового кредиту з метою ухилення від сплати податку на додану вартість. У зв'язку з наведеним у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов підставний і підлягає до задоволення, враховуючи наступне.

За результатами проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТзОВ "Технолаб" з питань підтвердження відображення в податковій декларації з податку на додану вартість податкового зобов'язання та податкового кредиту по взаємовідносинах з ТзОВ "Грандіор" за період з 01.06.2011 року по 30.06.2011 року, оформленої актом № 2037/15-40/33753895 від 15.08.2012 року, ДПІ у Залізничному районі м. Львова прийнято податкові повідомлення-рішення від 03.09.2012 року № 0000101504, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 75845,00 грн., в тому числі за основним платежем - 75844,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 1,00 грн., та від 03.09.2012 року № 0000091504, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 30406,00 грн.

Так, в акті перевірки зазначено, що позивачем в порушення п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, ст.200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ, з наступними змінами та доповненнями, завищено суму податкового кредиту в декларації за червень 2011 року в сумі 106250,00 грн., що призвело до заниження суми податку на додану вартість за перевіряємий період на загальну суму 106250,00 та завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання по податкового кредиту за червень 2011 року в сумі 30406,00 грн.

Підставою цього є висновок відповідача про те, що, оскільки у ТзОВ "Грандіор" відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, необхідні для здійснення господарської діяльності, господарські операції, які відображені позивачем в пред'явлених до перевірки документах, не мають достатньої доказовості фактичного здійснення господарських операцій, і, як наслідок, така діяльність була спрямована лише на створення умов для отримання права на формування податкового кредиту.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

03.03.2011 року між позивачем (покупцем) та ТзОВ "Грандіор" (постачальник) укладено договір за №03/03/11, згідно якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця для проведення ним лабораторних досліджень продукцію (субстанцію), асортимент, кількість та ціна якої визначені у видаткових накладних-специфікаціях на поставку, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію на умовах договору.

Протягом періоду, що перевірявся, позивач придбавав в зазначеного контрагента товар.

Отримання товару - медичних препаратів та хімреактивів - підтверджується податковими накладними № 1401 від 14.06.2011 року на суму 300000,00 грн., в тому числі ПДВ на суму 50000,00 грн., № 3011 від 30.06.2011 року на суму 200000,00 грн., в тому числі ПДВ на суму 33333,33 грн., 101 від 01.06.2011 року на суму 1375000,00 грн., в тому числі ПДВ на суму 22916,67 грн. та відповідними їм видатковими накладними 1401 від 14.06.2011 року, № 3011 від 30.06.2011 року та 01.06.2011 року.

Судом в ході розгляду справи встановлено, що оплата отриманого товару здійснювалась позивачем в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, що підтверджується копіями банківських виписок.

Отриманий товар позивач відображав на рахунку 201 (Сировина й матеріали), із зазначенням прихідних накладних та актів списання ТМЦ.

Факт використання хімреактивів, отриманих від ТзОВ "Грандіор", також стверджується долученими до матеріалів справи копіями актів списання ТМЦ в зв'язку з виробничою необхідністю, код 23 "Виробництво". Слід зазначити, що вказані акти підписані директором ТзОВ "Технолаб", як головою комісії, так і керівником контрольно-аналітичної лабораторії та мікробіологами, як членами комісії.

Зміст господарської операції з ТзОВ "Грандіор" відповідає видам діяльності ТзОВ "Технолаб" за КВЕД - виробництво фармацевтичних препаратів та матеріалів, та видам діяльності ТзОВ "Грандіор" за КВЕД - інші види оптової торгівлі, посередництво в спеціалізованій торгівлі іншими товарами.

Враховуючи наведене, факт використання позивачем придбаних ТМЦ у власній господарській діяльності підтверджується.

Відповідно до п.2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996-XIV від 16.07.1999 року, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з п.1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Поняття господарської операції визначено в ст. 1 вищевказаного Закону, це - дія або подія, яка викликає зміни у структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, а первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч.1 та ч.2 статті 9 цього ж Закону (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо-безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Норми аналогічного змісту містить "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704.

Згідно п.2.4 даного Положення (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи від імені яких складений даний документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.2.16 даного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам.

01 січня 2011 року набув чинності Податковий кодекс України (далі - ПК України), який встановлює перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно п.п. 14.1.179. п. 14.1. ст. 14 ПК України, податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

Податковий кредит, у відповідності до п.14.1.181 ст.14 ПК України, визначається як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно п. 198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, в тому числі, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.180.1 ст. 180 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платником податку на додану вартість є:

1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу;

2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку;

3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України, а також:

- особа, на яку покладається дотримання вимог митних режимів, які передбачають повне або часткове умовне звільнення від оподаткування, у разі порушення таких митних режимів, встановлених митним законодавством;

- особа, яка використовує, у тому числі при ввезенні товарів на митну територію України, податкову пільгу не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із цим Кодексом, а також будь-які інші особи, що використовують податкову пільгу, яку для них не призначено.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України є дата здійснення першої з наступних подій:

а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

б) дата отримання податкової накладної.

Відповідно п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України , податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п. 201.1. ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (п.201.6 Податкового кодексу України).

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України).

Таким чином, податкова накладна є документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару.

Виходячи із приписів вищевказаної імперативної норми закону, лише відсутність податкової накладної позбавляє права на включення до складу податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Водночас, наявність податкової накладної без фактичного здійснення господарської операції (оприбуткування товару, його оплата, використання у господарській діяльності тощо) не може бути підставою для включення визначених у такій накладній сум податку на додану вартість до податкового кредиту відповідного місяця.

Первинні та інші документи, що були надані під час проведення документальної перевірки ТзОВ "Технолаб" та подані в ході судового розгляду на підтвердження позовних вимог, підтверджують зв'язок понесених витрат позивача по придбанню товарів з його господарською діяльністю щодо здійснення операцій з перевірки автентичності ліків, лабораторних досліджень по визначенню стерильності, мікробіологічної чистоти медпрепаратів, активності антибіотиків тощо. Зазначені документи в силу приписів Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", є первинними документами та містять необхідні реквізити та інформацію. Доказів того, що вказані первинні (накладні, податкові накладні, розрахункові (платіжні) документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними представником відповідача не надано.

А, отже, такі первинні бухгалтерські документи є підставою для формування податкового кредиту ТзОВ "Технолаб" за червень 2011 року.

Суд звертає увагу на те, що обставини, які стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень знаходяться поза межами вимог ст.198 ПК України щодо умов виникнення у позивача права на податковий кредит. Податковий кодекс України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Як вбачається з акта документальної перевірки №2037//15-40/33753895 від 15.08.2012 року, підставою для висновку про безтоварність господарської операції позивача з його контрагентом ТзОВ "Грандіор" став акт № 2233/22-2/37507676 від 07.06.2012 року про неможливість проведення зустрічної перевірки ТзОВ "Грандіор" щодо підтвердження господарських взаємовідносин з ТзОВ "Біг Стоун", ТзОВ "А-Квін", ТзОВ "Зерно України-Н" за період з 01.04.2011 року по 30.04.2011 року, з 01.06.2011 року по 30.06.2011 року, 01.10.2011 року по 31.10.2011 року в зв'язку з тим, що ТзОВ "Грандіор" не надано відповідь на письмовий запит ДПІ в Печерському районі м. Києва та в зв'язку із незнаходженням товариства за юридичною адресою.

Висновки зазначеного акта про те, що ТзОВ "Грандіор" не має основних фондів та виробничих потужностей, трудових ресурсів, транспортних засобів для здійснення господарської діяльності в частині купівлі, продажу, реалізації, зберігання та відвантаження ТМЦ, не знаходиться за місцем реєстрації знайшли своє відображення також у акті перевірки ТзОВ "Технолаб" від 15.08.2012 року.

Однак, на думку суду, зазначені обставини безпідставно були наведені перевіряючими в акті від 15.08.2012 року, без жодного зазначення того, яким саме чином вони перешкоджали здійсненню реальних господарських операцій між позивачем та його контрагентом. Крім того, зазначені обставини жодним чином не перешкоджають ТзОВ "Грандіор" провадити господарську діяльність силами інших суб'єктів підприємницької діяльності за плату на підставі відповідних угод.

В акті № 2233/22-2/37507676 від 07.06.2012 року про неможливість проведення зустрічної перевірки ТзОВ "Грандіор" щодо підтвердження господарських взаємовідносин з ТзОВ "Біг Стоун", ТзОВ "А-Квін", ТзОВ "Зерно України-Н" за період з 01.04.2011 року по 30.04.2011 року, з 01.06.2011 року по 30.06.2011 року, 01.10.2011 року по 31.10.2011 року, на який покликались ревізори в своїх висновках, та копію якого було отримано в судовому засіданні, питання можливості здійснення таких операцій силами інших суб'єктів підприємницької діяльності податковим органом не досліджувались, а висновок щодо відсутності необхідних умов для ведення господарської діяльності не може заслуговувати на увагу, оскільки чинне законодавство України не визначає норми необхідних умов для здійснення того чи іншого виду господарської діяльності, у зв'язку з чим доводи інспекторів податкової служби щодо відсутності таких умов мають виключно оціночний характер та базуються на припущеннях.

Суд зазначає, що відсутність у податкового органу можливості перевірки суб'єкта підприємницької діяльності теж не може слугувати беззаперечним доказом фіктивності такого підприємства.

Відповідно до п.3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затв. наказом ДПА України №984 від 22.12.2010 року, акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Згідно з п.6 даного Порядку, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

З врахуванням вищевикладеного, акт перевірки від 15.08.2012 року, що є предметом дослідження, не відповідає вимогам вищезгаданого Порядку та складений без об'єктивного аналізу господарських операцій, вчинених позивачем і ґрунтується виключно на припущеннях щодо безтоварності операцій.

Наведене також підтверджується листом заступника ДПА України від 29.09.2010 року, адресованого головам державних податкових адміністрацій в областях, АРК, містах Києві та Севастополі.

Тобто висновки представників ДПІ у Залізничному районі м. Львова спираються не на дослідженнях та аналізі первинних документів, що були надані для проведення документальної перевірки, а є похідними від висновків акту № 2233/22-2/37507676 від 07.06.2012 року про неможливість проведення зустрічної перевірки ТзОВ "Грандіор" щодо підтвердження господарських взаємовідносин з ТзОВ "Біг Стоун", ТзОВ "А-Квін", ТзОВ "Зерно України-Н" за період з 01.04.2011 року по 30.04.2011 року, з 01.06.2011 року по 30.06.2011 року, 01.10.2011 року по 31.10.2011 року.

Під час розгляду справи встановлено, що позивачем податковий кредит червня 2011 року сформовано на підставі податкових накладних, що знаходяться в матеріалах справи, які не мали недоліків та, порядок заповнення яких відповідав встановленому чинним законодавством порядку.

Судом також досліджувались обставини добросовісності позивача при вчиненні господарської операції з ТзОВ "Грандіор", на що платником податків було представлено копію свідоцтва про державну реєстрацію ТзОВ "Грандіор", довідку з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, довідку про взяття на облік платника податків, свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, з яких вбачається, що ТзОВ "Грандіор" на момент вчинення досліджуваної господарської операції не було виключено з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, було зареєстровано платником ПДВ.

Слід також зазначити, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Дана позиція суду викладена також у рішенні Європейського Суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) в якому суд зазначив, що такі вимоги стануть надмірним тягарем для платника податку, що порушить справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Стосовно твердження представника відповідача про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом ТзОВ "Грандіор", суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 203 ЦК України передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

Верховний Суд України у Постанові Пленуму від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (далі - Постанова Пленуму від 06.11.2009 року № 9) розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ), (п. 7 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Пункт 18 Постанови Пленуму від 06.11.2009 року № 9 тлумачить, що усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Висновки податкового органу та твердження представника відповідача про нікчемність правочину між ТзОВ "Технолаб" та ТзОВ "Грандіор" ґрунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано ч. 5 ст. 203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Такий висновок, на думку суду, є помилковим. Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Саме таку кваліфікацію правочинів було надано податковим органом в акті перевірки від 15.08.2012 року.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 року № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Суд звертає увагу також і на те, що відповідно до ч. 2 ст. 234 ЦК України, фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних правочинів. З огляду на цю норму, жоден інший орган, окрім суду, не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину.

Проаналізувавши положення Податкового кодексу України та Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 року (з наступними змінами і доповненнями), суд приходить до переконання, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.

Так, відповідно до п. 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують, зокрема, такі функції: подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.

Відтак, встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у ст. 204 ЦК України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й корегувати податкові зобов'язання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.

Відповідачем не було надано доказів порушення кримінальної справи щодо посадових осіб ТзОВ "Грандіор", та не надано жодного судового рішення, яке б підтвердило чи спростувало факт фіктивності договірних взаємовідносин сторін. Долучені до матеріалів справи докази (перелічені вище) лише підтверджують реальність операцій за наслідками правочину, укладеному між позивачем та контрагентом ТзОВ "Грандіор".

Таким чином, з огляду на докази, що містяться у матеріалах справи, правочин між позивачем та ТзОВ "Грандіор" не може вважатися нікчемним (недійсним) з огляду на наявність належним чином оформлених документів на його укладення та виконання обома сторонами. В ході судового розгляду справи податковим органом не було надано належних доказів, які б підтвердили вину позивача чи його контрагента, яка полягає в намірі умисно порушити публічний порядок . Відтак, правочини, укладені позивачем не є нікчемними, тобто його нікчемність законом не встановлена.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положення ст. 9 КАС України передбачає, що суди при вирішенні справи керуються принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані не були, що, в свою чергу, зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За наслідками розгляду справи суд погоджується з твердженнями позивача про відсутність порушення ним норм податкового законодавства, описаних в акті перевірки від 15.08.2012 року.

Висновки відповідача, як органу державної податкової служби, про безтоварність та нереальність укладеного позивачем з ТзОВ "Грандіор" договору не є обґрунтованими, не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами та ґрунтуються на припущеннях.

Водночас, доказування не може базуватись на припущеннях в силу ст.ст. 69-70 КАС України.

Враховуючи наведене, в суду відсутні правові підстави вважати правомірними спірні податкові повідомлення-рішення, якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 75845,00 грн., та зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 30406,00 грн.

А, відтак, відсутні і підстави для застосування штрафних (фінансових) санкцій на підставі ст. 123 Податкового кодексу України.

Звідси, податкові повідомлення-рішення ДПІ у Залізничному районі м. Львова від 03.09.2012 року № 0000091504 та № 0000101504 підлягають скасуванню.

Оскільки позивачем документально підтверджено сплату судового збору в сумі 1062,00 грн., такі судові витрати відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, слід стягнути з Державного бюджету України користь ТзОВ "Технолаб".

Керуючись ст.ст. 2, 7-14, 18, 19, 33-35, 69-71, 94, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби 03.09.2012 року № 0000091504 та № 0000101504.

Стягнути з Державного бюджету України в користь товариства обмеженою відповідальністю "Технолаб" (ЄДРПОУ 33753895) 1062,00 грн. сплаченого при подачі позову до суду судового збору.

Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені ст.ст. 186, 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлений 28.01.2013 року.

Суддя Потабенко В.А.